Охарактеризуйте структурно-змістову частину книги

На основі аналізу вітчизняного і зарубіжного книгознавчого досвіду виділимо такі структурні складові змістової частини книги:

• службова (видавнича); • вступна; • основна; • заключна.

Службова частина (апарат видання). Ця частина складає передусім напрацьований історичним досвідом і регламентований певними нормами, стандартами тієї чи іншої країни мінімум уніфікованих інформаційних даних, які вміщуються на початкових і прикінцевих сторінках книжкового видання з метою його ідентифікації як усередині країни, так і за кордоном.

Кількість таких сторінок залежить від характеру видання і концепції оформлення книги. Йдеться передусім про її вихідні відомості. Сюди ж можна віднести також зміст, а також колонцифри, колонтитули, що розміщуються по тексту видання.

Вступна частина — це додатковий до основної частини текст або кілька текстів, підготовлені за ініціативою видавництва чи автора для повнішого і глибшого сприйняття читачем пропонованого видання. Доцільність виокремлення вступної частини видання виникає у таких випадках:

• раритетність видання, повернення його читачеві з колишніх спецсховів або після віднайдення в архівах;

• перевидання, обумовлене незадоволеним читацьким попитом чи внесеними автором (видавництвом) змінами, уточненнями, доповненнями;

• перше видання популярного серед масового читача чи надто важливого з наукової точки зору твору в перекладі з іншої мови;

• ювілейне або поліпшене щодо художнього оформлення чи поліграфічного виконання видання, спонукане ювілеєм автора, неординарною в житті країни, регіону чи навчального закладу подією;

• неповторність твору з точки зору форми та змісту;

• актуальність твору в конкретному часовому вимірі, для чітко визначеної читацької групи чи певного регіону та ін.

У цілому не існує якихось правил, що регламентують перелік обов'язкових складових цієї частини побудови книги. Складові вступної частини: (умовно):

• передмова; • вступна стаття; • історико-біографічний нарис.

Передмова — складова вступної частини видання, яка орієнтує читача у змісті, структурі та призначенні видання, звертає увагу на його особливості.

Творцями передмов можуть бути автори, редактори, упорядники, перекладачі, провідні фахівці з проблематики, якій присвячене видання, або відомі політики, діячі культури, науки, освіти.

Різновидом передмови виступає поширене нині у видавничій практиці переднє слово. Єдина відмінність у тому, що про авторство такого тексту зазначається

Вступна стаття — складова вступної частини видання, головне завдання якої — дати читачеві більше доступно написаного нового, аналітичного матеріалу, що допоможе краще, глибше зрозуміти твір, суспільно-політичні умови його створення і житейську долю його творця.

Автором вступної статті, як правило, виступає відомий у цій галузі знань спеціаліст. Обсяг вступної статті коливається залежно від обсягу самої книги, її проблематики і призначення — від половини до трьох видавничих аркушів.

На відміну від вступної статті, історико-біографічний нарис є більшим за обсягом і самостійним твором. Його проблематика часто виходить за межі означеної праці, що публікується. Тут менше аналізується сама праця, але значна увага звертається на історичне, суспільно-політичне тло, умови формування світогляду автора, ретроспективу його життя і творчості.

Зазвичай елементи вступної частини розміщуються відразу після титульного аркуша і набираються шрифтом іншої гарнітури, відмінної від основної частини. Якщо передмова невелика за обсягом, нерідко її верстають на іншу ширину рядка (частіше — вужчу) або із зміненими від основної частини пробілами між рядками.

Основна частина — це головний елемент змісту всієї книги, який складається власне з авторського тексту, поділений на логічно завершені і співмірні за розмірами структурні підрозділи. Він потребує особливо ретельної праці і автора, і редактора-видавця.

Передусім ідеться про правильний вибір системи членування текстів на ієрархічно підпорядковані частини. Роздроблення тексту на окремі частини, позначення цих частин заголовками відповідної рубрикації полегшує читання книги, спрощує читачеві пошук потрібного фрагмента тексту, сприяє виділенню головного і другорядного, систематизує в цілому роботу з книгою.

