Тема: Транспортні системи та мережі .

План

I. Розгляд теоретичних питань

1 Поняття територіальної транспортної системи

2 Чинники та закономірності розвитку транспортних систем

3 Типологія транспортних систем

4. Територіальна структура транспортних систем

 

I I. Виконання практичних робіт

2.1 Виконати графічну схему структури транспортної системи. Пояснити аспекти її структури.

I I I. Завдання до самостійної роботи

3.1 Підготувати реферати:

Ієрархічність та еквіпотенціальність транспортних систем.

Головні фактори утворення та еволюції транспортних систем.

Структура транспортних систем.

Закономірності розвитку транспортних систем, етапи (стадії) їх еволюції.

Типологія транспортних систем Типи конфігурацій транспортних мереж.

Експрес-контроль.

 

 

І І. АНАЛІЗ І ПРОЕКТУВАННЯ ТРАНСПОРТНИХ СИСТЕМ

Лекція 2.1

Тема: Методичні засади аналізу транспортних систем

План

Огляд методів дослідження

Загальний алгоритм дослідження

Головні показники та їх особливості.

Показники територіальної організації транспорту

Аналіз рівня розвитку транспортних систем.

Методика аналізу територіальної диференціації показників рівня розвитку транспортних систем

Огляд методів дослідження

Внутрішній зміст, структура, властивост і транспортних систем зумовлюють відповідну специфіку застосування методів їх дослідження. Вони мають бути спрямовані на розкриття суті системи, пояснення механізму її функціонування, виявлення істотних залежностей (взаємозв'язків) та співвідношень між компонентами, обґрунтування стійких тенденцій (траєкторій) її еволюції.

Таке розуміння змісту та завдань дослідження передбачає застосування сукупності взаємозв'язаних методів. Тобто, необхідно застосувати таку гносеологічну схему методів дослідження, яка, по-перше, дала б можливості пізнати "технологію" онтологічних системоутворюючих процесів, та, по-друге, адекватно відображувала б структуру та істотні системні властивості об'єкту дослідження. В цій схемі за цільовим призначенням виділяються аналітичні, аналітично-синтетичні та інтегрально-синтетичні групи методів, а за внутрішнім змістом - загальнонаукові методи, методи суміжних наук та специфічні географічні методи. Взаємозв'язок методів полягає в певній послідовності їх застосування, у використанні результатів одного або кількох аналітичних методів в інтегрально-синтетичному методі, в порівнянні результатів, одержаних різними методами.

Потрібно зауважити, що сувора послідовність (черговість) застосування певних методів безпосередньо в процесі дослідження далеко не завжди дотримується тому, що вона не завжди має сенс з огляду на складність структури об'єкту та взаємопроникненість (або суперечливість) суспільно-географічних процесів. Тому наведені вище міркування вказують на загальну принципову схему, яка конкретизується та модифікується у вигляді окремих методик, виходячи з мети та специфіки дослідження конкретного процесу.

Одним з найбільш поширених методів дослідження є системний метод, який охоплює сукупність існуючих прийомів i методів для досягнення певної мети дослідження. Системний підхід являє собою певний спосіб упорядкування та узагальнення знань у процесі вивчення об'єкту, тобто спосіб поділу складних об'єктів i явищ дійсності на підсистеми (аналіз) наступне об'єднання інформації про них на більш високому piвні узагальнення(синтез). Основний зміст системного підходу характеризується наступними положеннями [3, с. 44].

1. Об'єкт пізнання (управління) розглядається як складна система, до якої входять пpocтіші підсистеми та елементи.

2. Система - це цілісна сукупність взаємопов'язаних елементів, що об’єднанні певною спільною функцією.

3. Кожний елемент системи має зв'язки з усіма іншими елементами. При зміні змісту (властивостей, функцій) одного з елементів відбувається своєрідна "ланцюгова реакція", внаслідок якої зазнають певних змін вci інші елементи i система в цілому.

4. Кожний елемент (компонент) системи в свою чергу системно організований, тобто він являє собою систему нижчого порядку по відношенню до системи, в яку він входить.

5.Певна система є одночасною підсистемою або елементом системи більш високого порядку.

