Зарубіжний досвід державної підтримки сільськогосподарського виробництва та напрями його використання у вітчизняній практиці

 

Вивчення монографічних джерел з питань удосконалення механізму державної підтримки АПК доводить, що у провідних країнах світу державна підтримка аграрного сектору є важливим напрямком їх економічної політики. У відповідності з даними, наведеними спеціалістами Організації економічної співпраці (ОЕСП), у період 1989-1991 рр. бюджетні асигнування, надані сільському господарству в 24 провідних країнах-членах ОЕСП, становили 404 млрд дол. При цьому основна частина витрат припала на країни ЄС (213 млрд) та США (101 млрд дол). Такий рівень державної підтримки засвідчує позитивний вплив інституційних чинників довгострокового впливу на адаптивну систему сільгоспвиробників.

Дослідженням встановлено, що у провідних країнах за рівнем державного субсидіювання у розрахунку на одну ферму лідирує Норвегія (32 тис. дол в 1981 р.), а за розмірами коштів у розрахунку на одиницю площі попереду є Японія.

У США майже 70 років держава прагне регулювати процеси відтворення у сільському господарстві. Важливою складовою частиною такого регулювання є фінансово-кредитна підтримка аграрного сектору економіки. Фінансування здійснюється шляхом виділення з державного бюджету асигнувань, які прямують чітко на цільові програми, що мають загальнонаціональне значення. На федеральному рівні виділяються дві великі цільові програми: стабілізація доходів і наукове забезпечення.

Окрім цього, на федеральному рівні діє більше 10 міжгалузевих цільових програм, які різною мірою стосуються інтересів сільського господарства і фермерів. До них належать, перш за все, такі програми, як консервація і вилучення земель, продовольча допомога бідним верствам населення, маркетинг та інспекція, соціальний розвиток сільської місцевості та ін. Бюджетні кошти, що розподіляються під ці програми, контролює на 80% міністерство сільського господарства США через товарно-кредитну корпорацію (ТКК), решту засобів розподіляють через штати і місцеві органи управління.

Останніми роками найпріоритетнішою програмою була державна система цін підтримки, яка тісно пов'язана з програмою консервації і вилучення з обороту сільськогосподарських угідь. Витрати ТКК на цю програму складали останніми роками від 30 до 50% всіх витрат федерального бюджету на сільське господарство.

Державна система підтримки складається з двох елементів: «заставної» ставки і «цільової» ціни. Фінансування цін підтримки більшою мірою пов'язане із «цільовою» ціною, оскільки механізм дії заставної ставки належить до форми кредитування. Субсидіювання через «цільові» ціни здійснюється у вигляді прямих компенсаційних платежів. Фермер, реалізовуючи свою продукцію на ринку, одержує за неї ціну, яка може бути нижчою «цільової» ціни. У кінці року, якщо він брав участь у програмі скорочення посівних площ, одержує різницю між «цільовою» і ринковою ціною. Значення компенсаційних платежів для фермерів в окремі роки дуже вагоме. Їх частка у 80-ті роки підвищувалася. Наприклад, у 1987 р. частка «цільової» ціни на пшеницю і кукурудзу склала близько 90% від їх ринкової ціни.

Нині бюджетним фінансуванням за програмою підтримки цін і доходів охоплено лише 1/3 американських ферм, при цьому 70% цих коштів отримують фермери із річним обсягом товарної продукції 100 тис. дол. і більше. З метою вирівнювання положення фермерів у питанні бюджетного фінансування з 1986 р. введено обмеження дотацій у розмірі 50 тис. дол на одну ферму.

Майже усі фермерські сім’ї США мають доходи від несільськогосподарської діяльності. На початку 90-х років вони щорічно становили більше 50% загального фермерського доходу. У кризові роки роль цих видів доходів для більшості фермерів набуває особливого значення.

Значною статтею державних витрат є субсидіювання експорту продукції. Необхідність стимулювання експорту сільськогосподарських товарів виникла в США у зв'язку з утворенням значних їх надлишків, які не знаходять збуту всередині країни.

В умовах зростаючого значення експорту для економіки і зовнішньої торгівлі США державне стимулювання здійснюється за двома каналами – за внутрішнім, тобто використання аграрної політики для підвищення конкурентоспроможності американської продукції за межами внутрішнього ринку, і за зовнішнім – засобами аграрно-торгової політики. Обидва ці напрями утворюють єдину систему, пов'язану із загальними цілями посилення орієнтації американського сільського господарства на зовнішні ринки і усуненням тарифних і нетарифних бар'єрів, що перешкоджають аграрно-торговій політиці США.

