Тема 16. Якість, стандартизація та сертифікація.

Тема 16. Якість, стандартизація та сертифікація.

 

План лекції:

 

1. Основні поняття і визначення у сфері якості.

2. Якість продукції як об'єкт управління.

3. Економічні аспекти якості продукції.

4. Основні поняття стандартизації.

5. Структура органів і служб стандартизації.

6. Структура розробки стандартів.

7. Нормативні документи зі стандартизації.

8. Міжнародна стандартизація.

9. Основні поняття метрології.

10. Засоби вимірювальної техніки.

11. Принципи побудови засобів контролю.

 

 

Література:

1. Дитрих Я. Проектирование и конструирование: Системный подход. Пер. с польск. - М.: Мир, 1981. - 456 с.

2. Македон Ю.А. Проектирование в судостроении. - Л.: Судостроение, 1980. - 280 с.

3. Системы технологий. Учебный посібник./ В.Г. Шкурупій, Ф.В. Новіков, Ю. В. Шкурупій. - Харьков: Вид. ХНЕУ, 2008. - 480 с.

4. Поліщук Є.С., Дорожовець М.М., Яцук В.О. та ін. Метрологія та вимірювальна тех­ніка:Підручник / Є.С. Поліщук, М.М. Дорожовець, В.О. Яцук, В.М. Ванько, Т.Г. Бойко; За ред. проф. Є.С. Поліщука. - Львів: Видавництво "Бескид Біт ", 2003. - 544 с.

5. Системы технологий. Учебный посібник./ В.Г. Шкурупій, Ф.В. Новіков, Ю. В. Шкурупій. - Харьков: Вид. ХНЕУ, 2008. - 480 с.

6. Чертов А.Г. Единицы физических величин. Учеб. пособие для вузов. - М.: Высшая школа, 1977. - 287 с.

7. Шаповал М.І. Менеджмент якості: Підручник. — К.: Знання, 2006. — 471 с.

 

Вступ

Серед науковців побутує думка про те, що XXI століття буде століттям якості, якості у всіх її проявах — якості продукції і послуг, якості праці, якості навколишнього середовища і, в цілому, якості життя.

Проблема забезпечення якості така ж стара, як і саме людство. В усі часи люди прагнули забезпечити високу якість, особливо в тих випадках, коли треба було гарантувати безпеку використання продукції, збереження здоро­в'я людини, навколишнього природного середовища тощо. В сучасних умо­вах використання складної військової та космічної техніки, атомних елект­ростанцій, погіршення екології, загострення проблеми безпеки людини тема якості стала особливо актуальною.

Є й інші чинники, що актуалізують необхідність посилення уваги до про­блеми забезпечення високої якості продукції. Насиченість ринків різнома­нітною продукцією і послугами сприяла тому, що споживач одержав мож­ливість вибору. Якщо раніше він якості бажав, то тепер він її вимагає. Це привело до того, що забезпечення високої якості продукції перетворилось у магістральний напрямок соціально-економічного розвитку більшості країн світу. Все це актуально і для України. її прагнення інтегруватись у євро­пейські і світові економічні структури вимагає засвоєння нових правил пове­дінки, які диктує ринкова економіка. В сучасних умовах виживає та органі­зація, котра має найновіші технології, найвищу якість продукції, найнижчі ціни і найвищі орієнтири стосовно найвимогливішого споживача. Саме спо­живач сьогодні визначає рівень вимог до якості продукції. Недарма відомий японський підприємець Мацусіта сказав: "Споживач — король, а ми — його зірні піддані, і наше завдання полягає в тому, щоб поважливо і з якомога більшими для короля зручностями йому зробити вибір". Ось чому споживача сьогодні розглядають як партнера у спільному бізнесі: здійснюючи покупки, він його інвестує.

Завдання підвищення якості є довготерміновим і безперервним, тому що її рівень не може бути постійною величиною. Вироби залишаються технічно прогресивними, зручними, красивими, модними до того часу, поки на зміну їм не прийдуть нові, більш досконалі, що зумовлено науково-технічним прогре­сом. Але на кожному етапі якість має бути оптимальною, тобто такою, що максимально задовольняє потреби споживачів при економічно обґрунтова­них затратах на її досягнення.

В умовах глобалізації ринку проблема якості є актуальною для всіх країн, галузей, установ і організацій. Мудрість управління на всіх рівнях полягає в забезпеченні належної якості продукції, оскільки лише продукція високої якості може бути конкурентоспроможною. Проблема якості багатогранна і має політичний, соціальний, економічний, науково-технічний і організацій­ний аспекти.

