Взаємовідносини (зв’язки за посадою)

Заступник директора з виховної роботи:

6.1 Працює в режимі ненормованого робочого дня згідно з графіком, складеним виходячи з 40-годинного робочого тижня і затвердженим директором закладу.

6.2 Самостійно планує свою роботу на кожен навчальний рік. План роботи затверджується директором закладу не пізніше ніж за п’ять днів до початку запланованого періоду.

6.3 Подає директору письмовий звіт про свою діяльність протягом 10-ти днів після закінчення навчального року.

6.4 Отримує від директора закладу інформацію нормативно-правового та організаційно-методичного характеру, знайомиться з відповідними документами.

6.5 Візує накази директора закладу з питань організації виховної роботи.

6.6 Систематично обмінюється інформацією з питань, які належать до його компетенції, з адміністрацією та педагогічними працівниками закладу.

6.7 Виконує обов’язки заступника закладу з навчально-виховної роботи в період його тимчасової відсутності. Виконання обов’язків здійснюється відповідно до законодавства про працю на основі наказу директора закладу.

 

ЗРАЗОК ПЛАНУ РОБОТИ

ЗАСТУПНИКА ДИРЕКТОРА З ВИХОВНОЇ РОБОТИ

Місяць: вересень.

Тема періоду: «Школа – наш дім, ми господарі в нім».

 

Завдання періоду:

– допомогти кожній дитині знайти своє місце в шкільному колективі;

– формувати організаційні навички, вміння співвідносити власні інтереси з інтересами інших людей;

– залучити школярів до суспільно-корисної праці, розвивати інтерес до колективної діяльності;

– вчити жити в соціумі, дотримуючись моральних цінностей та законів демократії.

№ з/п	Зміст виховної діяльності	Змістові лінії	Дата	Відповідальний	Примітка
Загальношкільні справи
1.	Організаційні збори шкільного учнівського самоврядування	Ціннісне ставлення до суспільства, до інших людей, до себе	10.09
2.	Трудовий десант «Зробимо свій клас затишним»	Ціннісне ставлення до праці	15.09
3.	Фотоконкурс «Як ми провели канікули»	Ціннісне ставлення до мистецтва, до природи, до себе	16.09
4.	Школа лідерів учнівського самоврядування «Траєкторія життєвого успіху» (заняття №1)	Ціннісне ставлення до суспільства, до себе
Класні справи
1.	Класні години «Дотримуємось шкільної етики»	Ціннісне ставлення до суспільства, людей
2.	Збори класних колективів. Планування роботи	Ціннісне ставлення до суспільства, людей, до себе.
3.	Рекламна акція «Кожен хоче знати, де свої таланти показати» (реклама гуртків, секцій)	Ціннісне ставлення до культури, мистецтва, до себе
4.
5.
Участь в загальноміських заходах
1.
Організаційна робота
1.	Планування роботи на І семестр
2.

 

ДОВІДНИК ТВОРЧОГО

ЗАСТУПНИКА ДИРЕКТОРА З ВИХОВНОЇ РОБОТИ

 

 

Сутність процесу виховання

На сучасному етапі становлення Української держави за умови складного політичного і соціально-економічного її стану особливо відчутний негативний вплив на сучасну школу таких суспільних явищ, як посилення аморальності, злочинності, зубожіння та інше, що призводить до знецінення освіти, падіння авторитету учителя, росту агресивності, жорстокості, нігілізму підлітків. Аналіз цих деструктивних процесів у сучасному суспільстві дозволяє зробити висновок, що є небезпека виростити бездуховне покоління, не «обтяжене» інтелігентністю, порядністю, яке зневажливо ставиться до культурних та загальнолюдських цінностей, не прагне до здорового способу життя.

Розв’язання цієї проблеми, як підтверджує вітчизняний і світовий досвід, можливе за умови оптимізації управління процесом виховання за допомогою гуманізації освіти, що має забезпечити утвердження пріоритету загальнолюдських цінностей у суспільстві. Гуманізація освіти передбачає, насамперед, сприяння розвитку творчих можливостей людини, її інтелектуальної свободи, створення максимально сприятливих умов для розкриття особистості.

