Тема 8/1: «Сімейне функціонування й розвиток дитини»

Завідувач кафедри

Психології управління

_______________ доц. С.С. Макаренко

«_______» __________________ 2012 р.

 

ПЛАН

проведення лекційного заняття з навчальної

дисципліни “Психологія діяльності

в кризових ситуаціях”

Спеціальність – «Психологія управління», «Практична психологія»

Курс – 3

Група (и) – ПП-31, ПУ-31, ПУ-32.

Тема 8/1: «Сімейне функціонування й розвиток дитини»

Питання:

ПЛАН

1. Родина і її сучасні моделі. Функції родини: нормально функціонуючі й дисфункціональні родини.

2. Стани дисфункціональної родини. Родина у важкій життєвій і екстремальній ситуації.

 

Основна література:

1. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. – М.: Наука, 1980.

2. Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник /Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – Львів: В-во „Край”, 2005.

3. Абабков В. А., Пере М. Адаптация к стрессу. Основы теории, диагностики, терапии. - СПб.: Речь, 2004. - 166 с.

4. Бурлачук Л.Ф., Коржова Е.Ю. Психология жизненных ситуаций. - М.: Российское педагогическое агенство, 1998.

5. Василюк Ф.Е. Психология переживания: анализ преодоления критических ситуаций. - М.: изд. Моск. Ун-та, 1984.

6. Волкан В., Зинтл Э. Жизнь после утраты: Психология горевания /Пер. с англ. - М.: «Когито-Центр», 2007. - 160 с.

7. Гринберг Дж. Управление стрессом. 7-е изд. - СПб: Питер, 2002. - 496 с.

8. Самоукина Н. В. Парадоксы любви и брака. Психо­логические записки о любви, семье, детях и родите­лях.— М.: Русская Деловая Литература, 1998.— 192 с.

9. Шнейдер Л. Б. Психология семейных отношений. Курс лекций.— М.: Апрель-Пресс, ЭКСМО-Пресс, 2000.— 512 с.

10. Ковалев С. В. Психология семейных отношений.— М.: Педагогика, 1987.— 159 с.

11. Кошкин К. А. Семейная психотерапия. Диагностика и системные модели.— М.: Изд-во Московского гештальт-института, 2005.— 327 с.

12. Кришталь В. В., Носкова О. В., Веремьев Н. Е. Си­стемная концепция здоровья семьи // Мед. пси­хология.— 2006.— Т. 1, № 4.— С. 3–8.

13. Андреева Т. В. Психология современной семьи: монография.— СПб.: Речь, 2005.— 434 с.

14. Дружинин В. Н. Психология семьи.— СПб.: Питер, 2008.— 176 с.

15. Эйдемиллер Э.Г., Юстицкис В. Психология и психотерапия семьи. - СПб., 1999.-656 с.

16. Дружинин В.Н. Психология семьи. - Екатеринбург, 2000.

17. Сатир В. Как строить себя и свою семью. - М., 1992.

18. Сермягина О.С. Эмоциональные отношения в семье. - Кишинев, 1991. -855. с.

19. Bowe М. Family therapy in clinical practice. -New York: Aronson, 1978.

20. Гущина T.B. Защитное и совпадающее поведение в дисфункциональной семье в период кризиса: Дис... канд. психол. наук: 19.00.05. -Кострома, 2005.-228 с.

21. Эйдемиллер Э. Г., Добряков И. В., Николь­ская И. М. Семейный диагноз и семейная пси­хотерапия.— Изд. 2-е, испр. и доп.— СПб.: Речь, 2006.— 352 с.

22. Елизаров А. Н. Основы индивидуального и семей­ного психологического консультирования.— М.: Ось-89, 2007.— 352 с.

23. Крюкова Т., Сапоровская М., Куфтяк Е. Психология семьи: жизненные трудности и совладание с ними.— СПб.: Речь, 2005.— 240 с.

1. Антонов А. И., Медков В. М. Социология семьи.— М.: Изд-во МГУ, Изд-во Международного уни­верситета бизнеса и управления («Братья Карич»), 1996.— 304 с.

 

Навчальна мета лекційного заняття:

Засвоєння студентами компетенцій у сфері особливостей переживань і поведінки людини в різних ситуаціях різного ступеня складності, їх вплив на розвиток і становлення особистості.

Виховна мета:

Застосування знань у практиці міжособистісної взаємодії й ефективного спілкування з іншими людьми в контексті психологічної допомоги в кризових і надзвичайних ситуаціях.