Політичний аспект проблеми зумовлюється перш за все тим, що масове виробництво продукції високої якості є одним із критеріїв розвитку суспіль­ства, показником рівня економічного розвитку держави.

Соціальний аспект проблеми. Необхідність поліпшення якості відобра­жає потребу вчасно довести рівень якості продукції до рівня вимог спожи­вачів і потребу підвищення якості самої праці. Є й інші сторони соціального аспекту цієї проблеми: забезпечення належної освіти, належного виховання, підвищення кваліфікації кадрів тощо, без чого не можна вирішити проблему підвищення якості.

Економічний аспект проблеми полягає в тому, що підвищення якості є основою підвищення ефективності економіки країни, тому що дає змогу пов­ніше задовольняти потреби споживачів, підвищувати продуктивність суспіль­ної праці, збільшувати прибуток організацій, знижувати матеріаломісткість продукції, економити сировину і паливо та підвищувати конкурентоспро­можність продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Науково-технічний аспект проблеми. Підвищення якості продукції і зростання темпів науково-технічного прогресу — це єдиний процес. Причо­му з однієї сторони, науково-технічний прогрес визначає можливість підви­щення якості, з іншої — сам він досягається шляхом систематичного підви­щення якості.

Організаційний аспект проблеми відображає залежність підвищення якості від організації суспільного виробництва в цілому. Ця сторона пробле­ми вирішується шляхом удосконалення менеджменту організації, в т. ч. удос­коналення систем якості, стандартизації, метрологічного забезпечення, мар­кетингової діяльності тощо.

Сказане свідчить, що проблема забезпечення якості є комплексною і вирі­шувати її традиційними методами, тобто лише шляхом контролю якості гото­вої продукції, практично неможливо. Має бути комплексний, системний підхід, реалізація якого можлива лише в рамках системи управління якістю. Відомий американський спеціаліст Едвард Демінг ще в 1950 р. писав, що на 85 % вирішення проблеми залежить не від людей, а від системи управління якістю.

Значну роль у підвищенні якості відіграють стандарти, які є нормативною базою систем якості. Загальновизнаними на сьогодні є міжнародні стандарти ISO серії 9000, які сконцентрували досвід управління якістю, нагромаджений в різних країнах. У багатьох країнах, в тому числі і в Україні, вони прийняті як національні. В Україні вони введені в дію з 1 жовтня 2001 р.

Одним із важливих показників якості продукції є її безпека для здоро­в'я, майна людини та навколишнього середовища.

Проблема забезпечення безпеки продукції у світовій практиці вирішується шляхом оцінювання її відповідності або декларацією про відповідність, або сертифікацією, яка в останні десятиліття переросла в норму торговельних відносин будь-якого рівня.

Сертифікація забезпечує одне з важливих прав споживача — право на безпеку продукції. Ще в колишньому Союзі розпочалася розробка "Закону про захист прав споживачів". Після розпаду Союзу становище погіршилось ще більше, що пояснюється двома причинами.

Перша полягає в тому, що на відкритий український ринок масово стала надходити імпортна продукція, причому часто така, яка не знаходить збуту в зарубіжних країнах через низьку якість, але яка має порівняно з вітчизня­ною, низьку ціну і завдяки низькій купівельній спроможності вітчизняного споживача користується у нього попитом. Вона дуже часто не відповідає нормам безпеки.

Друга причина погіршення якості продукції полягає в тому, що в умовах різкого спаду випуску вітчизняної продукції окремі виробники, скористав­шись пов'язаним з цим дефіцитом і послабленням уваги до питань якості та безпеки продукції, стали швидко організовувати виробництво дефіцитної продукції, яка дуже часто мала низьку якість, а нерідко була навіть небезпеч­ною для споживачів.

З метою захисту прав споживачів Верховною Радою України був прийня­тий Закон України "Про захист прав споживачів", яким передбачено ряд вимог до виробників, постачальників і продавців товарів, що спрямовані на реалізацію цих прав (сертифікація продукції, відшкодування нанесених збитків, контроль безпеки імпортних товарів тощо).

Якість продукцїї України у складі колишнього СРСР завжди "бажала бути кращою" і не досягала міжнародного рівня, хоч 60 % її було зі знаком якості.