6.Системний аналіз дозволяє розчленувати складну систему (проблему) на елементи, складне завдання - на сукупність простіших, виразити та вирішити їх кількісно.

Після аналізу йде синтез результатів, коли часткові рішення зводяться, взаємо узгоджуються i виступають як елементи рішення проблеми в цілому.

7. В системному підході застосовується одночасно або паралельно чи послідовно багато різноманітних методів.

В такому розумінні найбільш широкого застосування в системно-транспортних дослідженнях набувають наступні методи: балансові, статистичні, картографічні, географо-математичні, виробничо-географічних циклів та районування.

Головне завдання балансового методу полягає в дослідженні кількісних співвідношень між складовими частинами транспортної системи. Він дає змогу виявити (пояснити) певні залежності у взаємодії компонентів, диспропорції їх взаємного функціонування та обгрунтувати напрями їх майбутнього розвитку. В транспортно-географічних дослідженнях найдоцільнішим є застосування таких видів балансових розрахунків як загальносистемний баланс, територіально-компонентні баланси, динамічні баланси.

3агальносистемний баланс - показує кількісні співвідношення між підсистемами першого порядку транспортної системи за найбільш загальними показниками (параметрами), що спостерігаються на "виходах" цих підсистем і відображають їх загальносистемні функції. Такі баланси з певною мірою умовності можна поділити на компонентні (характеризують співвідношення між галузями транспорту) та територіальні (співвідношення між елементами територіальної структури: центри, вузли).

Територіально-компонентні баланси відображують співвідношення між елементами галузевих транспортно-територіальних підсистем. Це можуть бути баланси розподілу капіталовкладень, співвідношення між обсягами перевезень різними видами транспорту, між пасажиро- та вантажооборотом.

Своєрідним видом є динамічні баланси, що характеризують співвідношення в темпах розвитку територій або галузей транспортної системи.

Якісно новий етап в системно-транспортних дослідженнях започаткувала так звана кількісна революція, яка озброїла дослідників апаратом математичної статистики, що використовує регресійний, багатофакторний аналіз, прості коефіцієнти кореляції і інші методи статистичного аналізу взаємозв'язків між кількісними показниками. Замість традиційних описових вербально-каузальних підходів та схем пояснення транспортно-територіального системоутворення, конфігурації транспортних мереж|сітей| на емпірично-чуттєвому рівні на передній план вийшла нова традиція математико-статистичного| аналізу впливу провідних і другорядних чинників|факторів| її детермінації, що ставить основною задачею пошук кількісних залежностей.|с

Достатньо ефективним засобом в таких дослідженнях є кореляційнийаналіз, який використовується для дослідження взаємозалежності параметрів (ознак, показників), які характеризуються нефункціональною (випадковою) залежністю та мають нормальний багатомірний розподіл. З допомогою цього методу оцінюються множини параметрів певних явищ (процесів), визначаються множинні та часткові коефіцієнти кореляції, перевіряється значимість впливу окремих факторів, виявляються структурні залежності, будуються лінійні рівняння регресії. Він є основою для здійснення компонентного, факторного, кластерного аналізу. Особливо ефективним є застосування цього методу для дослідження процесів внутрішньокомпонентної та міжкомпонентноі взаємодії: залежність собівартості перевезень та пасажиронапруженості, собівартості та дальності поїздок тощо. Встановлені на основі цього методу структурні та просторово-часові залежності в подальшому використовуються в управлінській діяльності, для прогнозування, планування, проектування транспортних систем та мереж.

Метод районування полягає в поділі території на відносно цілісні частини за певними ознаками. Цей метод дозволяє виявити територіальну диференціацію процесів, встановити тенденції (залежності) в просторово-часовому розвиткові елементів, обґрунтувати управлінські рішення (їх територіальний зміст). Для дослідження транспортних систем доцільно застосувати інтегральне транспортно-економічне, транспортно-галузеве та спеціальне транспортне районування території.

