Демографічні проблеми сучасності. Демографічна ситуація та демографічні тенденції в Україні

Різке зростання населення в середині ХХ ст. отримало назву «демографічного вибуху». Будь-яка міжнародна проблема, останніми десятиліттями, якою би простою чи складною вона не була, зводиться до демографічної. З різних причин (недосконалість статистичної методики, закритий характер окремих даних тощо) демографічна статистика не є досконалою, водночас вона є необхідною, оскільки дає можливість оцінювати реалії і прогнозувати майбутнє. Однак маючи різноманітні аналізи і графіки, знаючи тенденції, людство не змогло, поки що запропонувати те, що сприяло би бажаному регулюванню населення.

Вперше дана проблематика була порушена Томасом Мальтусом у 1798 році. Він першим звернув увагу на «рівношвидкісні» виробничі здатності людства на Землі, на те, що у Землі не вистачає ресурсів для забезпечення життя людства, хоча його погляди значною мірою стосувалися не демографії, а екології. Ідеї теоретика довгі роки підпадали під жорстку критику, він мав як прибічників, так і опонентів.

За наявними даними, в кінці епохи палеоліту (близько 15 тис. років до н. е.) чисельність населення Землі була близько 3 мільйонів чоловік. За дві тисячі років до нашої ери (закінчення неоліту) на землі проживали вже близько 50 мільйонів людей. На початку нашої ери населення Землі дорівнювало 230 мільйонам чоловік. До закінчення першого тисячоліття населення зросло до 275 мільйонів. У 1804 році населення планети сягнуло за 1 мільярд осіб, а в 1927 – зросло до 2 мільярдів. У 1960 році був подоланий рубіж 3-х мільярдів, у 1974 – 4-х мільярдів, у 1987 – 5-и мільярдів. У 1999 році населення планети сягнуло кількості 6 мільярдів, а в 2011 - 7 мільярдів чоловік. Дані підтверджують зростання не лише кількості населення, а й динаміки його зростання. При цьому темпи зростання населення продовжують прискорюватися, і за окремими прогнозами, до 2050 р. населення Землі зросте до критичного рівня, за іншими даними, до кінця ХХІ ст. чисельність населення планети стабілізується на рівні 10—12 млрд чоловік.

За даними досліджень американського футуролога Б. Маккіббена, якщо рівень народжуваності людей у світі залишиться без змін, то через 150 років світове населення сягне абсурдної цифри – 296 млрд. осіб. Нині, зазначає дослідник, ми додаємо Нью-Йорк щомісяця, Мексику - щороку, Індію - кожне десятиліття.

Виділяють три головних параметри зростання народонаселення: відносний приріст (відображає зміни в причинах динаміки населення (має тенденцію до зниження); абсолютний приріст населення (він вищий ніж тридцять років тому); абсолютна кількість населення. Порівняння цих параметрів дозволяє демографам ООН передбачати зростання населення у майбутньому. Для нагляду за розвитком демографічної ситуації в системі ООН було створено Управління народонаселення.

Щорічно населення планети зроста є на 77-90 мільйонів чоловік. Приріст населення відбувається головним чином за рахунок країн, які розвиваються (3-4% у рік). У 1970-1980 – х рр. користувалася популярністю концепція нульового зростання населення. Однак на практиці, по шляху нульового зростання ідуть сьогодні найбільш розвинені (а відповідно найбільш стабільні) країни, у яких спостерігається процес старіння нації. На Міжнародній конференції ООН з проблем старіння людства (Мадрид, 2002 р., 160 країн-учасниць), було відзначено, що до 2050 р. кількість людей, яким за 60 років зросте в три рази і буде дорівнювати 2-м мільярдам. Іншими словами, у розвинених країнах, кількість людей похилого віку буде перевищувати кількість людей, які мають молодий вік. Водночас швидкими темпами зростає кількість населення у країнах, які розвиваються. Отже, глобальна демографічна проблема сьогодні породжується нерівномірним зростанням чисельності населення в умовах збереження старої системи міжнародного розподілу праці, яка забезпечує ефективний соціально-економічний розвиток лише частини регіонів світу, тоді як основне зростання населення спостерігається в інших регіонах. Спостерігається тенденція до збільшення країн – «демографічних гігантів» (Бразилія, Індія, Індонезія, Китай, Мексика, Пакистан).