В СРСР зі сторони держави велась напружена боротьба за якість про­дукції. Організацїї та підприємства ставилися да цієї боротьби пасивно, оскіль­ки основним показником в умовах суцільного дефіциту були не якісні, а кількісні показники.

Сучасна економіка України, не дивлячись на певні успіхи, все ще перебу­ває у кризовому стані, вихід з якого можливий тільки через якість, тому що тільки висока якість продукції зробить її конкурентоспроможною. Більшість країн світу пройшли таким шляхом і підтвердили це положення, відтворив­ши свої економіки.

Відтворення економіки — це, перш за все, відтворення промисловості. Ни­ні українські промисловці перебувають у дуже важких умовах. Для них сут­тєво ускладнилась реалізація продукції: на внутрішньому ринку внаслідок ввезення імпортної продукції і різкого зниження платоспроможності насе­лення, а на зовнішньому — в результаті неконкурентоспроможності україн­ських підприємств і їхньої продукції, відсутності досвіду і навичок торгівлі на насичених ринках, зневажання прийнятими там правилами взаємовідно­син, в т. ч. вимог наявності сертифікатів на продукцію й системи якості.

Кожна з провідних фірм світу йшла до успіху своїм шляхом, але через одні ворота: через ворота удосконалення менеджменту якості. Це стосується не тільки якості конкретної продукції, а йдеться про ділову досконалість фірм, про спосіб управління, його оптимізацію і гармонізацію, зацікавленість усіх працюючих у результатах своєї праці. Лідери світового ринку говорять: "У нас купують не продукцію і не послугу. У нас купують довіру до нас, тобто наше ім'я". А щоб ім'я було авторитетним, необхідно запроваджувати загаль­ну культуру якості, яка включає і обладнання, і технологію, і систему мене­джменту, і персонал, і стосунки між партнерами на різних рівнях тощо.

Який вихід може бути сьогодні для України? Про це добре сказав прези­дент Української асоціації якості П.Я. Калита: "Досягати світового рівня і вийти на зарубіжні ринки. Хто не вийде, той не зможе встояти і в Україні. Тому що зовнішній ринок рано чи пізно все одно прийде до нас і змусить нас поважати загальноприйняті правила торгівлі. А для цього українським підприємствам необхідно мати сучасні системи якості. Насамперед необхід­но змінити ставлення до якості з самого верхнього рівня. Так вчинили після другої світової війни Японія і Німеччина.Боротьба за якість має стати націо­нальною політикою України. Сьогодні немає іншого шляху. І все, що пов'я­зано з вирішенням проблеми якості необхідно робити без формалізму, ре­тельно і професійно".

Ці завдання необхідно вирішувати організаціям спільно з державою, яка прагне сприяти виробникам своєю політикою технічного регулювання. Вер­ховною Радою України 17 травня 2001 р. було прийнято три закони, спрямо­вані на технічне регулювання у сфері якості в Україні: Закон України "Про акредитацію органів з оцінки відповідності", Закон України "Про підтвер­дження відносин", Закон України "Про стандартизацію". У цьому підручнику розглядаються основні положення цих документів.

У забезпеченні високої якості продукції підприємств України, послуг, на­вколишнього природного середовища важлива роль належить фахівцям, що володіють сучасними методами менеджменту якості на базі національних, європейських і міжнародних нормативно-правових документів у сфері якості.

 

 

Міжнародна стандартизація.

В 1987 році в Парижі Міжнародною торговою палатою була затверджена серія міжнародних стандартів ІSO 9000, ІSO 8402 та інші, які одержали назву «Петля якості», відповідно до яких кожний виробник нової продукції повинен дотримувати у своїй діяльності даних стандартів, починаючи від маркетингу й закінчуючи забезпеченням утилізації товару після його використання споживачем. На підставі вимог Міжнародного стандарту був розроблений ГСТ (галузевий стандарт), що регламентує перелік робіт ЄСТПВ. Даний документ діє й зараз, забезпечуючи вибір і використання найбільш прогресивних методів і засобів керування процесом підготовки виробництва нової продукції.

Міжнародна організація стандартизації (ISO) затвердила стандарти, розповсюджені за назвою ISO серії 9000, і в такий спосіб узагальнила нагромаджений у світі досвід керування якістю на рівні підприємства, сформулювавши його у своїх стандартах, вимогах і рекомендаціях щодо побудови СЯП.