Нині активно використовується програма середньострокових кредитів у рамках Закону про продовольчу допомогу для посилення орієнтації країн-імпортерів на тривалі закупівлі американської сільськогосподарської продукції.

Із 1986 р. держава стимулює фермерів продавати свою продукцію на зовнішніх ринках, компенсуючи їм різницю між ціною реалізації, тобто світовою ціною, і заставною ставкою у вигляді експортної компенсаційної надбавки. Введення такої надбавки дозволяє за допомогою державних субсидій без збитку для доходів фермерів підтримувати експорт на високому рівні навіть в умовах зниження світових цін. Нині частка США в світовому експорті багатьох видів сільськогосподарської продукції складає від 40 до 60%.

Зазначимо, що значні витрати несе державний бюджет США за програмою «Продовольча допомога», до якоївходять програми «Шкільні сніданки», «Продовольчі купони» та ін. Витрати за цією програмою з 1980 до 1990 рр. зросли з 14,2 до 21,4 млрд дол. У 2007 р. витрати лише на продовольчі талони і харчування для дітей зросли до 50,4 млрд дол. Ця програма охоплює не лише сільських жителів, а й усе малозабезпечене населення США.

Нині з усіх витрат на сільське господарство США 60% припадає на реалізацію цільової програми стабілізації доходів фермерів. Ця програма, у свою чергу, поділяється на наступні програми: «Підтримка цін і доходів», «Страхування урожаю», «Сільськогосподарський кредит». Якщо у 1995 р. на них було виділено 15,7; 0,4 та 6,1 млрд дол. відповідно, то у 2006 р. такого роду витрати помітно зросли: підтримка цін і прямі виплати фермерам – 28,07 млрд дол; страхування сільськогосподарських організацій – 4,1 млрд дол; гранти фермерам 3,8 млрд дол та ін.

Фінансування цільових програм дозволяє за допомогою економічних важелів регулювати виробництво і розподіл певних видів сільськогосподарської продукції і продовольства, тобто впливати на фермерські господарства через субсидії, ціни, кредити і дотації, тим самим впливаючи на економіку ферм. Виходячи із цього, механізм і масштаби фінансування, їх функціональна спрямованість залежать від економічної ситуації, яка складається на внутрішньому ринку США і світовому аграрному ринку.

Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва обумовлює потребу у позиковому капіталі для фінансування поточних і капітальних витрат [99]. Тому досить важливим у системі державного регулювання сільськогосподарського виробництва США є функціонування системи сільськогосподарського кредитування. Ця система протягом усієї історії вирішувала одні й ті ж завдання: забезпечення фермерам і підприємствам агробізнесу можливості отримання кредитних ресурсів на пільгових умовах; активне залучення у систему кредитування грошових коштів фермерів, фермерських кооперативів, а також приватного капіталу фірм і компаній агробізнесу.

Сільськогосподарські виробники використовують боргові засоби для різноманітних цілей, які можна поділити на позики нерухомого і рухомого майна. Так, фермери на пільгових умовах можуть отримати позики на купівлю техніки та обладнання, поповнення стада, кормів, насіння й добрив, на погашення боргів за рухоме майно. Розмір позики становить максимум 200 тис. доларів і видається на строк від 1 до 7 років. В окремих випадках кредит може становити до 400 тис. доларів. Відсоткові ставки визначаються базовою ставкою Центрального банку США.

Пільгові умови кредитування передбачені спеціально для молодих людей (від 10 до 20 років) на створення і облаштування ферм. Право на такий кредит мають молоді люди, що є учасниками організації «Майбутні фермери США» або інших аналогічних організацій.

Власники ферм, які потерпіли від стихійних лих, мають право на отримання надзвичайного кредиту (максимум 500 тис. доларів) під 4,5% річних. Зазначимо, що найбільші пільги надаються малозабезпеченим фермерам та сільським жителям у межах програми із покращення житлових умов. Відсоткова ставка у цих випадках дорівнює 1%.

Фермерам, що беруть участь у державних програмах з консервації та охорони земельних і водних ресурсів, виділяються пільгові кредити терміном до 40 років.

Значну роль в реалізації заходів державної підтримки в США відіграє Міністерство сільського господарства, найважливішою функцією якого є підтримка сільського господарства, доходів фермерів та стабільності ринку.

Бюджет цього Міністерства у 2007 р. склав близько 88 млрд дол у 2008р., близько 93 млрд дол у 2009 р., а у 2010 р. 134 млрд дол [84, С.40–44.]. Це колосальні засоби, які і зумовлюють можливості реалізації широкого спектру программ підтримки американського сільського господарства.