Ієрархія членування тексту за змістом повинна мати таку послідовність:

• частина; • розділ; • параграф.

У межах цих величин тексту можуть бути свої підрозділи. Обрану систему поділу першої частини чи розділу доцільно витримати до кінця видання.

Підходи до системи нумерації структурних підрозділів основної частини видання:

Наскрізна система передбачає нумерацію (числом або літерою) всіх структурних одиниць у наростаючій послідовності цифр і літер від початку до завершення основної частини видання.

Наскрізний і роздільний принципи характерні для всіх видань з нескладним внутрішньотекстовим поділом на окремі структурні одиниці. Роздільний – у виданнях художньої та дитячої літератури. Індексований більше підходить для наукових, фахових видань, а також для підручників і посібників, призначених студентам університетів.

Заключна частина — це підготовлений за ініціативою видавництва чи автора додатковий до основної частини текст або кілька текстів, які доповнюють її зміст, тлумачать, узагальнюють окремі положення, допомагають читачеві повніше і глибше зрозуміти текст в усьому його обсязі і в контексті із суспільно-політичним тлом. Сюди входить кілька складових тексту книги. Їхня кількість, як і у вступній частині, залежить від виду видання та прагнень видавця й автора зробити його повнішим, зручнішим для користувача.

Складовими заключної частини книги є: • післямова; • примітки; • коментарі; • додатки; • покажчики різного виду; • глосарій (перелік основних термінів); • списки використаної літератури, архівних та інших джерел; • двомовні словники термінів і понять; • список скорочень і умовних позначень.

У післямові, як і в передмові (вступній статті), також зібрано додатковий, здебільшого аналітичний, матеріал про сам твір, його автора, суспільно-політичне тло тощо. Але післямова має інше завдання: подати додатковий матеріал читачеві, який уже ознайомився з твором, склав про нього свою думку.

Примітки є стислою, лаконічною довідкою до того чи іншого слова, яке може бути незрозуміле читачеві.

На відміну від приміток поява коментарів обумовлюється необхідністю детального й розгорнутого тлумачення окремих фрагментів авторського тексту, певних подій, явищ, персонажів.

Практика книговидання засвідчує, що примітки здебільшого не виносяться до заключної частини книги і подаються на тих сторінках, де знаходяться пояснювальні слова (їх ще називають посторінковими). Коментарі ж здебільшого відокремлюються від тексту книги і подаються в заключній її частині.

Додатки. У наукових, навчальних виданнях це можуть бути малодоступні для користувача книги різноманітні документи, нормативні акти, карти чи таблиці; у виданнях художніх творів (переважно багатотомних, академічних) — варіанти текстів, окремі редакції; додатком до основної частини тексту може бути блок ілюстративного матеріалу. їхнє призначення цілком конкретне — доповнити, збагатити книгу такими матеріалами, які не введені до основної частини, але мають до неї безпосереднє відношення за змістом чи проблематикою. Важливою складовою заключної частини книги є покажчик.

Покажчик — це своєрідний путівник для читача, який спрощує пошук наявних у книзі різноманітних даних — термінів, імен, дат, географічних назв, документів, ілюстрацій тощо із вказівкою конкретних сторінок, на яких вони зазначені в тому чи іншому контексті по всьому виданню.

Компонування наприкінці тексту книги окремої групи малозрозумілих слів з коротким поясненням їхнього значення або перекладом з іншої мови отримало назву глосарія. Ця складова заключної частини книги виконує важливу довідкову й інформаційну функції і потребує особливо ретельного ставлення видавця до оформлення.

Бібліографічний опис здійснюється у відповідності до затверджених у кожній країні видавничих стандартів і передбачає обов'язковий перелік головних ідентифікаційних характеристик: ім'я автора, назва твору, місце і рік видання, кількість сторінок чи конкретну сторінку, на яку робиться посилання в тексті.