Система міжнародних стандартів ISO серії 9000 містить кілька стандартів: ISO 9000 – "Загальне керування якістю й стандарти забезпечення якості"; ISO 9001 – "Модель забезпечення якості при проектуванні й (або) розробці, виробництві, монтажі й обслуговуванні"; ISO 9002 – "Система якості. Модель для забезпечення якості при виробництві й монтажі"; ISO 9003 – "Модель забезпечення якості при остаточному контролі й випробуваннях"; ISO 9004 – "Загальне керування якістю й елементи системи якості".

Компанії, які одержали сертифікат відповідності керування якістю стандартам ISO, викликають повагу насамперед тому, що вони дотримуються світових стандартів загалом, а не за окремими показниками. Споживач, знаючи, що в постачальника є сертифікат якості продукції, переконаний у солідності підприємства хоча б тому, що воно в можливості заплатити за тотальну перевірку всіх своїх управлінських служб. Він переконаний також у тому, що на період дії сертифікату підприємство буде перебувати під наглядом організації, що видала йому цей сертифікат. Підприємство, сертифіковане на відповідність стандартам системи якості продукції (СЯП), стає більше гнучким для роботи на світових ринках і здатне за рахунок скоординованих цін і якості зайняти свою нішу на них, може обґрунтувати введення надбавки на ціну забезпеченням додаткових гарантій, точністю й надійністю виконання договірних зобов'язань.

Отже, сучасна СЯП являє собою систему швидкого реагування на ситуації, пов'язані з якістю продукції й методами впливу на них в інтересах підприємства. Україна, безумовно, мала в минулому певний досвід у сфері забезпечення якості. Використовуючи передовий досвід закордонних країн, львівські підприємства ще в 70-ті рр. минулого століття стали ініціаторами впровадження КСКЯП (комплексних систем керування якістю продукції). Відомий також досвід підприємств Дніпропетровська щодо ефективного використання ресурсів. Оцінюючи ці системи, варто вказати, що вони мали позитивний вплив насамперед на зміну відносини до діяльності по підвищенню якості продукції в промисловості. Однак, вступивши у протиріччя з тодішнім господарським механізмом, спрямованим на об'ємні, кількісні показники економічного росту, комплексні системи керування якістю продукції були поступово нейтралізовані, а їхня роль зведена нанівець. Спад виробництва й економічного потенціалу України на початку 90-х років XX ст. також негативно вплинув на стан якості й конкурентоспроможності продукції, а також на ситуацію щодо впровадження сучасних методів керування якістю.

Слід зазначити, що в Україні майже не проводять наукових досліджень в області забезпечення якості й керування якістю. Більшість вітчизняних підприємств не застосовує сучасних методів підвищення якості й ділової досконалості, які засновані на принципах всеосяжного керування якістю й широко введені в Європі й світі. Крім того, немає підтримки й популяризації досвіду окремих підприємств України, які нагромадили значний досвід системного керування якістю й досягли високого рівня ділової досконалості, не налагоджена система взаємодії й обміну досвідом між такими підприємствами.

Стандарти ІISO усе більше застосовуються при виводі контрактів між фірмами як моделі для оцінки системи забезпечення якості продукції в постачальника. Як відзначають західні дослідники, у цей час більше 90 % споживачів при виводі контрактів вимагають підтвердження наявності у виготовлювача систем якості за ISO серії 9000.

Важливу роль у забезпеченні відповідності продукції стандартам ISO, підтримки довіри й охорони суспільних інтересів грають незалежні екзаменаційні лабораторії й сертифікаційні органи. У Європі налічується більше 1000 сертифікаційних органів і більше 10 тис. контрольних лабораторій. В Україні робота із сертифікації перебуває в стадії завершення.

Майже у всіх країнах Західної Європи, у США і Японії сертифікація обов'язкова й зв'язана, як правило, з безпекою, охороною здоров'я й навколишнього середовища.

Сертифікація охоплює економічні й організаційно-технічні аспекти. Поруч із сертифікацією виробництв і продукції ISO проводить сертифікацію або акредитацію екзаменаційних центрів, які можуть сертифікувати продукцію. Цим центрам ИСО видає ліцензію на сертифікацію.

Організація сертифікації містить у собі дві стадії:

• забезпечення й реалізації умов для створення й виробництва продукції, що підлягає сертифікації;

• організації й проведення сертифікації продукції як підтвердження її відповідності вимогам нормативно-технічної документації.

 

 

Тема: МЕТРОЛОГІЯ У ТЕХНІЦІ.