Гуманні цінності і відповідні їм норми є тим культурним кодом, який визначає повсякденну поведінку і регулює взаємини людей, забезпечує раціональність і людяність їхнього способу життя, а отже життєздатність суспільства. Це актуалізує проблему гуманізації навчально-виховного процесу загальноосвітніх шкіл, яка набуває виключної актуальності в останні роки.

Саме гуманне виховання особистості сприяє олюдненню суспільних відносин, формуванню взаємодії людей за суб’єкт-суб’єктною моделлю, зміст якої безпосередньо впливає на спрямованість і характер потреб, цілей, інтересів особистості, тоді як процеси дегуманізації суспільства негативно впливають на моральний та емоційний стан його членів, їхнє фізичне та психічне здоров’я.

Окрім зазначеного, зміна способу, змісту праці, науково-технічний прогрес сучасного суспільства визначає потребу не тільки у вузькій професійній підготовці людини, вдосконалення її кваліфікаційного рівня, але й у більш широкому культурному розвитку працівників, формуванню у них високих моральних якостей. Сьогодні спостерігається протиріччя між потребами суспільства у таких високогуманних особистостях та реальністю нашого повсякденного життя: дефіциту людяності, милосердя, співчуття, доброти. Все це посилюється прискоренням темпів життя, бурхливим розвитком засобів масових комунікацій, в результаті чого людина впродовж дня вступає в безліч стосунків. Закономірно, що для неї важливо, на якому рівні здійснюється її взаємодія та контакти з іншими людьми, як це впливає на її емоційний стан, самопочуття, життєвий тонус.

Система гуманістичних поглядів, створена українськими педагогами, філософами та діячами культури є надбанням громадської і педагогічної думки впродовж століть.

Так, український філософ Г.Сковорода, утверджуючий ідеї гуманізму, писав, що виховання повинно сприяти злиттю людини з народом, служити справі утвердження людського щастя, формувати «благородне серце» і «високі думки».

Проблемам виховання дітей і молоді в дусі гуманізму особливу увагу надавав В.О.Сухомлинський. Він неодноразово підкреслював, що нема і не може бути виховання гуманіста без людської любові і поваги до вихованців, бо саме розумна любов і повага роблять дитину здатною піддаватись впливові педагога і колективу.

Гуманізацію навчання і виховання прагнули втілити в своїй практичній діяльності педагоги-новатори – В.Ф. Шаталов, С.М. Лисенкова, І.Л. Волков, Є.М. Ільїн, Т.І. Гончарова та ін. Цій проблемі присвячено також значну частину робіт Ш.О. Амонашвілі. Вони усвідомлювали, що педагогіка, яка нав’язувалась їм діючою на той час суспільно-політичною системою, не відповідає завданням виховання особистості, де пріоритетом є духовні цінності. Тому в центр навчально-виховного процесу вони намагались поставити дитину – не тільки як об’єкт, але й суб’єкт виховання. Саме це, на нашу думку, у поєднанні з особистісними якостями і педагогічною майстерністю зумовило успіх їхньої педагогічної діяльності.

Різні аспекти проблеми виховання розглядали такі дослідники, як В.Г. Бутенко, О.І. Виговська, О.І. Вишневський, Г.І. Іванюк, Б.З. Козак, Л.І. Макарова, В.М. Оржеховська, П.П. Осухова, Е.Ю. Парамонов, В.С. Петрович, Г.П. Пустовіт, С.В. Рудаківська, А.Й. Сиротенко, О.В. Сухомлинська, О.В. Столяренко, І.Г. Тараненко, Л.В. Ткачук та інші, авторами сучасних концепцій особистісно зорієнтованого навчання і виховання є І.Д. Бех, В.О. Білоусова, С.У. Гончаренко, Ю.І. Мальований, О.Я. Савченко, І.С. Якиманська та ін. Ці, та багато інших авторів переконливо доводять необхідність гуманізації освіти як однієї з найважливіших умов відродження національної освіти. Гуманізація освіти проголошена вихідним принципом реалізації державної національної програми «Освіта (Україна ХХІ століття)», і полягає в «утвердженні людини як найвищої соціальної цінності, у найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітянських потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи».