Сам бюджет цього Міністерства, з розподіленням по статтях, вже наочно демонструє величезну роль держави в розвитку сільського господарства, регулюванні агропродовольчого ринку, підтримці експорту, науки, екологічних програм і лісової служби, а також широко поширеної мережі з безкоштовного і пільгового розподілу продовольства.

Аграрний сектор – це не тільки виробництво і сфера застосування праці, але і середовище життєдіяльності значної частини населення. Рівень сільськогосподарського виробництва напряму впливає на стан продовольчої безпеки будь-якої країни. Відстале в плані розвитку продуктивних сил, сільське господарство є відносно статичною галуззю і повільніше ніж інші пристосовується до мінливих економічних і технологічних умов. Невипадково в багатьох країнах світу проводиться політика протекціонізму, яка ставить за мету забезпечення продовольчої безпеки держави, стимулювання розвитку і ефективності вітчизняного виробництва і послаблення цінового тиску на сільське господарство з боку інших галузей АПК і народного господарства.

Європейський Союз демонструє дуже високий рівень підтримки своїх фермерів. До основних напрямів цієї підтримки належать високі фіксовані внутрішні ціни, хоча і без встановлення контролю за обсягом виробництва, а також експорт надлишкової продукції, за винятком олійних культур і деяких видів незернових кормів.

Для підтримки високої ціни ЄС обкладає аналогічний імпортний товар високим митом. Це мито дорівнює різниці між рівнем фіксованої внутрішньої ціни та ціною імпортного товару. Високі фіксовані ціни сприяють виробництву надлишкових обсягів сільськогосподарської продукції, яку ЄС експортує за низькими субсидованими цінами. Джерелами експортних субсидій, як правило, виступають надходження від імпортних митних податків. Внутрішні підтримуючі ціни застосовуються відносно практично до усіх видів сільськогосподарських товарів, за винятком олійних культур та деяких видів незернових кормів.

Політика підтримки, що проводилась ЄС, значною мірою стимулювала експорт сільськогосподарської продукції за чисельним переліком товарних позицій і сприяла перетворенню ЄС із нетто-імпортера у нетто-експортера. Отже, у 60-ті рр. країни-члени ЄС були нетто-імпортерами зерна, телятини, а також сиру та інших товарів. Останнім часом ЄС став досить вагомим нетто- експортером цих товарів. Уже у 1992-1994 рр. середньорічний рівень нетто експорту із країн Європейського Союзу (по 12 країнах, за винятком Іспанії і Португалії) становив по зерну 26,2 млн т, яловичині і телятині – 677 тис. т, 385 тис. т..

Водночас, країни, що розвиваються найчастіше, проводять сільськогосподарську політику, прямо протилежну, якої дотримуються США та ЄС. Замість субсидіювання і підтримки товаровиробників вони субсидують споживачів. Така політика значною мірою пояснюється потужним політичним впливом споживачів і політичною нестійкістю урядів. Незадоволеність численних споживачів, сконцентрованих у великих містах, може мати більш негативні наслідки, ніж незадоволеність товаровиробників, що проживають у сільській місцевості.

Так, Індія є яскравим прикладом країни, що розвивається, яка проводить політику цін, що передбачає масове субсидування споживачів сільськогосподарських продуктів і одночасно приховане обкладення податком виробників. Слід зазначити, що політика цін, що проводиться індійським урядом, поширюється лише на продукцію рослинництва і не зачіпає тваринницьку продукцію.

Нині відбувається модифікація методів і форм державного регулювання аграрної економіки як по суб'єктах і об'єктах, так і за рівнем державного регулювання. Ці тенденції характерні не лише для країн, ринкових реформ, що недавно стали на шлях, але і для країн із розвиненою ринковою економікою. Принципові заходи державної дії в АПК України могли бути подібними до тих, які використовуються у провідних країнах. Проте обмеженість державного бюджету, а також помилки, допущені в ході реформування економіки, поставили Україну перед необхідністю розробки більш гнучких інструментів державного регулювання [39].

Виконання цих функцій досягається за допомогою різних інструментів, основними з яких є:

- квотування виробництва і збуту;

- платежі з розрахунку на одиницю площі і голову худоби;

- державні закупівлі, продаж і зберігання;

- гарантовані ціни;

- платежі за одиницю продукції або спожитого ресурсу;

- пільгове кредитування;

- державні гарантії кредитів;

- пільгове оподаткування;

- пайове субсидіювання інвестицій;

- повне державне фінансування;

- страхування;

- прискорена амортизація і т.д.

