Вівторок вранці 29 січня 1935 року

У той вівторок під час медитації я внутрішнім зором побачила Святішого Отця, який відправляв Службу Божу. Після "Отче наш" він розмовляв із Господом Ісусом Христом про ту справу, що Ісус наказав мені йому повідомити, тобто про запровадження свята Милосердя. Хоча особисто я не розмовляла з Святішим Отцем, та це питання було полагоджене іншого особою. (Професор Сопоцько розмовляв із нунцієм архієпископом Кортесі про запровадження свята Божого Милосердя. Він розраховував на те, що нунцій подасть цю справу для вирішення Святішому Отцю.) Однак у дану хвилину через внутрішнє пізнання я дізналася, що Святіший Отець розглядає цю справу, яка незабаром вирішиться згідно з бажанням Ісуса Христа.

Перед восьмиденними реколекціями я вдалася до свого духівника з проханням дозволити мені певні умертвлення на час їх проведення. Дозвіл я одержала лише частково. Отець погодився на одну годину розважання про страждання Ісуса Христа і певне упокорення. Однак, я була трохи невдоволена, що мені не дозволили усього, про що просила. Повернувшись додому, я зайшла на хвильку до каплиці і почула: "Одна година розважання про Мою болісну Муку має більшу заслугу, ніж цілий рік бичувань до крові. Розважання Моїх болісних ран приносить тобі велику користь, а Мені – велику радість: Мене дивує те, що ти не повністю зреклася власної волі. Але Я тішуся безмежно, що ти змінишся під час реколекцій".

Увечері після закінчення науки почула: "Я – з тобою. В тих реколекціях Я утверджу тебе в спокою і мужності, щоби не забракло тобі сил для сповнення Моїх задумів. Задля цього під час цих реколекцій ти абсолютно перекреслиш власну волю. Натомість здійсниться в тобі Моя воля. Знай, що це багато тобі коштуватиме, тому напиши на чистому папері такі слова: "Від сьогодні не існує в мені власної волі". І перекресли навхрест сторінку. З другого боку напиши так: "Від сьогодні здійснюватиму Божу волю скрізь, завжди, у всьому". Не бійся нічого, любов дасть тобі силу і полегшить виконання". Коли я опустилась на коліна, щоб перекреслити власну волю, як наказував мені Господь, в душі пролунало: "Від цієї хвилини не лякайся Божих присудів, бо ти не будеш суджена".

 

ПРО СВЯТУ СПОВІДЬ

Лютого 1935 року

На дві речі я звертатиму особливу увагу:

по-перше: вибиратиму до сповіді те, що мене найбільше упокорює, хоч би то була і якась дрібниця, але вона коштує зусиль, тому я звіряюсь у цьому;

по-друге: я вправлятимусь у розкаянні не тільки під час сповіді, але й при кожному іспиті совісті я збуджуватиму в собі досконалий жаль, а особливо – перед сном.

Бог пообіцяв велику ласку усім, хто проповідатиме Його велике Милосердя: "Сам боронитиму їх у годину смерті як свою хвалу. Навіть якби гріхи були чорні, як ніч, але коли грішник звертається до Мого Милосердя, він віддає Мені найвищу шану і виявляє честь Моєму Стражданню. В той час, коли душа прославляє Мою доброту, сатана тремтить перед нею і тікає на саме дно пекла".

Під час однієї адорації Ісус мені пообіцяв: "З тими душами, котрі вдаватимуться до Мого Милосердя, і тими які поширюватимуть і звеличуватимуть Моє велике Милосердя, учиню в годину їх смерті згідно з Моїм безмежним Милосердям".

"Журиться Моє Серце, – говорив Ісус, – "що навіть вибрані душі не розуміють, яким великим є Моє Милосердя. Певним чином їх спілкування свідчить про маловірство. О, як сильно це ранить Моє Серце. Згадайте собі Мою Муку і, якщо не ймете віри Моїм словам, вірте, принаймні, Моїм Ранам".