 

ПЛАН

Проведення заняття

№ п/п	Зміст	Час (хв.)
І	Вступна частина: ­ перевірка наявності студентів, їх готовності до заняття; ­ оголошення теми лекційного заняття та питань, які виносяться на заняття; ­ визначення навчальної і виховної мети заняття; ­ визначення актуальності теми, її логічного зв’язку з іншими темами і практичною діяльністю.	до 5
ІІ	Основна частина: 1. Родина і її сучасні моделі. Функції родини: нормально функціонуючі й дисфункціональні родини. 2. Стани дисфункціональної родини. Родина у важкій життєвій і екстремальній ситуації.
ІІІ	Підсумкова частина заняття: 1) висновки до лекційного заняття; 2) відповіді на запитання; 3) постановка завдань на самостійну роботу та наступне заняття.	до 10

ПЛАН-КОНСПЕКТ

Вступ

- Ким ти хочеш бути, коли виростеш?

- Собою

З розмови між дітьми

Біль­шість авторів, розглядаючи шлюб на макрорівні, визнають його динамічним соціальним інститу­том, зміни якого взаємопов’язані із динамікою історичного розвитку суспільства та відсутністю надійного правового захисту.

У роботах В. Дружініна, З. Ковальова, Е. Ей­демілера та інших учених підкреслюється, що сім’я прямо або опосередковано відображає всі зміни, що відбуваються в суспільстві, хоча і має відносну самостійність.

У зарубіжній психології вивчення сімейних ролей базується на поняттях статевих ролей, статеворольової системи, статеворольової диференціації. З культурних очікувань від соціальних ролей, со­ціальної діяльності чоловіків і жінок безпосеред­ньо випливає і зразок розподілу сімейних ролей. Зарубіжними авторами виявлено, що значення тієї чи іншої рольової моделі для подружжя багато в чому визначається узгодженістю їхньої рольової взаємодії, ідеалів і очікувань.

Як вітчизняні, так і зарубіжні дослідники вка­зують на те, що правила рольової поведінки і ро­льового відношення в сім’ї встановлюються в про­цесі життєдіяльності сім’ї, тісного взаємозв’язку з міжособистісними стосунками і спілкування чле­нів родини [5, 6]. Велике значення для вивчення родинних ролей має диференціація їх на конвен­ціональні та міжособистісні ролі. Конвенціональні ролі — це ролі, визначені правом і мораллю; вони стандартизовані й безособові, а міжособистісні ролі цілком залежать від індивідуальних особливостей учасників, їх відчуттів і уподобань. Істотним мо­ментом є те, наскільки думка члена сім’ї про свою роль збігається з уявленням про неї інших.

Спираючись на роботи вітчизняних та зару­біжних дослідників, комплекс подружніх відно­син можна розділити на декілька періодів та фаз становлення і розвитку шлюбних стосунків, які мають певні закономірності (рис. 1).

Наукові спроби пояснити механізм шлюбного вибору призвели до виникнення ряду концепцій [2, 6, 7].

Одним з перших аналізував причини вступу до шлюбу засновник класичного психоаналізу З. Фрейд, що спирався на припущення про ва­блення, яке діти відчувають до батьків протилеж­ної статі. Завдяки складному несвідомому проце­су вони можуть переносити любов до матері або батька на інші суспільно схвалювані об’єкти — на своє потенційне подружжя.

Найбільшого поширення і популярності в со­ціальній психології набули теорії комплементар­них потреб, теорія «стимул — цінність — роль», інструментальна теорія підбору подружжя, теорія «фільтрів», «кругова теорія любові».

Теорія комплементарних потреб (доповнюючих потреб) ґрунтується на принципі: протилежності притягуються. Кожний індивідуум шукає того, від кого очікує максимум задоволення потреб. Закоха­ні повинні володіти схожістю соціальних рис і пси­хологічно доповнювати одне одного. Задоволення і винагорода розглядаються як сили, що сприяють зближенню майбутнього подружжя. Ця теорія не стверджує, що кожен може знайти людину, яка б повністю задовольнила його потреби. Вона до­помагає розібратися, чому кожен вважає тільки деяких з усього «поля обранців» привабливими. Згідно з цією теорією, наприклад, привабливою для владного чоловіка може бути покірна жінка, а спокійному і м’якому чоловікові подобаються енергійні та прямолінійні жінки.