Мета практичної роботи: закріплення лекційного матеріалу по темі «Стандартизація й метрологія в технікці» і застосування на практиці отриманих знань.

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Вимір фізичних величин усе ширше застосовується не тільки в технічних науках і в промисловості, але й біології, медицині, сільському господарстві, в охороні навколишнього середовища. Вимір є гарантом забезпечення ефективності технологічних процесів і високої якості продукції. Без вимірів неможливі всі дослідження в науці й техніці. Не буде перебільшенням сказати, що загальний рівень розвитку науки й техніки, технічний прогрес у всіх областях народного господарства завжди визначався й буде визначатися рівнем розвитку вимірювальної техніки. Це твердження випливає з ролі вимірів як джерела найбільш об'єктивної інформації про навколишній матеріальний світ.

Перше, що навчилася вимірювати людина, – це протяжність, довжину. Спочатку людей задовольняли суб'єктивні міри довжини, які встановлював правитель даної країни (це, зокрема, відбилося в назві лінійки, що по-англійському йменується «рулер», що означає «правитель»; звідси ж і рулетка). Так, наприклад, англійський ярд був визначений як відстань від кінця носа короля до великого пальця його правої витягнутої руки. Пізніше виготовили пруток із бронзи, який дорівнював цій величині, він служив еталоном ярда.

У середні століття в Європі за одиницю виміру довжини було вжито засіб, що визначався у такий спосіб. Шістнадцять чоловік ставали в потилицю один одному так, що п'ята попереднього торкалася кінців пальців ноги вартого за ним. Одна шістнадцята довжини такого «ланцюжка» становила «фут», що по-англійському означає «нога», «ступня». При визначенні, чому дорівнює фут, менша довжина ступні однієї людини компенсувалася більшою довжиною ступні іншого, тому середні значення фута мало відрізнялися одне від одного.

Існували курйозні міри довжини. Так, при купівлі землі індіанці як одиницю виміру приймали територію, що людина могла обійти або обіжати за один день. Тому покупці звичайно наймали для цієї мети найшвидшого бігуна.

У Росії суб'єктивними мірами довжини були п'ядь, крок, лікоть. Більші відстані вимірялися польотом стріли. З розвитком торгівлі й ремесел з'явилися об'єктивні узаконені міри довжини. У Росії такою мірою став аршинів. Три аршини становили сажень, 500 сажнів – версту (1,0668 км).

Наприкінці вісімнадцятого століття група французьких учених запропонувала метричну систему мір «на всі часи й для всіх народів». Вона будувалася на двох основних одиницях: метрі й кілограмі з похідними й десятковими підрозділами. Завдяки простоті й зручності застосування метрична система була прийнята багатьма країнами, у тому числі й Росією.

Як одиниця довжини – метр – була прийнята одна сорокамильйонна частина земного меридіану, що проходить через Париж. Наприкінці XVIII століття спеціальна експедиція з доручення Французької академії наук зробило вимір довжини відрізка земного меридіана й встановила, чому дорівнює метр. На основі отриманих даних в 1799 році був виготовлений еталон метра у вигляді платинової лінійки шириною близько 25 мм і товщиною близько 4 мм. (див. Додаток №1 до ПР№8).

Наш великий співвітчизник Дмитро Іванович Менделєєв (1834 - 1907) висловив таку думку: «У природі міра й вага суть головні знаряддя пізнання. Наука починається тоді, коли починають вимірювати». І першої мірою навколишнього світу була довжина, лінійний розмір.

 

Основні поняття метрології.

Диспетчерський контроль.

На більшості підприємств контроль і керування технологічними процесами здійснює диспетчерська служба. Крім керування й контролю технологічних процесів, диспетчерська служба здійснює розподіл матеріальних і енергетичних ресурсів, транспортних засобів, облік часу роботи машин і механізмів. Протягом чергування диспетчер одержує оперативну інформацію про хід виробництва і його забезпеченні. На основі отриманої інформації він здійснює оперативний контроль і регулювання ходу виробництва.

Диспетчерський контроль – це процес, що забезпечує оперативне регулювання процесу виробництва за допомогою систематичного обліку й контролю за виконанням виробничих завдань, підготовки виробництва, наявності ресурсів, оперативного усунення виникаючих відхилень.

Диспетчерський оперативний контроль здійснюється в таких напрямках:

1. Контроль за виконанням плану випуску продукції в заданій номенклатурі й асортиментах і її відвантаженні.

