Характеристика основних педагогічних систем виховання та навчання глухих дітей

Специфічним та своєрідним завданням навчально-виховної роботи з глухими дітьми є формування у них словесної мови. З використанням її різних форм (усної, писемної та дактильної).

Протягом усієї історії сурдопедагогіки точилася гостра боротьба різних течій та напрямків. Принципове значення при цьому мало ставлення до міміко-жестикуляційних засобів спілкування, якими глухі учні порівняно легко оволодівають і спритно спілкуються між собою.

У період розвитку спеціалізованих закладів для глухих дітей у кінці ХVІІІ ст. зародилася, а в ХІХ ст. остаточно склалися три різні педагогічні системи:

- французька система, або «мімічний метод»,

- німецька система, або «чистий усний метод»,

- американська система, або «комбінований метод».

«МІМІЧНИЙ МЕТОД». Засновником цієї системи був видатний французький сурдопедагог другої половини ХVІІІ ст. Шарль Мішель де Лене, який народився 25 листопада 1712 року у Версалі, де його батько був королівським архітектором. У 17 років де Лене отримав сан священика. Пізніше він блискуче складає іспити і вступає до колегії адвокатів Паризького парламенту. Проте і ця діяльність виявилася нестерпною для правдивої молодої людини.

Спадок, який він отримав від батьків, дає можливість безбідного та незалежного існування. В кінці 50-х років де Лене випадково потрапив до сім’ї, у якій були дві глухонімі дівчинки. Охоплений глибоким співчуттям до цих дітей, він вирішує допомогти, хоч про навчання глухих дітей не мав жодного уявлення.

Досвід навчання виявився дуже успішним. До нього почали звозити глухих дітей з різних кінців Парижу, тим більше, що плати за їх навчання він не брав. Таким чином, в його будинку стихійно виросла школа. Вихованню та навчанню глухих дітей він присвятив усе своє життя.

Керуючись при створенні своєї системи однією метою: не гаючи часу, одразу ж прийти на допомогу глухій дитині. Для цього треба відразу вступати з нею у спілкування. Але на якій мові? Адже вони не тільки глухі, але й німі. Залишається говорити з ними на мові жестів, міміки, пантоміміки, яку вважав рідною мовою глухонімих.

На думку де Лене, мова жестів має такі ж навчально-виховні можливості, як і словесна мова, правда, при деякій спеціальній обробці її. Хід навчання де Лене був таким. Спочатку він давав учням ручну азбуку, а потім вводив мімічні фрази. У класній кімнаті були три великі дошки. На першій – 600 іменників, на другій – 600дієслів, на третій – 450 прикметників. На третій дошці були також таблиці відмінювання.

Кожного дня він пояснював певну кількість слів. З них учні складали речення, писали диктанти. Вправи поступово розширювалися. Водночас продовжували мімічні диктанти. В процесі навчання використовувалися малюнки з підписами, натуральні предмети, які учні розглядали з усіх боків. Потім, закривши очі, повинні були жестами показати предмет.

Відомо, що учні де Лене дуже обмежено володіли усною мовою. Вони самостійно не могли навіть скласти простої побутово фрази. Також погано вони володіли і письмом, думали знаками. Всі свої зусилля де Лене спрямував на розвиток природних розумових здібностей глухих дітей на основі методичних знаків.

«Заслуга абата де Лене, – зазначає один з його біографів М. Дегерандо, – в тому, що він фактично ввів навчання глухонімих в галузь логіки, і в тому, що головна мета його навчання – з’ясування значення мови для навчання – дала напрямок роботам наступних діячів у цій галузі».

«ЧИСТИЙ УСНИЙ МЕТОД». Водночас з «мімічним методом» почала формуватися і німецька система навчання та виховання глухих дітей, яка в історії сурдопедагогіки отримала назву «чистий усний метод». З перших днів свого існування ця система вела непримириму боротьбу з французькою системою та на кінець ХІХ ст. отримала перемогу та всезагальне визнання.

Широку популярність даний метод отримав завдяки формуванню у глухих дітей усної мови як основного засобу спілкування. Поте, поставивши таке благородне завдання, представники «чистого усного методу» не знайшли правильний шлях, що забезпечив би його реалізацію.

Основну увагу вони акцентували на вивченні мови, її складових частин (фонетики, морфології і синтаксису), ігноруючи, особливо на початкових етапах навчання, комунікативну функцію мови. Це завело їх до крайнього формалізму та схоластики. Отже, виділимо основні характеристики «чистого усного методу»:

1. Дана педагогічна система на початку свого існування внесла чимало корисного в сурдопедагогічну теорію та практику. Вона довела, що практично всі глухі можуть оволодіти усною мовою. Було розроблено методику постановки та корекції звуків у глухих учнів, а представники даної системи усіляко сприяли поширенню сурдопедагогічної справи.

2. В основі даного методу лежать принципи формального навчання. У ній видно протиставлення навчання, форми та змісту. Головна ціль була лише у вивченні складових частин мови (фонетики, лексики та граматики). Формальне викладання предметів. Ігнорується комунікативна функція мовлення, що робить його малоефективним та безперспективним.

3. Забороняється дактильна мова та міміко-жестикуляційні засоби. Ігнорується розвиток пізнавальної діяльності глухих та засвоєння ними конкретних знань, перетворюючи все навчання в муштру і «голий» вербалізм, тим самим наносячи великої школи формуванню особистості глухої дитини, зокрема її розумовому розвитку (прикладом є робота логопеда з глухою дитиною).