Інструментальна теорія підбору подружжя також надає першорядну увагу задоволенню по­треб, але при цьому стверджує, що одні потреби важливіші, ніж інші, деякі з них більш властиві чоловікам, ніж жінкам, і навпаки. Людину ва­бить до того, чиї потреби схожі з її власними або доповнюють їх.

Теорія «стимул — цінність — роль», або «обмін і максимальна вигода», набула, мабуть, найбіль­шого поширення серед дослідників. Вона ґрунту­ється на двох найважливіших посиланнях. Перше полягає в тому, що на кожному ступені розвитку стосунків партнерів їх міцність залежить від так званої рівності обміну. Іншими словами, відбу­вається своєрідне врахування плюсів і мінусів, активів і пасивів кожного партнера. В результаті, хоча партнери можуть і не усвідомлювати цього, встановлюється деякий баланс позитивних і не­гативних характеристик кожного. Якщо активи, або стимули вступу до шлюбу, перевищують па­сиви, то приймається рішення про укладення подружнього союзу. Друге посилання полягає в тому, що шлюбний вибір включає серію по­слідовних стадій, через які повинні пройти мо­лоді люди. Той, хто не відповідає умовам кожної стадії, вибуває з «гри».

Перша стадія була ідентифікована як «стимул». Коли чоловік і жінка бачать одне одного вперше, складається первинна думка щодо зовнішності ін­шої людини, її розуму, уміння триматися в суспіль­стві, а також відбувається сприйняття і оцінка тих власних якостей, які можуть бути привабливими. Якщо між партнерами виникла атракція — перше враження було позитивним, то пара переходить до другої стадії — порівняння цінностей. Парт­нери обговорюють свої погляди на життя, шлюб, чоловічі та жіночі ролі в сім’ї, на виховання ді­тей тощо. Чоловік і жінка або зміцнюють вза­ємні симпатії, або, зрозумівши, що у них мало спільного, поривають одне з одним. Якщо взаєм­на привабливість, що виникла на першій стадії, підкріплюється схожістю цінностей, то стосунки партнерів переходять у третю стадію — рольову, де партнери перевіряють, чи відповідає ролева поведінка одного очікуванням іншого.

Ідея існування декількох стадій в процесі ви­бору шлюбного партнера лежить і в основі теорії «фільтрів». Схематично цей процес можна пред­ставити як послідовне проходження через серію фільтрів, які поступово відсівають людей з безлічі можливих партнерів і звужують індивідуальний вибір. Перший фільтр — місце проживання — від­сіває тих потенційних партнерів, з якими людина ніколи не зможе зустрітися. Потім фільтр гомога­мії виключає тих, хто не підходить одне одному за соціальними критеріями. На цьому етапі людина вступає в контакти з людьми, які здаються їй при­вабливими. На подальших стадіях встановлюються схожість цінностей і сумісність рольових очіку­вань. Результатом проходження через всі фільтри є вступ до шлюбу.

Наміру одружитися у більшості людей в євро­пейських промислово розвинутих країнах передує тривалий процес орієнтації на шлюб і сім’ю. Вибір шлюбного партнера можна представити як про­цес фільтрації. Спочатку визначається категорія соціально відповідних партнерів, що відбуваєть­ся майже «непомітно» в середовищі, де людина перебуває. Потім здійснюється специфічний ви­бір із сукупності можливих партнерів відповідно до психологічних, сексуально-еротичних та есте­тичних механізмів. При цьому велике значення надається враженням, винесеним з рідної сім’ї, освіти і професійної кар’єри молодих людей.

«Кругова теорія любові» пояснює механізм вибору шлюбного партнера через реалізацію чо­тирьох послідовних взаємопов’язаних процесів.

1. Встановлення взаємозв’язку. Мається на ува­зі легкість спілкування двох людей. Це залежить як від соціально-культурних чинників (соціаль­ного класу, освіти, релігії, стилю, виховання), так і від індивідуальних здібностей людини вступати в контакт з іншими.

2. Саморозкриття. Відчуття взаємозв’язку з ін­шою людиною народжує відчуття розслаблення, довіри і полегшує розкриття себе перед іншим. Тут також великий вплив мають соціально-куль­турні чинники.

3. Формування взаємної залежності. Поступово у чоловіка і жінки виникає і розвивається систе­ма взаємопов’язаних звичок, з’являється відчуття потрібності одне одному.

4. Реалізація основних потреб особистості — любові, довіри, стимуляції ким-небудь амбіцій тощо. Розвиток відчуття любові йде напрямом від першого процесу до четвертого. Безумовно, що пропуск одного з них негативно позначається на стабільності любовних стосунків.