 

ВІД’ЇЗД ДО РІДНОГО ДОМУ

Лютого 1935 року

Коли я довідалася, що моя мама важко хвора, майже при смерті і прагне перед смертю зі мною побачитись, відгукнулася на це усім серцем. Як любляча дитина, я прагнула сповнити її бажання, але повністю здалась на Божу волю. В день іменин 15 лютого мати-насгоятелька передала мені другого листа з дому і дала дозвіл поїхати до батьків. Я відразу почала збиратись у дорогу і вже ввечері виїхала з Вільна. Усю ніч жертвувала молитви за хвору маму, щоби Бог уділив їй тієї ласки, щоби страждання, яких вона зазнавала, були повністю зараховані їй як заслуги.

Їхала я у приємному товаристві кількох жінок із релігійного братства. Відчула, що одна з них страждає, в її душі точиться вперта боротьба. Я почала молитися за неї. В одинадцятій годині жінки перейшли до іншого купе побалакати, а ми залишились лише удвох. Я відчувала, що моя молитва викликає в її душі ще запеклішу боротьбу. Не потішала її лише молилася ще гарячіше. Врешті, та душа звертається до мене і просить сказати, чи вона повинна дотримати обіцянки, даної Богові. Я внутрішньо збагнула, про що йдеться, і відповіла, що вона зобов’язана неодмінно дотримуватися присяги, бо інакше буде нещасливою усе своє життя. Та думка не дасть їй спокою. Здивована такою відповіддю, вона розкрила переді мною свою душу.

Вона була вчителькою. Перед екзаменами присягла Богові, що, якщо успішно складе іспити, то присвятить себе службі Богові, тобто вступить у монастир. Однак, коли вона склала на "відмінно" іспити, її поглинув вир життя, і вона не захотіла прийняти чернецтва. Але сумління не давало спокою і, незважаючи на розваги, вона відчувала постійне невдоволення.

Після довгої розмови вона зовсім змінилася. Сказала мені, що негайно намагатиметься вступити у монастир. Просила молитися за неї. Я ж відчувала, що Бог не пошкодує ласки для неї.

Вранці я приїхала у Варшаву, а ввечері, о восьмій годині, вже була вдома. Як раділи батьки і вся родина, важко описати. Мамі трохи полегшало, але лікар не давав жодної надії на повне одужання. Після привітань всі одразу опустились на коліна, щоб скласти Богові подяку за ту ласку, що ми всі могли ще раз зустрітись.

Коли я побачила, як молиться мій тато, мені стало дуже соромно, що після стількох років чернецтва я б не змогла так щиро і палко молитись. Неустанно я дякувала Богові за таких батьків.

Як усе до невпізнання змінилося за ті десять років! Брати й сестри були ще малі, а тепер всі дорослі, і їх не впізнати. Станіслав щоденно супроводжував мене до костелу. Відчувала, що ця душенька є дуже милою Богові. В останній день, коли вже нікого не було в костелі, ми разом відмовили Те Deum перед Найсвятішими Тайнами. Я пригадала собі всі ласки, які свого часу тут отримала, але тоді не розуміла того і так часто зловживала ними. Дивувалася, як могла бути такою засліпленою. Під час цих роздумів мені явився Господь у незрівнянній красі і ласкаво промовив: "Моя обранице, уділю тобі ще більше ласк, аби ти протягом усієї вічності була свідком нескінченного Мого Милосердя".

Дні вдома минали у великому товаристві, бо кожен хотів побачитись зі мною і перекинутись словом. Часто бувало до двадцяти п’яти осіб. Вони цікавились моїми оповідями про життя святих. Якось втомлена розповідями і в тузі за самотністю й тишею я вийшла ввечері в сад, щоб мати можливість наодинці поговорити з Богом, та за мною відразу прийшли брати й сестри, і я мусіла знову розповідати, а тут стільки очей уп’ялося в мене. Крім того, мені багато коштувало те, що я змушена була цілувати дітей. Знайомі приходили з дітьми, аби я їх хоч на хвилю потримала на руках і поцілувала. Вони вважали це великою ласкою, а для мене це була можливість вправлятись у чеснотах, бо не одна дитина була досить брудною. Щоби себе переламати і не виявити відрази, таку замурзану дитину я цілувала два рази. Одну дитинку із загноєним оком, хоч моя натура і противилась, я поцілувала просто в нагноєння і попросила в Бога полегші.

