ТОП 10:

Православна церква на правобережжі та зх.земляху др.пол.17 напоч.18ст.



Б Х 1648 -писав кор Владиславові IV про утиски, яких зазнаює Прав Ц. Зборівський трактаті 1649- православні нарівні з римо-католиками. Прав митрополит-місце в Сенаті.Біло-Церківському дог 1651-права православних підтверджені. Але на практиці не виконано. Б Х - монастирям багато маєтків. Ц і гетьманом - характер незалежності: г не втручався у внутр. справи Ц, залишаючи за собою матеріяльну підтримку Ц. Митр Сильвестер Косів -зв'язки з пол королем, в 1648 звертався до панів-ради, в 1651 році, після Берестечка, вітав у Києві переможців — литовців 1654- митр вирядив посольство до Смоленська, де перебував цар, з проханням підтвердити старі права Ц. Переяслаські ст 1654-не згад про Ц. Патріярх Никон не втручався в справи Укр Ц. На собор, що відбувся вже після смерті Б. Х, за Виговського, на митр обрано Діонісія Балабана (1657-1663). 1663 року, після смерти Діонисія, відбувся в Корсуні Елекційний Собор, на якому обрано двох кандидатів на митрополита Київського: Антонія Вінницького (1663-1679) та Йосифа Нелюбович-Тукальського (1663-1675). Король затвердив обох кандидатів.: на підставі доносу гетьмана Тетері, пол уряд заслав Иосифа до Марієнбурзької фортеці(1664-1666) У «Гадяцькому дог» 1658-за прав релігіє- всі її права, рівні з римо-католицькою. Київський митр з 5 єписк (Луцьким, Київським, Перемиським, Холмським та Мстиславським) мали засідати в Сенаті, але прав митр-місце нижче від архієпископа Львівського. 1668(Лів –Дорошенко), становище Київської митрополії змінилося: митр ставЙосиф Нелюбович-Тукальський -заборонив поминати царя Олексія і наказав поминати гет Дорошенка. Моск уряд 1685 наказав гетьманові обрати, спільно з духовенством, митр і вислати до Москви на висвяту. 8 липня 1685 Елекційний Собор у Києві обрав на митр єпископа Луцького Ґедеона(князя Святополка-Четвертинського). Гетьман вирядив до Москви делегацію, щоб підтвердити обрання Гедеона. Митр Ґедеон поїхав до Москви і там був висвячений (патріарх Йоахим) Новий патріярх Царгородський, Діонісій, погодився на передачу Київс митрополії Моск патріярхові.умови:1. Київс митроп непідсудна Моск патріярхові; 2. Київс митр-а вільно обирають за старими звичаями,; 3. Йому підвладні всі єпископії, ігуменства, манастирі, церкви; 4. Залиш Братська;5. Залиш права друкування; 6. Залиш церковні маєтки, в тому числі й за Дніпром; 7. Київс митрополія вважається вищою, ніж інші; 8. В справах управління єпархіями, що залишилися, під Польщею, митрополит мусить радитися з гетьманом

З 27 січня 1688 київ.митр. забор вжив титул “митр Київськ, Галицький і всієї Русі” – “митр. Киїівс, Галицьк і Малої Росії”. Києво-Печерському мон (1687) та Києво-Печерській Лаврі (1688)- права ставропігії – вихід з-під влади митрополита, підпорядкування моск. патріархові. Варлаам Ясинський (1690-1707) та Йоасаф Кроковський (1708-1718)

1721- велика реформа Ц: утв Святіший Синод — колеґіяльну установу, яка заступала патріярхат українця — Варлаама Вонятовича (1722-1730)- сан архиепископа, а не митр. Рафаїл Заборовський (1731-1747), якому 1742 повернено титул митр.

 

47.Осн.етапи розвитку греко-кат.церкви на правобережжі та зхукрк землях в 18ст.В 1700-1702 роках приєдналася вся Львівська єпархія. В 1702 році приєднався єпископ Луцький, Діонисій Жабо-критський. Так на всій Правобережній Україні та Білорусії залишилася одна православна єпархія — Могилівська. Довгий час противилося унії Львівська Ставропігійне Братство, але в 1707-1709 роках і воно перейшло на унію. Він прийняв унію лише в 1785 році.Після смерти митрополита Льва І Слюбич-Залевського (1694-1708) — за митрополита Юрія II Винницького (1710-1713) наступ Латино-Католицької Церкви на унію посилився. Ці відносини ввесь час були ворожими; національне питання стояло для поляків вище ніж релігійне, і в своїй антиукраїнській політиці польський уряд не міг спертися на уніятів. Тому не дістали вони місць у Сонаті і повинні були вживати польської мови, як державної. Всупереч забороні пап — перетягували насильно уніятів на латинський обряд.Найвидатнішим митрополитом XVIII ст. був Лев II Кишка (1714-1728). За його правління переведено ряд реформ. Найбільшою його справою було скликання в 1720 році Собору в Замості його називали Українським Національним Собором.Метою Собору було органічно зв'язати східньоцерковну традицію із західньою, з приналежністю до Риму, але цього не вдалося досягти. Проте, внесено багато новин. Так — ухвалено, що Причастя щотижня належить освячувати й зберігати на головному престолі, в табернаклі. а східньоцерковні покаяння та пости зрівняно з латинськими. Лев II дбав за поновлення друкарства, поширення освіти серед священиків. У Володимирі-Волинському він заснував семінарію. Наступник Лева II, Атанасій Шептицьхий (1715-1746), всю свою увагу приділив на те, щоб піднести справу освіти духовенства. Тож при манастирях Василіяни почали засновувати школи, спочатку народні, потім — вищі, латинські, теологічні, філософічні, в яких вчилися ченці та кандидати на священиків. Після смерти митрополита Атанасія почалася між єпископами і Василіянами боротьба за його наступника, що тривала три роки. Король Август III втрутився в цю боротьбу, бажаючи провести свого кандидата. Лише в 1748 році погодився він на кандидата Василіян та єпископів — Фльоріяна Гребницького (1748-1762). За його правління число уніятів збільшилось. Поширенню унії сприяли місії, що їх вели Василіяни, особливо в Умані, Торговиці, Ладижині, Смілі, митрополит Фльоріян-Филип Володкович (1762-1778), до якого вороже ставився польський уряд.