Певні стадії вибору партнера виділяє і Д. Ада­мі, який вивчав міцні студентські пари протягом шести місяців. На думку ученого, первинний потяг заснований на зовнішніх особливостях, таких як фізична привабливість, товариськість, врівнова­женість і спільні інтереси.

Стосунки зміцнюються завдяки реакціям оточуючих, отриманню статусу пари, відчуттю затишку і спокою в присутності одне одного і дії інших подібних чинників. Потім пара вступає в стадію взаємних зобов’язань і близь­кості, що ще більше притягує партнерів одне до одного. Зв’язавши себе взаємними зобов’язаннями, вони вивчають погляди і цінності партнера. На цій стадії пара часто готова прийняти рішення про вступ до шлюбу [цит. за 6].

Хрестоматійна психологічна наукова думка обґрунтувала теоретичну модель співвідношення процесів міжособистого сприйняття і динаміки до­шлюбних відносин, у якій виділяється три стадії позитивного розвитку стосунків. На першій ста­дії відбувається зустріч партнерів і формування перших вражень одого про одного. Друга стадія починається, коли стосунки переходять у стійку фазу, тобто і самі партнери, і оточуючі сприймають діаду як достатньо стабільну пару. Стосунки ста­ють більш-менш інтенсивними і характеризуються високою емоційністю. Третя стадія виникає після рішення партнерів про вступ до шлюбу. Знижу­ється ступінь ідеалізації, зростає задоволеність стосунками з партнером.

Таким чином, в основних теоріях вибору шлюбного партнера є дві спільні ідеї [2, 6, 7, 10]. По-перше, майже всі концепції базуються на прин­ципі соціально-культурної гомогамії. По-друге, ме­ханізм вибору партнера представлений як система фільтрів (стадій), які послідовно звужують коло можливих обранців, відсікаючи невідповідних.

Розрізняють подружні стосунки, засновані на коханні, на стереотипі, на розрахунку залежно від особливостей шлюбно-сімейної мотивації.

Мотивація шлюбу включає чотири основних мотиви:

інтимно-особистісний (прагнення знайти ба­жаного партнера для любові);

морально-психологічний (бажання знайти ду­ховно близького супутника життя);

сімейно-батьківський (орієнтація на наро­дження і виховання дітей);

господарсько-побутовий (орієнтація на налаго­джений побут і ведення домашнього господарства).

Ієрархія цих мотивів визначає критерії вибору шлюбних партнерів.

Стан сімейної провини.

Почуття провини виникає в кожного зовсім природно в тому випадку, якщо ми робимо протиприродний учинок, що породжує конфлікт. Здійснення виправдувальних учинків зм'якшує провину. У такому випадку мова йде про реальну провину. Крім цього буває невротична провина. Вона виникає з появою думок, почуттів, що носять непорядний характер. Ми обвинувачуємо себе, що ці почуття в нас є.

Екзистенціальна провина - вина за те, що я не є іншим, а є собою. Вона часто актуалізується під час втрат.

Провина дуже нестерпне почуття. Муки совісті можуть досягати великої сили, викликаючи мучення й страх. Шляхом проекції ми намагаємося скласти провину на інших.

Як уся ця інформація переноситься на родину. Людина почуває себе перешкодою для навколишніх, винуватцем усіх невдач родини, схильний сприймати відношення інших членів родини, що як обвинувачує, незважаючи на те, що це не так. При цьому така сімейна провина може бути усвідомленою або неусвідомлюваною, коли вона висить на людині тяжким вантажем. Також і винуватцем людей може бути як дійсним так і уявним. «Я знаю, що я в родині зайвий. Члени моєї родини вважають мене безглуздим». Їм видається що членам родини незручно за нього перед друзями. Це почуття провини з однієї сторони породжує етап виправдувальної активності. Людина докладає величезних зусиль щоб виправдати своє існування в родині. Потім виникає етап, коли такий член родини прагне займати в родині якнайменше місця. Він зменшує свої домагання до мінімуму, проявляє поступливість і бере на себе відповідальність за дійсний або уявний стан.