Сучасний світ характеризує різка градація демографічних тенденцій у окремих регіонах. Спостерігаються протилежні процеси: стрімке зростання, рівновага населення та абсолютне падіння. У зв’язку з цим виділяють три групи країн:

Першу групу утворюють країни (приблизно 60 країн) на південь від Сахари, а також Ірак, Сирія та Малайзія, які не відносяться до країн «світових бідняків», але у демографічному плані їх об’єднує доля подвоєння кількості населення.

Другу групу утворюють країни (близько 90 країн), які не зможуть подвоїти кількість населення. До них належать країни – «демографічні гіганти»: Китай, Індія, Бангладеш, Мексика, а також США, Великобританія, Франція. На відміну від країн першої групи, у цих країн значно більше можливостей впоратися з наслідками демографічного дисбалансу.

Третю групу утворюють країни, яким загрожує скорочення кількості населення з різних причин, у тому числі невиліковних хвороб. До неї входять Німеччина, Італія, Японія, Україна, Росія, країни Центальної і Східної Європи. Не виключено, що з даної групи може відокремитися декілька країн і створити четверту групу країн, яким загрожує демографічний колапс.

Погіршення економічного становища українських сімей, соціальна незахищеність громадян, незадовільний стан здоров’я багатьох жінок, політична нестабільність у державі негативно позначаються на загальній демографічній ситуації у нашій державі. Незважаючи на зростання народжуваності (порівняно з першими двома кварталами 2010 року в серпні-жовтні народжуваність зросла від 2 до 23 відсотків в усіх регіонах, крім Харківщини і Дніпропетровщини), населення країни зменшується. Коефіцієнт фертільності українських жінок, як і країн Заходу, є досить низьким (10 жінок протягом свого життя народжують 15 дітей (1,5% при загальноприйнятому в світі 2,1%). Лише для відтворення покоління потрібен коефіцієнт 2,2% (22 народжених на 10 жінок). За даними ООН, в Україні найнижчий у світі приріст населення. Якщо нинішня динаміка скорочення українського населення збережеться, до 2030 року кількість українців зменшиться до 39 мільйонів.

У регіоні Східної Європи та Центральної Азії Україна є другою після Росії найпривабливішою країною для іммігрантів. Якщо у 2005 р. Росія прийняла 12 млн. мігрантів, то Україна – 6,8 млн., Казахстан – 2,5 млн. Особливість України полягає в тому, що вона є одночасно донором і реципієнтом міграційних потоків. Вже декілька років у державі фіксується значне зменшення населення жіночої статі у західних регіонах і чоловіків – у східних.

Важливою складовою демографічної проблеми є міграційні процеси. До них залучається сотні мільйонів людей. Міграція ні для кого не є благом. Значні потоки переміщення людей нині з відсталих до розвинених країн. Головний напрямок міграції породжує зростання населення у розвинених країнах. Цей процес породжує численні культурні, політичні правові проблеми. За відсутності ефективних державних і міжнародних механізмів регуляції, міграційні процеси можуть призвести до серйозних конфліктів.

Зростання населення супроводжується ще однією тенденцією – зростанням великих міст. Урбанізація стала візитною карткою ХХІ століття. Такі міста стають місцем зіткнення багатьох проблем, голоду, злочинності, бідних кварталів тощо. Скупчення людей призводить до серйозних п роблем психологічного характеру (агресивна поведінка, злість, недружелюбність).

Динаміка чисельності населення завжди визначалася і надалі буде визначатися трьома основними факторами: народжуваність, смертність, міграція. Не було і не може бути загального рецепту демографічної політики для країн, які мають суттєві відмінності історичного та соціально-економічного розвитку («Одна сім’я – одна дитина (Китай) та ін.»). Але в умовах глобалізації глобальним завданням стає демографічна безпека. Вона включає при наймні такі складові, як зміцнення фізичного і духовного здоров’я населення, боротьба з невиліковними хворобами та їх попередження, збереження миру та запобігання війнам.