Основні види та типи спілкування.

Основні види спілкування.

І. За критерієм просторового існування:

1. Безпосереднє спілкування – це вид спілкування при якому відбувається прямий контакт між суб’єктами спілкування.

2. Опосередковане спілкування – суб’єкти спілкування не контактують один з одним, але одночасно вступають у комунікативні зв’язки. Наприклад, читаючи будь-яку книгу ви опосередковано спілкуєтесь з автором цієї книги.

ІІ. За критерієм мотивації до спілкування:

1. Бажане спілкування.

2. Небажане спілкування.

ІІІ. За критерієм орієнтації на співрозмовника:

1. Міжособистісне спілкування.

2. Масове спілкування – цей вид спілкування спрямований на масу людей.

ІУ. За критерієм часового обмеження:

1. Короткотривале спілкування – обмежений у часі.

2. Довготривале спілкування.

У. За критерієм кількості учасників:

1. Монологічне спілкування – одностороннє спрямування інформації, коли лише один із учасників взаємодії викликає свої думки, ідеї, почуття, тобто відсутній зворотній зв’язок.

2. Діалогічне спілкування – гуманне ставлення до іншої людини з якою спілкуються, відбувається зворотній зв’язок.

УІ. За критерієм результативності:

1. Конфліктне спілкування – зіткнення поглядів людей, їх інтересів та дій.

2. Маніпулятивне спілкування – один із комуні кантів хоче переважати, мати домінуючу позицію, пригнічуючи інтереси та бажання іншого учасника спілкування.

Основні типи спілкування.

1. Менторський тип спілкування – ґрунтується на принципі суворого підкорення одного співрозмовника іншому, зорієнтований на повчання, інструктаж. Даний тип спілкування пригнічує активність одного із співрозмовників, стає причиною негативного ставлення один до одного, призводить до погіршення морально-психологічного характеру стосунків.

2. Інформативний тип спілкування – спрямований на передавання певної інформації. Інформативне спілкування в сучасному комунікативному процесі не є достатньо ефективним, адже проста ретрансляція інформації призводить до пасивного її сприйняття, не створює умов для обміну думками, самостійного пошуку шляхів розв’язання проблем на основі наукової методології.

3. Натхненне спілкування – вважається справжнім показником високої культури контактів. Цей тип спілкування, характерний для демократичного стилю взаємодії, вирізняється активною співучастю кожного з учасників комунікативного процесу, вмінням партнерів проявляти вимогливість водночас із справедливістю, вмінням підтримувати розмову, слухати опонента тощо. Саме тому принципами такого спілкування є взаємозаміна, взаємодопомога, співробітництво й діалог.

4. Конфронтаційний тип спілкування – є дидактично необхідним, адже схиляє до дискусії, діалогу з опонентами.

Форми спілкування.

І. Монологічні.

До монологічних публічних виступів відносять: доповідь, звітну доповідь на зборах, політичну промову, політичний огляд, промову мітингову, агітаційну промову, лекцію, розмову телефоном.

1. Доповідь – це публічний виступ політичного або громадського діяча, в якому ставлять назрілі завдання у тій чи іншій галузі життя та вмішують рекомендації й поради до їх вирішення. Доповідь може стати предметом обговорення, підлягати критиці, доповнюватися новими міркуваннями та пропозиціями.

2. Звітна доповідь на зборах – це стисла розповідь про пророблену роботу, аналіз та оцінка її результатів.

3. Політична промова – як правило вона проголошується керівним політичним або державним діячем (президентом, керівником партії, руху). Присвячена актуальним питанням часу та висвітленню їх з позицій певних політичних рухів або загальнонаціональних інтересів. Можна виділити парламентську промову, яка вписується у контекст обговорюваних парламентом проблем, обмежена жорстким регламентом і зобов’язує депутата миттєво орієнтуватися у ситуації, відповідати на репліки по у ході виступу.

4. Політичний огляд – публічний виступ,у якому висвітлюються і стисло оцінюються соціально-політичні події. Виступи мають інформаційно-коментаторський характер. Завдання: планомірно інформувати з широкого кола проблем політичного, економічного та культурного життя країни, оперативно доводити до них рішення президента, парламенту, уряду тощо.

5. Промова мітингова – має гострополітичний характер і присвячена, як правило завжди злободенній темі. Триває мітингова промова 5-10 хвилин, емоційно яскраво прикрашена, має максимально чіткі інтонації і «заряджена» високим пафосом.

6. Агітаційна промова – має роз’яснювальний характер, стисла за часом і може, як і мітингова промова, бути закличною, мобілізаційною, але може й мати вигляд сердечного м’якого викладення будь-якої проблеми. Агітаційні промови можна поділити на три групи: промови з метою захопити, промови з метою переконати, промови з метою викликати активні дії.

7. Лекція – аргументоване та систематизоване викладення матеріалу з певною пізнавальною(освітньою) та політичною метою. Вимоги до лекції: інформативність, змістовність, достовірність, оперативність, новизна, актуальність та доступність.

8. Розмова телефоном – телефонні переговори займають 4 – 27% робочого часу. Розмова телефоном по службі полягає у тому, щоб максимально використовувати надані ним можливості та звести до мінімуму вплив на діяльність.

ІІ. Діалогічні.

До діалогічних публічних виступів відносять бесіду та диспут. У загальному вигляді діалог як форма мовленнєвої комунікації являє собою спілкування двох суб’єктів за посередництвом мови. Діалог – це процес взаємного спілкування, коли репліка замінюються у відповідь фразою і відбувається постій зміна ролей. Якщо хто-небудь з партнерів відмовляється від своїх реплік, то діалог перетворюється на монолог.

1. Бесіда – це питально-відповідна форма роз’яснення найважливіших подій, тих або інших аспектів діяльності центральних та місцевих органів влади. Це основна форма роботи агітатора, але може бути застосована і лектором. Різновиди цього жанру:

- бесіда за круглим столом (декілька спеціалістів невимушено, у довільній формі публічно обговорюють ті чи інші питання і відповідають на репліки та питання присутніх);

- вечори питань та відповідей – він дозволяє глибше вивчити суспільну думку, оперативно давати відповіді на найгостріші питання.

2. Диспут – різновид публічного обговорення у формі боротьби думок між його учасниками. Завдання: стимулювати активність присутніх і спрямовувати обговорення у потрібному напрямі. Найважливіша умова диспуту – різні точки зору з обговорюваного питання та відсутність заздалегідь підготовлених відповідей.