Подружня сумісність в сучасній психології розглядається як здатність подружжя узгоджувати свої дії й оптимізувати взаємини в різних видах спільної діяльності.

Подружня сумісність утворює ієрархію рівнів сумісності:

1. Нижній рівень — психофізіологічна сумісність темпераментів подружжя, сенсомоторна узгодже­ність дій, які виконуються спільно.

2. Функціональна рольова узгодженість, тоб­то узгодженість структури, розуміння, розподілу і прийняття сімейних і міжособистісних ролей. Важливе значення має бажаний і реальний роз­поділ ролей. У подружній підсистемі розрізняють чотири основні подружні ролі — «сексуальний партнер», «опікун», «друг», «захисник». Тради­ційною підставою диференціації подружніх ро­лей є біологічна стать — первинні та вторинні фізичні ознаки, характерні для чоловіків і жінок.

Ідеал жінки зазвичай пов’язаний з турботами про оселю, про дітей.

Теорії диференціації сексуальних ролей.

Теорія функціоналізму. Інструментальна роль полягає в підтримці зв’язку між сім’єю і зовніш­нім світом — робота і забезпечення сім’ї гроши­ма; експресивна роль передбачає регулювання стосунків усередині сім’ї — турбота про дітей, залагоджування суперечок.

Теорія конфлікту. Міра залежності жінки від чоловіка визначається двома чинниками: матері­альною залежністю; цінністю жінки як власності, що підлягає обміну.

Існує «сексуальний ринок», на якому чоловіки і жінки торгуються між собою, прагнучи обрати для себе найбільш відповідного сексуального партнера.

Неомарксистські теорії. Розглядаються складні зв’язки між капіталізмом, патріархатом і еконо­мічною структурою.

Неопсихоаналітична теорія. Гендерні відміннос­ті можуть бути результатом тих зразків ідентифіка­ції, які були засвоєні в дитинстві, коли хлопчики і дівчатка ототожнювали себе з батьками, що від­бувалося через несвідомі процеси.

Сьогодні сексуальні ролі та гендерні ідеали змінюються. Компонентами статевої ідентичності є біологічна стать, гендерні ідентичність та ідеали і сексуальні ролі.

3. Вищий рівень — ціннісно-орієнтовна єдність, що фіксує ступінь співпадання оцінювання по­дружжям сімейних цілей і цінностей.

Сімейні цілі:

пов’язані з вихованням дітей, коли для ро­дини особливо важливим є виховання дитини батьками;

допускають подальший розвиток членів по­дружжя як особистостей, включаючи спільне до­звілля, інтенсивне і змістовне сімейне спілкування;

обумовлені важливістю створення свого до­машнього вогнища.

Розбіжності в поглядах подружжя на сімейні цілі та цінності, інші аспекти життєдіяльності ро­дини можна здолати в процесі взаємної адаптації до спільного способу життя.

Адаптація (від лат. adapto — пристосовую) — єдність 2 процесів: асиміляції (зміна оточення для успішного пристосування) і акомодації (зміна са­мого себе для успішного пристосування).

Суть адаптації полягає у взаємному уподібнен­ні подружжя, узгодженості, зближенні думок, від­чуттів і поведінки на основі таких психологічних механізмів, як ідентифікація, рефлексія.

Напрями адаптації:

матеріально-побутовий (полягає в координації прав і обов’язків подружжя, у формуванні моде­лей сімейного бюджету, які б задовольняли обох);

морально-психологічний (базується на узго­дженості інтересів, установок, ціннісних орієн­тацій, світогляду);

інтимно-особовий (передбачає досягнення сексуальної гармонії, морально-психологічне за­доволення інтимними стосунками).

Вторинна негативна адаптація виникає в ре­зультаті того, що любов підкоряється спільному психофізіологічному закону адаптації, відповідно до якого при постійній дії одного і того самого подразника сила відчуття, яка викликана цим по­дразником, зменшується. Як наслідок для підтри­мання сили почуттів на високому рівні необхідно або збільшити силу подразника, або робити пере­рви, або змінювати якість подразника.

Вторинна негативна адаптація проявляється у трьох сферах:

інтелектуальній (зменшення інтересу одне до одного як до особистості внаслідок повторення у спілкуванні одних і тих самих оцінок, суджень, думок);

моральній (зниження поваги одне до одного внаслідок щоденного неминучого спілкування);

сексуальній (зниження взаємної привабливос­ті через доступність і одноманітність взаємин).