Неймовірно засмутило мене те, що я не змогла побачитись із двома сестрами. Внутрішньо відчула, у якій великій небезпеці перебувають їх душі. На саму думку про них біль стиснув моє серце. Коли одного разу я відчула свою близькість до Бога, то гаряче просила Господа благодаті для них і почула: "Уділяю їм не тільки потрібні ласки, але й особливі". Я зрозуміла, що Господь покличе їх до ближчої єдності з Собою.

Радію безмежно, що в нашій родині панує така велика любов. Коли я прощалась з батьками і прохала їх благословення, то відчула силу Божої ласки, яка сплинула на мою душу. Мама, батько і хрещена мати зі сльозами благословили мене. Просили, щоб я ніколи не забувала, як багато ласк уділив мені Господь, покликавши до чернечого життя. Прохали про молитву. Хоч усі плакали, я не зронила жодної сльозинки. Намагалась бути мужньою й утішала всіх, як могла, нагадуючи, що в небі не буде розлук. Станіслав провів мене до автомашини. Розповідаючи, якими милими є Богові чисті душі, я запевнила, що Бог задоволений ним. Коли говорила йому про доброту Господа Бога, він розплакався, як мала дитина, Я йому не дивувалась, бо то чиста душа, отже, легко пізнає Бога.

Коли я сіла в машину, дала волю серцю і так само розплакалась, як дитина, з радості, що Бог обдаровує нашу родину стількома ласками, і заглибилась у молитву вдячності.

Увечері була вже у Варшаві. Спершу привіталася з Господарем дому, а потім віталася з усім згромадженням. Коли перед тим, як йти на спочинок, зайшла у каплицю до Господа, щоб сказати "Добраніч" і перепросити Його, що, перебуваючи вдома, так мало з Ним розмовляла, то почула у душі голос: "Дуже задоволений з того, що не говорила зі Мною, а відкривала душам Мою доброту і спонукала їх любити Мене".

Мати-насгоятелька сказала, що завтра я поїду з нею до Йозефінок (так називали новоугворюваний дім згромадження на околицях Варшави, яким у той час управляла настоятелька Генерального Дому у Варшаві). Там матиму можливість поговорити з Матір’ю-генеральною. Я зраділа безмежно. Мати-Генеральна незмінно та сама, повна доброти, спокою і Божого Духа. Ми довго розмовляли. Пополудню були на відправі.

Наступного дня я вже була у Вільно. Почувала себе такою щасливою, що повернулась до нашого монастиря. Мені видавалося, ніби я вдруге до нього вступила. Не могла натішитись тишею і спокоєм, тим, що душа легко поринає в Бога. Всі їй у цьому сприяють, і ніхто не перешкоджає.

 

ВЕЛИКИЙ ПІСТ

Коли заглиблююсь у Господню Муку, то під час адорації часто бачу Ісуса Христа в такому стані: після бичування кати зняли з Нього одяг, що вже прилип до Ран, так що вони знову відкрились і почали кровоточити. Потім вони накинули на Господа, на ті свіжі рани, червоний плащ, брудний і подертий. В деяких місцях той плащ ледве сягав колін. І звеліли Господеві сісти на колоду. З терня плели вінець й поклали на Його святу Голову, а в руки дали тростину. Насміхалися з Нього, віддаючи поклони, наче цареві. Одні плювали Йому в обличчя, а інші брали тростину і били Його по голові. Ще інші завдавали Йому болю штурханами, а деякі прикрили Його лице і били кулаками. Ісус переносив усе мовчки. Хто зрозуміє Його – Його біль? Погляд Ісуса був втуплений у землю. Я відчула, що в той час діялося в найсолодшому Серці Ісуса. Нехай кожен розважає над тим, що Ісус терпів у ті хвилини. Навперейми знущалися з Господа. Я замислювалась, звідки у людині взялася така злосливість. Гріх тому причиною: зустрілися Любов і гріх.

