Тема: григорій косинка ( стрілець ). Новела «В житах»

Мета: надати студентам чітке уявлення про життя, творчий доробок та роль у літературному процесі Г.Косинки; поглибити вивчене про біографію, розвивати вміння працюва­ти з прозовим текстом, самостійно проводити дослідження і

робити висновки; прищепити любов до рідної літератури, виховувати почуття власної гідності, прагнення жити в гармонії з собою і світом, гуманізм.

Тип заняття – лекція

Кількість годин: 2

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

ПЛАН

1.Біо­графія Г.Косинки. Новела «Моя автобіографія»

2. Загальна характеристика творчої діяльності

3. Ідейно-художній аналіз новели «В житах»:

а) тема новели;:

б) основні мотиви твору;

в) сюжет твору

Біографія письменника:

Я з роду чумацького, але батькові моєму дове­лося вже чумакувати з торбою по наймах... Зу­божів славний рід чумака Павла Стрільця - прадіда мого. Року 1899-го, 17 листопада старого стилю, в селі Щербанівці на Київщині, у Наталки й Михай­ла Стрільців знайшлася перша дитина: Я. Батьки мої жили вбого, бо мало землі мали - 1/8 десятини, батько, як пам'ятаю, по весні щоро­ку ходив на заробітки - косар був добрий... Пізньої ж осені, повернувшись із заробітків додо­му, батько щороку йшов працювати до цукро­варні. Заробітки його, як робітника-чорнороба, були мізерні: батько все мріяв виїхати десь на Амур, на землі вільні.

Змалку - така вже доля всіх селянських дітей - я пас влітку скот, а взимку ходив до земської школи - в сусіднє село Красне... Краснянська школа - мій перший університет. Року 1908 року, коли не пізніше, батьки спро­дали господарство - хату й землю, - і всі ми руши­ли на той далекий та суворий Амур - виїздили бу­ли з України навіки. Байкал, повноводна Зея, ліси несходимі, ко­рейці, китайці і хата наша березова під стіною віковічного бору - все це до дрібниць зафіксува­ла моя пам'ять...

Мати й батько, пам'ятаю, мазали ту березову хату, щоб на зиму перейти вже до своєї-таки хати. Мати поклали вальок глини на призьбу та й захо­дилися плакати так гірко й страшно, як ніколи до того не плакали: - їдьмо додому, я не хочу, щоб мої діти пропадали десь... Не треба мені твоєї вольної землі, не хочу... Яке тут життя?

І пізньої осені, коли на Амурі шумить тайга та йдуть рясні дощі, ми повернулися на Україну. До­дому ми приїхали, мов ті старці з убогого ярмар­ку. Батько запік себе в найми, мати шитвом поча­ли заробляти паляниці, а я пішов по весні полоти буряки - двоє літ зряду полов.

У вільний час я дуже любив читати книжки, отож завжди надокучав батькові, щоб купили мені в Києві яку-небудь книжку. Батько, бувало, привозили на цілий злотий книжок тих - Шерлок Холмс, Нат Пінкертон, Бова Королевич - багато всякого мотлоху... Я не читав їх, а буквально пив, - путньої ж книжки не можна було дістати, - та й не знав, чи є де такі книжки... Село моє вбоге й дике; школи не було в моєму селі.

Пам'ятаю, привіз раз батько дивну книжку - «Конотопську відьму» Грицька Квітки; я сміявся з прізвища автора - Грицько Квітка, чому не Півонія, не Деревій, а просто - Квітка? «Коно­топська відьма» - перша книжка українською мо­вою писана, що потрапила мені до рук; Квітчина повість мене дуже вразила й здивувала: є, вихо­дить, люди, що пишуть по-простому, по-мужицькому, а про те, що це книжка українського пись­менника, я й не подумав, де там, я довго ще після «Конотопської відьми» не знав - «хто ми та чиї ми діти»...

Року 1913-го батько одвели мене до сусідньо­го села Трипілля у волость...

Довго пам'ятаю, вони просили волосного пи­саря, щоб той узяв мене за «мальчика» - копії службові переписувати. Волость залишив я року 1914-го. Платив мені тоді писар п'ять карбованців на місяць - ледве-ледве на харчі вистачало, а тре­ба ж було зодягнутися, взутися...

Я вирішив їхаїи на гробики до Кита. Я гам чистив черевики, а коли прийшли одвідати мене батько, я, пам'ятаю, розплакався з жалю: хіба таки не можна знайти щось краще, аніж черевики?.. Сидиш на розі, неначе старець який під Лаврою.

