Практика Європейського суду з прав людини

ПРОЦЕДУРА

1. Справа була передана до Суду Європейською комісією з прав людини (далі — Комісія) 17 квітня 1996 року в межах тримісячного строку, передбаченого пунктом 1 статті 32 та статтею 47 Конвенції. Справа розпочалася з чотирьох заяв (№ 21363/93, 21364/93, 21427/93 та 22056/93) проти Королівства Нідерландів, що були подані до Комісії, згідно зі статтею 25, паном Хендриком ван Мехеленом (Hendrik van Mechelen) та Віллемом Венеріусом (Willem Venerius) 27 листопада 1992 року, паном Йоганом Венеріусом (Johan Venerius) 8 грудня 1992 року та паном Антоніусом Амандусом Пруймбоомом (Antonius Amandus Pruijmboom) 24 листопада 1992 року. Всі чотири заявники — громадяни Нідерландів.

ЩОДО ФАКТІВ

І. Конкретні обставини справи

А. Фабула справи

9. Поліція отримала відомості про те, що заявники вчинили кілька пограбувань і що діють вони з двох стоянок для будинків-фургонів. 25 січня 1989 року було вирішено виділити групу поліцейських для спостереження за цими стоянками.

10. 26 січня 1989 року, приблизно о 15 год. 15 хвилин, було помічено, що з однієї із цих стоянок невдовзі один за одним виїхали три легкові автомобілі: «Мерседес» із кузовом «універсал», БМВ та «Лансія». Було записано їхні реєстраційні номери.

11. 26 січня 1989 року, приблизно о 18 год., було пограбовано поштове відділення міста Оірсхота (Oirschot). Автомобіль «Мерседес», на якому було встановлено сталеву балку, дав задній хід і розбив вікно поштового відділення. Один із грабіжників, що був одягнений у чорний шолом-маску та озброєний пістолетом, примусив працівників пошти віддати йому близько 70000 нідерландських гульденів. Після цього грабіжники підпалили «Мерседес» і втекли на БМВ.

Поліцейські, викликані сигналом тривоги, почали переслідувати БМВ автомобілем. Машина втікачів звернула на піщану дорогу і зникла в лісі, над яким невдовзі з’явився стовп диму. У цьому лісі було знайдено обгорілий БМВ.

Четверо поліцейських побачили з машини, що з лісу тією самою піщаною дорогою, на якій згубився слід БМВ, виїжджає автомобіль (згодом з’ясувалося, що це «Лансія»). Під час його переслідування втікачі зсередини відчинили багажник, і чоловіки, що сиділи в ньому навпочіпки, відкрили вогонь по поліцейській машині з пістолета і автомата. Сліпа куля зачепила машину з цивільними людьми, але ніхто не постраждав.

«Лансія», втікаючи на великій швидкості, звернула на бокову дорогу. Коли поліцейська машина наздогнала її, «Лансія» не рухалася, а чоловік, який стояв поруч, почав стріляти з автомата. Влучивши у машину, він поранив поліцейських, після чого разом з тими, хто був у «Лансії», втік з місця події.

12. Пізніше було встановлено, що всі три автомобілі — «Мерседес», БМВ та «Лансія» — саме ті, що їх бачили, коли вони виїжджали з місця розташування будинків-фургонів (див. пункт 10).

3. Провадження у Верховному суді

27. Заявники подали скарги щодо питань права до Верховного суду (Hoge Raad).

Згідно з консультативним висновком заступника прокурора, Верховний суд відхилив скарги, постановивши 9 червня 1992 року рішення, з якого випливає таке: свідчення анонімних поліцейських вважати прийнятними, оскільки, з одного боку, вони достатньою мірою підтверджуються свідченнями, отриманими з неанонімних джерел, а з іншого — запропонована процедура дізнання достатньою мірою компенсувала ті невигідні умови, в які було поставлено захист.

Рішення Верховного суду стосовно пана Віллема Венеріуса та пана ван Мехелена було опубліковано в Nederlandse Jurisprudentie (Netherlands Law Reports, NJ) за 1992 рік, № 772 та 773 відповідно.

28. Жодному свідкові у цій справі — ні з тих, що фігурували під власними іменами, ні з анонімних — жодного разу не погрожували ні самі заявники, ні будь-хто від їхнього імені.