2. Контроль міжцехового пересування заготівель деталей, вузлів і напівфабрикатів.

3. Контроль оперативної підготовки виробництва.

4. Забезпечення безперебійної роботи встаткування.

5. Спостереження за роботою відстаючих ділянок і цехів.

6. Виконання термінових позапланових замовлень або завдань.

У процесі роботи диспетчерський відділ зв'язаний з усіма виробничими підрозділами, службами й відділами. Вказівки диспетчера є обов'язковими для всіх структурних підрозділів. У різних типах виробництва диспетчерський контроль має відчутні особливості, обумовлені, у першу чергу, составом об'єктів спостереження й контролю.

Диспетчерський контроль в одиничному виробництві здійснюється щодо планів-графік виконання окремих замовлень, які повинні забезпечувати систематичну перевірку своєчасності випуску заготівель, деталей і вузлів на кожному етапі виготовлення; їхню комплектацію для остаточного монтажу й випуску готового виробу у встановлений строк.

Диспетчерський контроль у серійному виробництві забезпечує своєчасність випуску партій заготівель і деталей на всіх етапах виробництва, ступінь виконання складальних робіт згідно із затвердженими графіками робіт, чітку організацію переналагодження встаткування.

Диспетчерський контроль у масовому виробництві забезпечує запланований ритм роботи потокових ліній і норм заділів на всіх стадіях виробничого процесу.

Особливе місце в системі керування якістю продукції займає технічний контроль. Він являє собою систему методів, засобів і заходів, у результаті яких ідентифікується якість готової продукції, напівфабрикатів і сировини вимогам стандартів і міжцехових нормативів, а також забезпечується виготовлення високоякісної продукції згідно цим нормативним документам і стандартам.

Завдання технічного контролю:

• установлення якості готової продукції;

• попередження впливу, випадкових і суб'єктивних факторів на якість продукції;

• забезпечення дотримання заданого технологічного режиму.

Функції технічного контролю виконує служба технічного контролю підприємства, що може містити в собі відділ технічного контролю, центральну лабораторію, лабораторії цехів, групи контролю й ін. Служба технічного контролю підкоряється безпосередньо директорові підприємства.

На підприємствах технічний контроль здійснюється по двох напрямках: контроль якості сировини, напівфабрикатів і готової продукції; контроль параметрів технологічного режиму.

Технічний контроль охоплює всі стадії виробництва й повинен бути профілактичним, оперативним, точним, обов'язковим. При його організації необхідно визначити вид контролю (попередній проміжний, остаточний), форму (лабораторний, інструментальний, візуальний), методи (суцільний, вибірковий), частоту (періодичність), органи контролю, документацію по контролі й економічні санкції при недотриманні стандартів і норм.

Найважливішим показником економії матеріальних ресурсів є зниження матеріалоємності продукції, що характеризується часток матеріальних витрат у собівартості одиниці продукції.

Значним резервом економії матеріальних ресурсів є якість матеріалів, які поставляються сировини,, напівфабрикатів і ін. Воно повинне задовольняти пропонованим до них вимогам, зазначеним у договорі поставок. Застосовувані на практиці методи по забезпеченню якості прийнятих товарів можуть бути класифіковані.

1. Методи прийому партій поставок:

а) суцільний контроль;

б) вибіркові методи контролю:

• приймальний вибірковий контроль партій поставок по кількісних ознаках;

• безперервний вибірковий контроль по якісних ознаках;

• приймальний вибірковий контроль по якісних ознаках із пропуском партій;

• приймальний вибірковий контроль по якісних ознаках;

• ревізійний вибірковий контроль.

2. Методи приймального контролю:

• апробація встановленої постачальником системи методів і операцій по забезпеченню якості;

• апробація застосовуваної постачальником методики контролю якості закуповуваних товарів;

• облік і визначення поліпшення показників якості товарів даного постачальника;

• порівняльна оцінка якості товарів різних постачальників.

Контроль якості товарів, які поставляються, і строків виконання замовлень здійснюється службою складського господарства підприємства-одержувача.

Тема 16. Якість, стандартизація та сертифікація.

 

План лекції:

 

1. Основні поняття і визначення у сфері якості.

2. Якість продукції як об'єкт управління.

3. Економічні аспекти якості продукції.

4. Основні поняття стандартизації.

5. Структура органів і служб стандартизації.

6. Структура розробки стандартів.

7. Нормативні документи зі стандартизації.

8. Міжнародна стандартизація.