Сімейне почуття провини також породжує феномен «відпущення гріхів». На якого-небудь зі членів родини звичайно самого слабкого, родина звалює свою власну провину. Це може бути дитина, народжена у невдалий час для родини. Ця материнська провина накладає на дитину. Це та провина, яка йому не належить. Тепер він повинен випробовувати провину за те, що він у родині є зайвим ротом. Наступає період доказу, що я не зайвий, а потім виснаження. Сценарії подальших подій:

1. Оскільки почуття провини болісне й нестерпне, дитина шукає де їй краще. Вона починає відділятися від родини й бути усе більше поза родиною. Він знаходить інші прихильності й інтереси. У родині усе менше проводиться місця. Починають працювати сили, що виштовхують його з родини. Так з'являються діти з делинквентным поведінкою.

2. Варіант попелюшки - коли такий член родини залишається в родині, але як попелюшка, вибирає свій куточок, де й функціонує. Почуття провини ламає почуття людини. Цей підлому дуже небезпечний для особистості.

Таким чином, виявлення цих 4-х станів вимагає ретельного ознайомлення з життям родини. Особливо інформативні прямі або непрямі оцінки різних сторін життя родини. Непрямі оцінки проявляються в інтонаціях, формах поведінки, що проявляються мимо їхньої волі. Важливо бути чутливим до скарг. Важливо уважно аналізувати висловлення, стереотипи поведінки, розвиток відносин у часі. Особлива увага обертати на неусвідомлювані форми прояву. Є ряд методик - сімейне інтерв'ю, що дозволяють діагностувати ці стани. Але головне - мати добре відкриті очі, прочищені вуха й інтелект вище за середнє.

ВИСНОВКИ

Для того, щоб людина була гармонійною, щасливою та спокійною, вона повинна бути у злагоді зі своєю ідентичністю, бути конгруентною їй. Так буває, коли ми, відповідаючи своїй соц. (або в нашому випадку - сімейній ролі), отримуємо задоволення виконуючи її. Коли роль не є нав’язаною, ненависною – тоді з нашою рольовою ідентичністю все в порядку. Батьківсько-дитяча любов – безумовна.

І запам’ятайте таку фразу: «Найкраще, що ми можемо зробити для своїх рідних, - це бути щасливими!»

Ст. викладач _________________________________ Мрака Н.М.

Завідувач кафедри

Психології управління

_______________ доц. С.С. Макаренко

«_______» __________________ 2012 р.

 

ПЛАН

проведення лекційного заняття з навчальної

дисципліни “Психологія діяльності

в кризових ситуаціях”

Спеціальність – «Психологія управління», «Практична психологія»

Курс – 3

Група (и) – ПП-31, ПУ-31, ПУ-32.

Тема 8/1: «Сімейне функціонування й розвиток дитини»

Питання:

ПЛАН

1. Родина і її сучасні моделі. Функції родини: нормально функціонуючі й дисфункціональні родини.

2. Стани дисфункціональної родини. Родина у важкій життєвій і екстремальній ситуації.

 

Основна література:

1. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. – М.: Наука, 1980.

2. Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник /Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – Львів: В-во „Край”, 2005.

3. Абабков В. А., Пере М. Адаптация к стрессу. Основы теории, диагностики, терапии. - СПб.: Речь, 2004. - 166 с.

4. Бурлачук Л.Ф., Коржова Е.Ю. Психология жизненных ситуаций. - М.: Российское педагогическое агенство, 1998.

5. Василюк Ф.Е. Психология переживания: анализ преодоления критических ситуаций. - М.: изд. Моск. Ун-та, 1984.

6. Волкан В., Зинтл Э. Жизнь после утраты: Психология горевания /Пер. с англ. - М.: «Когито-Центр», 2007. - 160 с.

7. Гринберг Дж. Управление стрессом. 7-е изд. - СПб: Питер, 2002. - 496 с.

8. Самоукина Н. В. Парадоксы любви и брака. Психо­логические записки о любви, семье, детях и родите­лях.— М.: Русская Деловая Литература, 1998.— 192 с.

9. Шнейдер Л. Б. Психология семейных отношений. Курс лекций.— М.: Апрель-Пресс, ЭКСМО-Пресс, 2000.— 512 с.

10. Ковалев С. В. Психология семейных отношений.— М.: Педагогика, 1987.— 159 с.

11. Кошкин К. А. Семейная психотерапия. Диагностика и системные модели.— М.: Изд-во Московского гештальт-института, 2005.— 327 с.

12. Кришталь В. В., Носкова О. В., Веремьев Н. Е. Си­стемная концепция здоровья семьи // Мед. пси­хология.— 2006.— Т. 1, № 4.— С. 3–8.

13. Андреева Т. В. Психология современной семьи: монография.— СПб.: Речь, 2005.— 434 с.

