Сутність взаємодії сучасної сім’ї та школи

 

 

Сім’я – це суспільство в мініатюрі,

від її цілісності залежить безпека

всієї людської спільноти

А. Адлер

 

Сім’я та школа мають спільну мету – виховати всебічно розвинену гармонійну особистість, здатну реалізувати себе в професійному, громадянському і сімейному аспектах.

Саме в сім’ї дитина засвоює основні норми моралі, опановує навички спільної праці, формує власні життєві плани, естетичні смаки, громадянську позицію. Батьки – найперші та найголовніші вихователі, які відповідають перед власним сумлінням, народом, державою за якість виховання своїх дітей. Проте з кожним роком кількість неблагополучних сімей збільшується, у багатьох такі звичайні людські цінності, як любов, повага, взаєморозуміння, почуття відповідальності та родинного єднання відходять на другий план. Ми змушені констатувати факт: у наш час втрачається роль сімейного виховання і власне сім’ї як найбільш впливового фактора формування людини. Але діти – продовжувачі не тільки батьківського роду, а й соціального ладу. І від того, які духовні та моральні цінності закладуть у їхні душі сім'я та суспільство, залежатиме майбутнє всього народу.

На жаль, наше сьогодення на сутність взаємодії сім’ї та школи здійснило негативний вплив. Протиріччя, що існують у виховних підходах, позначаються на ефективності виховного процесу. Справа в тому, що традиційна взаємодія школи і сім’ї у вихованні підростаючих поколінь, коли всі члени громади переймаються станом розвитку, виховання, соціалізації дітей, готові надавати необхідну допомогу навчальним закладам, а школи намагаються коригувати сімейні взаємини, професійно підтримуючи батьків і дітей в облаштуванні родинного життя, була притаманна виключно радянському суспільству, тоді як у країнах розвиненої демократії школа і сім'я за своєю суттю різні, відносно незалежні, окремі інституції: сім’я – інтимно-персональна, школа – соціальна.

В ідеалі ці дві суспільні інституції за принципом доповнюваності мають збагачувати дитину досягненнями, які виробила культура, тим самим сприяючи її гармонійному та всебічному розвиткові.

Слід відзначити, що останнім часом з тих чи інших причин школа і сім'я перебувають у стадії перманентної конфронтації. Шкільні педагоги дають негативні характеристики сім'ї, звинувачуючи батьків у самоусуненні від виховання власних дітей, у брутальному, навіть жорстокому ставленні до них. Батьки, у свою чергу, зневажливо ставляться до вчителів, указуючи на їхній низький професійний рівень, невисокі моральні якості. У багатьох сім’ях не вважають за необхідне звертатися до педагогів з приводу проблем, які виникають у вихованні дітей. До педагогів батьки звертаються зазвичай тоді, коливже запізно.

Сім’я і школа – потенційні природні партнериу вихованні дітей – часто виявляються реальними супротивниками, а поміж ними в епіцентрі ворожихвзаємин і агресивних висловів постає дитина, якавимушена пристосовуватися, лицемірити, що призводитьдо проявів аморальної поведінки.

Попри все за певних умов гострота проблеми взаємодії школи і сім’ї в сучасних умовах може бути знята. Для цього необхідно, аби суб’єкти взаємодії вибудовували основи культури спілкування, такі необхідні для розв’язання проблем дитини. Останнім часом психолого-педагогічна наука робить спроби окреслити шляхи відмови від традиційних і запропонувати нові підходи в розв'язанні проблем взаємодії сім'ї та школи, виховання дітей та підлітків. Пропонуємо розглянути пропозицію російського вченого Н. Щуркової, яка приймає як вихідні такі положення.

Перше. Педагог має усвідомити: культура передбачає недоторканість родини й невтручання в сімейні взаємини. Втручатися в життя сім’ї можливо у виняткових випадках, коли нехтуються інтереси дитини, коли її здоров'я, життя, добробут перебувають у небезпеці з вини батьків або інших дорослих членів сім'ї.

Друге. Школа – не рідний дім, а сім’я ніколи не замінить школи. Звідси випливає, що логіка шкільного та логіка сімейного виховання не тотожні. Розводячи виховні сфери школи і сім'ї, педагог має враховувати психологію дитинства й дорослішання дитини і, певним чином зближуючи ці дві сфери, у жодному разі не намагатися підмінити собою батьків і не інструментувати шкільне життя як життя родинне.

Третє. Школа не є частиною ринкового простору, оскільки не надає послуг, не торгує крамом, не обслуговує батьків. Школа - інститут соціальний, її призначення — передавати як естафету духовні надбання людства й учити дитину жити у світі матеріальних продуктів культури. Школа вільна від батьківських вказівок і настанов в організації своєї професійної діяльності. Школа незалежна від батьків у будові життєдіяльності школярів.

Однак і шкільна, і сімейна сфери не існують ізольовано в житті дитини, яка, приходячи до школи, репрезентує світ своєї родини, умови життя, спектр соціальних взаємин, звички, манери поведінки, зрештою, рівень інтелекту.

Педагог як представник шкільної виховної сфери не має можливостей, аби кардинально (навіть за потреби) змінювати умови сімейного життя дитини, він не уповноважений втручатися в родинний уклад. У нього інший предмет професійної діяльності – дитина, яка приходить до школи з сім'ї.

