Запорізька Січ – Козацька Республіка

Виникнення козацтва та Запорізької Січі.

Побут, звичаї, символіка козаків. Розвиток української мови в литовсько-польську добу.

Книгодрукування, літописи, фольклор, освіта.

Виникнення Києво-Могилянської колегії.

Театр, архітектура ХVІ–ХVІІ ст. Народні думи. "Хмельницький та Барабаш" або "Дума про Марусю Богуславку".

Козацькі літописи. Образ Богдана Хмельницького в українській культурі.

 

Україна в ХVІІІ столітті

Гетьманування І. Мазепи. Культурний розвиток у першій половині ХVІІІ ст.

Заселення та розвиток Південної України. Заснування Херсона, Миколаєва й Одеси. Реакційна політика царизму щодо української культури. Освіта, книговидавнича справа. Літописи С. Величка, Г. Грабянки, Самовидця.

Музика Д. Бортнянського та А. Везеля. Народний побут та живопис. Твори Г. Сковороди: "Алфавіт", "Усякому місту звичай і права", "Бджола і Шершень" (за вибором абітурієнта).

 

Українська культура ХІХ століття

Вплив декабристів на формування національної свідомості.

Початок українознавства. Роль товариств першої половини ХІХ ст. у національно-визвольному русі слов'ян та їх культури. Перші українські газети. Відкриття університетів у Харкові, Києві, Одесі. Досягнення науки: М. Костомаров, М. Максимович, І. Срезневський, М. Остроградський. Творчість І. Котляревського: поема "Енеїда". Творчість Т. Шевченка – основоположника нової української мови та літератури: "Причинна", "Думи мої, думи", "Назар Стодоля". Зародження української опери: С. Гулак-Артемовський.

Становлення національного театру в другій половині ХІХ ст. М. Кропивницький, М. Заньковецька, М. Садовсь­кий і перша українська професійна трупа. М. Лисенко і розвиток української музики. І. Рєпін та образотворче мистецтво. І. Карпенко-Карий: драма "Хазяїн". Леся Українка: "Лісова пісня". М. Старицький: "За двома зайцями".

 

Українська культура ХХ століття

Розвиток освіти та науки на початку ХХ ст. Діяльність М. Грушевського, Д. Багалія, Д. Яворницького. Перший український стаціонарний театр. Лірика К. Стеценка та М. Леонтовича.

Політика більшовиків у галузі культури. "Курс на українізацію". Творчі організації. Ліквідація неписьменності дорослих. Масові репресії щодо інтелігенції. Трагічна доля української літератури та мистецтва в 30-ті роки. Гоніння на церкву, нищення культурних пам'яток. Творчість П. Тичини та М. Рильського. Поезія В. Сосюри. Творчість В. Винниченка: "Федько-халамидник". Драма М. Куліша "97" та комедія "Мина Мазайло".

Тема другої світової війни в художній культурі 40–90 років. "Жданівщина" в Україні. Утиски вчених і літераторів.

Діяльність "шістдесятників" у літературі та мистецтві. Творчість Остапа Вишні, А. Малишка, О. Довженка ("Зачарована Десна" або "Україна в огні"). О. Гончар: "Собор" або "Тронка". П. Загребельний: "Диво" або "Я, Богдан". Драма О. Коломійця "Дикий Ангел". Творчість В. Стуса, В. Симоненка, І. Драча, Д. Павличка, Л. Костенко. Херсонські поети М. Братан та А. Кичинський, художник В. Чуприна та А. Платонов.

Роль літератури та мистецтва в оновленні суспільства. Відродження української національної культури. Закон України "Про мови". Стан культури на сучасному етапі розбудови незалежної України.

 

ІІ. ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

 

Доба Давнини, Середньовіччя, Просвітництва

Гомер. "Іліада".

Ф. Петрарка. Сонети.

Данте Аліг'єрі. "Божественна комедія".

М. Сервантес. "Премудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі".

В. Шекспір. "Гамлет" або "Ромео і Джульєтта".

Ж.-Б. Мольєр. "Міщанин-шляхтич" або "Тартюф".

Ф. Шіллер "Брати-розбійники" або "Підступність і кохання".

 

Література ХІХ століття

В. Гюго. "Собор Паризької Богоматері".

О. Пушкін. "Євгеній Онєгін".

М. Гоголь. "Мертві душі" або "Тарас Бульба".

О. Бальзак. "Гобсек" або "Батько Горіо".

І. Тургенєв. "Батьки і діти".

Ф. Достоєвський. "Злочин і кара".

А. Чехов. "Вишневий сад" або "Чайка".

Г. Ібсен. "Ляльковий дім".

Б. Шоу."Пігмаліон".

М. Метерлінк. "Синій птах".

 

Література ХХ століття

Дж. Лондон. "Мартін Іден".

О. Блок. Лірика.

С. Єсенін. Лірика.

М. Цвєтаєва. Лірика.

А. Ахматова. Лірика. Поема "Реквієм".