О вічна і незбагненна Любове, прошу в Тебе однієї ласки; просвіти мій розум світлом із висоти, дай мені пізнати й оцінювати речі за їх вартістю. Найбільшою радістю сповняється моя душа, коли я пізнаю правду.

В ті хвилини, коли в глибині єства я зустрічаюся з Богом, то відчуваю таке щастя, що й не висловити словами. Це короткі миті, бо душа не витримала би їх довше, мусіло б наступити роз’єднання з тілом. Хоча вони короткі, однак сила, якою вони наповнюють душу, залишається дуже надовго. Відчуваю постійну присутність Бога без жодного зусилля душі, відчуваю таку тісну власну єдність із Богом, яка поєднує краплину води з бездонним океаном.

Ту ласку я відчула у четвер (21.03.35) під кінець вервиці, що тривала винятково довго впродовж усієї Служби Божої. Думала, що помру з радості. В такі моменти я краще пізнаю Бога і Його властивості, а також краще пізнаю себе і свою убогість. Мене вражає те, наскільки низько опускається Бог до такої нікчемної душі, якою є моя.

В обідню пору я зазирнула на хвильку до каплиці, і знову сила благодаті вдарила в моє серце. Коли я перебувала у стані зосередженості, сатана схопив один горщик квітів і зі злобою з усієї сили жбурнув на землю. Я бачила всю його затятість і заздрість. В каплиці не було нікого. Я підвелася з молитви, позбирала черепки, пересадила квітку і хотіла швиденько поставити на місце, перш ніж хтось прийде до каплиці. Але це мені не вдалося. Саме увійшла мати-настоятелька, сестра, зайнята в захристії, і ще кілька сестер. Мати-настоятелька здивувалася, що я торкалася чогось на вівтарі, і горщик упав. Сестра з захристії виявила своє невдоволення. Я ж не намагалась ні щось пояснювати, ні виправдовуватись. Проте під вечір почувала себе зовсім вичерпаною і не могла відправити Святої Години. Отож, попросила в настоятельки дозволу раніше піти спати. Як тільки лягла, відразу заснула. Проте десь біля одинадцятої години диявол шарпнув моїм ліжком. Я одразу ж прокинулась і спокійно почала молитись до свого Ангела-Хоронителя. Тоді побачила душі, що несуть покуту у чистилищі їх постаті були, наче тіні, а поміж ними снувало багато бісів. Один із них намагався мені дошкулити, у подобі кота стрибав на моє ліжко і до моїх ніг. А був завважки наче кілька гудів.

Весь той час я відмовляла вервицю. Над ранок ті постаті відступили, і я змогла заснути. Коли вранці я прийшла до каплиці, то почула голос: "Ти поєднана зі Мною, нічого не бійся. Але знай, дитя Моє, що сатана ненавидить тебе. Хоча він ненавидить кожну душу, але особливою ненавистю палає до тебе, тому що багато душ ти вирвала з-під його влади."

 

ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР

Квітня 1935 року

Вранці я почула слова: "Від сьогодні аж до воскресіння ти не відчуватимеш Моєї присутності, а твоя душа буде сповнена великої туги". В цю ж мить велика журба заполонила мою душу. Я відчувала розлуку з улюбленим Ісусом, а коли надійшла хвиля прийняття святого Причастя, я побачила в чаші, в кожній облатці стражденне обличчя Ісуса Христа. Туга в моєму серці зросла ще більше.

У Велику П’ятницю о третій годині, коли я зайшла у каплицю, пролунало: "Бажаю, щоби ця ікона була вшанована публічно". В цей момент я побачила Господа Ісуса Христа, вмираючого на хресті в жахливих муках, з Його серця вийшли ті самі два промені, що зображені на іконі.