Школа завжди прагнула до взаємодії з сім'єю. Це знаходило своє відображення в корекції сімейного виховання, у педагогічній просвіті батьків, у безкінечному «листуванні» з батьками з приводу навчання і поведінки їхніх дітей, у викликах батьків до школи тощо. Контакт з батьками як взаємодія може бути встановлений лише за умови, що обидва суб'єкти усвідомлюють: тільки спільними зусиллями можна створити умови для розвитку та виховання дитини, допомогти їй у набутті необхідного соціального досвіду.

Визначальна умовавзаємодії цих двохсуб'єктів – батьківі педагога – вичерпне уявлення про зміст виховноїдіяльності один одного, можливості порозуміннящодо завдань і засобів виховного впливу заради благополуччя дитини, адекватністьвиховних дій до запланованого кінцевого результату.

Отже, педагог має знати, з якої сім'ї прийшла в школу кожна дитина, яка структура цієї сім’ї, у якому стані перебуває сучасна українська родина і які тенденції зумовлюють її розвиток.Цезробить взаємодіюпедагога та батьківучнів більш конкретною, осмисленою, результативною. Тому пропонуємо вашій увазі рекомендації щодо роботи з батьками.

Напрямки роботи з батьками в школі:

 

1. Ознайомлення з умовами життя сім'ї, її психологічним кліматом, особливостями пове­дінки дитини в сім'ї.

2. Визначення рівня педагогічної культури батьків.

3. Виявлення труднощів, що їх відчувають батьки.

4. Виявлення позитивного досвіду сімейного виховання з метою його поширення.

5. Здійснення колективного, диференційованого та індивідуального педагогічного впливу на батьків на основі ретельного аналізу.

6. Допомога батькам у підвищенні їхньої педагогічної культури, організації родинного життя як джерела самовиховання дитини.

7. Залучення батьків до організації позашкільної виховної роботи.

8. Поширення досвіду роботи з батьками.

9. Створення банку науково-методичної інформації з проблем сім'ї, роботи з батьками та сімейного виховання.

Методи вивчення сім'ї

1. Спостереження.

2. Бесіда.

3. Тестування.

4. Анкетування.

5. Діагностика.

6. Ділові ігри.

7. Аналіз дитячих малюнків про сім'ю.

8. Аналіз дитячих творів про сім'ю.

Орієнтовна програма

Вивчення сім'ї

1. Склад сім'ї:

• повна/неповна;

• віковий склад;

• професії членів сім'ї;

• освітній, культурний рівень членів сім'ї;

• громадське обличчя членів сім'ї;

• моральне обличчя членів сім'ї.

2. Виховна діяльність сім'ї:

•виховні позиції батьків;

•участь членів сім'ї у вихованні підлітків.

3. Регулярна діяльність сім'ї, соціальний конт­роль у сім'ї:

•поведінка підлітка в сім'ї;

•поведінка поза сім'єю;

•методи та прийоми регулювання поведінки підлітка у сім'ї;

•моральне, громадянське обличчя членів родини на підприємстві, у побуті, у суспільній діяльності.

Форми роботи з батьками

1. Батьківські збори.

2. Бесіди (колективні, групові, індивідуальні).

3. Конференції.

4. Диспути, дискусії.

5. Перегляд фільмів на педагогічні теми.

6. Дні відкритих дверей.

7. Відкриті уроки для батьків.

8. Клуби для батьків, консультпункти.

9. Семінари-практикуми.

10. Оформлення куточків для батьків.

11. Підготовка тематичних папок з конкретної проблеми для батьків.

12. Телефон довіри.

 

 

ЗРАЗОК СОЦІАЛЬНОГО ПРОЕКТУ

«ЧУЖИХ ДІТЕЙ НЕ БУВАЄ»

МЕТА: привернути увагу дітей, учнівської молоді та громадськості до проблеми сирітства та бездоглядності шляхом залучення до волонтерського руху.

 

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ:

1. Активізація громадської думки щодо позбавлення батьківських прав.

2. Сприяння в адаптаційному періоді дітям, повернутим у сім’ю.

3. Допомога адміністрації притулку у проведенні культурно-масових заходів.

ЕТАПИ ПРОЕКТУ:

І. Створення групи.

Варто зазначити, що створенню волонтерського загону передували конкретні передумови. Так, адміністрація школи не раз отримувала листи від благодійних організацій з проханням посприяти в реалізації акцій: «Острів душі», «З рук в руки», розповсюдження марок Червоного Хреста та ін., в яких брали участь діти та учнівська молодь школи. В зв’язку із цим, виникла нагальна потреба в створенні постійно діючої групи учнів, які б, в свою чергу, відповідали за виконання подібних заходів. Контроль за вказаним процесом здійснювала комісія соціалізації учнівського парламенту, яка проводила агітаційну та роз’яснювальну роботу серед учнів школи, займалась збором пожертв одягу, продуктів харчування, іграшок. У результаті, робота зацікавила учасників групи, проводилась ними відповідально і була відмічена грамотою служби у справах неповнолітніх.

По завершенню вище зазначеного, було прийнято рішення про продовження роботи групи на постійній основі, що й зумовило створення волонтерського загону.

СКЛАД ГРУПИ

Учні школи

 

Затверджені правила роботи в групі:

1. Добровільна участь у роботі групи.

2. Активність та відповідальність кожного за результати роботи групи.

3. Відкритість та щирість у спілкуванні.

4. Усе, що підлягає обговоренню, відбувається «тут і тепер».

5. Безперервність та постійність участі у волонтерській групі.

6. Рівність прав та обов’язків членів волонтерського загону.

7. Узагальнення та систематизація виконаної роботи, складання перспективного плану.