14. Дружинин В. Н. Психология семьи.— СПб.: Питер, 2008.— 176 с.

15. Эйдемиллер Э.Г., Юстицкис В. Психология и психотерапия семьи. - СПб., 1999.-656 с.

16. Дружинин В.Н. Психология семьи. - Екатеринбург, 2000.

17. Сатир В. Как строить себя и свою семью. - М., 1992.

18. Сермягина О.С. Эмоциональные отношения в семье. - Кишинев, 1991. -855. с.

19. Bowe М. Family therapy in clinical practice. -New York: Aronson, 1978.

20. Гущина T.B. Защитное и совпадающее поведение в дисфункциональной семье в период кризиса: Дис... канд. психол. наук: 19.00.05. -Кострома, 2005.-228 с.

21. Эйдемиллер Э. Г., Добряков И. В., Николь­ская И. М. Семейный диагноз и семейная пси­хотерапия.— Изд. 2-е, испр. и доп.— СПб.: Речь, 2006.— 352 с.

22. Елизаров А. Н. Основы индивидуального и семей­ного психологического консультирования.— М.: Ось-89, 2007.— 352 с.

23. Крюкова Т., Сапоровская М., Куфтяк Е. Психология семьи: жизненные трудности и совладание с ними.— СПб.: Речь, 2005.— 240 с.

1. Антонов А. И., Медков В. М. Социология семьи.— М.: Изд-во МГУ, Изд-во Международного уни­верситета бизнеса и управления («Братья Карич»), 1996.— 304 с.

 

Навчальна мета лекційного заняття:

Засвоєння студентами компетенцій у сфері особливостей переживань і поведінки людини в різних ситуаціях різного ступеня складності, їх вплив на розвиток і становлення особистості.

Виховна мета:

Застосування знань у практиці міжособистісної взаємодії й ефективного спілкування з іншими людьми в контексті психологічної допомоги в кризових і надзвичайних ситуаціях.

 

ПЛАН

Проведення заняття

№ п/п	Зміст	Час (хв.)
І	Вступна частина: ­ перевірка наявності студентів, їх готовності до заняття; ­ оголошення теми лекційного заняття та питань, які виносяться на заняття; ­ визначення навчальної і виховної мети заняття; ­ визначення актуальності теми, її логічного зв’язку з іншими темами і практичною діяльністю.	до 5
ІІ	Основна частина: 1. Родина і її сучасні моделі. Функції родини: нормально функціонуючі й дисфункціональні родини. 2. Стани дисфункціональної родини. Родина у важкій життєвій і екстремальній ситуації.
ІІІ	Підсумкова частина заняття: 1) висновки до лекційного заняття; 2) відповіді на запитання; 3) постановка завдань на самостійну роботу та наступне заняття.	до 10

ПЛАН-КОНСПЕКТ

Вступ

- Ким ти хочеш бути, коли виростеш?

- Собою

З розмови між дітьми

Біль­шість авторів, розглядаючи шлюб на макрорівні, визнають його динамічним соціальним інститу­том, зміни якого взаємопов’язані із динамікою історичного розвитку суспільства та відсутністю надійного правового захисту.

У роботах В. Дружініна, З. Ковальова, Е. Ей­демілера та інших учених підкреслюється, що сім’я прямо або опосередковано відображає всі зміни, що відбуваються в суспільстві, хоча і має відносну самостійність.

У зарубіжній психології вивчення сімейних ролей базується на поняттях статевих ролей, статеворольової системи, статеворольової диференціації. З культурних очікувань від соціальних ролей, со­ціальної діяльності чоловіків і жінок безпосеред­ньо випливає і зразок розподілу сімейних ролей. Зарубіжними авторами виявлено, що значення тієї чи іншої рольової моделі для подружжя багато в чому визначається узгодженістю їхньої рольової взаємодії, ідеалів і очікувань.

Як вітчизняні, так і зарубіжні дослідники вка­зують на те, що правила рольової поведінки і ро­льового відношення в сім’ї встановлюються в про­цесі життєдіяльності сім’ї, тісного взаємозв’язку з міжособистісними стосунками і спілкування чле­нів родини [5, 6]. Велике значення для вивчення родинних ролей має диференціація їх на конвен­ціональні та міжособистісні ролі. Конвенціональні ролі — це ролі, визначені правом і мораллю; вони стандартизовані й безособові, а міжособистісні ролі цілком залежать від індивідуальних особливостей учасників, їх відчуттів і уподобань. Істотним мо­ментом є те, наскільки думка члена сім’ї про свою роль збігається з уявленням про неї інших.

