Тема: Основні поняття соціології щодо суспільства: відносини, контроль , зміни, інститути

Для задоволення своїх потреб людина завжди вступає у взаємозв’язок з іншими членами суспільства.

Соціальний зв'язок – це соціальна дія, що виражає залежність і сумісність людей або груп. Основними елементами соціального зв’язку є суб’єкти, предмет зв’язку, механізм регулювання взаємин між суб’єктами. Соціальні зв’язки бувають формальними і неформальними, особистісними і колективними, прямими і опосередкованими, міцними і слабкими. Важливою формою вияву соціальних зв’язків є соціальні відносини. Соціальні відносини – це стійкі зв’язки між індивідами і соціальними групами, обумовлені їх неоднаковим положенням в суспільстві та роллю в суспільному житті.

Соціальні відносини – це відносно стійкі зв’язки між індивідами і соціальними групами, обумовлені їх неоднаковим положенням в суспільстві та роллю в суспільному житті.

Соціальний контроль є одним з найбільш загальноприйнятих понять в соціології, що містить різноманітні засоби для підтримки порядку в суспільстві. Соціальний контроль – це засіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує упорядковану взаємодію її елементів шляхом нормативного регулювання. Важливими атрибутами та елементами соціального контролю є цінності, норми, звички, звичаї, санкції, які виникають і існують внаслідок дії соціальних інститутів.Культура кожного суспільства та групи має свої цінності. Поряд з ними існують загальнолюдські.

Цінності – це загальноприйняті переконання відносно цілей, до яких людина повинна прагнути, якими вона керується свідомо чи підсвідомо.

Соціальна норма – це загальновизнане правило, зразок поведінки, дій індивідів, соціальних груп.

Соціальні приписи – це норми, що визначають соціальне становище індивіда. До них відносять право, звичай, пристойності, моду, мораль.

Технічні правила – норми, що регулюють відношення людини і природи (технічні інструкції, правила безпеки життєдіяльності і т.і.).

Важливу роль у механізмі соціального контролю виконують звички – це встановлений спосіб поведінки у певних ситуаціях, який не викликає негативної реакції соціальної групи. Вони виникають на основі навичок, закріплюються традиціями, які бувають терпимі або шановані. На основі зичок формуються звичаї - це встановлений спосіб поведінки, з яким пов’язані певні моральні цінності, порушення яких викликає негативні санкції групи чи суспільства.

Санкція – це стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної для забезпечення безперервності суспільного життя. Вони бувають негативн (покарання, штраф) і позитивні (схвалення, повага), неформальні (громадський осуд, жарт, карикатура, анекдот), формальні (грамоти, премії, догани), правові (покарання), етичні (мораль), сатиричні (насмішки, глузування, презирство), релігійні (анафема).

Девіантна поведінка – це вчинок, дія, які не відповідають офіційно встановленим у даному суспільстві нормам.

Соціологи впродовж тривалого часу вивчали переважно незмінні, сталі процеси, сформовані інституції та структури. Сьогодні ж необхідно вивчати нестійкі соціально-політичні стани, різноманітні перехідні процеси, які радикально змінюють спосіб поведінки індивіда. Оскільки сучасний світ дедалі частіше характеризують як мінливий.

Соціальні зміни — тип руху соціальних явищ, процесів та соціальних структур у суспільстві, у результаті якого виникають, нагромаджуються і трансформуються якісні відмінності між ними, створюється багатоманітність соціальної реальності.

Соціальна зміна — це перехід соціального суб'єкта з одного стану в інший, істотна трансформація соціальної організації, соціальних інститутів. Соціальні зміни виявляються у виникненні, деформації та зникненні певних елементів соціальної системи, трансформації її внутрішніх та зовнішніх зв'язків. Зміни в окремих соціальних структурах становлять зміст їх функціонування, а зміни в соціальній системі в цілому — зміст її розвитку.

Якщо підсумувати існуючі у літературі типи соціальних змін, то в цілому можна навести наступну їх класифікацію. За масштабами: малі, маргінальні, всеохоплюючі, революційні зміни. Зміни можуть охоплювати всю соціальну систему, а можуть надавати пріоритет якомусь одному аспектові елемента. Можуть бути короткострокові, середньострокові та довгострокові. Можуть вести соціальну систему до прогресу, розвитку або занепаду. Соціальні зміни відбуваються на рівні міжособистісних відносин, на рівні організацій та інститутів, малих і великих соціальних груп, на місцевому, соціетальному та глобальному рівнях. За характером перебігу виокремлюють наступні різновиди соціальних змін; функціональні, реформи, революції, модернізації, трансформації та кризи.