М. Булгаков. "Майстер і Маргарита".

А. Сент-Екзюпері "Маленький принц" або "Планета людей".

М. Зощенко. Оповідання.

Е. Хемінгуей. "Старий і море".

 

 

ІІІ. ФРАГМЕНТИ З ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРІВ ДЛЯ ВИРАЗНОГО ЧИТАННЯ НАПАМ'ЯТЬ

(з елементами акторської майстерності)

 

І. Котляревський. "Енеїда" (за вибором).

Т. Шевченко (вірш за вибором).

Леся Українка. "Лісова пісня" або М. Старицький. "За двома зайцями" (за вибором).

А. Малишко. "Пісня про рушник" або П. Тичина чи В. Сосюра (за вибором).

І. Драч або Л. Костенко (за вибором).

В. Шекспір. "Гамлет" (за вибором).

О. Пушкін. "Євгеній Онєгін" (за вибором).

О. Блок або А. Ахматова, або С. Єсенін, або М. Цвєтаєва (за вибором).

 

ТВОРЧІСТЬ ГОМЕРа

 

ГОМЕР (Homeros) — легендарний грецький поет, автор "Іліади" і "Одіссеї", двох великих епопей, що відкривають історію європейської літератури. Про життя Гомера в нас немає ніяких відомостей, а збережені життєписи та "біографічні" замітки є більш пізніми за походженням і часто переплетені з легендою. Місцем його народження називають ряд міст і островів – Аргос, Афіни, Іос, Ітака, Кіми, Кнос, Колофон, Мікени, Пілос, Родос, Смірна, Хіос та ін. Міфологічним є його родовід – у числі предків Гомера називають співаків Мусея й Орфея. У біографіях повідомляється, що він осліп (слово "гомер" на еолійському діалекті значить "сліпий"), був натхненний Музами на створення пісень, блукав по Греції, брав участь в поетичних змаганнях, а помер на острові Іос, де показували його могилу.

Відповідно до традиції, Гомер не знав грамоти, і поеми його аж до VI ст. до н.е. виконувалися усно. Афінський тиран Пісістрат, прагнучи підняти значення Афін як загальноеллінського культурного та релігійного центру, вжив ряд заходів, у число яких увійшло і створення спеціальної комісії з редагування і запису "Іліади" і "Одіссеї" – адже до VI ст. до н.е. Гомер був для всіх греків найбільшим авторитетом у поезії, моралі, релігії, філософії.

З XVIII ст. у науці йде дискусія як щодо авторства, так і щодо історії створення "Іліади" і "Одіссеї". Хоча саме ці твори дають нам незрівнянно більше, ніж міркування про те, хто ж врешті-решт був Гомер. Гомерівські поеми можна назвати "фундаментом" усієї світової літератури і, більш того, – науки про літературу. Справа не тільки в хронології. Ідеї, теми, характери, особливості композиції гомерівських творів увійшли в літературний побут на довгі віки.

Сюжетна основа "Іліади" і "Одіссеї" – це відгуки відомостей, що дійшли до Гомера, про Троянську війну (ХІІ ст. до н.е.). Це подія, що знаменувала один з найдавніших етапів боротьби між народами Азії та Європи, була ґрунтовно перероблена міфологічною свідомістю тодішніх людей і стала невичерпним джерелом міфів, переказів, сказань. Основа поетики Гомера – гекзаметр (шестимірник) або, говорячи інакше, шестистопний дактиль.

"Іліада" розповідає тільки про останній, десятий рік війни, а точніше – про події 51 дня облоги Трої.

Розглянемо основну сюжетну лінію "Іліади". Дія "Іліади" відбувається наприкінці дев'ятого року облоги Трої (інша назва міста – Іліос, Іліон, звідси і заголовок поеми). Події відбуваються протягом декількох десятків днів. Картини попередніх років війни не раз згадуються у мові героїв, збільшуючи часову довжину фабули. Обмеження безпосередньої розповіді про події такого короткого періоду служить для того, аби зробити більш яскравими події, що вирішили як результат війни, так і долю її головного героя. Відповідно до першої фрази вступу, "Іліада" є оповіддю про гнів Ахілла. Розгніваний принижуючим його рішенням верховного вождя Агамемнона, Ахілл відмовляється від подальшої участі у війні. Він повертається на поле бою лише тоді, коли його друг Патрокл знаходить смерть від руки Гектора, непохитного захисника Трої, старшого сина царя Пріама. Ахілл примиряється з Агамемноном і, помстившись за друга, вбиває Гектора в двобої і безчестить його тіло. Однак, зрештою, він віддає тіло Пріаму, коли старий цар Трої сам приходить в стан греків, прямо в намет убивці своїх синів. Пріам і Ахілл, вороги, дивляться один на одного без ненависті, як люди, об'єднані однією долею, що прирікає всіх людей на біль. Поряд із сюжетом про гнів Ахілла, Гомер описав чотири бої під Троєю, присвячуючи свою увагу діям окремих героїв. Гомер представив також огляд ахейських і троянських військ (знаменитий список кораблів і перелік троянців у другій пісні — можливо, найбільш ранній частині епопеї) і наказав Єлені показувати Пріаму зі стін Трої найвидатніших грецьких вождів. І те й інше (а також багато інших епізодів) не відповідає десятому року боротьби під Троєю. Утім, як і численні ремінісценції з попередніх років війни, висловлення і передчуття, що відносяться до майбутніх подій, – усе це спрямовано до однієї мети: об'єднання поеми про гнів Ахілла з історією захоплення Іліона, що автору "Іліади" вдалося воістину майстерно.