Оскільки одна і та ж функція державного регулювання сільського господарства може виконуватися за допомогою різних інструментів, то основною задачею науковців-економістів є обґрунтування оптимального їх поєднання. При цьому існують деякі загальні правила економічної політики, що базуються на багаторічному досвіді країн із розвиненою ринковою економікою і є досить корисними у вирішенні цієї проблеми. Одним із таких правил є правило специфічності, яке свідчить, що найефективнішими є ті інструменти економічної політики, які найбільшою мірою наближені до джерела дисгармонії, де зіштовхуються приватні і суспільні інтереси (вигоди і витрати). Наприклад, вільна міжнародна торгівля, що дає виграш своїм споживачам за рахунок зниження цін на внутрішньому ринку до рівня світових, як правило, викликає незадоволеність вітчизняних товаровиробників, і уряди в цьому випадку вимушені вводити митні тарифи на продукцію, що імпортується, з метою обмеження її обсягів. Разом із тим, цю проблему можна вирішити і за допомогою іншого інструменту державного регулювання – субсидіювання вітчизняних товаровиробників. Це буде найкращий спосіб усунення дисгармонії інтересів виробників і покупців, оскільки він безпосередньо пов’язаний з ї. джерелом, тобто з вітчизняними товаровиробниками.

Заходи держпідтримки можуть бути згруповані за цільовою ознакою:

1. Платежі, що підтримують доходи сільгосптоваровиробників (компенсаційні, за умови збитку від стихійних лих; за збиток, понесений під час реорганізації виробництва).

2. Заходи впливу на ринок продовольства за допомогою цінового втручання (підтримка внутрішніх цін на сільськогосподарську продукцію; встановлення квот; встановлення податків на експорт та імпорт продовольства).

3. Заходи, що передбачають субсидування виробників за придбані засоби виробництва через компенсацію витрат (субсидіювання або пільгове оподаткування за придбання добрив, кормів і отрутохімікатів; субсидіювання виплат відсотків за одержані кредити; субсидіювання виплат зі страхування майна).

4. Заходи, що передбачають виділення державних коштів на розвиток аграрного ринку (виділення коштів на розробку й реалізацію ринкових програм; субсидії на зберігання продукції; субсидії на проведення транспортних робіт із перевезення продукції всіх ланок аграрного виробництва).

5. Виділення державних коштів на проведення заходів довгострокового характеру, що забезпечують підвищення ефективності виробництва і спрямованих на сприяння розвитку виробничої інфраструктури (субсидії на будівництво господарських приміщень; субсидії на здійснення ірригаційних проектів; субсидії на рекультивацію земель; сприяння створенню фермерських об'єднань).

6. Виділення коштів на здійснення державних програм розвитку виробництва (ці заходи держпідтримки поширені в багатьох країнах ЄС, США, Канаді) для реалізації регіональних програм.

Методи державного регулювання діяльності АПК, не пов'язані безпосередньо з даною галуззю, але впливають на ефективність її функціонування (проведення пільгової податкової політики; підтримка національної валюти; зовнішньоторговельна діяльність). Ці методи використовуються у макроекономічній політиці (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Основні заходи державної підтримки сільськогосподарського виробництва у провідних країнах світу

Методи державної підтримки	Заходи
Підтримка доходів виробників	Компенсаційні платежі
Платежі за умови появи збитків від стихійних лих
Платежі за збиток у результаті реорганізації виробництва
Цінове втручання на ринку продовольства	Підтримка внутрішніх цін на с.-г. Продукцію
Встановлення квот
Встановлення податків на експорт та імпорт продовольства
Компенсація витрат	Субсидіювання або пільгове оподаткування за умови придбання добрив,
кормів та отрутохімікатів
Субсидіювання виплат відсотків за отриманими кредитами
Субсидіювання виплат зі страхування майна

 

Продовження таблиці 3.1

Сприяння розвитку ринку	Виділення коштів на розробку й реалізацію ринкових програм
Субсидії на зберігання продукції
Субсидії на проведення транспортних робіт із перевезення продукції усіх
ланок аграрного виробництва
Сприяння розвитку продовольчої інфраструктури	Субсидії на будівництво господарських приміщень
Субсидії на здійснення ірригаційних проектів
Субсидії на рекультивацію земель
Сприяння створенню фермерських об'єднань
Реалізація регіональних программ	Виділення коштів на реалізацію державних програм розвитку виробництва
Макроекономічна політика	Проведення пільгової податкової політики
Підтримка національної валюти
Зовнішньоторговельна діяльність

 

Дослідивши зарубіжний досвід, відзначаємо, що у цих країнах створено системи помірного протекціонізму у функціонуванні аграрного сектору, чого, на жаль, бракує вітчизняній практиці. На думку багатьох економістів і експертів, спільно із системою протекціонізму необхідно відрегулювати і розподілити заходи відповідальності між державою і сільгосптоваро-виробником. Найбільш гостро стоїть питання про бюджетну підтримку АПК. Засобів, що виділяються з бюджету, вкрай недостатньо, а про застосування принципу фінансової самодостатності галузі і говорити не доводиться.

