Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

 

Відповідно до Цивільного кодексу України (далі-ЦКУ) майновими правами інтелектуальної власності є:

1. право на використання об’єкта права інтелектуальної власності;

2. виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності;

3. виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4. інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

 

Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов’язань, а також використовуватися і інших цивільних відносинах (стаття 425 ЦКУ). Крім того, Господарським кодексом України передбачено, що у разі банкрутства суб’єкта господарювання право на торговельну марку оцінюється разом з іншим майном цього суб’єкта.

Особа, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності (суб’єкт права інтелектуальної власності), може використовувати цей об’єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб (стаття 426 ЦКУ).

ЦКУ встановлено, що використання об’єкта права інтелектуальної власності особою, що не має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності здійснюється лише з дозволу суб’єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених ЦКУ та іншим законом.

Відповідно до ЦКУ (стаття 1107) розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:

1. ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності;

2. ліцензійний договір;

3. договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності;

4. договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5. інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Зазначені договори повинні укладатися у письмовій формі, оскільки у разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.

Слід зазначити, що вибір відповідно договору залежить від того, який обсяг майнових прав інтелектуальної власності передбачається передати.

Виходячи з положень ЦКУ (стаття 1108) ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності- договір, за яким особа, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), надає іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об’єкта в певній обмеженій сфері.

Ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.

У випадку, коли ліцензія на використання оформлена як окремий документ, вона є одностороннім правочином, а за своєю суттю є договором приєднання (стаття 634 ЦКУ). Вважаю, якщо даний договір не є складовою частиною ліцензійного договору, він застосовується лише до правовідносин щодо використання об’єктів авторського права і суміжних прав, наприклад ліцензія на використання комп’ютерної програми.

У той же час, ліцензія на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг (торговельної марки),

Топографії інтегральної мікросхеми є невід’ємною частиною ліцензійного договору. Так, у законах України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» термін «ліцензія є тотожним терміну «ліцензійний договір».

Що стосується такого об’єкта права інтелектуальної власності як зазначення походження товарів (географічне зазначення), то специфіка розпорядження майновими правами на такий об’єкт полягає у тому, що власник (володілець) свідоцтва про реєстрацію права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару не має права видавати ліцензію на його використання (стаття 17 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»).

Ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду (наприклад, повна, примусова, відкрита, патентна, безпатентна тощо), що не суперечить закону.

Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіару і виключає можливість використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта у зазначеній сфері.

Одинична ліцензія також видається лише одному ліцензіару і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією. Разом з цим, одинична ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром цього об’єкта у зазначеній сфері, у чому й полягає відмінність між виключною та одиничною ліцензією.

Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта у зазначеній сфері.

Слід зазначити, що до прийняття ЦКУ термін «виключна ліцензія» та «невиключна ліцензія» застосовувались лише у наказах Міністерства освіти і науки України, а саме, в інструкціях про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності та видачу ліцензії на використання відповідного об’єкта промислової власності.

У Законі України «Про авторське право і суміжні права» замість термінів «виключна ліцензія» та «невиключна ліцензія» застосовуються відповідно терміни «авторський договір про передачу виключного права на використання твору» та «авторський договір про передачу невиключного права на використання твору» (стаття 32).

За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об’єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію). При цьому слід пам’ятати, що:

1. видати субліцензію може лише власник виключної ліцензії;

2. повноваження, що випливають зі змісту субліцензії не повинні бути ширшими за обсяг прав, що міститься в основній ліцензії.

 

За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог ЦКУ та іншого закону.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об’єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об’єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об’єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати за використання об’єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Сторони ліцензійного договору повинні вибрати вид ліцензії, яка надається ліцензіату. Якщо умова щодо виду ліцензії у договорі відсутня, то вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія.

Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними, наприклад, дію патенту (свідоцтва) на об’єкт промислової власності визнано недійсним або його дію припинено.

Необхідно пам’ятати, що:

1. права на використання об’єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату;

2. у разі відсутності в ліцензійному договорі умови про теріторію (область, район, місто, завод тощо) на яку поширюються надані права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України;

3. в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору.