ПРОВАДЖЕННЯ В КОМІСІЇ

43. Пан ван Мехелен та пан Віллем Венеріус звернулися до Комісії 27 листопада 1992 року. Пан Йоган Венеріус — 8 грудня та пан Пруймбоом 24 листопада. Вони, посилаючись на пункти 1 та 3 (d) статті 6 Конвенції, скаржилися, що їхнє засудження ґрунтувалося переважно на заявах анонімних свідків, щодо яких права захисту були неприпустимо обмежені.

44. 15 травня 1995 року Комісія оголосила заяви (№ 21363/93, 21364/93, 21427/93 та 22056/93) прийнятними. У своїй доповіді від 27 лютого 1996 року (стаття 31) вона висловила думку, що не було порушення пунктів 1 та 3 (d) статті 6 Конвенції (двадцять голосів проти восьми). Повні тексти висновку Комісії та двох думок, що не збігаються з думкою більшості складу Суду, подано як додаток до цього рішення.

НА ПІДСТАВІ ВИКЛАДЕНОГО СУД

1. Постановляє шістьма голосами проти трьох, що допущено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у поєднанні з пунктом 3 (d) тієї ж статті;

А. Скаргу оголошено прийнятною

55. Комісія оголосила прийнятною скаргу заявників за пунктами 1 та

3 (d) статті 6 Конвенції стосовно того, що під час кримінального провадження у справі проти кожного з них вони не мали справедливого судового розгляду, оскільки національні суди використовували як докази свідчення неназваних осіб, щодо яких право заявників на захист неприпустимо обмежувалося.

В. Питання, що потребує вирішення

56. Питання, що потребує вирішення, полягає у з’ясуванні, чи було допущено порушення пунктів 1 та 3 (d) статті 6 Конвенції.

 

 

ВИСНОВКИ

Будучи спрямованим на перевірку законності та обґрунтованості судових рішень, касаційне провадження є важливою гарантією дотримання прав і свобод особи, забез­печення її судовим захистом, виконання обов’язку держави щодо утвердження прав людини, передбачених ст. З Конституції України. Метою провадження в суді касацій­ної інстанції, крім виправлення помилок, допущених при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, є також забезпечення єдності судової практики, од­накового застосування законів усіма судами України.Касаційна інстанція, головним призначенням якої є виправлення помилок, допущених при здійсненні кримінального провадження судами першої й апеляційної інстанцій.

Касаційний перегляд кримінальної справи (від лат. cassatio - руйнування, знищен­ня) розуміється як перевірка відповідності рішення суду нормам матеріального і про­цесуального права. Провадження в суді касаційної інстанції являє вид судового провадження, сутність якого полягає у перегляді (перевірці) за касаційною скаргою учасників кримінально­го провадження судових рішень суду першої інстанції після їх перегляду судом апе­ляційної інстанції та рішень судів апеляційної інстанції, постановлених ними за ре­зультатами розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції.

Недопустимість повороту до гіршого - це не тільки важлива гарантія права за­ судженого (виправданого) на захист та свободу оскарження рішення, але водночас і гарантія правосуддя, оскільки є ефективним засобом виявлення і виправлення по­ рушень закону в діяльності органів досудового розслідування і судів першої та апе­ляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право по­ становити одне із передбачених ст. 436 КПК рішень, а саме: 1) залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення; 2) скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеля­ційної інстанції; 3) скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження; 4) змінити судове рішення.

Якщо при прийнятті одного з вищевказаних рішень виникає загроза погіршення становища виправданого, засудженого (необхідність застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інший спосіб по­гіршити становище засудженого), суд касаційної інстанції має право прийняти таке рішення лише у випадку, якщо з цих підстав касаційну скаргу подали прокурор, по­терпілий чи його представник.

Отже, касація стала уособлювати собою одну з гарантій здійснення правосуддя у кримінальних справах, виступати елементом захисту прав і свобод сторін кримінального судочинства від можливих помилок. Касаційне провадження - стадія кримінального процесу, в якій суд касаційної інстанції, а саме Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (судова палата у кримінальних справах), за поданням прокурора або скаргою інших учасників процесу переглядає такі, що не набули чинності, вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції, вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, та ухвали апеляційного суду, з'ясовує об'єктивну істину і вирішує питання про законність, обґрунтованість і справедливість вироку суду, виправляє допущені помилки і порушення.

 

 

Список використаних джерел

1. Апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у кримінальному судочинстві України [Текст]: наук.-практ. посіб. / Н. Р. Бобечко; за ред. В. Т. Нора; МОН України, Львів, нац. ун-т. - К.: Прав, єдність, 2010.-142 с

2. Вибрані праці / Ю.М. Грошевий; упоряд.: О.В. Капліна, В.І. Маринів. - X.: Право, 2011. - 656с.

3. Внесение дополнений и изменений в кассационные жалобы и представле­ ния [Текст] / Б. Ринчинов // Уголов. право. - 2009. - № 6. -
С. 89-93.

4. Капліна О.В. Правозастосовне тлумачення норм кримінально–процесуального права: Монографія. – Харків: Право, 2008. – 296 с.

5. Кассационная инстанция: правовое положение сторон [Текст] /
Т. Шине- лева // Законность. - 2004. - № 10. - С. 10-13; № 11. - С. 11-15.

6. Конституція України від 28 червня 1996 року (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України вiд 23 липня 1996 року, № 30. – Ст.3.

7. Кримінальне процесуальне право України: [навчальний посібник] / За редакцією професорів В. Г. Гончаренка та В. А. Колесника. – К.: Юстиніан, 2014. – 576 с.

8. Кримінальний процес / Л. М. Башкатов. - М.: Инфра-М, 2007. - 568 с.

9. Кримінальний процес в питаннях і відповідях: Загальна і Особлива частини: навч. посіб. /Л.Д. Удалова, В.В. Рожнова, Д.О. Савицький,

10. О.Ю. Хабло. – 3-тє вид., доповн. і переробл. – К.: Скіф, 2013. – 256 с.

11. Кримінальний процес України: навч. посіб. / А. В. Молдован,
С. М. Мельник. – К.: Центр учб. л-ри, 2013. – 368 с. – (Новий).

12. Кримінальний процес України. Особлива частина: підручник /
В. М. Тертишник. – Київ: Правова Єдність: Алерта, 2014. – 438 с.

13. Кримінальний процес: підручник / Нац. ун-т "Юрид. акад. України
ім. Ярослава Мудрого"; за ред.: В. Я. Тацій [та ін.]. – Х.: Право, 2013. – 824 с.

14. Кримінальний процес. Особлива частина (альбом схем) навч. посібн. / Л.Д.Удалова, Д.О. Савицький, О.Є. Омельченко та ін. – К.: Центр учбової літератури, 2015. – 224 с.

15. Кримінальний процесуальний кодекс України – новий етап у розвитку теорії та практики здійснення кримінального провадження /Л.Д. Удалова, В. В. Рожнова // Право України. – 2013. – №11. –
С.80–87.

16. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За загальною редакцією професорів В.Г. Гончаренка,
В.Т. Нора, М.Є. Шумила. - К.: Юстініан, 2012. - 1224 с.

17. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. / за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. - Х.: Право, 2012. - Т. 1. - 768 с.

18. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012. // Голос України. – 2012. – 19 травня (№ 90–91).

19. Кримінальний процес України в питаннях і відповідях: навч. посіб. /
Л. Д. Удалова [та ін.]. – К.: Скіф; Х.: Бурун и К, 2013. – 256 с.

20. Кримінально-процесуальне право України [Текст]: навч. посіб. /
Ю. І. Аза­ров, О. С. Заїка, В. Г. Фатхутдінов. - К.: Кутеп, 2008. - 430 с.

21. Кримінально-процесуальне право України: підруч. / за ред.
Ю.П. Аленіна. - X.: Одіссей, 2009. - 816 с.

22. Лобойко Л. М. Кримінальний процес: підручник. – К.: Істина, 2014. – 432 с.

23. Про виникнення і розвиток інституту касації у кримінальному процесі України [Текст] / Л. Кульчак // Вісн. Львів, ун-ту. Серія юрид. - 2003. - Вип. 38. - С. 546-551.

24. Проблемні питання апеляційного та касаційного оскарження судових рішень [Текст] / М. Бєлкін // Право України. - 2010. - № 5. - С. 154-160.

25. Хавронюк М.І. Конституція України. Коментар основних положень щодо захисту прав і свобод людини та громадянина. – К.: Літера, 2008. –384 с.