Важливою проблемою в умовах глибокої кризи сільських територій залишається визначення оптимального розміру держпідтримки, що здійснюється з бюджетів різних рівнів. Необхідно збалансувати рівні державної підтримки з урахуванням ресурсного і адаптивного потенціалів сільських територій. Проведення такої роботи на рівні України ускладнюється відсутністю надійної статистичної бази, результатів економічного моніторингу, фахівців-експертів відповідного профілю.

У процесі дослідження були проведені експертні оцінки на предмет використання зарубіжних підходів, спрямованих на підвищення ефективності аграрного сектору економіки.

Зрозуміло, що урахування зарубіжного досвіду за реформування АПК України не означає його сліпе копіювання. Необхідно синтезувати все краще й ефективніше в світовому аграрному виробництві з обов’язковим урахуванням наявних досягнень вітчизняного аграрного виробництва.

Так, необхідно перейти до державного регулювання цін на соціально значущі продукти харчування, на паливно-енергетичні ресурси природних монополій; виробити ефективний механізм формування заставних і порогових цін, а також цільових цін, що гарантують стабільний рівень доходів сільськогосподарських товаровиробників. З урахуванням зарубіжного досвіду, де це необхідно, ввести погектарне субсидіювання, що враховує природно-кліматичні зони, в яких розміщено аграрне виробництво.

ВИСНОВКИ

 

Економічна сутність і матеріально-речовий зміст основних засобів служать визначальними характеристиками щодо окреслення їхнього значення у здійсненні відтворювальних процесів, функціонуванні та розвитку будь-якого виробництва. Зростання й удосконалення засобів праці забезпечують підвищення технічної оснащеності та продуктивності праці на підприємстві. Знаряддя праці, які є найбільш активною частиною основних фондів, становлять матеріальну основу виробничої потужності підприємства.

В виробничої сфери вирішальну роль має стан та технічний рівень активної частини основних фондів. Він визначає можливості підприємства щодо збільшення виробничих потужностей та виробничої програми, рівень продуктивності праці основного виробничого персоналу. Це вимагає першорядної уваги з боку керівництва до збільшення питомої ваги активної частини основних фондів в їх загальному обсязі.

Провівши теоретичне дослідження було виявлено, що основні фонди є найбільшою складовою виробничого капіталу підприємств. Вони утворюють основу підприємницької діяльності, додають їй стабільність і стійкість. Основні фонди мають низьку ліквідність, їх розпродаж супроводжується значною втратою вартості і появою серйозних проблем у підприємств. Тому збереження і ефективне використання основних фондів протягом нормативного або очікуваного терміну корисного використовування (експлуатації) та одночасно виведення з виробництва фізично і морально застарілих основних фондів, перш за все їх найактивнішої частини, – знарядь праці, їх заміна на новій технічній і технологічній основі з використанням накопиченої амортизації – такий зміст має для підприємства нормальний процес обігу капіталу, вкладеного в основні виробничі фонди.

Ефективне відтворення основних фондів на підприємствах у сучасних умовах вважається одним із суперечливих та трудомістких процесів. З огляду на це, головним завданням для вітчизняних підприємств є пошук шляхів прискорення колообігу відтворювальних процесів та можливості більш дешевого і ефективного залучення інвестиційних ресурсів.

Об’єктом дослідження в дипломній роботі було обрано сільськогосподарське підприємство Публічне акціонерне товариство «Балаклійське хлібоприймальне підприємство».

ПАТ «Балаклійське ХПП» – потужне багатопрофільне підприємство з багатою історією та великими перспективами у майбутньому. До складу підприємства входять комплекси по рослинництву, по тваринництву, млиновий комплекс, хлібозавод та елеваторний комплекс з повною інфраструктурою. Сучасне технологічне обладнання, власне вирощування зернових культур на орендованих землях в Харківській області, його зберігання та власна переробка гарантують високу якість борошна та продукції хлібозавода. Станом на 01 лютого 2016 року колектив підприємства налічує 210 чоловік.