 

Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням ЦКУ, є нікчемними.

Ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об’єкт права інтелектуальної власності (стаття 1110 ЦКУ).

Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку використання об’єкта права інтелектуальної власності. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення другою стороною інших умов договору.

У разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об’єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п’ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п’ятирічного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна із сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін.

Уповноважені відомства або творчі спілки можуть затверджувати типові ліцензійні договори (стаття 1111 ЦКУ). На цей час відсутні типові ліцензійні договори, що затвердженні уповноваженими центральними органами виконавчої влади. Такі договори будуть розроблені та затверджені після приведення галузевих законів до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та законодавства ЄС.

Ліцензійний договір може містити умови, не передбачені типовим ліцензійним договором. Умови ліцензійного договору, укладеного з творцем об’єкта права інтелектуальної власності, що погіршують його становище порівняно з становищем, передбаченим законом або типовим договором, є нікчемними і замінюються умовами, встановленими типовим договором або законом.

Стаття 1112 ЦКУ регулює правовідносини, що виникають у випадку укладання договору про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності.

За договором про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець – письменник, художник тощо) зобов’язується створити об’єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк.

Договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об’єкта замовником.

Оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника. При цьому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором (частина 3 статті 1112 ЦКУ).

Згідно зі статтею 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, наукової і технічної творчості. У зв’язку з цим, ЦКУ встановлено, що умови договору про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності, що обмежують право творця цього об’єкта на створення інших об’єктів, є нікчемними.

Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належить працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором (частина 2 статті 429 ЦКУ).

Відповідно до статті 427 ЦКУ майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі.

За договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що має виключні майнові права0 передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах (стаття 1113 ЦКУ).

Закон України Про авторське право і суміжні права передбачає, що автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Укладення договору по передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше.

Умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об’єкта або його спадкоємців порівняно з становищем, передбаченим цим Кодексом та іншим законом, а також обмежують право творця на створення інших об’єктів, є нікчемними.

Є певні застереження щодо укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, зокрема:

- якщо предметом даного договору є секретний винахід (корисна модель) такий договір укладається за погодженням із Державним експертом;

- майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною;

- законодавством України не передбачено, що майнове право на географічне зазначення можна передати.

 

Що стосується державної реєстрації договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, то відповідно до статті 1114 ЦКУ ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності та договори, визначені статтями 1109, 1112 та 1113 цього Кодексу, не підлягають обов’язковій державній реєстрації. Їх державна реєстрація здійснюється на вимогу ліцензіара або ліцензіата у порядку, встановленому законом.

Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об’єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права.

У той же час, факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до ЦКУ або іншого закону є чинним після їх державної реєстрації (права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, топографії інтегральних мікросхем), підлягає державній реєстрації.

Слід зазначити, що реєструються не самі договори (ліцензійні договори, договори про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності), а реєструється сам факт передання виключних прав та факт видачі ліцензії.

Реєстрація таких відомостей (фактів) здійснюється з урахуванням вимог законів в сфері охорони прав інтелектуальної власності та підзаконних нормативних актів.

Так, законами у сфері правової охорони промислової власності передбачено, що сторона договору має право на інформування невизначеного кола осіб про передачу права інтелектуальної власності на об’єкт промислової власності або видачу ліцензії на його використання. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених МОН, з одночасним внесенням їх до відповідного державного реєстру.

Дії, пов’язані з поданням до Держдепартаменту відомостей про передачу права власності на об’єкт промислової власності або видачі ліцензії на його використання, можуть здійснювати: сторона договору; представник у справах інтелектуальної власності (патентний повірений) чи інша довірена особа, які діють за дорученням сторони договору.

Якщо власником патенту (свідоцтва) є декілька осіб, то всі дії, пов’язані з передачею права власності на об’єкт промислової власності та наданням ліцензії на його використання, визначаються договором між ними, а право на підписання документів, які подаються до Держдепартаменту, може бути надане одній особі за наявності відповідної довіреності.

