Родина і її сучасні моделі. Функції родини: нормально функціонуючі й дисфункціональні родини.

 

Аналіз наукових досліджень дозволяє насамперед виокремити поняття функціональної і дисфункційної сім'ї. За Е. Ейдеміллером, В. Юстицькісом, сім'я, що нормально функціонує, - це сім'я, яка відповідально та диференційовано виконує свої функції, внаслідок чого задовольняється потреба у зростанні та змінах як сім'ї у цілому, так і кожного її члена [1].

В.М. Дружинін “ нормальною сім'єю”, гармонійною сімєю пропонує вважати сім'ю, яка забезпечує необхідний мінімум благополуччя, соціального захисту і “просування” своїм членам, створює потрібні умови для соціалізації дітей до досягнення ними психологічної чи фізичної зрілості. Це сім'я, яку не дезорганізують сімейні труднощі, яка здатна протистояти проблемам, адаптуватися до змін за допомогою внутрішніх ресурсів, з найменшими втратами подолати кризи сімейного життя.

Аналізуючи сім'ю як систему відносин, В.М. Дружинін виокремлює три системоутворюючі аспекти: відношення “домінування -підкорення”, відповідальність та психологічну близькість. Як правило, зазначає вчений, психологічна близькість негативно корелює з відношенням “домінування - підкорення”, оскільки чим більшою є влада однієї людини над іншою, тим меншою є психологічна близькість між ними. На його думку, максимально стабільною є сім'я, у якій суб'єкт відповідальності і влади є однією і тією самою особою, а члени сім'ї психологічно ближче до нього, ніж один до одного [2, с 41].

В. Сатір говорить про “ зрілу” сім'ю, яка характеризується чесними і прямими комунікаціями, любов'ю, адекватною самооцінкою, позитивними настановами, відкритістю соціальним зв'язкам і впливам. Така сім'я має здатність до узгодженого і продуктивного розв'язання складних ситуацій [3].

Інтегральним показником функціональності сім'ї вважаються процес розв'язання сімейних проблем, подолання складних, стресових ситуацій. Основою оцінки функціонування сім'ї виявляється не загальна або індивідуальна задоволеність, не відсутність конфліктів, не наявність труднощів у її функціонуванні, а ефективність сімейних механізмів інтеграції сім'ї та особистості, тобто реакція сім'ї на труднощі, необхідність перебудувати своє життя і стосунки.

Рівень функціонування сім'ї можливо визначати шляхом аналізу реалізації нею своїх основних функцій - комунікативної, господарсько-побутової, виховної та інших. Отже, збої у сімейному функціонуванні можуть об'єктивно визначатися через якість виконання сім'єю її історично зумовлених соціальних функцій.

На шляху вивчення оптимального сімейного функціонування і сімейних взаємин основними труднощами, на думку О.С. Сермягіної, є недостатня розробленість системи категорій для означення порушень сімейних взаємин і недостатність емпіричних критеріїв їх виявлення [4]. Авторка зазначає, що як критерії благополуччя окремо і в комплексі зазвичай розглядаються наявність стійких подружніх почуттів (любов, симпатія, повага одне до одного); наявність між подружжям взаєморозуміння, емоційної та духовної єдності; суб'єктивне відчуття щастя; подружня сумісність характерів, смаків, інтересів, ціннісних орієнтацій; рольова узгодженість подружжя у реалізації шлюбно-сімейних функцій; фізичне і психічне здоров'я обох членів подружжя; задоволеність сексуальними стосунками; відсутність у сім'ї конфліктів та сварок; наявність у сім'ї фізично здорових та психічно повноцінних дітей; стійкість шлюбу у часі, збереження стосунків навіть у складних умовах; певний рівень матеріального благополуччя. Як видно з цього переліку, одні критерії стосуються взаємин подружжя, інші орієнтовані на аспекти взаємодії, в основі третіх лежить об'єктивна оцінка виконання сім'єю її соціальних функцій, четверті є суб'єктивною оцінкою сімейного життя.

Оскільки основою сім'ї є подружні взаємини, то часто функціональність сім'ї розглядається насамперед через якість цих взаємин. Різні точки зору на якість шлюбу коротко можна представити таким чином. Хорошим шлюбом вважають той, який характеризується наступними ознаками: толерантність, повага один до одного, чесність, бажання бути разом, подібність інтересів та ціннісних орієнтацій. Стабільний шлюб відзначається співпадінням інтересів та духовних цінностей подружжя та контрастністю (компліментарністю) їх особистісних якостей.