Різні аспекти гуманістичного навчання і виховання знайшли також відображення у працях В.О. Білоусової, Є.В. Бондаревської, С.У. Гончаренко, О.А. Донченко, І.Г. Єрмакова, Ю.І. Мальованого, В.М. Оржеховської, Г.П. Пустовіта, О.І. Савченко, Л.В. Сохань, В.М. Хайруліної та ін. Так, сучасні вчені-дослідники С.У. Гончаренко та Ю.І.Мальований розробили цілісну концепцію гуманізації освіти. О.І. Савченко простежує шлях руху від людини освіченої до людини гуманної та умови її формування. В.О.Білоусова, Є.В. Бондаревська, В.А. Киричок розкривають шляхи, методи та нові технологічні засоби гуманізації навчально-виховного процесу.

Поряд з цим аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження вказує на те, що до цього часу недостатньо вивчені педагогічні умови гуманізації виховного процесу; результати застосування особистісно орієнтованих технологій у вихованні школярів; педагогічні можливості альтернативних шкіл сімейного типу у гуманізації шкільного життя; не розроблені критерії та рівні гуманізації виховного процесу загальноосвітньої школи.

Таким чином, актуальність і недостатня розробленість проблеми в теорії та практиці шкільного виховання обумовили вибір теми дослідження «Наукові основи організації виховного процесу в сучасній загальноосвітній школі».

У Законі про освіту України, державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ ст.) підкреслюється, що реалізація виховних функцій здійснюється в системі навчально-виховної діяльності вчителя. Важливе місце в цій системі посідає позаурочна виховна діяльність, спрямована на всебічний і гармонійний розвиток особистості школяра, що поєднує духовне багатство, моральну чистоту і фізичну досконалість.

У Законі про загальну середню освіту, у Положенні про загальноосвітній навчальний заклад, наголошується на тому, що виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах здійснюється у процесі урочної, позаурочної та позашкільної роботи з ними; підкреслюється значення чітко організованої позаурочної діяльності для гармонійного розвитку учнів. Закон України про позашкільну освіту відповідно до Конституції України визначає державну політику у сфері позашкільної освіти, її правові, соціально-економічні, а також організаційні, освітні та виховні заходи. Основними напрямками виховання пропонуються такі, як художньо-естетичний, туристсько-краєзнавчій, еколого-натуралістичний, науково-технічний, дослідницько-експериментальний, фізкультурно-спортивний, військово-патріотичний, соціально-реабілітаційний, оздоровчий, гуманітарний.

Виховання – це головне родове поняття педагогіки як емпіричної і теоретичної науки, від якої походять видові категорії: педагогічна діяльність, цілісний педагогічний процес, освіта і навчання, саморозвиток особистості. Проблема виховання досліджувалася в різних напрямках: як цілеспрямований процес формування особистості (Баранов С.П., Гончаренко С.У., Ільїна Т.А., Кобзар Б.С., Курлянд З.Н., Лозова В.І., Мойсеюк Н.Є., Троцко Г.В. та ін.), виховання як фактор соціалізації особистості (Галагузова М.А., Закатова І.М., Клейберг Ю.А., Матвієнко О.В., Підкасистий П.Ю., Приходько М.І., Смирнов В.І., Фельдштейн Д.І., Шевченко С.О., Шульгин В.М. та ін.); культурологічний аспект виховання як системи формування творчої особистості (Бондар В.І., Бурлака І.Я., Зязюн І.А., Коваль Л.Г., Фіцула М.М., Фоменко В.П., Шапошнікова І.М., Ярмаченко М.Д. та ін.).

У багатьох сучасних наукових працях, педагогічних і психологічних словниках, посібниках під вихованням розуміється:

– цілеспрямоване створення умов для розвитку і саморозвитку людини (Баранов С.П., Гончаренко С.І., Петровський А.В., Ярошевський М.Я. та ін.);

– управління процесом розвитку (формування) особистості шляхом створення необхідних для цього умов (Бєлова В.В., Ільїна Т.А., Коваль М.В., Рувінський Л.І., Фіцула М.М. та ін.);

– головним системоутворюючим елементом пропонується педагогічна взаємодія (Бех І.Д., Воробйов Г.Г., Киричук О.В., Кондрашова Л.В., Курлянд З.Н., Харламов І.Ф та ін.).

