Моє прохання на похоронному полотні

Похоронне полотно – це велике, широке чорне полотно, в центрі якого вишитий білий хрест. Сестри перед вічними обітами лягають на це полотно, яким потім закриваються. Цим був даний знак, що сестри, які склали вічні обіти, "вмерли для світу". Між тим дзвони дзвонять, як на похоронах. Богослужитель, найчастіше єпископ, кропить освяченою водою це полотно, при цьому каже слова: "Встань, ти, яка вмерла для світу, і Ісус Христос хай освягить тебе".

Я просила Господа, щоби Він дав мені ласку ніколи не ображати Його добровільно і свідомо жодним, навіть найнезначнішим, гріхом, чи недосконалістю.

Ісусе, уповаю на Тебе. Ісусе, люблю Тебе усім серцем. У найважчі хвилини Ти є моєю матір’ю.

З любові до Тебе, Ісусе, я вмираю сьогодні цілковито для себе, а починаю жити для більшого прославлення святого Імені Твого.

Любове, понад усякою любов’ю, о Пресвята Трійце, віддаюся Тобі як жертва благоговіння, як всепальна жертва повного самознищення". І через це самознищення прагну возвеличити Твоє Ім’я, Господи. Маленьким пуп’янком рожі падаю до Твоїх ніг, Господи, нехай тільки Тобі буде відомий запах тієї квітки.

 

ТРИ ПРОХАННЯ В ДЕНЬ ВІЧНИХ ОБІТІВ

Ісусе, я знаю, що сьогодні ні в чому Ти мені не відмовиш.

Перше прохання: "Ісусе, найдорожчий мій Обранцю, прошу Тебе про торжество Церкви, особливо в Росії та Іспанії, прошу благословенства для св. Отця Пія XI й усього духовенства, ласки навернення запеклих грішників, особливого благословенства й світла для священиків, у котрих буду в житті сповідатись".

Друге прохання: "Прошу благословенства для нашого згромадження, великої ревності в ньому. Благослови, Ісусе, Мати-Генеральну ігуменю та вчительку новичок, цілий новіціат, усіх настоятельок, моїх найдорожчих батьків. Уділи Своєї благодаті нашим вихованкам, так зміцни їх Своєю ласкою, щоб ті, хто залишає наші домівки, більше ніколи не образили Тебе жодним гріхом. Ісусе, благаю Тебе за мою вітчизну – борони її від ворожих нападів.

Третє прохання: "Ісусе, прошу Тебе за ті душі, котрим молитва потрібна найбільше. Прошу Тебе за вмираючих: будь милосердним до них. Благаю також Тебе, Ісусе, про визволення всіх душ із чистилища.

Ісусе, довіряю Тобі окремі особи: своїх сповідників, отця Андраша, священика Чапуту, професора Сопоцька, одного священика, одного монаха, якому я так багато завдячую, та всіх тих, за кого доручено мені молитись. У цей день Ти можеш вчинити все для тих, про кого прошу. Для себе ж грошу Тебе, Господи, перетвори мене цілковито на Себе, утримуй мене неустанно в святій ревності до Твоєї хвали. Даруй мені ласку й силу духа у всьому сповняти Твою святу волю.

Дякую Тобі, мій найдорожчий Обранцю, за ту гідність, якою Ти мене обдарував, а особливо за ті королівські герби, які мене віднині прикрашають і яких не мають навіть ангели: це хрест, меч і терновий вінець. Але, мій Ісусе, понад усе дякую Тобі за Твоє Серце. Воно є усім для мене".

Матір Божа, Пресвята Діво Маріє, моя Мати, Ти в особливий спосіб є тепер моєю Матір’ю, Це тому, що Твій улюблений Син є моїм Обранцем, а, отже, ми обоє – Твої діти. Зважаючи на Сина, Ти маєш мене любити. Маріє, найдорожча моя Мати, скеровуй моє внутрішнє життя, щоби воно було миле Твоєму Синові.