...За порадою одного студента почав ретельно одвідувати так звані вечірні гімназіальні курси,- склав пізніше іспити за шість класів гімназії.

Року 1920-го я вступив до Київського інститу­ту народної освіти, дійшов до третього курсу, але закінчити інститут мені не пощастило, головним чином через матеріальну скруту...

Писати почав я року 1919-го, коли газета «Бо­ротьба» видрукувала перше моє оповідання «На буряки», писав я свої твори легко: за два-три ве­чори, не маючи жодного уявлення про техніку прози, стиль, - все це прийшло до мене пізніше.

Мої вчителі - Винниченко, Стефаник, Кнут Гамсун, Васильченко.

Мрію написати колись бодай одну повість та десятків зо два оповідань, написати їх так, щоб авторові не соромно було говорити в імені ук­раїнської літератури, не соромно носити почесне ім'я письменника: цього імені, на мою думку, я ще не заслужив...

Про подальшу долю Косинки студенти дізна­ються з підручника. Перебіг життєвих подій запишуть у формі плану. Викладач коротко роз­повість про літературну спадщину Косинки.

За життя письменник опублікував більше тридцяти творів, здебільшого оповідань і но­вел. У центрі уваги його творів - доля і внут­рішній світ селянина, життя і психологію якого Косинка знав і розумів так глибоко, як і Стефа­ник. Косинка бачив світ недосконалим, але по-своєму прекрасним. Він поклонявся людині такій, якою вона була, не ідеалізував її, також не нав'язував своїх поглядів, був гуманістом.

У 1924 році знайомиться зі своєю майбутньою дружиною, студенткою Київського інституту кінематографії, Тамарою Мороз, яка залишалася вірною йому до глибокої старості, зберегла в складні роки пам’ять про нього, дбайливо впорядковувала посмертні видання його творів. Мешкало подружжя на Володимирській вулиці в одному з будинків на території Софіївського собору. Їхнє помешкання часто ставало місцем зборів найталановитіших київських літераторів, які об’єдналися під назвою «Ланка»: Валер’ян Підмогильний, Борис Антоненко-Давидович, Євген Плужник, Марія Галич, Тодось Осьмачка. Особливо Косинка товаришував із останнім, таким самим сином бідного селянина. Жартома їх назививали Косьмачкою.

Офіційна радянська критика звинувачувала Косинку у сповідуванні «куркульської ідеології та «націоналізмі». На початку 1930-х рр. видання творів Косинки було заборонено. У листопаді 1934 він був заарештований. Проходив по судовій справі разом з письменниками Антіном та Іваном Крушельницькими, Костем Буревієм, О. Влизьком, Дмитром Фальківським. Під час судового процесу в грудні 1934 був звинувачений у приналежності до контреволюційної терористичної організації і засуджений до розстрілу. Реабілітований 19 жовтня 1957 посмертно.

Аналіз творчості:

Тривожним, важким і повним нерозв'язних протиріч - саме таким постає перед нами час революційних та пореволюційних подій в Україні XXстоліття із творів визначних майстрів слова, діяльність яких припала на 20-30-і роки.

Новели Г. Косинки про ту бурхливу добу посідають одне з чільних місць серед правдивих історій про людину і час, написаних безпосередніми свідками, учасникам тих подій. Цілий ряд його творів - це гімн життю, що проростає на обпаленому війною полі наперекір нищівній силі тваринного в людині, це утвердження думки, що навіть, здавалося б, вкрай понівечена людська душа може і повинна повернутися у свій нормальний стан. А цей стан характеризується наповненістю серця людини радістю, людяністю, любов'ю і закоханістю в життя.

Мабуть, найглибшого розкриття у творчій спадщині Григорія Косинки дана проблематика знайшла у невеличкій новелі «В житах».

Новела досить коротка за обсягом,але має досить суттєве значення, оскільки саме ця риса

є найхарактернішою для творчості Косинки: він умів декількома фразами, нюансом світлотіней, образом або символом передати найширшу гаму почуттів, думок, ідей.

Все в новелі постійно переплітається з образом жита. Житнє поле - єдиний свідок поневірянь героя, єдиний друг і захисник його - перетворюється у спогадах, свідомості героя у своєрідного повіреного у всі земні таїни, навіть більше: житнє поле стає символом життям. Жито, жити, любити... - це весь Косинка, це його поезія. Новели насичені образами, мелодією, почуттям. Часто чуємо фразу: «Він - людина епохи Відродження». Так говорять про інтелектуалів, тонкі натури, всебічно обдарованих. Такими були більшість митців 20-30-х років. Серед них і майстер новели закоханий у жито-життя - Григорій Косинка.