Інтегральне районування застосовується з метою виявлення цілісних транспортних систем або їх поєднання в масштабах великих територй. Основою для такого виділення мають бути найбільш загальні характеристики транспортних систем, враховуючи структуру виробничої діяльності, рівень розвитку соціальної сфери, природно-екологічні умови, адміністративні межі. Виділені на основі такого підходу території (райони) являють собою територіальні підсистеми першого порядку в структурі відповідної суспільно-географічної системи.

Галузеве (компонентне) транспортне районування застосовується для виявлення та пояснення територіальної диференціації в функціонуванні (розвитку) окремих компонентів (галузей) транспорту: залізничного, водного, автомобільного, повітряного.

Спеціальне транспортне районування застосовується для вивчення територіального вияву взаємодії двох або кількох дрібних компонентів (підгалузей) транспортної системи. Таке районування дає змогу виявити певні структурні та просторово-часові залежності між цими компонентами. Обєктом такого районування можуть бути перевезення окремих видів вантажів, маятникові поїздки пасажирів, морські контейнерні перевезення тощо.

Картографічний метод володіє потужним аналітичним та синтетичним потенціалом. Його зміст полягає в складанні карт, які сприяють вирішенню таких основних завдань:

- просторової ілюстрації досліджуваних явищ і процесів;

- пізнання суті і механізмів окремих (часткових) процесів;

- виявлення та пізнання просторово-часових залежностей і закономірностей суспільно-географічних процесів;

- виявлення елементів територіальної структури та факторів їх формування;

- пізнання суті територіальних пропорцій та їх оптимізація;

- виявлення типових властивостей та специфічних рис ТС;

- обґрунтування доцільного розвитку ТС в цілому та окремих її компонентів в майбутньому.

Будь-яка карта за своїм змістом є своєрідною моделлю транспортної системи (мережі) або процесу. Картографічні моделі відображують одночасно механізми процесів та їх результати, даючи змогу, таким чином, значно зменшити трудомісткість досліджень, підвищивши при цьому їх ефективність. Тому застосування картографічного методу є необхідним елементом всіх етапів дослідження транспортних систем.

В найбільш загальних рисах процедура застосування картографічного методу повинна включати наступні операції: а) визначення цілей, які повинні бути досягнуті в результаті картографічного моделювання, та відповідних вимог до карт; б) складання переліку карт, які б відображували основний зміст транспортної системи та аспекти її структури; в) визначення тематики, змісту та показників кожної карти; г) підготовка інформаційних матеріалів та власне складання карт; д) розробка методичних прийомів використання картографічних моделей в наукових дослідженнях та практиці управління.

Застосування картографічного методу повинне обов'язково враховувати вид, тип, специфіку конкретної транспортної системи, що в підсумку буде визначати зміст та тематику карт.

Cутність методів транспортно-математичного моделювання полягає в абстрагованому представлені конфігурації транспортних систем, транспортно-географічних процесів, зв'язків, залежностей у вигляді математичних формул (рівнянь) або систем таких формул. Їх застосування дозволяє вирішити наступні завдання: кількісно оцінити ефективність розвитку мереж окремих галузей транспорту та їх взаємодії; оцінити ефективність транспортних циклів; дати системну оцінку впливу факторів на розвиток транспортної системи; виявити просторово-часові тенденції динаміки зміни параметрів транспортної системи та окремих її компонентів.

При вивчені транспортних систем (процесів) найбільш ефективним є застосування оптимізаційних моделей, які використовуються для оптимізації територіальної структури систем та товарної структури перевезень.

Метод транспортно-географічних циклів базується на відстеженні та вивченні (спостереженні) стійких зв'язків в транспортній системі, які виражаються в потоках вантажів та пасажирів між її елементами. На основі аналізу таких транспортних потоків виділяються цілісні технологічно пов'язані функціональні блоки (цикли) або в межах одного компоненту (підсистеми) або на міжкомпонентному рівні. Цей метод (підхід) використовує елементи балансового, картографічного та інших методів. Його застосовують для вивчення транспортно-географічних процесів в гірничо-промислових, агропромислових, будівельно-індустріальних, господарсько-рекреаційних, виробничо-екологічних циклах. Саме на основі цього підходу вивчаються "механізми" системоутворюючих процесів, межі та конфігурація територіальних транспортних систем, виявляються резерви їх вдосконалення та засоби оптимізації.