Тема: Соціалізація особистості

Важливим питанням, що вивчає соціологія є соціалізація особистості - це процес становлення повноправного члена суспільства, громадянина країни, що володіє необхідними якостями для існування в суспільстві, такими як совість, відповідальність, борг, почуття справедливості, патріотизм та ін..

Соціалізація має дві цілі: сприяти взаємодії людей через виконання ними різних соціальних ролей та забезпечувати збереження суспільства передачею новим членам відповідних переконань та зразків поведінки. Соціалізація - це завжди двосторонній процес, взаємостановлення.

Первинна соціалізація відбувається в сім'ї. На цьому етапі батьки відіграють вирішальну роль.

Далі, в період вторинної соціалізації, важливу роль відіграє соціальне середовище, оточення. Соціалізація проходить стадії наслідування, коли людина слід прикладів оточуючих.

Стадія адаптації означає пристосування своїх бажань до вимог оточуючих.

Вища ступінь соціалізації - це інтеріоризація, тобто такий стан, коли людина внутрішньо відчуває важливість соціальних норм поведінки і не може надходити інакше, ніж це потрібно для соціально відповідальної особистості. Важливим є явище ідентифікації, тобто відчуття себе частиною якого або співтовариства, сім'ї, країни, нації і пр. Ідентичність дозволяє людині почуватися повноцінним членом суспільства. Втрата ідентичності серйозна проблема, яка в масовому масштабі характерна для соціальної кризи. Такий стан знижує активність особистості і є причиною девіантної (та, що відхиляється від норм, прийнятих в суспільстві) поведінки, зростання злочинності, втрати сенсу життя.

Агенти соціалізації – люди і установи, за допомогою яких людина соціалізується – сімя, школа, садок, ВНЗ, партії, громадські організації, церква, трудовий колектив, армія, громадська думка, сусіди, ровесники, друзі, колеги, знайомі, неформальні групи і т.і.

Соціалізація може бути цілеспрямованою (за допомогою освіти і виховання), стихійною (вулиця).

Залежно від віку індивіда розрізняють розрізняють чотири етапи соціалізації:

1. Соціалізація дитини

2. Соціалізація підлітка (нестійка)

3. Тривала цілісна соціалізація (від юності до зрілості)

4. Соціалізація дорослих

Соціалізація - процес безперервний і продовжується все життя.

 

Процес, зворотний соціалізації, називають десоціалізацією. Внаслідок нього людина може частково або повністю втратити засвоєні норми та цінності (внаслідок екстремальних умов: перебування в армії, колонії, в’язниці, психлікарні, інтернаті, концтаборі і т.і.)

 

Ресоціалізація – процес докорінної зміни соціального середовища (повернення особи в суспільство після певних життєвих обставин).

 

 

Кризові ситуації в нашому суспільстві, динамізм соціальних процесів в ньому, руйнування звичайних форм соціального контролю з необхідністю призводить до якісного росту відхилень.

Вихідним положенням для розуміння суті девіантної поведінки є поняття норми. Соціальна норма – це історично складена в конкретному суспільстві міра допустимої поведінки окремої особи, соціальної групи чи організації. Соціальні норми знаходять відображення в юридичних законах, моралі, етикеті.

В більшості випадків відхилення поведінки підлягає соціальним санкціям. Слабкі і випадкові форми девіацій, пов’язані з порушенням порядку взаємодії між людьми (брехня, грубість), фіксуються суспільною думкою і коригуються самими учасниками взаємодії.

3. Негативні форми соціальних відхилень є соціальною патологією. До них відноситься: злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція, самогубство, рекет, зловживання, бродяжництво, анархія, тероризм, радикалізм. Ці прояви характеризуються значною шкодою для особистості і суспільства в цілому.

Соціологія має кілька теорій, які пояснюють причини подібної поведінки. Так, Р.Мертон причиною відхилення поведінки вважає неузгодженість між цілями, висунутими суспільством, і засобами, які вона пропонує для їх досягнення. Прихильник конфліктної теорії А.Коен вважає, що культурні зразки поведінки є відхиленням, якщо вони засновані на нормах іншої культури. Наприклад, злочинець розглядається як носій певної субкультури, конфліктної по відношенню до пануючої в даному суспільстві типу культури.

Я.І.Гілінський вважає джерелом девіації наявність в суспільстві соціальної нерівності, високого рівня різниці в можливості задовольнити потреби для різних соціальних груп.

Крім перелічених форм відхилень від норми можна назвати ще такі як жебрацтво, гомосексуалізм, суїцид (наміри позбавити себе життя), адиктивні форми відхилення в поведінці. Адикція – це згубний нахил до чого-небудь, потяг змінити свій психічний стан за допомогою вживання деяких речовин чи фіксування уваги на окремих предметах чи видах діяльності (азартна гра, прослуховування ритмічної музики та інше). Внаслідок адиктивна частина особи повністю зумовлює поведінку особи, вона відчужується від суспільства, зростає самотність.

 

Тільки соціальні заходи дозволяють зняти чи нейтралізувати ці форми соціальної патології, а також створення систем соціальної допомоги (наркологічної, суїцидологічної, соціальної реадаптації).