Забезпечення продуктивної зайнятості працюючих

 

Роботодавець зобов'язується:

 

2.13. Вживати заходів для запобігання масовим вивільненням, у тому числі шляхом проведення консультацій з трудовим колективом, з метою пом'якшення наслідків масових звільнень та зменшення чисельності вивільнених працівників (ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення»).

Дотримуватись гранично допустимого рівня скорочення штату не більше 5% (або відповідно до галузевої угоди) протягом календарного року.

2.14. Врегулювати питання забезпечення зайнятості працюючих, недопущення безпідставного скорочення чисельності працівників і робочих місць, у тому числі шляхом:

- при тимчасовому зниженні обсягів виробництва прийняття плану заходів щодо збереження професійного потенціалу колективу;

- першочергового скорочення вакансій та сумісників;

- перерозподілу обсягів робіт та працівників між підрозділами підприємства;

- скорочення замовлень у сторонніх організацій на виконання робіт і послуг, які можна виконати власними силами;

- скасування роботи в надурочний час, у вихідні та святкові дні;

- скорочення адміністративно-управлінських витрат;

- припинення укладання нових трудових договорів, у тому числі і на визначений термін, на період, коли планується звільнення.

2.15. Залучати працівників інших підприємств на умовах цивільно-правових договорів після попереднього інформування уповноваженого представляти інтереси трудового колективу.

2.16. Організувати та здійснювати професійне навчання, підвищення кваліфікації та перенавчання працівників підприємства відповідно до власних потреб, але не рідше одного разу в 5 років.

Виділити на ці цілі кошти в розмірі ____ відсотків від фонду оплати праці.

Витрати палтника податку (Роботодавця) на професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації відносяться на «валові витрати» (ст. 140.1.3 Податкового кодексу України).

Конкретні строки професійного навчання узгоджувати з уповноваженим представляти інтереси трудового колективу.

У разі проведення за рахунок коштів підприємства професійної підготовки та перекваліфікації працівника з відривом від виробництва зберігати за ним місце роботи (посаду) та його середню заробітну плату, забезпечити працевлаштування на підприємстві за набутою з ініціативи Роботодавця професією.

Створити умови для проходження перепідготовки, спеціалізації, підвищення кваліфікації працівниками старше 45 років, що отримали ваучери відповідно до ст. 30 Закону України «Про зайнятість населення».

2.17. У разі виникнення необхідності змін в організації виробництва і праці, що призведуть до скорочення чисельності працівників, не пізніше, ніж за три місяці надавати уповноваженому представляти інтереси трудового колективу інформацію щодо намічених звільнень, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни їх проведення (ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

2.18. Про наступне вивільнення працівників персонально попереджувати не пізніше ніж за два місяці (ст. 49-2 п.1 КЗпП Укр.).

2.19. У період після попередження працівника про звільнення за скороченням штату і до моменту звільнення надавати йому можливість пошуку роботи за межами підприємства до 4 годин на тиждень з оплатою.

2.20. При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п. 1,2 і 6 ст. 40 Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п. 3 ст. 36)- у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст. 38 і 39)- у розмірі тримісячного середнього заробітку (ст. 44 КЗпП України).

2.21. Надавати переважне право вивільненим повернутись на підприємство при відновленні вакансій.

2.22. Передбачити зобов’язання, що стосуються зайнятості осіб, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці (відповідно до ст. 14 Закону України «Про зайнятість населення»), а саме:

- створення робочих місць;

- пільгові умови оплати праці в період адаптації;

- профілактика захворювань;

- оздоровлення та реабілітація;

- навчання, перенавчання та підвищення кваліфікації.

 

 

ІІІ. РОБОЧИЙ ЧАС, РЕЖИМИ ПРАЦІ ТА ВІДПОЧИНКУ

3.1. На підприємстві встановлюється наступний режим роботи, що зобов'язуються виконувати всі працівники:

- початок роботи – 08:00,

- закінчення роботи – 17:00, у п’ятницю – 16:45,

- перерва для відпочинку і харчування - з 12:00 до 12:45,

- субота і неділя - вихідні дні.

Тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень.

3.2. Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи працівників скорочується на одну годину.

3.3. Адміністрація зобов'язується погоджувати з представниками трудового колективу зміни тривалості робочого дня (тижня).

3.4. Працівники підприємства повинні бути сповіщені про понаднормову роботу не пізніше ніж за добу до її початку.

3.5. Працівники підприємства за погодженням з адміністрацією мають право використовувати гнучкий графік роботи.

3.6. Тривалість щорічної відпустки для працівників підприємства встановлюється 24 календарних днів. Також працівникам з ненормованим робочим днем надається додаткова відпустка.

3.7. Щорічна відпустка у перший рік роботи працівника надається після 6 місяців безперервної роботи на підприємстві, а за другий та наступні – згідно з графіком відпусток.

3.8. Графік чергових щорічних відпусток надається трудовим колективом Роботодавцю не пізніше 1 січня поточного року, та підлягає обов’язковому затвердженню протягом 20 календарних днів. При визначенні черговості відпусток враховуються сімейні й інші особисті обставини кожного працівника.

3.9. За сімейними обставинами та з інших поважних причин працівникам за їх заявами можуть бути надані короткочасні відпустки без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником і роботодавцем підприємства, тривалістю не більш 15 календарних днів.

3.10. Встановити додаткову оплачувану відпустку згідно ст. 19 Закону України «Про відпустки» - жінкам, які мають 2-х і більше дітей віком до 15-років тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних, за її бажанням.

3.11 За бажанням працівника надавати відпустки без збереження заробітної плати (ст. 25 Закону України «Про відпустки»):

- особам, які одружуються - до 10 календарних днів;

- при похованні членів родини - до 7 календарних днів, без урахування часу проїзду в обидва кінця;

- жінкам, які мають 2-х і більше дітей віком до 15 років /для оздоровлення дітей/ -до 14 календарних днів.

3.12 Усі працівники зобов'язуються не знаходитися в приміщеннях підприємства в неробочий час з причин, не пов’язаних з роботою, а також не запрошувати туди сторонніх осіб, без дозволу адміністрації.

3.13 За ненормований робочий день установити працівникам щорічну додаткову відпустку 7 календарних днів (ст. 8 Закону України «Про відпустки»).