Умови подолання вторинної негативної адаптації:

особистісне самовдосконалення, духовний розвиток;

підвищення культури стосунків, підтримка по­чуття високої самоцінності одне одного;

підвищення автономності подружжя, роз­ширення інтересів і кола спілкування за межами шлюбу.

Успішність адаптації і, відповідно, стабіль­ность шлюбу залежать від особливостей взаємо­дії членів сім’ї, які виявляються, перш за все, у спілкуванні.

Розподіл ролей і характер спілкування ви­значають форми взаємодії і співпраці в сім’ї.

Пропонується така класифікація типів взаємодії в сім’ї:

співпраця — гнучкий розподіл ролей залежно від стадії життєвого циклу сім’ї, конкретної ситу­ації, індивідуальних особливостей членів родини; взаємна підтримка і взаємодопомога, високий рівень емпатії, спроможність разом вирішувати конфліктні ситуації;

паритетні стосунки — союз, заснований на взаємній вигоді та рівних правах партнерів. По­рівняно із співпрацею паритетні стосунки харак­теризуються нижчим ступенем емпатії і взаємо­допомоги. При розв’язанні конфліктних ситуацій кожен партнер прагне особистої вигоди, ігнорую­чи інтереси сім’ї як цілого. Водночас є готовність шукати компромісне рішення, розуміння переваг співпраці з партнером;

змагання — явно виражене прагнення першості на фоні збереження доброзичливості до партнера. У сім’ї поєднуються, з одного боку, кооперація на основі вирішення спільних завдань, інтересів, емо­ційна підтримка, емпатія, з іншого — прагнення ствердити свою перевагу в чому-небудь — у про­фесійній діяльності, кар’єрі, претензіях на любов і повагу дітей. Проте самоствердження здійсню­ється не за рахунок приниження партнера, а до­сягненням реальної переваги;

конкуренція — бажання обійти і «пригнітити» партнера будь-якими засобами. Перевага над ним розглядається як єдиний варіант самостверджен­ня. Стосунки подружжя забарвлені заздрістю, ревнощами до успіхів одне одного, озлобленням в боротьбі за лідерство і одноосібне верховенство. Проте і при яскраво вираженій конкуренції до­центрові сили забезпечують збереження сім’ї за рахунок спільних завдань, інтересів і емоційної прихильності;

антагонізм — дисфункціональність і дисгар­монійність сім’ї, несумісність, суперечність інте­ресів її членів, хронічний тотальний конфлікт, який переходить в кризу, спотворення або втрату емоційної прихильності. Як правило, антагонізм інтересів і стосунків подружжя призводить до роз­паду родини.

В роботах [6, 8, 9] виділено умови ефективного міжособистісного спілкування в сім’ї, що вклю­чають як спільні принципи організації успішної комунікації, так і специфічні норми і правила, які встановлюються щодо родини:

відкритість комунікації;

висока активність комунікації, що забезпечує інтенсивне обговорення значимих для членів сім’ї проблем. Регламент сімейного життя повинен пе­редбачати спеціальний час і створення ритуалів для можливості такого обговорення — вечірнє спіль­не чаювання, розмова з дітьми перед сном тощо;

необхідна міра саморозкриття в процесі спіл­кування, конгруентність спілкування;

узгодженість уявлень про родинний устрій, спільність родинних цінностей, адекватність ро­динної самосвідомості, погоджена цілісність системи «Ми»;

точність невербальної комунікації, несуперечність вербальних і невербальних повідомлень;

сенситивність до висловлювань партнера, використання техніки активного слухання («ти- повідомлень») зі зворотним зв’язком;

безоцінювання і емпатичне прийняття парт­нера як умова позитивного розвитку емоційних стосунків в сім’ї, створення атмосфери психоло­гічної безпеки і гармонізація образу «Я» партнера;

прояв любові, взаємна емпатія і підтрим­ка, повага до партнера, що особливо важливо в кризисних періодах життєвого циклу сім’ї і при виникненні стресових, фрустраційних і проблем­них ситуацій;

формування родинної мови — визначених, погоджених і легко впізнаваних родинних симво­лів, традицій, норм. Сімейний словник включає особливі імена, прізвиська, символи значимих подій (річниці знайомства, першого побачення, освідчення тощо), жарти, дотепності, дражнилки, «приколи», сімейні розповіді. Існує узгоджена мова поглядів, міміки, жестів, поз. Сімейні реліквії — предмети, пов’язані з певними «знаковими» по­діями родини,— також виконують важливу функ­цію стабілізації родинного спілкування, взаємодії і формування родинної самосвідомості, на задаючи нормативності життю сім’ї.