Функціональні зміни у соціальних системах мають адаптивний характер. Такі зміни здійснюються для підтримки системи у робочому стані. До їх завдання не входять радикальні реформи, що передбачають якісні структурні зміни. їх завдання у пристосуванні до мінливих умов навколишнього середовища та внутрішніх потреб соціальної системи.

Реформи у соціальних системах передбачають поступові зміни певних соціальних інститутів, сфер життєдіяльності або системи в цілому. Вони зазвичай ініціюються "згори" та проводяться з допомогою законодавчих актів, направлені на удосконалення існуючої системи без її якісних змін. Наприклад, реформи Петра І змінили систему державного правління, однак основи царської влади залишились незмінними. Реформи можуть набувати також і революційного характеру. Наприклад, відміна кріпосного права у Росії в середині XIX ст. та селянська реформа, не дивлячись на її компромісний характер, мала революційні наслідки: призвела до падіння Російської імперії. Загалом реформами зазвичай називають ті еволюційні зміни, що не призводять до масового насильства, швидкої зміни політичних еліт, швидким та радикальним змінам у соціальній структурі та ціннісних орієнтаціях.

Соціальні революції являють собою швидкі фундаментальні соціально-економічні та політичні зміни, що здійснюються, як правило, насильницьким способом. Революція — це переворот ініційований "знизу". Вона замінює правлячу еліту, що довела свою неспроможність управляти суспільством, створює нову політичну та соціальну структуру, нові політичні, економічні та соціальні відносини. В результаті революції відбуваються базові перетворення у соціально-класовій структурі суспільства, у цінностях та поведінці людей. У період революцій масова активність досягає свого піку, а соціальні зміни небачених темпів та глибини. Зокрема, К. Маркс називав революції "локомотивом історії". Революційними також називаються швидкі та радикальні зміни, що мають місце в окремих сферах, підсистемах суспільства. Наприклад, у політичній сфері, коли на зміну політичній еліті до влади приходить політична опозиція тощо. Багато дослідників вважають, що революція є катастрофою для країни та її народу, оскільки може викликати громадянську війну та супроводжується фізичним знищенням людей.

Соціальна модернізація — різноманітні прогресивні соціальні зміни, у результаті яких соціальна система, підсистема, покращує своє функціонування. Наприклад, процес перетворення традиційного суспільства в індустріальне.

Соціальна трансформація - перетворення в суспільстві у результаті певних цілеспрямованих або хаотичних соціальних змін.

Соціальна криза — перехідний стан соціальної системи, що передбачає радикальні зміни для вирішення різних проблем.

Важливим елементом соціальної структури є соціальний інститут (лат. Іnstitutum – влаштування, установлення). Саме через той або інший соціальний інститут забезпечується організація і регулювання сумісної діяльності людей, сталість соціальних відносин, від яких залежить буття соціальних груп і соціальних спільностей. В соціології інститут розглядається як:

· певна сукупність установ, які відповідають соціальній структурі суспільства;

· сукупність соціальних норм і культурних зразків, які визначають сталі форми соціальної поведінки і дії;

· система поведінки у відповідності з цими нормами.

Загальні елементи, які характеризують будь-який соціальний інститут:

По–перше, у всіх групах, які мають зачатки інституціоналізації, існують певні способи дії від імені членів групи як цілого; ці способи дії повинні виконуватися незалежно від особистих інтересів включених в даний інститут індивідів.

По-друге, будь-який соціальний інститут має функції, які можуть носити різний характер. Серед них, ті що регулюють поведінку членів суспільства, соціальних груп; ті, що забезпечують стабільність суспільного життя; ті, що створюють можливість задоволення різного роду потреб; ті, що здійснюють інтеграцію прагнень, дій і відносин індивідів і забезпечують внутрішню згуртованість спільності.

По-третє, в рамках окремих соціальних інститутів виділяється система соціальних ролей.

Процес інституціоналізації, тобто утворення соціального інституту, складається із кількох послідовних етапів:

· виникнення потреби, задоволення якої вимагає сумісних організованих дій;

· регулювання спільних цілей;

· поява соціальних норм і правил в ході стихійної взаємодії, яка здійснюється методом проб і помилок;

· поява процедур, пов’язаних з нормами і правилами;

· інституціоналізація норм і правил, процедур, тобто їх прийняття, практичне застосування;

· встановлення системи санкцій для підтримки норм і правил, диференційованість їх застосування в окремих випадках;

· створення системи статусів і ролей, які охоплюють всіх без виключення членів інституту.

Інститути, таким чином, є символами порядку і організованості в суспільстві. Люди завжди прагнуть інституціоналізувати свої відносини, які пов’язані з актуальними потребами (інститут черги, інститут шлюбу і т.д.