Субота. Під час вечірні мені явився Ісус Христос в пресвітлих шатах. Сяяв, наче сонце. Він промовив до мене: "Нехай радіє твоє серце". І я сповнилася великою радістю, і пронизала мене наскрізь Божа присутність, що є невимовним скарбом для душі.

У п’ятницю, 26 квітня, ікона була виставлена в Острій Брамі. Під час урочистостей я була присутня на проповіді про Боже Милосердя, яку виголошував мій сповідник. Так вперше відбулося те, чого Ісус віддавна вимагав.

Після проповіді я не чекала закінчення відправи, бо поспішала додому. Але не пройшла навіть кілька кроків, як злі духи заступили мені дорогу. Вони погрожували мені жахливими муками. Чулися голоси: "Відібрала нам усе, що ми стільки років здобували". Ненависть їх до мене була жахливою. Отоді я й покликала на допомогу Ангела-Хоронителя. Його ясна постать з’явилась в одну мить, і він мовив: "Не бійся, обранице Мого Владики. Без Його дозволу ці духи не заподіють тобі нічого поганого". Злі духи негайно зникли, а вірний Ангел-Хоронитель супроводжував мене видимим чином до самого дому.

 

НЕДІЛЯ,

Квітня 1935 року

Надійшла Провідна неділя, тобто свято Божого Милосердя, закінчення ювілею Відкуплення. Коли ми йшли на ту урочистість, то серце стрибало мені з радості з приводу того, що ці два свята так тісно між собою пов’язані. Я просила в Бога Милосердя для грішників. Коли закінчувалася відправа, і священик узяв Найсвятіші Тайни, щоб поблагословити вірних, я побачила Господа Ісуса Христа таким, як на іконі. Господь поблагословив усіх, а два промені поширилися на цілий світ. Тоді пролунало: "Це свято вийшло з надр Мого Милосердя і утвердилося в Його глибинах. Кожна душа, що вірить і надіється на Моє милосердя, удостоїться його".

 

 

ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА

Червня 1935 року

Увечері, коли я йшла садом, почула слова: "Зі своїми товаришками ти будеш випрошувати милосердя для себе і світу, Я зрозуміла, що йдеться про заснування нового згромадження. Чітко усвідомлюю: щодо мене є інша Божа воля. Але безперестанно виправдовуюсь перед Господом, що я не здатна здійснити таку справу. "Не бійся. Я сам доповню те, чого тобі бракує", – пролунало.

Коли я розмовляла зі своїм духівником про різні справи, котрі Господь вимагав від мене, то гадала, що він скаже мені, що я не зможу справитись із ними. Однак у відповідь почула, що Бог для виконання своїх замірів вибирає найчастіше власне такі убогі душі, як я. Таємниця, якою я ще не ділилась із священиком, полягала в тому, що Бог велить, аби існувало згромадження, котре би проголошувало Боже Милосердя і вимолювало його для світу. На запитання священика, чи не було у мене натхнень щодо цього, відповіла, що чіткого наказу не одержала. В одну мить осяяло мене розуміння, що Господь промовляє через нього. Даремно я боронилася, що не маю виразного наказу. Під кінець розмови я побачила на порозі Ісуса Христа таким, як на іконі. Він сказав: "Прагну, аби було таке згромадження". Поспішаючи додому, я весь час повторювала: "О Господи, я не здатна сповнити Твої наміри".

 

Червня 1935 року

Наступного дня на самому початку Служби Божої я побачила Ісуса у невимовній красі. Він сказав мені, що вимагає, щоби це згромадження якнайшвидше було засноване (Сестра Фаустина написала, що Христос вимагав від неї заснування нового згромадження. Його метою повинно було стати поширення культу Божого Милосердя. Вона не хотіла розпочинати цю роботу на свій розсуд, тому звернулася до свого сповідника професора Сопоцька, до матєрі-ігумені Міхаели Морачевської і до отця Андраша. Сповідники були спочатку нерішучі. Ігуменя після тривалого вагання таки дала згоду, але підкреслила, що ніякої відповідальності на себе не бере.