Системна концепція визначає такі ознаки функціональної сім'ї як:

гнучкість і згуртованість, оптимальні межі (як зовнішні так і внутрішні - всередині підсистем), чітка і зрозуміла ієрархія, відсутність міжпоколінних коаліцій, альянсів.

Отже, функціональна сім'я - досить багатозначний феномен, що охоплює як структурно-функціональні, так і змістові аспекти взаємодії; багатомірне явище, узагальненими корелятами якого виступають такі ознаки як особистісний індивідуальний розвиток членів сім'ї, спосіб подолання сім'єю труднощів, певні характеристики сім'ї як системи (гнучкість, згуртованість, прямі комунікації тощо).

Проблема порушення сімейного функціонування досить Грунтовно розроблена в межах системного підходу. Так, М. Боуеном були сформульовані узагальнені критерії дисфункційності сімейної системи: низький рівень автономії, недиференційованість маси „ти" і „вони", закриті межі, ригідність правил і норм, низький рівень емоційної підтримки, нерозвинена мета комунікація [5].

Ознаки дисфункційної сім'ї за Bradshaw: закритість сім'ї, непроникність або розмитість меж індивідів, „заморожені" правила і ролі, вакуум інтимності, секрет сім'ї, що підтримується всіма її членами, конфліктні взаємини, абсолютизація влади, контролю, схильність до полярності почуттів і суджень, відкидання проблем і підтримування ілюзій [6].Загалом порушення життєдіяльності сім'ї Е. Ейдеміллер, В. Юстицькіс розглядають як складне утворення, що включає фактори, які його зумовлюють (складність, з якою зіштовхнулася сім'я), несприятливі наслідки для сім'ї та її реакцію (зокрема, усвідомлення порушення членами сім'ї). Розглядаючи фактори, що зумовлюють сімейні деформації, автори говорять про досить широкий спектр обставин: особливості соціального середовища, умови життєдіяльності сім'ї, особистісні зміни одного з подружжя, які можуть ускладнити функціонування сім'ї [1, с 29].

При розгляді порушень життєдіяльності сім'ї враховується насамперед те, як вони діють на її членів. Як правило, ті або інші потреби членів сім'ї виявляються незадоволеними, що гальмує розвиток особистості, зумовлює виникнення нервово-психічної напруги, тривоги. Як правило, найбільше потерпає найслабший член сім'ї - дитина, в якої формуються певні симптоми - поведінкові, психологічні, психосоматичні розлади.

Російські дослідники розрізняють дисфункційні сім'ї з відкритою та закритою формою неблагополуччя. До першої групи відносять сім'ї з алкогольною залежніст ю, конфліктні сім'ї. Конфліктні сім'ї характеризуються конфронтуючим типом взаємин між подружжям та між батьками та дітьми. Для них характерні сварки, взаємні зневага, погрози, або навпаки тривала відсутність контактів. Серед причин, що породжують конфліктність сім'ї, виокремлюють невротизацію батьків, що передається дітям, кризу подружніх взаємин, нестатки, низький соціально-економічний статус, педагогічну неспроможність батьків. Конфліктна сім'я відчужує дитину, яка нерідко рятується поза її межами. Одним із різновидів дисфункційної є алкогольна сім'я. У такій сім'ї, батьки, хворі на алкоголізм, ведуть аморальний, паразитичний спосіб життя, зневажають потреби дітей.

До групи прихованого сімейного неблагополуччя відносять сім'ї, орієнтовані на успіх дитини, “псевдовзаємні”, сім'ї відомих або багатих людей. Виокремлюють також “межові” сім'ї - з недієздатними членами, з дітьми-інвалідами, з порушенням структури сімейних ролей.

Відкритим залишається питання щодо неповних сімей: думка дослідників-психологів щодо їх благополуччя/неблагополуччя є неоднозначною. Багато з них вважають, що неповна сім'я виступає як умовно неблагополучна вже через неповноту своєї структури. Водночас наявні емпіричні дослідження, які свідчать, що в таких сім'ях спостерігається тенденція продуктивного подолання життєвих труднощів, що робить такі сім'ї успішними, а відповідно - нормально функціонуючими [6].