Якщо один або більше, але не всі, співвласники патенту (свідоцтва) на об’єкт промислової власності бажають передати своє право власності на об’єкт промислової власності на користь інших співвласників, то договір укладається між співвласниками, які передають право власності, та іншими співвласниками.

За опублікування зазначених відомостей та запропонованих стороною договору змін до відомостей про видачу ліцензій сплачуються збори.

Для публікації в офіційному бюлетені «Промислова власність» (далі – бюлетень) та внесення до реєстру (реєстрації) відомостей про передачу права власності на об’єкт промислової власності та надання дозволу (видачу ліцензії) на його використання (далі – відомості) до Держдепартаменту подають таки документи:

1. заяву про публікацію та внесення до реєстру відомостей (далі – заява) -1 прим.;

2. договір (ліцензійний договір0або нотаріально засвідчений витяг з договору (ліцензійного договору) – 3 прим.;

3. документ про сплату збору за внесення до реєстру відомостей – 1 прим.;

4. довіреність, оформлену з дотриманням вимог чинного законодавства, якщо документи від імені сторони договору подає представник у справах інтелектуальної власності (патентний повірений) або інша довірена особа;

5. довіреність на ім’я представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного), оформлену з дотриманням вимог чинного законодавства, від правонаступника власника свідоцтва, якщо він є іноземною особою або особою без громадянства, яка проживає чи має постійне місцезнаходження поза межами України (далі – іноземна особа).

 

Заява викладається українською мовою і стосується одного договору (ліцензійного договору).

Якщо стороною (сторонами) договору є іноземна особа (іноземні особи), то в заяві здійснюється транслітерація (передача транскрипційних знаків певної мови літерами української абетки) повного імені фізичної особи або повного офіційного найменування юридичної особи та її місцезнаходження (місця проживання). У дужках зазначені дані відтворюються мовою оригіналу.

У договорі (ліцензійному договорі) або витягу з договору (ліцензійного договору) повинні бути вказані:

Щодо договору:

· сторони договору;

· предмет договору;

· номер патенту (свідоцтва);

· назва винаходу (корисної моделі, промислового зразка);

· для торговельної марки – перелік товарів і послуг із зазначенням класів МКТП, на які поширюється передача права власності;

· місцезнаходження (місце проживання) сторін.

 

Щодо ліцензійного договору:

· сторони ліцензійного договору;

· предмет ліцензійного договору;

· номер патенту (свідоцтва, міжнародної реєстрації знака);

· назва винаходу (корисної моделі);

· обсяг прав, що передаються;

· вид ліцензії (виключна, одинична або невиключна);

· строк дії ліцензійного договору;

· територія дії ліцензійного договору;

· перелік товарів і послуг із зазначенням класів МКТП, для яких передається право на використання знака (міжнародного знака);

· місцезнаходження (місце проживання) сторін.

 

Ліцензійний договір або виписка з ліцензійного договору повинні містити умову про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва (міжнародної реєстрації знака) і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.

Договір (ліцензійний договір) або витяг з договору (ліцензійного договору) подається до Держдепартаменту українською мовою. Якщо договір (ліцензійний договір) або витяг з договору (ліцензійного договору) викладений іншою мовою, то до нього додається переклад на українську мову, засвідчений нотаріально або уповноваженою особою компетентного органу.

Договір (ліцензійний договір) підписується сторонами, що його укладають. Договір (ліцензійний договір) ввід імені юридичної особи підписується особою, що має на це повноваження. Підпис складається з повного найменування посади особи, яка підписує договір (ліцензійний договір), особистого підпису, ініціалів, прізвища, дати і скріплюється печаткою.

Договір (ліцензійний договір) або витяг з договору (ліцензійного договору) засвідчуються в порядку, установленому в країні його укладення.

Відповідальність за достовірність інформації, наведеної в документах, що подаються до Держдепартаменту, несуть сторони договору (ліцензійного договору). Виправлення в документах не допускаються.

Держдепартамент має право надіслати запит про подання додаткових документів, необхідних для прийняття рішення, у разі виникнення обгрунтованих сумнівів щодо вірогідності інформації, що містять подані до Держдепартаменту документи. У цьому разі рішення приймається в двотижневий строк від дати находження додаткових документів.