Аналіз фінансово-господарської діяльності ПАТ «Балаклiйське ХПП» свідчить, що існує ряд проблем на сьогодні, основними з яких є як внутрішні - високий рівень фізичного зносу основних фондів, зростаюча частка нерозподіленого збитку який негативно вливає не власний капітал та фінансову незалежність підприємства, так і зовнішні - щорічне підвищення цін на ресурси, а також відсутність реальної підтримки аграрної галузі на державному рівні. Також, слід зазначити, що події 2013-2014 років негативно вплинули на фінансовий результат підприємства. В цілому, підприємство є платоспроможним, прибутковим, з достатньо стабільним фінансовим становищем залежно від галузі.

Дослідивши кореляційно-регресійний зв'язок між випуском продукції та основними виробничими фондами було визначено, що він є несуттєвими.

Також, з проведеного дослідження у другому розділі, можна зробити висновок, що ПАТ «Балаклійське ХПП» має проблеми забезпечення власними коштами та в основному веде діяльність за рахунок позикових коштів, проте коефіцієнти ліквідності для сількогосподарського підприємства допустимі. ПАТ «Балаклійське ХПП» рентабельне, хоча у 2013-2014рр. події які відбувалися в країні, економічна та фінансова кризи негативно вплинули на фінансовий результат підприємства, проте вже у 2015 році отримали прибуток.

Також, можна стверджувати що підприємство забезпечене основними засобами, та постійно їх оновлює для забезпечення ефективної діяльності та надання якісних послуг своїм клієнтам.

На сьогодні державне регулювання відтворення основних виробничих засобів є неефективним через відсутність спеціального законодавчого документу, який би регламентував цей процес, а сукупність законодавчих актів, які регламентують застосування його складових частин, мають суттєві розбіжності щодо спеціальних економічних категорій і процесів, або ж повністю ігнорують деякі сфери державного регулювання (як приклад амортизаційна політика).

Для покращення процесу державного регулювання відтворення основних виробничих засобів агроформувань необхідно розробити спеціальні законодавчі акти, які б уніфікували його складові та визначили види і міру відповідальності суб’єктів за невиконання або неналежне виконання ними встановлених вимог. За розробки законодавчих актів необхідно враховувати специфіку функціонування агроформувань, реальні можливості накопичення власних джерел відтворення основних виробничих засобів, особливо амортизаційних коштів, та методи впливу держави на ефективність використання ними власних, залучених, запозичених і змішаних джерел фінансування відтворення основних виробничих засобів.

В роботі автором наведено шляхи підвищення забезпеченності та ефективності використання основних засобів у ПАТ «Балаклійське ХПП».

Також, необхідно відмітити, що підвищення економічної ефективності використання основних засобів підприємства здійснюється через встановлення забезпеченості ними підприємства та його структурних підрозділів, визначення відповідності величини, складу і технічного рівня фондів потребі в них; визначення обсягів їх росту, оновлення та вибуття; вивчення технічного стану основних засобів і особливо їх активної частини – машин та обладнання, визначення ступеня використання основних фондів, визначення впливу використання основних фондів на обсяг виробництва продукції та інші економічні та фінансові показники діяльності підприємства; виявлення резервів зростання фондовіддачі, збільшення обсягу виробництва продукції та прибутку за рахунок покращення використання основних засобів.

Дослідивши зарубіжний досвід, відзначаємо, що у цих країнах створено системи помірного протекціонізму у функціонуванні аграрного сектору, чого, на жаль, бракує вітчизняній практиці. На думку багатьох економістів і експертів, спільно із системою протекціонізму необхідно відрегулювати і розподілити заходи відповідальності між державою і сільгосптоваро-виробником. Найбільш гостро стоїть питання про бюджетну підтримку АПК. Засобів, що виділяються з бюджету, вкрай недостатньо, а про застосування принципу фінансової самодостатності галузі і говорити не доводиться.

Зрозуміло, що урахування зарубіжного досвіду за реформування АПК України не означає його сліпе копіювання. Необхідно синтезувати все краще й ефективніше в світовому аграрному виробництві з обов’язковим урахуванням наявних досягнень вітчизняного аграрного виробництва.

Так, необхідно перейти до державного регулювання цін на соціально значущі продукти харчування, на паливно-енергетичні ресурси природних монополій; виробити ефективний механізм формування заставних і порогових цін, а також цільових цін, що гарантують стабільний рівень доходів сільськогосподарських товаровиробників. З урахуванням зарубіжного досвіду, де це необхідно, ввести погектарне субсидіювання, що враховує природно-кліматичні зони, в яких розміщено аграрне виробництво.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Агрес О. Г. Розвиток джерел фінансування для відтворення основних засобів сільськогосподарських підприємств / О. Г. Агрес // Вісник Львівського національного аграрного університету. – 2011. – №18. –С. 157-160.