9. Основні поняття метрології.

10. Засоби вимірювальної техніки.

11. Принципи побудови засобів контролю.

 

 

Література:

1. Дитрих Я. Проектирование и конструирование: Системный подход. Пер. с польск. - М.: Мир, 1981. - 456 с.

2. Македон Ю.А. Проектирование в судостроении. - Л.: Судостроение, 1980. - 280 с.

3. Системы технологий. Учебный посібник./ В.Г. Шкурупій, Ф.В. Новіков, Ю. В. Шкурупій. - Харьков: Вид. ХНЕУ, 2008. - 480 с.

4. Поліщук Є.С., Дорожовець М.М., Яцук В.О. та ін. Метрологія та вимірювальна тех­ніка:Підручник / Є.С. Поліщук, М.М. Дорожовець, В.О. Яцук, В.М. Ванько, Т.Г. Бойко; За ред. проф. Є.С. Поліщука. - Львів: Видавництво "Бескид Біт ", 2003. - 544 с.

5. Системы технологий. Учебный посібник./ В.Г. Шкурупій, Ф.В. Новіков, Ю. В. Шкурупій. - Харьков: Вид. ХНЕУ, 2008. - 480 с.

6. Чертов А.Г. Единицы физических величин. Учеб. пособие для вузов. - М.: Высшая школа, 1977. - 287 с.

7. Шаповал М.І. Менеджмент якості: Підручник. — К.: Знання, 2006. — 471 с.

 

Вступ

Серед науковців побутує думка про те, що XXI століття буде століттям якості, якості у всіх її проявах — якості продукції і послуг, якості праці, якості навколишнього середовища і, в цілому, якості життя.

Проблема забезпечення якості така ж стара, як і саме людство. В усі часи люди прагнули забезпечити високу якість, особливо в тих випадках, коли треба було гарантувати безпеку використання продукції, збереження здоро­в'я людини, навколишнього природного середовища тощо. В сучасних умо­вах використання складної військової та космічної техніки, атомних елект­ростанцій, погіршення екології, загострення проблеми безпеки людини тема якості стала особливо актуальною.

Є й інші чинники, що актуалізують необхідність посилення уваги до про­блеми забезпечення високої якості продукції. Насиченість ринків різнома­нітною продукцією і послугами сприяла тому, що споживач одержав мож­ливість вибору. Якщо раніше він якості бажав, то тепер він її вимагає. Це привело до того, що забезпечення високої якості продукції перетворилось у магістральний напрямок соціально-економічного розвитку більшості країн світу. Все це актуально і для України. її прагнення інтегруватись у євро­пейські і світові економічні структури вимагає засвоєння нових правил пове­дінки, які диктує ринкова економіка. В сучасних умовах виживає та органі­зація, котра має найновіші технології, найвищу якість продукції, найнижчі ціни і найвищі орієнтири стосовно найвимогливішого споживача. Саме спо­живач сьогодні визначає рівень вимог до якості продукції. Недарма відомий японський підприємець Мацусіта сказав: "Споживач — король, а ми — його зірні піддані, і наше завдання полягає в тому, щоб поважливо і з якомога більшими для короля зручностями йому зробити вибір". Ось чому споживача сьогодні розглядають як партнера у спільному бізнесі: здійснюючи покупки, він його інвестує.

Завдання підвищення якості є довготерміновим і безперервним, тому що її рівень не може бути постійною величиною. Вироби залишаються технічно прогресивними, зручними, красивими, модними до того часу, поки на зміну їм не прийдуть нові, більш досконалі, що зумовлено науково-технічним прогре­сом. Але на кожному етапі якість має бути оптимальною, тобто такою, що максимально задовольняє потреби споживачів при економічно обґрунтова­них затратах на її досягнення.

В умовах глобалізації ринку проблема якості є актуальною для всіх країн, галузей, установ і організацій. Мудрість управління на всіх рівнях полягає в забезпеченні належної якості продукції, оскільки лише продукція високої якості може бути конкурентоспроможною. Проблема якості багатогранна і має політичний, соціальний, економічний, науково-технічний і організацій­ний аспекти.

Політичний аспект проблеми зумовлюється перш за все тим, що масове виробництво продукції високої якості є одним із критеріїв розвитку суспіль­ства, показником рівня економічного розвитку держави.

