Допоміжні методи обстеження опорно-рухової системи

1.Рентгенологічне обстеження – проводять як з метою діагностики (оглядова, прицільна, контрастна, пошарова тощо), так і спостереження в динаміці за якістю лікування. За допомогою оглядової рентгенографії визначають точну локалізацію і вид перелому кісток, характер зміщення відламків (у суглобі) і рентгенконтрастних сторонніх тіл. Правильність репозиції кісткових уламків, оцінка репаративного процесу та зрощення кісток неможливі без періодичного рентгенологічного контролю за двома взаємно перпендикулярними проекціями. Використовують ще й спеціальні укладки – такі проекції, за допомогою яких на рентгенограмі виводять кістку в потрібну площину (наприклад, перелом човникоподібної кістки).

При рентгенологічному дослідженні необхідно дотримуватися наступного:

Пошкоджена або підозріла на захворювання ділянка має бути в центрі знімка.

При пошкодженні та захворюванні діафізів довгих кісток рентгенограма повинна захоплювати один із суглобів пошкодженої кістки.

Якщо зламана одна із кісток двокісткового сегмента (гомілки, передпліччя), що супроводжується зміщенням відламків по довжині (вкорочення), слід виконати знімок усього сегмента пошкодженої кінцівки, захопивши обидва суглоби.

Рентгенівські знімки виконують у двох взаємоперпендикулярних проекціях (передньо-задній та бічній). При потребі може бути коса чи інша проекція.

При пошкодженнях та захворюваннях хребта рентгенограма має захоплювати, крім ураженого також і суміжні здорові хребці, що лежать вище та нижче від місця пошкодження (мінімум по два хребці).

При деяких захворюваннях і пошкодженнях кісток та суглобів, для порівняльної оцінки змін, потрібно зробити знімок хворої та симетричної здорової ділянки кістки (суглоба).

Якість знімків повинна бути бездоганною.

 

Застосовується рентгеноскопія з електронно-оптичним перетворювачем (ЕОП) – для тривалого рентгенологічного контролю (під час остеосинтезу перелому шийки стегнової кістки), визначення функції хребта або патологічної рухомості між хребцями (підвивих тощо).

Щоб уточнити місце ураження кістки і запобігти проекційним неточностям, проводять прицільну рентгенографію (одного хребця, метафізу трубчатих кісток).

Стереорентгенографію застосовують для визначення просторового положення і взаємовідношення патологічного вогнища, сторонніх тіл, відламків тощо.

Щоб визначити ступінь функціональних можливостей хребта, використовують кінорентгенографію.

Контрастна рентгенографія – застосовується для діагностики патології суглобів (комп’ютерна томографія, артрографія), слизових сумок (бурсографія), різного походження свищів (фістулографія). Для контрастування використовують кардіотраст, веротраст разом із газом (кисень, повітря, вуглекислий газ).

2.Радіонуклідне дослідження – метод грунтується на принципі диференційного розподілу індикатора в здоровій і патологічно зміненій тканині. Створено багато органотропних препаратів, які використовуються в клінічній діагностиці:

• натрію йодиду-131 – для дослідження щитоподібної залози;

• колоїдне золото-198 – для печінки;

• неогідрин-203 – для нирок тощо.

Є 2 групи методів радіонуклідного дослідження:

1. Контактна бета-радіометрія та радіоавтографія, які дозволяють визначати диференційне поглинання радіоактивного індикатора здоровою та патологічно зміненою тканиною.

2. Радіонуклідне сканування та автофлюоросканування – для візуалізації диференційного розподілу ізотопу в органах і тканинах.

3. Сонографія – метод дає можливість реєструвати ехосигнали від меж органів і тканин, які в незначній мірі відрізняються між собою за акустичною щільністю. У травматології цей метод використовують для раннього виявлення дисплазії кульшового суглобу і уродженого вивиху стегна та ін.

Електрофізіологічні методи дослідження:

Визначення електропровідності нерва – дослідження проводять при травмах нервових стовбурів. При переломі плечової кістки з пошкодженням променевого нерву визначають його електропровідність, коли є або відсутнє скорочення м’язу розгинача кисті. Відсутність скорочення м’язу вказує на важку травму нерва, що вимагає невідкладної операції.

Електрографія – використовують для визначення функціонального стану м’язів при ортопедичних захворюваннях, ступеня їх деформації, рубцювання тощо.

Реовазографія – метод оцінки інтенсивності кровотоку, кровонаповненя та еластичності судин кінцівок.

Полярографія – метод визначення напруги кисню в крові, тканинах, порожнинах суглобів. Використовують при дослідження судинної патології та в артрології.

Електротермометрія та термографія – використовують для діагностики запальних процесів, пухлин, порушення кровообігу та інших патологічних змін.

Лабораторні дослідження – при важких травмах, токсикозі, важливо з’ясувати ступінь втрати крові, для чого визначають: об’єм циркулюючої крові, гематокрит, кількість еритроцитів та вміст гемоглобіну в крові, коагулограму. При запальних процесах і деяких пухлинах виявляють відхилення від норми кількості клітин крові, ШЗЕ тощо.

Пункція, біопсія. Пункція є діагностичною і лікувальною. Пункційний матеріал досліджують візуально (колір, мутність, густина, осад), мікроскопічно (кількість клітин, мікроорганізмів), біохімічно (білок, цукор, ферменти), бактеріологічно – на відповідні реакції (Валера-Роуза). Пункційну біопсію проводять для діагностики характеру пухлинного, деструктивного або запального процесу в тканинах. Ексцензійна біопсія – взяття одного чи кількох кусочків тканин на гістологічне дослідження. Тотальна біопсія – хірургічне видалення всього патологічного вогнища з наступним морфологічним його дослідженням. Трепанобіопсія – використовується для діагностики характеру пухлинного росту в кістках.