Розрізняють такі види подружніх стосунків:

емоційно відчужені — взаємини в сім’ї хо­лодні, стримані, відчужені, наголошується украй низька залученість членів сім’ї до особистого жит­тя одне одного;

напружено-дисоційовані — відрізняються деспотичним домінуванням одного з членів сім’ї і опозицією до нього інших. Казенна, надмірно формальна атмосфера в них поєднується з недо­брозичливістю, постійними пошуками винних, приписуванням одне одному стандартних нега­тивних ролей;

симбіотичні — симбіотичне злиття членів сім’ї, що приводить до самоототожнення, до крайніх форм психологічної залежності, решті членів сім’ї відводиться другорядна, залежна роль. Основна ознака подібних сімей — інфантилізація і емо­ційна незрілість всіх членів родини, окрім оче­видного лідера;

псевдосолідарні — ригідність ролевої струк­тури, висока взаємозалежність, члени сім’ї під­штовхують одне одного до все нових досягнень без урахування реальних можливостей близьких;

гіперпротективні — ригідні і хаотичні. Ригід­ним сім’ям властива жорстка фіксація ролей в ім’я постійно обмежуючого контролю — переважна гіперкомпенсація — або надмірної турботи і обе­рігання — опікаюча гіперкомпенсація. Хаотичні родини відрізняє непослідовність установок, ви­мог, безсистемна суперечність поведінки доміну­ючого члена сім’ї.

Узагальнюючи відмінні риси сучасних моделей сім’ї, відомий соціолог А. І. Антонов зазначає ряд істотних змін [11]:

1) склалася перевага особистих вигод індивіда і економічної діяльності над цінностями спо­рідненості, відділення спорідненості від соці­ально-економічної діяльності;

2) для сучасної моделі сім’ї характерне розді­лення оселі/роботи. Перехід від соціального до родинно-побутового самообслуговування викликав трансформацію чоловічих і жіночих ролей в родині;

3) відбулося розмежування дому і позасімейного світу, втрата первинності сім’ї і знеособленість стосунків у зовнішньому оточенні;

4) сучасній сім’ї властива соціальна і географічна мобільність, пов’язана із самостійним і неза­лежним професійним та особистісним самовизначенням дітей без спадкоємності соціально­го статусу і професійної спеціалізації батьків;

5) система «родиноцентризму» з орієнтацією на матеріальні блага, родинну відповідальность, народження і виховання дітей, турботу про ста­рість батьків, домінування авторитету батьків і родичів поступається місцем системі «егоцен­тризму» з цінностями індивідуалізму, незалеж­ності, особистих досягнень, посиленням «Я»;

6) відбувається перехід від централізованої роз­ширеної сімейної системи до децентралізова­них нуклеарних сімей, в яких подружні зв’язки стають вищими за родово-сімейні;

7) розлучення за ініціативою чоловіка витісня­ється розлученням, викликаним міжособис­тісною несумісністю подружжя;

8) відбувається перехід від «закритої» до «від­критої» системи вибору партнера на основі міжособистісної вибірковості;

9) на зміну культурі багатодітності з жорстким табу на вживання контрацепції приходить культура індивідуального втручання в репро­дуктивний цикл;

10) норми, пов’язані з феноменом багатодітності сім’ї, історично виживають себе. У XX ст. відбувається спонтанне скорочення кількості дітей в сім’ї, частішають розлучення, рідше укладаються шлюби.

Психологія сімейних стосунків концентрує ува­гу на дослідженні закономірностей міжособистіс­них відносин в родині (їх стійкості, стабільності) з позицій впливу на розвиток особистості. Знання закономірностей дозволяє проводити практичну роботу з сім’ями, діагностувати і допомагати пере­будовувати сімейні взаємини. Основні параметри міжособистісних стосунків — статусно-рольові відмінності, психологічна дистанція, валентність відносин, динаміка, стійкість. Новим напрямом в розвитку психології сімейних відносин є роз­робка її методологічних основ, опора на які до­зволяє уникнути фрагментарності, випадковості, інтуїтивності у розумінні подружніх взаємин як частини структурованої цілісності, елементи якої взаємопов’язані та взаємообумовлені.