Так, в Українському педагогічному словнику С. Гончаренка пропонується таке визначення виховання:

«Виховання – процес цілеспрямованого систематичного формування особистості, зумовлений законом суспільного розвитку, дією багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів».

Слід зазначити, що за традиційного підходу виховний процес уявляють і здійснюють як моносуб’єктивний, виховання ж в цілому розглядається як спеціально організований педагогічний вплив на особистість дитини. Це визначення відображає тільки зовнішню сторону виховного процесу, тобто діяльність вихователя. Якщо ж процес виховання трактувати як закономірну неперервну і послідовну зміну моментів розвитку взаємодіючих суб’єктів (Киричук О.В.), то його можна розглядати як соціально-особистісне явище, в якому і педагог і вихованець виступають суб’єктами педагогічно доцільної й морально-етичної взаємодії на рівні співробітництва і співтворчості.

«Процес виховання – це закономірна, послідовна, неперервна зміна моментів розвитку взаємодіючих суб’єктів. Основним системоутворюючим елементом цього процесу виступає педагогічна взаємодія», – визначає З.Н.Курлянд.

Питання організації дозвілля дітей та молоді в позаурочний час хвилює багатьох учених, проблему виховного процесу в сучасній школі досліджують у різних аспектах: концептуальні засади організації позаурочної виховної роботи (Гончаренко С.У., Демиденко В.К., Дем’янюк Т.Д., Новосельський В.Ф., Оржеховська В.М., Постовий В.Г., Хлєбникова Л.О., Чорна К.І. та ін.); розробка виховної системи школи (Вульфов Б.З., Демчук В.М., Караковський В.М., Карпенчук С.Г., Красовицький М.Ю., Мартиненко С., Новикова К.І., Остапенко М., Сидорків А.М. та ін.); питання гуманізації відносин учнів у позаурочній роботі (Бех І.Д., Білоусова В.О., Воловик А.Ф., Канішевська Л.В., Кобзар Б.С., Красовицький М.Ю., Мандрикіна Т.С., Матвієнко О.В., Шевченко С.О. та ін.); зв’язок шкільної системи виховання з роботою позашкільних закладів (Вербицький В., Кириленко С.В., Науменко Р.А., Пустовіт Г.П., Сущенко Т.І. та ін.).

Виховна робота, що проводиться в позаурочний час, доповнює і поглиблює виховання, яке здійснюється у процесі навчання. Для визначення цієї роботи в педагогічній літературі використовують низку термінів: «позаурочна», «поза навчальна», «позакласна», «позашкільна робота». Інколи у практиці зустрічається протиріччя у використанні означених термінів. Спробуємо з’ясувати ці поняття.

В Українському педагогічному словнику зазначається, що позакласна робота у школі організовується і проводиться в позаурочний час органами дитячого самоврядування за активною допомогою і при тактичному керівництві з боку педагогічного колективу, особливо класних керівників, вихователів, організаторів позакласної і позашкільної роботи.

Б.С.Кобзар використовує термін позанавчальна виховна діяльність, під якою він розуміє складову професійно-педагогічної діяльності педагога. На його думку, це «цілеспрямована навчально-виховна робота зі школярами, що її організують і здійснюють вчителі, вихователі в різних школах в позаурочний час».

Позакласну роботу розглядають як один з основних шляхів у здійсненні різних напрямків виховання, як підсистему загального виховного процесу в школі.

І.А.Підласий підкреслює, що практична реалізація принципу єдності виховних впливів вимагає створення єдиної системи виховання як під час занять, так і в позаурочний час.

Виховання, за І.Ф. Харламовим, здійснюється у системі навчальних занять і позакласної роботи. Всебічному розвитку особистості повинні сприяти різноманітні форми позакласної навчально-виховної роботи, які тією чи іншою мірою сприяють розумовому, технічному, моральному та естетичному вихованню учнів, виявленню і розвитку їхніх творчих здібностей.