ТОП 10:

Оцінка та показники зношування основних фондів



 

Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період.

У зв’язку з тривалим функціонуванням та поступовим зношенням засобів праці, постійною зміною умов їхнього відтворення існує кілька видів оцінки основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюються: залежно від моменту проведення оцінки – за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від стану основних фондів – за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів – це фактична їхня вартість на момент уведення в дію чи придбання.

Згідно до Податкового Кодексу України до первісної вартості об’єкту основних засобів включаються наступні витрати [80]:

- суми, які сплачуються постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт;

- суми ввізного мита;

- регістраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, які здійснюються у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;

- суми косвених податків, що пов’язані з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не компенсовані платнику);

- витрати на страхування ризиків доставки основних засобів;

- фінансові витрати, включення яких до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку;

- інші витрати, які безпосередньо пов’язано з доведенням основних засобів до стану, придатного для використання в запланованих цілях.

Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних з ремонтом та покращенням об’єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція).

Для визначення первісної вартості виробничих основних фондів на початок наступного за звітним року потрібно враховувати абсолютні величини введення в дію та вибуття протягом звітного року, оскільки останні мають діяти (не діяти) протягом усього наступного року незалежно від дати введення чи вибуття основних фондів у звітному році.

У таблиці 1.2 наведено методи оцінки основних фондів.

Таблиця 1.2

Методи оцінки основних фондів

Методи оцінки основних фондів Визначення вартості основних фондів
Первісна вартість основних фондів це фактична собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, витрачених для придбання необоротних активів. Визначення первісної вартості об'єкту основних фондів залежить від способу їх одержання. Якщо основні фонди придбаються за грошові кошти, то їх первісна вартість складається з таких витрат: суми, що сплачують постачальникам основних фондів; суми, що сплачують підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт; регістраційні збори, державне мито і аналогічні платежі, які здійснюються у зв'язку з придбанням прав на об'єкт основних фондів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням основних засобів; витрати по страхуванню ризиків доставки основних фондів; витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів; витрати підприємства на транспортування основних засобів; інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних фондів до стану, придатного для їх використання. Первісною вартістю основних фондів, які внесені в статутний капітал підприємства, є їх справедлива вартість, що узгоджена засновниками підприємства з урахуванням будь-яких інших витрат, напр., пов'язаних з отриманням прав на такий об'єкт і доведенням його до придатного для експлуатації стану
Переоцінена вартість це вартість основних засобів після їх переоцінки. Підприємство може здійснювати переоцінку основних фондів, якщо їх залишкова вартість суттєво відрізняється від справедливої вартості. Переоцінка здійснюється по справедливій вартості
Вартість, що амортизується це первісна або переоцінена вартість основних засобів за відрахуванням їх ліквідаційної вартості
Ліквідаційна вартість це сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує одержати від реалізації необоротних активів після закінчення терміну їх корисного використання
Залишкова вартість представляє собою різницю між їх первісною вартістю і сумою зносу

Відновлена вартість основних фондів – це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Зі зміною умов виробництва й цін на ті самі елементи засобів праці між первісною (початковою) та відновленою вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й поточного регулювання процесу відтворення основних фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення порівнянності щодо вартісної оцінки основних фондів періодично проводиться їхня переоцінка.

Повна (первісна і відновлена) вартість основних фондів – це вартість у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.

Балансова вартість групи основних фондів підприємства на початок розрахункового року (БВоф) обчислюється за формулою:

 

БВоф = БВо + Вноф + Вкр + Врек – Вв – АВо, (1.1)

 

де БВо – балансова вартість групи основних фондів на початок року, що передував звітному;

Вноф – витрати на придбання нових основних фондів;

Вкр – вартість здійснення капітального ремонту основних фондів;

Врек – витрати на реконструкцію виробничих приміщень і модернізацію устаткування;

Вв – вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, що передував звітному;

АВо – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.

Переоцінена вартість основних виробничих фондів – це вартість обєктів основних засобів після їх переоцінки.

Підприємство може здійснювати переоцінку основних фондів, якщо їх залишкова вартість суттєво відрізняється від справедливої вартості. Переоцінена вартість та сума зносу об’єкту визначається шляхом помноження первісної вартості та суми зносу на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається як відношення справедливої вартості об’єкту до його залишкової вартості.

Згідно Податкового кодексу платники податків всіх форм власності мають право проводити переоцінку об’єктів основних засобів, застосовуючи щорічну індексацію вартості основних засобів, яка амортизується, та суми накопиченої амортизації на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою [23]:

 

Кі = [І(а-1) – 10] / 100, (1.2)

 

де І(а-1) – індекс інфляції року за результатами якого проводиться індексація.

Якщо значення Кі не перевищує одиницю інфексація не проводиться.

Залишкова вартість основних фондів це реальна їхня вартість, іще не перенесена на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою зносу основних фондів.

Залишкова вартість це вартість основних виробничих фондів з урахуванням зносу. Залишкова вартість основних виробничих фондів (ОФзал) визначається за формулою 1.3

 

ОФзал= ОФп – І, (1.3)

 

де ОФп – первісна вартість основних фондів;

І – сума зносу основних засобів за час експлуатації.

Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття (спричиненого зношуванням) має назву ліквідаційної вартості. У практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.

Тобто, ліквідаційна вартість це сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) основних засобів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов’язаних з реалізацією (ліквідацією).

Знос це про це втрати основними засобами своєї вартості.

 
 

 


Рис. 1.7. Знос основних засобів

Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням (зносом) основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості – економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їх надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.

Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини: ту, що періодично усувають проведенням ремонтів, і ту, що її в такий спосіб усунути неможливо. З часом спрацювання поступово збільшується і врешті-решт стає таким, що унеможливлює дальше використання засобу праці у виробництві, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, коли треба замінити такого засіб праці на новий аналогічного призначення. У зв’язку з цим розрізняють усувне (тимчасове) те неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів.

Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами:

- за строком її експлуатації (через зіставлення фактичної та нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості);

- за даними обстеження технічного стану.

Відносну величину економічного спрацювання окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість продукції, до загальної балансової вартості.

Техніко-економічне старіння (моральний знос) основних фондів – це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного зносу під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Старіння властиве передовсім знаряддям праці та транспортним засобам і зв’язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.

Ступінь техніко-економічного старіння (морального зносу) того чи того засобу праці можна визначити за допомогою коефіцієнта (відносного показника) Ктес, що його розраховують за формулою 1.4:

 

, (1.4)

 

де Во, В1 – повна вартість (ціна) застосовуваного й нового засобів праці;

По, П1 – відповідно продуктивність тих самих засобів праці або витрати на їхнє експлуатаційне обслуговування.

Про загальний рівень техніко-економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага знарядь праці, що експлуатуються понад 10 та 15 років.

Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення.

Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію).

Амортизація основних фондів – це процес перенесення авансованої вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування [24].

Систематичний розподіл вартості необоротних активів, що амортизується, протягом терміну їх корисного використання (експлуатації) називається амортизацією.

Середньорічна величина зношування основних фондів залежать головним чином від строку корисного використання об’єкта і в деякій міри від їхньої ліквідаційної вартості. Тому основне питання, що вирішується при розрахунку норми амортизації – це визначення терміну корисного використання об’єкта основних засобів.

При встановленні норм амортизаційних відрахувань слід виходити з економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко-економічного їхнього старіння. Найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох факторів, зокрема загальної фізичної довговічності та економічності капітального ремонту засобів праці, умов їхньої експлуатації, строків настання техніко-економічного старіння, можливих темпів оновлення тощо.

Термін корисного використання (експлуатації) – очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлений (виконаний) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід враховувати: очікуєме використання об’єкту підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності; передбачає мий фізичний та моральний знос; правові та інші обмеження за строками використання об’єкту та інші фактори [12].

У міру розвитку техніки, удосконалення технології та організації виробництва змінюються тривалість і характер використання окремих видів основних фондів, виникає об’єктивна необхідність скорочення нормативних строків їхнього функціонування. У зв’язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично треба переглядати та уточнювати.

Забезпечення нормального відтворення основних фондів потребує правильного нарахування амортизації за встановленими нормами. Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють множенням їхньої середньорічної вартості на відповідні норми амортизації та поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці.

Для здійснення правильної амортизаційної політики важливим є знання можливих методів амортизації основних фондів. У практиці господарювання можуть застосовуватися методи прямолінійний, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний та виробничий (рис. 1.8).

Рис.1.8. Методи розрахунку суми амортизації (за Національними стандартами бухгалтерського обліку)

Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується тільки при нарахуванні амортизації об’єктів основних засобів, які входять до складу 4 та 5 групи;

- кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується та кумулятивного коефіцієнту;

- виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного об’єму продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації.

Податкове законодавство закріплює наступні об’єкти амортизації [67]:

- витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності;

- витрати на самостійне виготовлення основних засобів, зрощення довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, в тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті виготовленням таких основних засобів;

- витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів покращення основних засобів, які не перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, які підлягають амортизації, на початок звітного року;

- витрати на капітальне покращення землі, не пов’язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне капітальне покращення;

- сума переоцінки вартості основних засобів, яку проведено у відповідності до податкового законодавства;

- капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету, у вигляді цільового фінансування на придбання об’єкту інвестування (основні засоби, нематеріальні активи) за умови призначення доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації;

- вартість безоплатно отриманих об’єктів енергопостачання, газо – та тепло забезпечення, водопостачання, каналізаційних сітей, які побудовано за вимогою спеціалізованих експлуатаційних підприємств згідно технічним умовам на приєднання до указаних об’єктів.

Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат за звітний період витрати платника податку на: утримання основних засобів, які знаходяться на консервації; ліквідацію основних засобів; придбання (виготовлення) сценічно-постановочних предметів вартістю до 5 тис. грн. театрально-видовищними підприємствами – платниками податку; витрати на виробництво національного фільму та придбання майнових прав інтелектуальної власності на національний фільм [67].

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкту, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об’єкту активом (при зарахуванні на баланс), але не менше ніж строки встановлені податковим законодавством, та призупиняється на період його виведення із експлуатації.

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.228.10.64 (0.009 с.)