Проблематика та ідейний пафос роману.

1. Проблема становлення особистості. Історія молодої людини.

2. Показ страшних умов життя мешканців „робітних домів”, зокрема, трагедії дітей, які потрапили до цих будинків-в'язниць. Письменник засуджує чиновників, які керують такими закладами, їх жадобу до грошей.

3. Тема лондонського "дна", злочинного світу (побут злодіїв, їхні звичаї, жорстокі та аморальні). На цьому тлі автор утверджує ідею добра і справедливості, висвітлює віру в краще майбутнє.

Сюжетно-композиційні особливості. В основі сюжету – історія знедоленого хлопчика Олівера Твіста, який народився в робітному домі, після смерті матері пройшов тяжку школу знущань, а потім опинився на "дні" Лондона – у жахливих нетрях столиці. Він потрапляє до ватаги злодіїв на чолі з Фейджином. Добрий містер Браунлоу рятує хлопчика. Але ватага знову викрадає його і примушує брати участь у злочинах. Олівера було поранено в будинку місіс Мейлі, яка з жахом бачить, що злочинець – маленький хлопчик. Вона та її названа дочка виліковують хлопчика.

Ще одна група його пригод пов'язана зі спадщиною, якою родич Олівера Монкс незаконно хоче скористатися. Повія Ненсі, з якою Олівер познайомився у ватазі Фейджина, відвідує Розу Мейлі і допомагає розкрити правду, за що злодій Білл Сайкс убиває її. Істину встановлює містер Браунлоу.

Роман завершується щасливо: Олівер отримує спадщину, з'ясовується, що Роза Мейлі є його тіткою, містер Браунлоу всиновлює Олівера. А Фейджина карають на смерть.

У романі відображені християнські погляди письменника: він вірив у переможну силу добра.

Добро і зло – два композиційні центри в романі. Якщо добро в "Олівері Твісті" постає піднесено ідеальним, то зло хиже, маніакальне і не має раціонального пояснення. Монксу недостатньо просто вбити Олівера, а треба розбестити його серце. Світло і темрява, прекрасне й огидне стикаються в романі і становлять романтичні контрасти. Добро обов'язково мусить перемогти – ось надія, яка живить уяву письменника.

Особливості роману – в поєднанні реалістичних та нереалістичних рис.

Саме з цих причин соціальні конфлікти врешті-решт усуваються і поступаються місцем ідилічному щасливому завершенню. Щирість, жаль до людей, намір жертвувати собою задля них — це якості, заради яких тільки й варто жити. Вони є або їх немає, незалежно від того, на якій соціальній сходинці перебуває людина. Але без них життя втрачає сенс.

Важливою особливістю композиції та стилю роману є численні авторські коментарі з роздумами про театр і літературу, про діючі закони тощо. Вони мають різне стилістичне забарвлення і містять гумористичні, іронічні, а то й саркастичні елементи. Письменник майстерно використовує засіб "контрастного монтажу" (несподіване чергування сцен і швидка зміна часу й місця дії), а також лірико-гуманістичну тональність, що найбільшою мірою відповідає його задуму.

Система образів. Герої чітко поділяються на "добрих" і "злих". До добрих в "Олівері Твісті" належать містер Браунлоу, місіс Мейлі, Роз Мейлі, лікар Лосберн. Втіленням зла є підступний Монкс та члени злодійської зграї Фейджина.

Жанр роману. Це "роман виховання", але водночас – перший роман гостро критичного спрямування в англійській літературі XIX століття.

Діккенс створив у своїх романах великий уявний світ, у якому вікторіанська Англія впізнала себе. Життя всіх прошарків населення Лондона знайшло в цьому світі яскраве відображення. Але водночас Діккенс – великий мрійник-романтик і в житті, і у творчості. Він вірив, що за допомогою проповіді добра, правди і краси можна зробити світ кращим.

З теорії літератури

Гумор – різновид комічного відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах, доброзичлива насмішка.

Сатира – 1) різновид комічного, який полягає в гострому осміянні негативного; 2) особливий спосіб художнього відображення дійсності, який змальовує її як алогічне, потворне, неспроможне явище.

Образ-тип – образ-персонаж, який концентрує в собі риси характеру, спосіб мислення, світоглядні орієнтації певної групи людей або нації, залишаючись яскраво індивідуальним або неповторним.

 

МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ НЕКРАСОВ

(1821–1878)

Некрасов – народний поет не тільки тому, що він говорив про народ, але й тому, що ним говорив народ. Звідси всі особливості його поетичного світу: герої, теми, образи, ритми.

Народився 10 грудня 1821 р. (за новим стилем) в українському містечку Немирові. Там служив його батько. Незабаром він вийшов у відставку, і родина переїхала у свій ярославський маєток, сіло Грешнево. Багато чого з того, що буде змістом творчості Некрасова, пройшло через досвід юного поета, і насамперед – людські муки. Страждання дворових, селян, бурлаків зливалися з відчуттям страждання найближчої людини – матері, людини великої душі, високої культури, що багато терпіла від самодура-чоловіка і рано померла. Загальне страждання сприймалося як особисте, народжуючи ненависть до його джерела – кріпосного права та його носіїв. Ненависть волала до боротьби.

М. О. Некрасов – новий тип письменника. Талант його надзвичайно багатогранний. Це – поет, обдарований могутнім талантом, журналіст, публіцист, літературний критик, видавець, який протягом трьох десятиліть був редактором демократичних журналів "Современник" і "Отечественные записки".

До середини ХІХ століття в російській поезії сформувалися дві школи: "чистого мистецтва" і "некрасівська школа" демократичної поезії.

Реалізм Некрасова – якісно новий ступінь у розвитку російської поезії. Він продовжив і творчо розвинув традиції кращих російських поетів, збагатив їх новим конкретно-історичним змістом, додав до їхніх художніх завоювань свою індивідуальну, неповторну художню систему.

Естетика Некрасова.

В основі її – утвердження моральних принципів:

1) мета і сенс життя – любов (у широкому розумінні);

2) людина створена бути опорою іншому, тому що їй самій потрібна опора.