Соціальний аспект проблеми. Необхідність поліпшення якості відобра­жає потребу вчасно довести рівень якості продукції до рівня вимог спожи­вачів і потребу підвищення якості самої праці. Є й інші сторони соціального аспекту цієї проблеми: забезпечення належної освіти, належного виховання, підвищення кваліфікації кадрів тощо, без чого не можна вирішити проблему підвищення якості.

Економічний аспект проблеми полягає в тому, що підвищення якості є основою підвищення ефективності економіки країни, тому що дає змогу пов­ніше задовольняти потреби споживачів, підвищувати продуктивність суспіль­ної праці, збільшувати прибуток організацій, знижувати матеріаломісткість продукції, економити сировину і паливо та підвищувати конкурентоспро­можність продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Науково-технічний аспект проблеми. Підвищення якості продукції і зростання темпів науково-технічного прогресу — це єдиний процес. Причо­му з однієї сторони, науково-технічний прогрес визначає можливість підви­щення якості, з іншої — сам він досягається шляхом систематичного підви­щення якості.

Організаційний аспект проблеми відображає залежність підвищення якості від організації суспільного виробництва в цілому. Ця сторона пробле­ми вирішується шляхом удосконалення менеджменту організації, в т. ч. удос­коналення систем якості, стандартизації, метрологічного забезпечення, мар­кетингової діяльності тощо.

Сказане свідчить, що проблема забезпечення якості є комплексною і вирі­шувати її традиційними методами, тобто лише шляхом контролю якості гото­вої продукції, практично неможливо. Має бути комплексний, системний підхід, реалізація якого можлива лише в рамках системи управління якістю. Відомий американський спеціаліст Едвард Демінг ще в 1950 р. писав, що на 85 % вирішення проблеми залежить не від людей, а від системи управління якістю.

Значну роль у підвищенні якості відіграють стандарти, які є нормативною базою систем якості. Загальновизнаними на сьогодні є міжнародні стандарти ISO серії 9000, які сконцентрували досвід управління якістю, нагромаджений в різних країнах. У багатьох країнах, в тому числі і в Україні, вони прийняті як національні. В Україні вони введені в дію з 1 жовтня 2001 р.

Одним із важливих показників якості продукції є її безпека для здоро­в'я, майна людини та навколишнього середовища.

Проблема забезпечення безпеки продукції у світовій практиці вирішується шляхом оцінювання її відповідності або декларацією про відповідність, або сертифікацією, яка в останні десятиліття переросла в норму торговельних відносин будь-якого рівня.

Сертифікація забезпечує одне з важливих прав споживача — право на безпеку продукції. Ще в колишньому Союзі розпочалася розробка "Закону про захист прав споживачів". Після розпаду Союзу становище погіршилось ще більше, що пояснюється двома причинами.

Перша полягає в тому, що на відкритий український ринок масово стала надходити імпортна продукція, причому часто така, яка не знаходить збуту в зарубіжних країнах через низьку якість, але яка має порівняно з вітчизня­ною, низьку ціну і завдяки низькій купівельній спроможності вітчизняного споживача користується у нього попитом. Вона дуже часто не відповідає нормам безпеки.

Друга причина погіршення якості продукції полягає в тому, що в умовах різкого спаду випуску вітчизняної продукції окремі виробники, скористав­шись пов'язаним з цим дефіцитом і послабленням уваги до питань якості та безпеки продукції, стали швидко організовувати виробництво дефіцитної продукції, яка дуже часто мала низьку якість, а нерідко була навіть небезпеч­ною для споживачів.

З метою захисту прав споживачів Верховною Радою України був прийня­тий Закон України "Про захист прав споживачів", яким передбачено ряд вимог до виробників, постачальників і продавців товарів, що спрямовані на реалізацію цих прав (сертифікація продукції, відшкодування нанесених збитків, контроль безпеки імпортних товарів тощо).

Якість продукцїї України у складі колишнього СРСР завжди "бажала бути кращою" і не досягала міжнародного рівня, хоч 60 % її було зі знаком якості.

В СРСР зі сторони держави велась напружена боротьба за якість про­дукції. Організацїї та підприємства ставилися да цієї боротьби пасивно, оскіль­ки основним показником в умовах суцільного дефіциту були не якісні, а кількісні показники.

Сучасна економіка України, не дивлячись на певні успіхи, все ще перебу­ває у кризовому стані, вихід з якого можливий тільки через якість, тому що тільки висока якість продукції зробить її конкурентоспроможною. Більшість країн світу пройшли таким шляхом і підтвердили це положення, відтворив­ши свої економіки.