Сестра Фаустина звернулася до архієпископа Ромуальда Ялбржиковського. Той не відмовив, але сказав, що треба почекати яснішого знаку з неба. Незважаючи на невпинні старання, сестра Фаустина за свого життя не дочекалася створення нового згромадження. Стараннями отця Сопоцька перша кандидатка склала обіти лише в 1941 році, а 2 травня 1955 року ординарій із Гожова Зигмунд Шелажек заснував згромадження Найсвятішого Ісуса Христа Милосердного Відкупителя, мета якого – поширення культу Божого Милосердя і допомога церковній ієрархії). "Перебуватимеш у цьому згромадженні разом із сестрами. Мій дух буде законом вашого життя, яке ви маєте вести, наслідуючи Мене від ясел аж до смерті на хресті. Проникни в Мої таємниці, і ти спізнаєш безодню Мого милосердя до створінь і Мою незглибиму доброту. Ширитимеш це по світі. Через молитву будеш посередницею між землею і небом". І тут настав час прийняття святого Причастя. Ісус зник, я бачила лише ясне сяйво. Тоді пролунало: "Уділяємо тобі Свого благословення". В цю ж мить із того сяйва вийшов промінь і пронизав моє серце. Дивовижний вогонь загорівся у моїй душі. Я гадала, що вмру з радості та щастя. Відчувала, що дух мій відокремився від тіла, що я цілковито поринула в Бога, що Всемогутній підхопив мене, як порошинку, у незвідані простори. Я тремтіла від щастя. Відчувала, що Сам Господь підтримував мене аби я змогла витримати безмір щастя і споглядати Його Велич.

Коли закінчилася Служба Божа, не знаю. Не в моїх силах було звертати увагу на те, що діється в каплиці. Отямившись, я відчула силу і відвагу сповняти Божу волю.

 

ЧЕТВЕР.

НІЧНА АДОРАЦІЯ

Коли я прийшла на адорацію, то мене відразу огорнула внутрішня зосередженість. Я побачила Ісуса, оголеного, прив’язаного до стовпа. Й почалося бичування. Четверо чоловік по черзі сікли Господа різками. Серце моє завмирало, коли я дивилась на ті муки, Ісус сказав: "Страждаю від ще жахливішого болю, ніж той, що ти бачиш". Ісус дав мені пізнати, за які гріхи Він піддався катуванню. Це нечисті гріхи. О, які жахливі моральні муки терпів Ісус піддаючись бичуванню. А тоді промовив: "Дивись. Побачиш людство в теперішньому стані". І в одну мить відкрились моїм очам жахливі речі: кати відступили від Господа Ісуса Христа, а інші люди схопили бичі й немилосердно сікли Господа. То були священики, ченці і черниці, найвищі сановники церкви, що мене дуже здивувало, а ще – світські люди різного віку й суспільного стану. Всі зганяли свою злість на невинному Ісусові. При вигляді усього цього моє серце впало ніби в агонію. Поки кати бичували Ісуса, Він мовчав і дивився у далечінь. Але коли катувань завдавали ті, котрих я згадувала вище, Ісус заплющив очі, з Його Серця вирвався тихий, але дуже болісний стогін. Я почула: "Бачиш, ото мука, що перевищує Мою смерть". Отоді змовкли мої уста, і мені здалося, що я вмираю. Я відчувала, що ніхто не принесе мені потіхи, не вирве з цього стану, лише Той, Котрий ввів мене в нього. Господь промовив: "Щирий біль твого серця приніс безмежну полегшу Моєму Серцю. Дивись і утішся". В цю хвилю я побачила Ісуса Христа на хресті.