48. Українська Православна Церква на території Гетьманщини, Запоріжжя та Слобожанщини у другій пол. ХVII–ХVIIІ ст.: основні віхи розвитку.

Гетьманщина.
Православна церква століттями виступала центром та рушієм культурного життя на Україні. В боротьбі з польським католицизмом вона стала втіленням української самобутності. Але самобутність ця поблякла із вступом на арену Російської імперії як оборонця всього православ'я, включаючи українське. Позбавлена сенсу існування, українська церква втратила свою рушійну силу. Приблизно в цей же час вона перестала існувати як окреме ціле. Поглинання української церкви імперським духовним «істеблішментом» перебігало паралельно з ліквідацією автономії Гетьманщини.
Деякий час після переходу в 1686 р. під зверхність московського патріарха українська церква процвітала: її школи були найкращими в імперії; її добре освічених священиків завзято переманювали до себе росіяни; завдяки покровительству Мазепи зміцнилася її економічна база. І все ж розвивалися події, що не віщували їй нічого дорого. Вже у 1686 р. Чернігівська єпархія була вилучена з-під юрисдикції київського митрополита й підпорядкована Москві. Трохи згодом подібне відбулося з Переяславською єпархією. Ще більше владу київського митрополита було підірвано між 1690 і 1710 рр., коли врешті-решт поступилися перед тиском поляків і перейшли до греко-католиків такі давні бастіони українського православ'я, як Львівська, Перемишльська та Луцька єпархії. Найдошкульнішого удару церква зазнала у 1721 р., коли Петро І скасував Московську патріархію, заснувавши Священний Синод — бюрократичну установу, до якої входили урядові службовці та духовенство і яка наглядала за справами церкви. Це фактично перетворило православну церкву як у Росії, так і на Україні на бюрократичний додаток держави.
Слобожанщина
в XVII столітті заселялася православними переселенцями з Правобережної України. На нове місце вони часто везли не тільки церковні сосуди, богослужбові книги та іншу церковну утвар, а й свої церковні традиції. Ці традиції значно відрізнялися від північноруських, московських звичаїв. Сюди входили, наприклад, вибори прихожанами священно- і церковнослужителів, організація братств, шкіл і богаділень. Перші священики часто також приїжджали разом з переселенцями. Населення Слобожанщини з самого початку було багатонаціональним. Крім українців - переселенців, значну частину населення становили росіяни - служиві люди, що надсилаються Москвою для допомоги переселенцям. Духовне життя була в той час однією з найважливіших сторінок в житті переселенця, тому парафіяльні храми виникали на новому місці одними з перших. Так, перших храм Харкова - Успенський, був побудований за рік - з 1657 по 1658 рр. А вже в 1659 році налічувалося 3 церкви - Успенська, Благовіщенська і Троїцька. До 1663 року з'явилося ще 2 церкви - Різдвяна і церква на честь Архангела Михаїла. Храми будувалися силами переселенців. Перші церкви будувалися з дерева і спочатку були дуже бідними.
Першими харківськими священиками були - священик Єремеїще, священик Василище і диякон ЙосипищеБідність перших храмів змушувала клір часто звертатися до царя з проханням матеріально допомогти новим храмам і бідному кліру. Але з ростом міста зростав і добробут церков. У 1685-1687 рр. в місті будується перший кам'яний храм, який зберігся до нашого часу - Свято-Покровський. До 1667 року харківське церковне життя перебувало в прямому віданні Патріарха Московського і всієї Русі; з 1667 по 1799 роки територія входила до складу Бєлгородської єпархії. Становлення церковної організації в Запорізькій Січі відбувалося за умов дії різних, нерідко протилежних чинників. Звідси — складні, часто напружені відносини православної церкви Запорізької Січі з владою Московського патріарха, Київського митрополита. Автономність, незалежність, своєрідність суспільного устрою козацької християнської республіки забезпечували можливість відносно автономного розвитку козацької церкви.







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-29; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.161.31.247 (0.013 с.)