ТОП 10:

Зростання соціально-економічної нерівності населення між бідними і багатими країнами – головна проблема сучасності



Глобалізація відкриває широкі можливості для всіх учасників світового співтовариства, водночас отримання її благ відбувається досить нерівномірно і непропорційно, що призводить до протистояння «золотого мільярду» і решти світу у глобальному масштабі та соціальної напруги всередині окремих країн.

Не секрет, що провідні країни світу давно домовилися, яку кому продукцію випускати, для того щоб забезпечити вільну торгівлю, мати максимальну вигоду при найменших затратах.

У світовій економіці чітко просліджується, що розвинені країни з відносно дорогою робочою силою схильні спеціалізуватися на виробництві і експорті частин і компонентів, а менш розвинені, у яких робоча сила дешевше – на зборці кінцевих товарів з імпортних частин. Існує три головних канали розповсюдження промислових технологій на планеті: 1) вивезення високотехнологічних напівпродуктів в іншу країну для підвищення там якості виробництва; 2) купівля – продаж ліцензій; 3) перетікання технологій з більш розвинених країн у менш розвинені (інвестиції) і створення там спільних підприємств (80% трансакцій між материнськими підприємствами і філіями). Це сприяє створенню ТНК в усьому світі.

Науково-технічний прогрес обумовив небувале зростання виробництва товарів і послуг, достатніх для зростання рівня життя населення планети (не дивлячись на значне його зростання). Але зростання рівня життя не відбулося. За сто років (до початку ХХІ ст.) світовий внутрішній валовий продукт (ВВП) у постійних цінах зріс у 19 разів, що відповідає середньорічним темпам зростання у 3% (а з урахуванням появи нових виробів і підвищення якості продукції – в 3,7% в рік, що означає 38 кратне зростання ВВП). Населення Землі у ХХ ст. зросло від 1,6 млрд чоловік у 1900 р. до 6,3 млрд у 2000 р. (жовтень 2011 р. – 7 млрд). Ці процеси (зростання ВВП і зростання кількості населення планети) із-за обмеженості ресурсів призвели до порушення сталості світового розвитку та виникнення широкого кола нових міжнародних проблем.

Проблема розриву між розвиненими країнами і країнами, які розвиваються, так званими багатою Північчю і бідним Півднем, є однією з найбільш гострих проблем глобального розвитку. Нині 20% населення Північної півкулі Землі споживає близько 90% усіх вироблених товарів та близько 60% виробленої енергії. Доходи 20% населення Півночі перевищують доходи жителів країн, які розвиваються, у 60 і більше разів. При цьому 20% населення планети існує в умовах натурального господарства.

Диференціація зростання доходів у країнах, нерівномірність розподілу світового доходу – головна проблема сучасної глобальної економіки. Зокрема, четверта частина найбагатшого населення Землі у ХХ ст. мали майже шестикратне зростання доходів, а найбідніша його частина – лише трикратне. Як попередньо зазначалося, коефіцієнт фертильності у розвинених країнах з динамічним розвитком економіки нижчий за рівень виробництва, а в багатьох бідних країнах, особливо африканських, зростання ВВП ледь встигає за зростанням населення, супроводжуючись при цьому стагнацією і навіть падінням доходів на душу населення. В цьому одна з причин того, що розрив між країнами в доходах на початок ХХІ століття виявився більшим, ніж на початку ХХ століття. Коефіцієнт Джіні як індикатор рівня нерівності, який коливається від 0(повна рівність) до 1(повна нерівність), зріс за 100 років з 0,40 до 0,48. Подібну оцінку співставлення економіки різних країн надає показник, пропонований Програмою розвитку ООН – індекс людського розвитку (ІЛР). Він включає три елементи: освіта, дохід, здоров’я. Ціль ІЛР – дослідити рівень розвитку більш широко ніж на показнику лише бідності (бідною вважається країна, для якої ІЛР нижче 0,5).

У процесі глобалізації зростає нерівність не лише між розвиненими країнами і країнами які розвиваються, а і всередині цих країн. Переважна частина бідного населення проживає в країнах які розвиваються. Бідність і злиденність як комплексне явище створюють систему суттєвих ризиків для світового розвитку, створюють середовище соціальної нестабільності.

Проблема бідності пов’язана з так званою проблемою голоду, яку інколи розглядають окремо, не вдаючись до характеристики економічних процесів. Сьогодні систематичне недоїдання залишається проблемою глобального характеру, охоплює значні маси людей, і призводить до скорочення тривалості життя. Водночас у розвинених країнах має місце перевиробництво продуктів харчування.

За даними ФАО (Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН), у 2009 р. більше 1 млрд людей (1,02) постійно не доїдають, 30 млн у рік помирають від голоду. Найвищий відсоток людей які голодають – у країнах Азійсько-Тихоокеанського регіону (642 млн), у країнах Африки на південь від Сахари (242 млн). До того ж, якщо в період з 1969-1971 по 1995-1997 кількість голодуючих, хоч і повільно, але все ж зменшувалася, то з 1995-1997 р.р. кількість таких людей стрімко і невпинно зростає.

Останнім часом продовольчу проблему намагаються вирішити шляхом використання генної інженерії, однак дослідники говорять про непередбачуваність даної технології, що само по собі породжує проблему.

На продовольчу безпеку може значно вплинути всесвітнє потепління клімату.

Завдання врегулювання продовольчої ситуації ставить перед собою система міжнародної продовольчої безпеки, створена у 1974 р. Важлива роль при цьому відводиться міжнародним організаціям: Продовольчій і сільськогосподарській організації ООН, Всесвітній продовольчій раді. Важливою складовою продовольчої безпеки є забезпечення доступу всіх жителів Землі до продуктів у кількості, необхідній для активного і здорового життя. При недотриманні цього ситуація загрожує розвитком економічних, політичних і військових конфліктів.

Система міжнародної продовольчої безпеки передбачає створення міжнародних запасів зерна, національних резервів продовольства, надання допомоги країнам з продовольчим дефіцитом, сприяння країнам які розвиваються у створенні національних систем продовольчої безпеки.

З бідністю нерозривно пов’язана проблема неосвідченості населення. 70 млн. дітей на Планеті не знають що таке школа. Це означає, що неосвідчені вони і надалі залишаться бідними. Крім того, 90 млн. дорослого населення є неосвідченими. У країнах які розвиваються, кількість неосвідчених не скорочується, а зростає, оскільки уряди намагаються вирішити в першу чергу продовольчу проблему, не розуміючи взаємозв’язку між бідністю і неосвідченістю.

Головною метою сучасного етапу світового розвитку є вирішення низки завдань: підвищення рівня споживання більше 1 млрд людей; перехід до більш стійкої моделі споживання з урахуванням вичерпності ресурсів та екологічних факторів; зміна моделі споживання, яка негативно впливає на розширення масштабів нерівності і бідності; реформування діяльності міжнародних інститутів з метою розробки і реалізації ефективних стратегічних програм розвитку.







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-27; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.175.191.150 (0.006 с.)