2. Амоша А.И. Каноны рынка и законы экономики: монография / А.И. Амоша, Е.Т. Иванов, С.Е. Иванов. – Донецк: НАН Украины, Ин-т экономики пром., 2003. – 595 с.

3. Астапова Г.В. Неоінституціональні підходи щодо відтворення основних фондів підприємств / Г.В. Астапова, С.Т. Пілецька. // Вісник СумДУ. Серія «Економіка». – №1. – 2011. – С. 113-119.

4. Афанасьєв М. В. Економіка підприємства: підручник / М. В. Афанасьєв, О. Б. Плоха. – Х.: ВД "ІНЖЕК", 2013. – 664 с.

5. Благун І. С. Математичні методи в економіці [Текст]: навч. посіб. / І. С. Благун [та ін.]. –Т.: Навчальна книга-Богдан, 2011. – 264 с.

6. Бондар Т.А. Облік і аудит основних засобів: Дис…канд. екон. наук: 08.06.04. – К. 2001

7. Борисюк І.О. Резерви підвищення ефективності використання основних засобів / Борисюк І. О., Ткаченко І. І. // Науковий вісник НЛТУ. – 2008. – № 18.5. – С. 287-290.

8. Бухгалтерський фінансовий облік: підручний для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів За ред проф. Ф.Ф. Бутинця. – 8-ме вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП «Рута», 2009

9. Виговська Н.Л. Удосконалення обліку амортизації: стан, проблеми, перспективи. Монографія. – Житомир: ЖІТІ, 1998.

10. Волошина Н.А. Аналіз процесів відтворення основного капіталу в Україні / Н.А. Волошина, В. В. Гірна // Вісник ДДФА. – 2010. – № 1. – С. 163-171.

11. Гетьман О.О. Економіка підприємства: навч. посіб. / О.О. Гетьман, В.М. Шаповал. – 2-ге вид. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 488 с.

12. Гетьман О.О. Економіка підприємства: Навч. посіб. –2-ге видання / О.О. Гетьман, В.М. Шаповал. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 488 с.

13. Годованець О.В. Облік і аналіз фінансового лізингу як форми інвестування: Автореф. дис…канд. екон. наук: 08.06.04. – Тернопільська акад. народного господарства МОН України, 2005.

14. Городня Т.А. Обґрунтування стратегії підвищення ефективності відтворення та використання основних виробничих засобів підприємства / Т.А. Городня, М.В. Михайло // Науковий вісник НЛТУ України. –2008. – Вип. 18.5. – С. 287 – 290.

15. Городянська Л. В. Відтворення основних засобів на підприємствах України: теорія і практика обліку та аналізу: монографія/ Л. В. Городянська – К.: КНЕУ, 2008. – 215 с.

16. Господарський кодекс України (від 16.01.2003 р. № 436-IV) станом на 01.05.2016 р., підстава 289-1- [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/436-15.

17. Дем’яненко М. Я. Проблеми амортизації в аграрному секторі АПК (обліково-фінансовий аспект) / М.Я. Дем’яненко, С. М. Євтушенко. – К.: ННЦ ІАЕ, 2006. – 178 с.

18. Демьяненко Н. Я. Оборотные средства сельскохозяйственных предприятий Украины (дореформенный период) [Текст]: монография / Н. Я. Демьяненко. – К.: Ин-т аграр. экономики, 2010. – 310 с.

19. Диба В. М. Облік та аналіз необоротних активів: монографія / В.М. Диба – К.: КНЕУ, 2008. – 288 с.

20. Економіка підприємств [Текст]: підручн. / Ф. В. Горбонос, Г. В. Черевко, Н. Ф. Павленчик, А. О. Павленчик. – К.: Знання, 2010. – 463 с.

21. Економіка підприємства: навч. посібн. / А.В. Шегда, Т.М. Литвиненко, М.П. Нахаба та ін. / за ред. А.В. Шегди. – Вид. 2-ге, [стер.]. – К.: Вид-во «Знання-Прес», 2002. – 335 с.

22. Економіка підприємства: підручник / за ред. акад. С.Ф. Покропивного. – Вид. 2-ге, [перероб. і доп.]. – К.: Вид-во КНЕУ, 2001. – 528 с.;

23. Економіка підприємства: підручник / М.Г. Грещин, В.М. Колот, О.Г. Мендрул та ін. / за заг. та наук. ред. Г.О. Швиданенко. – Вид. 4-те, [перероб. і доп.]. – К.: Вид-во КНЕУ, 2009. – 816 с.

