Причини загострення інформаційних війн в сучасний історичний період

У сучасному світі нова роль інформаційної складової робить можливим повалення урядів багатьох країн світу. Немає необхідності ні у військових діях, ні в кровопролитті. Так було в Албанії, в Болгарії, в Індонезії. В усіх цих випадках "розгойдування" хвиль в одній із соціальних груп суспільства (наприклад, серед студентів, вкладників трестів) у результаті перевертало весь човен. Цей механізм резонансної технології, що с ключовим для інформаційної війни, дає змогу за певну суму грошей і за наявності відповідних фахівців змінити уряд будь якої малої або середньої країни. При цьому країна навіть не відчуває, що вона зазнає такого впливу ззовні. Для України це небезпечно, як ні для якої іншої країни світу, оскільки ми заздалегідь "накриті" чужими ЗМІ [76].

Вплив може мати як конструктивний, так і деструктивний характер. У першому випадку вплив спрямований на посилення політичної, психологічної та інших складових суспільства. Внаслідок цього суспільство буде менше зазнавати як зовнішніх, так і внутрішніх впливів. У другому випадку вплив спрямований на підвищення нестабільності, включаючи інформаційну підтримку центрів, що створюють таку нестабільність як у середині країни, так і за її межами. Психологічні операції також можуть стимулювати нову поведінку як стабілізуючого, так і дестабілізуючого характеру.

Україна вже один раз відчула потенціал такого інтенсивного комунікативного впливу, коли в результаті студентського голодування 1990 р. було змінено уряд В. Масола. Студенти як соціальна група виявилися підходящими для створення "резонансу", оскільки вони не тільки менше за інших зв'язані соціальними умовностями, а й з ними міцно пов'язані всі інші прошарки суспільства: усі були у свій час студентами. У тій ситуації 1990 р. ЗМІ також були на боці студентів, що і забезпечило необхідний політичний тиск. Самі по собі, без перенесення цього протесту на інші групи студенти не мали сили. Сьогодні деякі депутати також закликають студентів згадати свої "революційні традиції", застосувавши сили до нинішнього складу Верховної Ради [63].

Подібна резонансна ситуація спостерігалася в Росії щодо Б. Єльцина: коли новий прем'єр С. Кірієнко вже не міг слугувати громовідводом, як В. Черномирдін, стріли "народного гніву" стали спрямовуватись тільки в одну ціль (що, можливо, також варто розглядати як причину заміни С. Кирієнка).

У XX ст. вперше в історії були здобуті важливі результати застосування технологій впливу на масову свідомість. І перша, і друга світові війни показали досить серйозні можливості впливу на масову свідомість, привели до створення цілком нових технологій. Так, у першу світову війну на противника за місяць могло скидатися понад 5 млн листівок. Досвід другої світової війни показав, що навіть найскладніші проблеми в цій галузі можна розв'язати. Так, пропаганда союзників на німців з метою змусити їх здаватися в полон не давало результатів доти, доки не було виявлено особливості ментальності супротивника, відповідно до яких для німців більш важливими були групові норми. І, коли солдат почали закликати здаватися, щоб урятувати вже не себе, а свою сім'ю, результат був досягнутий. У багатьох інших випадках також виявилося, що людину слід розглядати не як окремий атом, а як соціальну молекулу. Врахування саме цих її соціальних складових робить вплив більш успішним. Так, жінки легше піддаються впливу, ніж чоловіки, діти повторюють політичні уподобання своїх батьків і подібне.

Генерал Ейзенхауер уже в 1943 включив до складу своїх військ в Африці підрозділ, який мав займатися листівками та іншими формами пропаганди для підтримки військових дій основних підрозділів. Після війни в Перській затоці розроблена тоді методологія ведення психологічних операцій застосовувалася в Північному Іраці (1991), Сомалі (1992), Гаїті (1994). Під час операції в Гаїті спеціальний літак підрозділу з психологічних операцій надсилав повідомлення на місцеве телебачення і радіо. А особливістю висвітлення війни в Перській затоці, як уже зазначалося, було повне уникання показу трупів у фото- і телематеріалах. Це пов'язано з особливим значенням саме візуальної складової, що здійснює безпосередній вплив на масову свідомість [80].

Увійшовши в інформаційну цивілізацію, коли інформація стала продуктивною силою і деякі країни типу Японії вже можуть жити за рахунок продажу саме інформаційного продукту, людство зіткнулося з не до кінця зрозумілими парадоксами. Один із них полягає у тому, що сьогодні одна телекартинка події, передана світовими агентствами, може стати аргументом для початку військових дій. Проте цей телесюжет, будучи за змістом достовірним, насправді може бути випадковим і нехарактерним. Такі варіанти впливу мас-медіа на політику зафіксовані під час війни в Перській затоці та військових дій у Сомалі. Назвемо цей парадокс перенесенням випадкового факту в систему за рахунок його показу телебаченням. Отже, можливості маніпуляції громадською думкою за допомогою мас-медіа дуже великі. У деяких випадках саме інформаційна агресія запобігала початку військових дій: відповідні розробки в США дістали назву примусової дипломатії.

Інший парадокс пов'язаний із впливом художнього телебачення, коли поширеність якогось параметра в художніх творах переноситься в реальну політику. Наприклад, у США поширеність теледетектива зумовлює те, що для внутрішньої політики злочинність виходить на перше місце, хоча в реальному житті вона не є настільки значущою. Або такий приклад: Японія витратила мільйонні суми на купівлю пакетів акцій американських кіностудій, щоб змінити образ японця в художньому світі Америки. Назвемо цей парадокс переносом художніх пріоритетів у реальність.

Різко підвищила ступінь впливу мас медіа сучасна глобалізація комунікацій, коли, приміром, події в Югославії або Індонезії одночасно стають відомими людьми в усіх куточках землі. Масова комунікація стала ефективним інструментарієм сучасної політики. Водночас, це пов'язано і з більш важливою роллю громадської думки в нинішніх умовах. Саме тому увага до тієї або іншої події стає ключовим чинником політики. Англійський уряд переконаний, що не тільки він повинен працювати ефективно, а і всі громадяни країни мають бути впевнені в цьому. А це два різні завдання. Або такий приклад: частина аналітиків серед причин чеченської війни називають розгорнену у пресі критику генералів, яким потрібно було якось виправдатися. Тобто з цього погляду війна починається у відповідь на негативний тон преси [63].