Спираючись на роботи вітчизняних та зару­біжних дослідників, комплекс подружніх відно­син можна розділити на декілька періодів та фаз становлення і розвитку шлюбних стосунків, які мають певні закономірності (рис. 1).

Наукові спроби пояснити механізм шлюбного вибору призвели до виникнення ряду концепцій [2, 6, 7].

Одним з перших аналізував причини вступу до шлюбу засновник класичного психоаналізу З. Фрейд, що спирався на припущення про ва­блення, яке діти відчувають до батьків протилеж­ної статі. Завдяки складному несвідомому проце­су вони можуть переносити любов до матері або батька на інші суспільно схвалювані об’єкти — на своє потенційне подружжя.

Найбільшого поширення і популярності в со­ціальній психології набули теорії комплементар­них потреб, теорія «стимул — цінність — роль», інструментальна теорія підбору подружжя, теорія «фільтрів», «кругова теорія любові».

Теорія комплементарних потреб (доповнюючих потреб) ґрунтується на принципі: протилежності притягуються. Кожний індивідуум шукає того, від кого очікує максимум задоволення потреб. Закоха­ні повинні володіти схожістю соціальних рис і пси­хологічно доповнювати одне одного. Задоволення і винагорода розглядаються як сили, що сприяють зближенню майбутнього подружжя. Ця теорія не стверджує, що кожен може знайти людину, яка б повністю задовольнила його потреби. Вона до­помагає розібратися, чому кожен вважає тільки деяких з усього «поля обранців» привабливими. Згідно з цією теорією, наприклад, привабливою для владного чоловіка може бути покірна жінка, а спокійному і м’якому чоловікові подобаються енергійні та прямолінійні жінки.

Інструментальна теорія підбору подружжя також надає першорядну увагу задоволенню по­треб, але при цьому стверджує, що одні потреби важливіші, ніж інші, деякі з них більш властиві чоловікам, ніж жінкам, і навпаки. Людину ва­бить до того, чиї потреби схожі з її власними або доповнюють їх.

Теорія «стимул — цінність — роль», або «обмін і максимальна вигода», набула, мабуть, найбіль­шого поширення серед дослідників. Вона ґрунту­ється на двох найважливіших посиланнях. Перше полягає в тому, що на кожному ступені розвитку стосунків партнерів їх міцність залежить від так званої рівності обміну. Іншими словами, відбу­вається своєрідне врахування плюсів і мінусів, активів і пасивів кожного партнера. В результаті, хоча партнери можуть і не усвідомлювати цього, встановлюється деякий баланс позитивних і не­гативних характеристик кожного. Якщо активи, або стимули вступу до шлюбу, перевищують па­сиви, то приймається рішення про укладення подружнього союзу. Друге посилання полягає в тому, що шлюбний вибір включає серію по­слідовних стадій, через які повинні пройти мо­лоді люди. Той, хто не відповідає умовам кожної стадії, вибуває з «гри».

Перша стадія була ідентифікована як «стимул». Коли чоловік і жінка бачать одне одного вперше, складається первинна думка щодо зовнішності ін­шої людини, її розуму, уміння триматися в суспіль­стві, а також відбувається сприйняття і оцінка тих власних якостей, які можуть бути привабливими. Якщо між партнерами виникла атракція — перше враження було позитивним, то пара переходить до другої стадії — порівняння цінностей. Парт­нери обговорюють свої погляди на життя, шлюб, чоловічі та жіночі ролі в сім’ї, на виховання ді­тей тощо. Чоловік і жінка або зміцнюють вза­ємні симпатії, або, зрозумівши, що у них мало спільного, поривають одне з одним. Якщо взаєм­на привабливість, що виникла на першій стадії, підкріплюється схожістю цінностей, то стосунки партнерів переходять у третю стадію — рольову, де партнери перевіряють, чи відповідає ролева поведінка одного очікуванням іншого.

Ідея існування декількох стадій в процесі ви­бору шлюбного партнера лежить і в основі теорії «фільтрів». Схематично цей процес можна пред­ставити як послідовне проходження через серію фільтрів, які поступово відсівають людей з безлічі можливих партнерів і звужують індивідуальний вибір. Перший фільтр — місце проживання — від­сіває тих потенційних партнерів, з якими людина ніколи не зможе зустрітися. Потім фільтр гомога­мії виключає тих, хто не підходить одне одному за соціальними критеріями. На цьому етапі людина вступає в контакти з людьми, які здаються їй при­вабливими. На подальших стадіях встановлюються схожість цінностей і сумісність рольових очіку­вань. Результатом проходження через всі фільтри є вступ до шлюбу.