Особливо цікава друга поема "троянського циклу" – "Одіссея", яку можна назвати енциклопедією давньогрецьких міфів і сказань. Якщо головним героєм "Іліади" є непереможний воїн, який ставить честь і славу вище життя, у "Одіссеї" ідеал принципово міняється. Її героя, Одіссея, відрізняє, насамперед, спритність, уміння знайти вихід з будь-якої ситуації. Тут ми потрапляємо в інший світ, уже не в світ військових подвигів, а у світ купецьких подорожей, що характеризує епоху грецької колонізації.

Змістом "Одіссеї" є повернення героїв із Троянської війни. Оповідь починається на десятому році блукань головного героя. Гнів Посейдона дотепер не дозволяв герою повернутися на рідну Ітаку, де хозяйнують женихи, котрі суперничають через руку його дружини Пенелопи. Юний син Одіссея Телемах їде в пошуках звісток про батька. Тим часом Одіссей, якого утримувала його до тієї пори при собі німфа Каліпсо, досягає напівлегендарної країни феаків. Там у своїй довгій і надзвичайно барвистій оповіді він описує власні пригоди з моменту відплиття з-під Трої (серед іншого — подорож у світ мертвих). Феаки відвозять його на Ітаку. Під видом жебрака він повертається у свій палац, посвячує Телемаха в план знищення женихів і, скориставшись змаганням у стрільбі з лука, вбиває їх. Легендарні елементи оповіді про морські мандрівки, що існували довгий час у фольклорній традиції, спогади про стародавні часи і їх звичаї, "новелістичний" мотив чоловіка, що повертається додому в останній момент, коли дому загрожує небезпека, а також інтереси і уявлення сучасної Гомеру епохи колонізації були використані для викладу і розвитку троянського міфу.

Гротескно зображуються в Гомера його олімпійські боги. Поет схиляється перед ними, усіляко їх ідеалізує, втілюючи в їхніх образах силу Долі, міць природних стихій і своє уявлення про фізичну вроду людини.

"Іліада" і "Одіссея" мають безліч загальних рис як у композиції, так і в ідеологічній спрямованості. Характерними є організація сюжету навколо центрального образу; невелика часова довжина оповіді; побудова фабули незалежно від хронологічної послідовності подій; посвята пропорційних за обсягом відрізків тексту важливим для розвитку дії моментам; контрастність сцен, які йдуть одна за одною; розвиток фабули шляхом створення складних ситуацій, що сповільнюють розвиток дії, а потім блискуча розв’язка цих ситуацій; насиченість першої частини дії епізодичними мотивами й інтенсифікація основної лінії наприкінці її розвитку; зіткнення головних конфронтуючих сил тільки наприкінці розповіді (Ахілл — Гектор, Одіссей — женехи); використання метафор, порівнянь. В епічній картині світу Гомер зафіксував найважливіші моменти людського буття, усе багатство реальності, в якій живе людина. Важливим елементом цієї реальності є боги; вони постійно присутні у світі людей, впливають на їхні вчинки і долі. Хоча вони і безсмертні, але своєю поведінкою і переживаннями нагадують людей, і уподібнення це підносить і ніби освячує все, що властиво людині. Гуманізація міфів є відмінною рисою епопей Гомера: він підкреслює важливість переживань окремої людини, збуджує співчуття до страждання і слабкості, пробуджує повагу до праці, не приймає жорстокості і помсти, звеличує життя і драматизує смерть (прославляючи, однак, смерть за вітчизну).

Вплив Гомера на світову культуру величезний. Він був авторитетом для античних філософів і залишається джерелом для вивчення світогляду древніх греків. За його текстами історики вивчають "гомерівську Грецію", тобто побут і звичаї, соціальну організацію і матеріальну культуру докласичної Еллади. Він надихав античних скульпторів (Фідія, Поліклета, Лісіппа та ін.) на створення образів, які служать каноном краси і досконалості людського тіла.

Головна цінність гомерівського епосу в тім, що він не являє собою ні історичний документ, ні виклад канонічних міфів. Мабуть, насамперед, саме казкове (але не примітивно-повчальне) зробило поеми надзвичайно зрілими художніми творами, забарвленими індивідуальним авторським талантом. Тому їх можна не тільки вивчати з наукового погляду, але й читати як повноцінну літературу, без знижок на "дитинство людства".