Голосові характеристики мови

Важливе значення для процесу комунікації має акустична сис­тема мови, до якої відносять якість голосу (тембр, висоту, то­нальність, голосність), інтонації, темп мови, фразові і логічні на­голоси.

Темп мови може бути дуже повільний, швидкий, дуже швид­кий. Від темпу мови може залежати те, як тебе слухатимуть ото­чуючі. «Порожнє слово сиплеться, як горох з решета, — насичене слово повертається повільно, наче куля, наповнена ртуттю», — так говорив про темп мови відомий режисер К.С. Станіславський.

Норман Міллер і його колеги з університету Північної Калі­форнії виявили, що відчуття правдивості зростає, коли людина говорить швидко. Жителі Лос-Анджелеса і його околиць, що слухали записи мов на тему «Небезпека вживання кави», оціню­вали тих, хто говорив швидко (близько 190 слів за хвилину), як більш об'єктивних, інтелігентних і ерудованих, ніж ті, які гово­рили повільно (близько 110 слів за хвилину). Вони також вважа­ли швидко вимовлені повідомлення більш переконливими.

Виявилося, що значимим фактором є саме темп мови. Коли рекламу прискорювали на 25 %, слухачі розуміли її, як і раніше, добре й оцінювали того, хто говорить як більш інтелігентного і щирого, а саме повідомлення вважали цікавішим. Фактично нор­мальна швидкість мови в 140 або 150 слів за хвилину може бути майже подвоєна, перш ніж почне знижуватися її розуміння слу­хачами. Джон Ф. Кеннеді, відомий як винятково ефективний ора­тор, іноді прискорювався до 300 слів за хвилину. Для американ­ців швидка мова не дає слухачеві часу зробити ефективних висновків, вона також відкидає будь-які небажані думки.

Деякі люди говорять дуже повільно, їх доводиться ніби «тяг­нути за язик», а інші ніби «строчать з кулемета», про них говорять: «За твоєю мовою не поспієш босоніж». Важливо вміти го­ворити не дуже швидко, але й не дуже повільно, щоб усім було зрозуміло. Однак у деяких випадках краще говорити повільно (якщо потрібно щось пояснити або якщо розмовляєш з людиною, яка не дуже добре знає твою мову, та ін.) або швидко (якщо ти або твій співрозмовник квапиться).

Тон мови — це забарвлення голосу, з яким вимовляються сло­ва, що допомагає людині краще передати свої думки і почуття. Тон може навіть змінити зміст мови, додати йому протилежного змісту. Спробуйте, наприклад, вимовити слова «так» і «ні» різ­ним тоном (всссло, смутно, здивовано, зі злістю) і ви самі відчує­те різницю.

Не менше значення мають і різні вкраплювання в мову — пау­зи, покахикування, сміх, плач та ін. Голоси розрізняються за влас­тивістю впливати на інші. Тому розрізняють голоси непоказні, звичайні, які не приваблюють нашої уваги. Є голоси, що відразу привертають нашу увагу, надовго запам'ятовуються.

Голос також є виразником наших почуттів. За голосністю мова достатньо змінюється: від дуже тихої, тихої, тихішої, ніж звичай­но, до голосної, дуже голосної, до лементу. Коли людина гово­рить дуже голосно або дуже тихо, слухати неприємно — погано чути і важко зрозуміти. Однак бувають ситуації, коли потрібно говорити дуже тихо (якщо в будинку хтось працює, хворіє або відпочиває; в установах культури: в музеї, під час концерту, в те­атрі та ін.) або дуже голосно (якщо потрібна допомога, хтось за­блудився, виступає перед великою аудиторією тощо).

У звичайній обстановці потрібно говорити з нормальною гучніс­тю, щоб вас усі добре чули. Так, спокійний і солідний голос знімає напруження і збуджує інтерес, а «напружена», швидка і голосна мо­ва може сприйматися як ознака агресивності. Тихим голосом звичайно розмовляють люди боязкі, невпевнені в собі. Погане враження залишає людина, що явно декламує в ході розмови раніше завчені фрази. До таких оточуючі відносяться з недовірою.

Відомий французький письменник якось помітив, що є всього один спосіб написати слово «ні» і один єдиний спосіб— слово «так». Але існує тисяча способів вимовити слово «ні» і стільки ж — слово «так». За допомогою інтонації, тембру голосу можна «так» вимовити з негативним відтінком, а слову «ні» надати позитивного значення. Згадайте відому фразу: «їсти подано!». Саме з неї багато акторів починали своє життя в театрі. Спробуйте додати її звучанню різні відтінки. Якщо вийшло більше десяти, то можна сказати, що ви добре володієте своєю акустичною системою.

Виділяють такі характеристики усного мовлення.

1. Емоційно-естетичні особливості віддзеркалюють ставлен­ня людини до предмета розмови. Ми завжди безпомилково даємо зрозуміти співрозмовникові, чи приємно нам розмовляти про щось.

2. Біофізичні особливості дозволяють нам визначити стать, вік, темперамент, внутрішній стан людини. Експерти, прослуху­ючи запис розмови, можуть визначити вік того, хто говорить, з точністю до одного року. Крім того, така система дає можливість оцінити стан здоров'я людини. Причому виділяють не тільки тимчасовий розлад здоров'я, наприклад хрипоту — застуду, а й діагностують тривалі, хронічні хвороби.

3. Індивідуально-особистісні показники відрізняють одну лю­дину від іншої. Завдяки цим характеристикам можна без трудно­щів упізнати голос знайомої людини телефоном, навіть якщо во­на не представилася вам. Пародисти, копіюючи будь-яку мову, спираються саме на ці ознаки.

4. Соціально-професійна система показників пов'язана із соці­альним статусом людини в суспільстві, з її професією. Недарма ми зауважуємо: «Говорить, як начальник; або: ти всіх повчаєш, як учитель». Голос може підказати, як людина ставиться до себс. Так, якщо людина сповнена почу ттями власного достоїнства, гор­дості і важливості за свою справу, то мова в неї буде ритмічною, розміреною, із правильними, закінченими фразами.

5. Національно-соціальні характеристики голосу розрізняють­ся за акцентом народів різних країн: в'єтнамців, українців, естон­ців та ін. Навіть якщо ми ніколи не вчили мови, все одно зможе­мо відрізнити, наприклад, німця від грузина. Ця характеристика мимовільна і формується ще в глибокому дитинстві. Навіть зна­ючи мову досконало, від акценту важко позбутися. Сюди ж мож­на віднести відмінності в мові міських і сільських жителів.