Наміру одружитися у більшості людей в євро­пейських промислово розвинутих країнах передує тривалий процес орієнтації на шлюб і сім’ю. Вибір шлюбного партнера можна представити як про­цес фільтрації. Спочатку визначається категорія соціально відповідних партнерів, що відбуваєть­ся майже «непомітно» в середовищі, де людина перебуває. Потім здійснюється специфічний ви­бір із сукупності можливих партнерів відповідно до психологічних, сексуально-еротичних та есте­тичних механізмів. При цьому велике значення надається враженням, винесеним з рідної сім’ї, освіти і професійної кар’єри молодих людей.

«Кругова теорія любові» пояснює механізм вибору шлюбного партнера через реалізацію чо­тирьох послідовних взаємопов’язаних процесів.

1. Встановлення взаємозв’язку. Мається на ува­зі легкість спілкування двох людей. Це залежить як від соціально-культурних чинників (соціаль­ного класу, освіти, релігії, стилю, виховання), так і від індивідуальних здібностей людини вступати в контакт з іншими.

2. Саморозкриття. Відчуття взаємозв’язку з ін­шою людиною народжує відчуття розслаблення, довіри і полегшує розкриття себе перед іншим. Тут також великий вплив мають соціально-куль­турні чинники.

3. Формування взаємної залежності. Поступово у чоловіка і жінки виникає і розвивається систе­ма взаємопов’язаних звичок, з’являється відчуття потрібності одне одному.

4. Реалізація основних потреб особистості — любові, довіри, стимуляції ким-небудь амбіцій тощо. Розвиток відчуття любові йде напрямом від першого процесу до четвертого. Безумовно, що пропуск одного з них негативно позначається на стабільності любовних стосунків.

Певні стадії вибору партнера виділяє і Д. Ада­мі, який вивчав міцні студентські пари протягом шести місяців. На думку ученого, первинний потяг заснований на зовнішніх особливостях, таких як фізична привабливість, товариськість, врівнова­женість і спільні інтереси.

Стосунки зміцнюються завдяки реакціям оточуючих, отриманню статусу пари, відчуттю затишку і спокою в присутності одне одного і дії інших подібних чинників. Потім пара вступає в стадію взаємних зобов’язань і близь­кості, що ще більше притягує партнерів одне до одного. Зв’язавши себе взаємними зобов’язаннями, вони вивчають погляди і цінності партнера. На цій стадії пара часто готова прийняти рішення про вступ до шлюбу [цит. за 6].

Хрестоматійна психологічна наукова думка обґрунтувала теоретичну модель співвідношення процесів міжособистого сприйняття і динаміки до­шлюбних відносин, у якій виділяється три стадії позитивного розвитку стосунків. На першій ста­дії відбувається зустріч партнерів і формування перших вражень одого про одного. Друга стадія починається, коли стосунки переходять у стійку фазу, тобто і самі партнери, і оточуючі сприймають діаду як достатньо стабільну пару. Стосунки ста­ють більш-менш інтенсивними і характеризуються високою емоційністю. Третя стадія виникає після рішення партнерів про вступ до шлюбу. Знижу­ється ступінь ідеалізації, зростає задоволеність стосунками з партнером.

Таким чином, в основних теоріях вибору шлюбного партнера є дві спільні ідеї [2, 6, 7, 10]. По-перше, майже всі концепції базуються на прин­ципі соціально-культурної гомогамії. По-друге, ме­ханізм вибору партнера представлений як система фільтрів (стадій), які послідовно звужують коло можливих обранців, відсікаючи невідповідних.

Розрізняють подружні стосунки, засновані на коханні, на стереотипі, на розрахунку залежно від особливостей шлюбно-сімейної мотивації.

Мотивація шлюбу включає чотири основних мотиви:

інтимно-особистісний (прагнення знайти ба­жаного партнера для любові);

морально-психологічний (бажання знайти ду­ховно близького супутника життя);

сімейно-батьківський (орієнтація на наро­дження і виховання дітей);

господарсько-побутовий (орієнтація на налаго­джений побут і ведення домашнього господарства).

Ієрархія цих мотивів визначає критерії вибору шлюбних партнерів.