Почувала себе дуже нездоровою, і мені здавалося, що я не зможу піти на адорацію. Але я зібрала усю силу волі і, хоч впала в келії, не зважала на те, що мене болить, маючи перед очима Муку Христа. Як прийшла до каплиці, то відчула внутрішнє розуміння, яку велику нагороду готує нам Бог не тільки за добрі вчинки, але й за щире прагнення здійснити їх. Якою ж то великою є Божа ласка!

О, як солодко трудитися для Бога і душі Не хочу в цій борні спочинку. До останнього подиху боротимусь за хвалу Царя і Господа мого. Не складу меча, поки Він не покличе мене встати перед Його престолом. Не боюсь ударів: моїм щитом є Бог. Не ми ворога, а він нас повинен боятись. Сатана перемагає лише бундючних і боязких, бо покірні мають силу. Ніщо не збентежить, ні не стривожить покірні душі. Я скерувала свій лет у самісінький жар сонця, і ніщо не в змозі знизити його. Любов не втримати в ув’язненні. Вона вільна, як королева. Любов сягає Бога.

Наш сповідник виїхав, і я сповідалась в архієпископа (Архієпископ рішуче був проти того, щоби сестра Фаустина залишила згромадження Матері Божої Милосердя). Коли відкрила йому свою душу, у відповідь почула: "Доню моя, наберися великої терпеливості. Якщо ці речі походять від Бога, то раніше чи пізніше здійсняться. Прошу: зберігай цілковитий спокій. Я прекрасно тебе розумію, але що стосується того, щоби покинути згромадження і думати про якесь інше, то прошу навіть не допускати такої гадки, інакше то буде велика внутрішня спокуса", і ще запам’яталося зі сповіді: "Випрошувати милосердя для світу – це глибока і гарна думка. Багато молись про милосердя для грішників, але роби це у власному монастирі".

 

П’ЯТНИЦЯ,

Вересня 1935 року

Увечері в своїй келії я побачила ангела, виконавця Божого гніву. Він мав світлий одяг, лице було променисте. Під його стопами була хмарина. З неї до рук ангела йшли громи і блискавиці, а вже з його руки виходили і сягали землі. Коли я побачила той знак Божого гніву, що мав доторкнутися землі, а особливо одного місця, котре з певних причин не можу назвати, то я почала просити ангела, щоб він стримався на кілька хвилин, що світ чинитиме покаяння. Однак прохання моє було нічим проти гніву Бога. Словами, що зринали з глибини мого єства, я почала благати Бога за світ. Коли я молилася таким чином, то побачила безсилля ангела. Він уже не міг здійснити справедливе покарання за гріхи, якого заслужили люди. Ще ніколи не молилася із такою внутрішньою силою, як тоді. Я благала Бога такими словами: "Предвічний Отче, Жертвую Тобі Тіло і Кров, Душу і Божество Твого найдорожчого Сина, а нашого Господа Ісуса Христа за гріхи наші і всього світу. Заради Його болісної Муки май Милосердя до нас".

Наступного ранку, зайшовши до каплиці, я внутрішньо почула слова: "Коли б ти не увійшла до каплиці, відразу змов ту молитву, котрої тебе Я вчора навчив". Коли відмовила її, почула в душі: "Ця молитва служить для вгамування Мого гніву. Відмовлятимеш її протягом дев’яти днів на звичайній вервиці таким чином: спочатку прочитаєш одне "Отче наш", "Богородице Діво" і "Вірую". Потім на великих зернятках (зернятках для "Отче наш") промовлятимеш такі слова: "Предвічний Отче, жертвую Тобі Тіло і Кров, Душу і Божество Найдорожчого Твого Сина, а нашого Господа Ісуса Христа, щоб вимолити прощення гріхів наших й усього світу". На малих зернятках (для "Богородице Діво") відмовлятимеш такі слова: "Заради Його болісної Муки умилосердися над нами і над цілим світом". На закінчення тричі повториш: "Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, змилуйся над нами і над цілим світом".

 

Другий зошит

СХИЛІМОСЬ ПЕРЕД БОГОМ