Відомості не можуть бути опубліковані та внесені до реєстру, якщо:

· патент (свідоцтво) визнано недійсним повністю;

· дія патенту (свідоцтва) припинена;

· зареєстровано заяву власника патенту (свідоцтва)про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання об’єкта промислової власності, а клопотання про відкликання цієї заяви не надійшло;

· подані документи не відповідають вимогам.

 

У цих випадках Держдепартамент повертає документи із зазначенням мотивованих підстав їх повернення за адресою, указаною в заяві.

У відомості про видачу ліцензії на використання об’єкта промислової власності, що опубліковані та внесені до відповідного реєстру, за ініціативою сторін ліцензійного договору вносяться та публікуються зміни (далі - зміни) щодо:

· повного імені або найменування та/або адреси для листування;

· сторін ліцензійного договору;

· обсягу прав, що передаються;

· виду ліцензій;

· строку дії ліцензійного договору;

· території дії ліцензійного договору.

Для внесення змін подають такі документи:

· заяву про публікацію та внесення змін – 1прим.;

· перелік змін – 1прим.;

· документ про сплату збору за внесення змін.

 

Для внесення змін щодо повного імені або найменування сторін до заяви додається документ, що підтверджує правомірність таких змін.

Для внесення змін щодо продовження строку дії ліцензійного договору заяву подають не пізніше, ніж за два місяці до закінчення строку йог дії.

Заява про публікацію та внесення змін викладається українською мовою, стосується одного ліцензійного договору та підписується сторонами ліцензійного договору або довіреною особою, що діє за дорученням сторони, за наявності довіреності, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства. Перелік змін підписується сторонами та має містити нову редакцію пункту (пунктів), що змінюється (змінюються).

Держдепартамент розглядає заяву про публікацію та внесення змін і додані до неї документи, приймає рішення про публікацію та внесення змін у відомості про видачу ліцензії на використання об’єкта промислової власності протягом двох місяців від дати надходження правильно оформлених документів.

Заява про публікацію та внесення змін у відомості про видачу ліцензії на використання об’єкта промислової власності не приймається до розгляду, якщо:

· патент визнано недійсним повністю;

· дія патенту припинена;

· дія ліцензійного договору закінчилася;

· подані документи не відповідають встановленим вимогам цієї інструкції.

Дія ліцензійного договору може бути достроково припинена:

· за взаємною згодою сторін;

· на підставі рішення суду;

· на підставі припинення дії деклараційного патенту на винахід у зв’язку з вдачею патенту за результатами кваліфікаційної експертизи заявки, за якою раніше було видано деклараційний патент.

 

Для публікації та внесення до відповідного реєстру відомостей про дострокове припинення дії ліцензійного договору за взаємною згодою сторін до Держдепартаменту подають заяву про публікацію та внесення відомостей до відповідного реєстру у зв’язку з достроковим припиненням дії ліцензійного договору, підписану обома сторонами ліцензійного договору, в одному примірнику.

Сплата збору за внесення до відповідного державного реєстру відомостей про реєстрацію ліцензійного договору або договору по передання майнових прав на об’єкти промислової власності проводиться відповідно до Порядку сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004р. № 1716 (із змінами) (далі – Порядок).

Цей Порядок визначає строки і механізм сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, а також розміри зазначених зборів згідно з додатком.

Фізичні особи, що постійно проживають за межами України та юридичні особи з місцезнаходженням за межами України можуть сплачувати збори у гривнях, євро чи доларах США за офіційним курсом Національного банку на день сплати сбору.

До суми збору не включається вартість послуг, пов’язаних з його сплатою.

У разі коли заявником (заявниками) чи власником (власниками) відповідного патенту або свідоцтва про державну реєстрацію топографії інтегральної мікросхеми є винахідник (винахідники) винаходу чи корисної моделі або автор (автори) промислового зразка чи топографії інтегральної мікросхеми, кожен збір за дії, пов’язані з охороною прав на ці об’єкти, за винятком зборів за кодами 13300, 13400, 22200, 22400, 32100 і 32300 (збори стосуються реєстрацій ліцензій та внесення змін щодо них), сплачується у розмірі 5 відсотків установленого розміру.