Всемогутній Боже, в цю хвилину найбільшої ласки, якою навіки Ти єднаєш мене зі собою, я, така мізерна, з найбільшою вдячністю падаю до Твоїх ніг, наче маленька і незнана квітка. Аромат цієї квітки любові щоденно буде здійматися до Твого престолу.

В хвилини боротьби і страждань, темряви й сум’яття, туги і смутку, в хвилини важких випробувань, в ті хвилі, коли я не знайду ні в кого зрозуміння, ба, навіть усіма зганьблена і зневажена пам’ятатиму день вічних обітів, той день незбагненної Божої благодаті.

 

ОСОБЛИВІ ПОСТАНОВИ З РЕКОЛЕКЦІЙ

Травня 1933 року

Любов до ближнього. Це по-перше: послужливість до сестер; по-друге: не говорити про відсутніх й оберігати честь ближнього; по-третє: радіти успіхам ближнього.

За кожне приниження подякую Господеві Богові. Особливо помолюся за того, хто дасть мені можливість упокоритися. Віддам себе на користь душ, не рахуватимусь із жодною жертвою, килимком стелитимусь під ноги сестер, по якому вони зможуть не тільки ступати, але й витирати ноги. Буду слугувати їм непомітно, не на людський показ. Досить, що Бог бачить.

Знову настали сірі будні. Урочистий час вічних обітів минув, але в душі залишилась велика Божа благодать. Відчуваю, що повністю належу Богові, відчуваю себе Його дитиною, що перебуває у Його, цілковитій власності. Моє уповання на Його наймилосердніше Серце є безмежним. Я з Ним неустанно поєднана. Видається, що Ісус не міг би бути щасливим без мене, а я – без Нього. Хоча я добре розумію, що, як Бог, є Сам у собі щасливий і до свого щастя не потребує абсолютно ніякого створіння. І все ж доброта змушує Його віддаватися створінню, до того ж з такою незбагненною щедрістю.

Після вічних обітів я залишилась у Кракові, бо, ще не вирішено, куди поїду: у Вільно чи Рабку. Аж одного дня Мати-Генеральна викликала мене й повідомила, що я їду у Вільно. Проте до 27 травня я перебувала у Кракові.

Завтра маю виїхати у Вільно. Сьогодні сповідалася в отця Андраша, котрий наділений великим Божим духом. Цей священик звільнив мої крила для злету до найвищих вершин. Заспокоїв мене і велів вірити в Боже провидіння. "Вір і йди сміливо", – сказав. Після тієї сповіді дивна сила Божа влилася в мене. Отець наголошував, що я повинна бути вірною Божій ласці, і додав: "Якщо й надалі ти збережеш оту простоту і послух, то нічого поганого з тобою не станеться. Уповай на Бога, ти – на добрій дорозі і в добрих руках: Божих руках".

Сьогодні, 27 травня 1933 р., я виїжджаю у Вільно. Коли я вийшла й окинула поглядом дім, сад, новіціат, з очей раптово бризнули сльози. Пригадала усі добродійства і ласки, які уділив мені Господь. Несподівано побачила Господа біля квітника і почула: "Не плач. Я завжди з тобою". Присутність Бога, що оповила мене тоді, супроводжувала мене протягом усієї подорожі. Дозволено мені заїхати у Ченстохову.

Вперше я побачила Матір Божу, коли вранці, о п’ятій годині, пішла на відкриття ікони. Молилася безупинно до одинадцятої години, а здавалося, ніби щойно зайшла. Місцева мати-настоятелька прислала по мене сестру, аби я прийшла на сніданок. Я хвилювалась, бо запізнювалась на поїзд. Багато що сказала мені Божа Матір. Я віддала їй свої вічні обіти, відчувала, що є її дитиною, а Вона – моєю Матір’ю. Вона не відмовила мені у жодному проханні.

Сьогодні я вже у Вільно. Монастир складається з маленьких порозкиданих хаток. Сестер лише вісімнадцять. Усі прийняли мене дуже сердечно. Настали дні праці, боротьби і страждань. Все йде своїм належним чином.