24. Економіка підприємства в схемах і таблицях: Навч. посібник / Т.М. Сєрікова, Є.П. Кожанова, В.І. Мельник, Г.М. Шумська. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2009.

25. Економіка підприємства в схемах і таблицях: Навч. посібник / Т.М. Сєрікова, Є.П. Кожанова, В.І. Мельник, Г.М. Шумська. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2009

26. Економіка підприємства: Навч. посібн. для студ. вищих навч. закл. / [П.В. Круш, В.І. Підвігіна, Б.М. Сердюк та ін.]; за заг. ред. П.В. Круша, В.І. Подвігіної, Б.М. Сердюка. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Ельга – Н, КНТ, 2009. – 780 с.

27. Економіка підприємства: Підручник / За ред. С.Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 1999.

28. Економіка підприємства: підручник/ М.Г. Грицан, В.М. Колоб, А.П. Наливайко / за ред. С.Ф. Покропивного. – [2-е вид.]. – К.: КНЕУ, 2004. – 528 с.

29. Економічний аналіз: Навч. посібник / М. А. Болюх, В. З. Бурчевський, М. І. Горбаток та ін.; За ред. акад. НАНУ, проф. М. Г. Чумаченка. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2003. — 556 с.

30. Загородній А.Г. Фінансово-економічний словник / А.Г. Загородній, Г.Л. Вознюк. – К.: Знання, 2007. – 1072 с.

31. Загородній А.Г., Селюченко Н.Є. Планування та організація основних засобів на засадах лізингу: Монографія. – Львів: ЛБІ НБУ, 2002

32. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР-1997 з змінами та доповненнями // Сборник систематизированного законодательства. – 2002. – №52/2 (467). – С. 7–63.

33. Закони України «Про схвалення Стратегії розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року»

34. Зміцнення та ефективне використання ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств [Текст]: монографія / В. С. Шебанін, І. І. Червен, О. В. Шебаніна, М. І. Кареба; за ред. проф. В. С. Шабаніна та проф. І. І. Червена; Миколаїв. держ. аграр. ун-т. –Миколаїв: [МДАУ], 2010. –190 с.

35. Зотько Н.Ю. Економічна ефективність використання основних виробничих засобів сільськогосподарських підприємств / Н.Ю. Зотько // Агроінком. – 2005. – №7. – С.69-72.

36. Зотько Н.Ю. Технічна забезпеченість сільського господарства / Н.Ю. Зотько // Стратегія ресурсозберігаючого використання аграрно-економічного потенціалу на основі активізації інноваційно-інвестиційної діяльності – об’єктивна передумова інтеграції країни в Світове співтовариство: тези доповідей Міжнар. наук. практ. конф., (Тернопіль, 18 трав. 2007 р.) / М-во аграр. політики, Терноп. Нац. екон. ун-т. – Тернопіль: ТНЕУ, 2007. – С. 83-84.

37. Зюкова М.М. Удосконалення обліку та аналізу основних засобів: Автореф. дис…канд. екон. наук: 08.06.04. – Харківський державний університет харчування та торгівлі МОН України. – Харків, 2004.

38. Ільчук В.П. Інноваційно-інвестиційні системи залізничного транспорту: становлення та розвиток: монографія / В.П. Ільчук; за ред. д.е.н., проф. Є.М. Сича. – К.: Логос, 2004. – 381 с.

39. Калашнікова Т. Про ефективність державної підтримки аграрного сектору України / Т. Калашнікова // Вісник ЛАНУ: економіка АПК. – 2009. – №16 (2). – С.90-93.

40. Кантор Е.Л. Экономика предприятия / Е.Л. Кантор. – СПб., 2002. – 352 с

41. Клочан В.П. Організація і методика економічного аналізу [Текст]: навч. посіб. / В. П. Клочан, О. М. Вишневська, Н. І. Костаневич; Миколаїв. держ. аграр. ун-т. – Миколаїв: [Вид. центр Миколаїв. держ. аграр. ун-ту], 2010. – 194 с.

42. Колісник М.К. Фінансова санація і антикризове управління підприємством / М.К. Колісник, П.Г. Ільчук, П.І. Віблий. – К.: Кондор, 2007. – 272 с

43. Колосов А.Ф. Основные фонды и их роль в социалистическом воспроизводстве / А.Ф. Колосов – М.: Соцекгиз, 1963. – 247 с.

44. Колыванов Г.Н. Эффективность использования производственных фондов в сельском хозяйстве / Г.Н. Колыванов – М.: Колос, 1980. – 144 с.