У разі подальшого включення до складу заявників особи, яка не євинахідником або автором, здійснюється доплата зборів, сплачених за останні три роки перед таким включенням, до повного розміру, встановленого згідно з додатком до цього Порядку.

У разі подальшого протягом п’яти років з дати державної реєстрації патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок або реєстрації топографії інтегральної мікросхеми включення до складу власників відповідного патенту чи свідоцтва особи, яка не є винахідником чи автором, здійснюється доплата зборів, сплачених за останні три роки перед таким включенням, до повного розміру, встановленого згідно з додатком до цього Порядку.

У разі коли заявником (заявниками) чи власником (власниками) патенту на винахід (корисну модель) є неприбуткові установи та організації, кожен збір за дії, пов’язані з охороною прав на винахід (корисну модель), за винятком зборів за кодами 13300, 13400 і 13500, сплачується у розмірі 10 відсотків установленого розміру.

Збори сплачуються на поточні рахунки уповноваженого МОН закладу експертизи, що входить до державної системи правової охорони інтелектуальної власності (далі – заклад експертизи).

Під час сплати збору у відповідному розрахунковому документі (на паперовому чи електронному носії) зазначаються:

- ім’я (найменування) платника збору;

- слово «збір»;

- вид збору (скорочено) та його код, визначені згідно з додатком до цього Порядку;

- сума збору у розмірі, встановленому згідно з додатком до цього порядку;

- номер заявки на відповідний об’єкт інтелектуальної власності, наданий закладом експертизи, або, якщо цей номер заявнику не повідомлено, - порядковий номер заявки, визначений заявником під час подання заявки. У разі коли сплата збору стосується виданого патенту чи свідоцтва, замість номера заявки зазначається номер відповідного патенту чи свідоцтва;

- у разі коли збір сплачено від імені фізичної особи, що постійно проживає за межами України, або юридичної особи з місцезнаходженням за межами України, - код його країни.

 

Документом про сплату збору вважається виписка з особового банківського рахунка закладу експертизи.

У разі відсутності у виписці з особового банківського рахунка зазначення номера заявки на відповідний об’єкт інтелектуальної власності документом про сплату збору є розрахунковий документ на паперовому носії (платіжне доручення, касовий чек, квитанція тощо), що міститься в матеріалах заявки та відповідає вимогам, установленим цим пунктом.

Платник має право сплатити декілька зборів шляхом оформлення одного розрахункового документа.

За дії, пов’язані з розпоряджанням майновими правами промислової власності, передбачені такі збори (гривні):

- за опублікування відомостей про видачу ліцензії на використання винаходу (корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, знака для товарів і послуг) чи будь-якої кількості таких ОПІВ - 400 гривень. Збори: 13300, 22200, 32100,43000;

- за опублікування змін до опублікованих відомостей про видачу ліцензії на використання винаходу (корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, знака для товарів і послуг) чи будь-якої кількості таких ОПІВ, зазначених у патенті (свідоцтві) – 400 гривень. Збори:13400, 22400, 32300, 43200;

- за опублікування відомостей про передачу права власності на винахід (корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, знак для товарів і послуг) чи таких ОПІВ, зазначених у патенті (свідоцтві) -600 гривень. Збори: 13500, 22300, 332200, 43100.

 

При застосуванні Порядку необхідно враховувати «Роз’яснення з питань застосування Порядку сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 23 грудня 2004р. №1716 (наказ Державного департаменту інтелектуальної власності від 03.02.2005 №9 (у редакції наказу Державного департаменту інтелектуальної власності від 13.05.08 № 72, із змінами внесеними наказом Державного департаменту інтелектуальної власності від 04.06.2008 №93)). З цими Роз’ясненнями можна ознайомитись на сайті Держдепартаменту http://www.sdip.gov.ua/t/docman/binary/rozjas50608.doc

Реєстрація ж договорів щодо розпорядження об’єктів авторського права (відомостей щодо їх укладення) є необов’язковою і здійснюється за заявою суб’єкта авторського права відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001р. №1756 «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір».