Актуальні проблеми розвитку сучасного наукового стилю.

У кожній національній мові з розвитком науки й появою потреб спіл­куватися у різних її галузях, які задовольняються засобами насамперед літературної мови (і значно меншою мірою - професійних говірок), відбираються, а також частково заново створюються такі мовні засоби, з допомогою яких найдоцільніше здійснюється наукова комунікація.

У найзагальніших рисах науковий стиль характеризується як функ­ціонально-стильова сукупність мовних засобів, елементи якої становлять певну невизначену множину; при цьому стилетвірні елементи не співвідносні з елементами системи мови. Останні комбінуються в наукові тексти за певними принципами організації стильового різновиду мови.

Науковий стиль обслуговує потреби науки, навчання й освіти. Його основна функція - пізнавально-інформативна, доповнена функцією доказовості. Твір, написаний цим стилем, передає наукове повідомлення, доводячи його істинність, новизну, цінність.

Провідна і постійна ознака наукового стилю - термінологічність, тобто наявність термінологічної лексики й фразеології. За висловом Л. Щерби, “інтернаціональна термінологія становить тканинну основу наукової мови” (інтернаціональна лексика стилістично нейтральна, має менше семантичних, лексико-граматичних зв’язків і т. ін.).

Процеси, які відбуваються в мові науково-технічної літератури, стали предметом дослідження багатьох українських мовознавців. Семантичні явища в українській термінології висвітлено у працях В. Перебийніс, Т. Панько, Л. Симоненко, Г. Мацюк, О. Марцинківської, В. Овчаренко, Т. Лагутіної, Б. Михайлишина та ін. Структуру наукового тексту розглянуто в монографії А. Коваль; функціонально-стилістичний аналіз мови науково-технічної літератури здійснила Н. Непийвода.

Серед проблем наукового стилю особливо вирізняється питання використання образних елементів. Характеристика метафори і метонімії як засобів формування української термінології була об’єктом наукових розвідок Г. Краковецької, І. Кочан, Н. Родзевич. Увага українських до­слідників спрямована на функціональні особливості образних засобів: у працях О. Кадомцевої описано вживання метафори у філософському тексті, у роботі Г. Краковецької проаналізовано номінативні метафори, у дисертаційному дослідженні Г. Дядюри досліджено функціональні параметри образності в науковому стилі: параметр когнітивного зв’язку, комунікативний і діяльнісний параметри, параметр стилістичного роз­межування текстів, параметр індивідуального стилю тощо.

Основні функціональні фактори наукового стилю - мета й завдання комунікації - були не раз об’єктом визначення як у спеціальних працях, присвячених науковому стилю, так і побіжно - у працях, присвячених іншим питанням. Існує визначення основного функціонального спряму­вання наукового стилю, зроблене В. Виноградовим, за яким для нау­кового стилю характерне термінологічне позначення відповідних понять і явищ і логічно узагальнювальна система послідовного викладу. Зокрема, В. Виноградов пише: “Безпосереднім предметом вивчення для тієї чи іншої науки служить не саме явище, не явище само по собі, але поняття про нього, утворене під певним кутом зору”. Дослідник уважає основною функцією наукової мови повідомлення, інформування (усе, що ускладнює здійснення цього завдання, ускладнює інформацію і тому неправомірне в науковому стилі).

У монографії “Науковий стиль сучасної української літературної мови” А. Коваль відзачає, що “науковий стиль української мови, як і інші її стилі, - категорія історична. Він формувався й розвивався під впливом таких чинників, як загальний стан науки і наукових знань на Україні, як ступінь розвитку літературної мови, а також під впливом мовної практики визначних майстрів - письменників і вчених, громадських діячів і діячів культури, - які зверталися до рідної мови у своїх наукових, історичних, економічних, літературно-критичних та інших творах”.

Проте на різних етапах становлення й розвитку наукового стилю української мови роль цих чинників була неоднакова.

На сучасному етапі розвитку української літературної мови, зокрема її наукового стилю, індивідуальна манера викладу навіть видатного вченого вже не може помітно впливати на науковий стиль.

Сучасний науковий стиль - це не лише сума текстів, написаних хай навіть видатними вченими й добрими стилістами; це ще й величезний потік майже “безіменної” інформації (у вигляді реферативних журналів, повідомлень, каталогів, інструкцій, оглядів, проспектів), яка відзна­чається досить високим ступенем стандартизації.

Загальна характеристика мови наукового стилю включає в себе такі ознаки: сувора відповідальність нормам літературної мови, монологічний характер викладу (форма виявлення більшості наукових жанрів - писемна), високий відсоток термінолексики; перевага слів з абстрактним і узагальненим значенням; обов’язкова повнота синтаксичної структури, завершеність висловлення; підпорядкованість порядку слів логічному принципові, обмеженість варіантів словорозташування; тісний зв’язок окремих частин висловлення, що досягається широким використанням складних речень (найчастіше з підрядним зв’язком), специфічних відокремлених і невідокремлених зворотів, вставних і службових слів; однорідність стилістичного забарвлення - книжні слова, морфологічні форми, синтаксичні конструкції.

У науковому творі повторення тих самих слів сприяє точнішому вираженню думки, усуненню двозначності, чіткішому прив’язуванню висловлення до певного об’єкта дослідження. Функція доказовості ви­ражена формальною стрктурою стилю: науковий виклад містить у собі відповідно оформлені аргументи для обґрунтування положень, твер­джень, висунутих автором.

Незважаючи на процеси розбудови української термінології, галузеві терміносистеми ще належно не впорядковані і не завжди відповідають усталеним нормам та вимогам.

На сучасному етапі розвитку української літературної мови, зокрема її наукового стилю, відбувається максимальна уніфікація мовних засобів із метою якнайточнішого висловлення думки.

Науковий стиль в українській літературній мові сьогодні - це вели­чезна кількість творів видатних вчених, це дисертації, монографії, нау­кові статті, підручники, анотації, відгуки, рецензії, повідомлення про результати наукових досліджень, які відзначаються високим ступенем стандартизації, що є однією з основних рис наукового стилю.

На початку ХХІ ст. запропоновано новий підхід до інтерпретації та оцінки наукових творів - з позицій поетики. У монографії Н. Зелінської “Поетика приголомшеного слова (Українська наукова література ХІХ - початку ХХ ст.)” [IV: 56] на основі дослідження масиву української наукової літератури періоду її “другого відродження” - ХІХ - початку ХХ ст. - здійснено типологічно-жанровий аналіз видань та публікацій, виділено основні чинники та джерела формування репертуару наукової книги. Показано, що завдяки своїй особливій поетиці кращі наукові праці становлять не лише змістову, а й естетичну цінність. Виявлено зв’язок традицій української наукової літератури з моделями ефективного наукового тексту, які пропонує сучасна зарубіжна лінгвістика.

Н. О. Мех