Поняття і зміст адміністративно-правових відносин

Адміністративно-правові відносини (або адміністративні правовідносини) традиційно розглядаються як результат регулюючого впливу адміністративно-правової норми на суспільні відносини, внаслідок чого вони перетворюються на правові відносини. Ключовою тут є теза про те, що адміністративно-правової форми можуть набути різні види суспільних відносин, і насамперед державно-управлінські відносини, котрі становлять вагому частку в змісті предмета адміністративно-правового регулювання.

У цьому зв'язку важливо з'ясувати, чи можливе взагалі здійснення регулювання нормами адміністративного права за межами правовідносин? Адміністративно-правова практика дає на це питання позитивну відповідь. Дійсно, реалізація адміністративно-правових норм шляхом їх додержання (яке виступає різновидом виконання цих норм) відбувається поза адміністративними правовідносинами. Адже такий варіант реалізації норм являє собою пасивну поведінку суб'єкта адміністративного права, який не допускає порушень приписів відповідних норм, і тому ця поведінка не потребує взаємодії з іншими суб'єктами.

Адміністративно-правові відносини — це врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, в яких їх сторони (суб'єкти) взаємозв'язані й взаємодіють шляхом здійснення суб'єктивних прав і обов'язків, встановлених і гарантованих відповідними адміністративно-правовими нормами.

Отже, першорядна роль у визначенні змісту адміністративно-правових відносин належить їх сторонам (суб'єктам). Такими сторонами виступають суб'єкти адміністративного права, тобто носії передбачених адміністративно-правовими нормами прав і обов'язків, котрі здатні ці права реалізовувати, а покладені обов'язки виконувати.

Вирішальною особливістю адміністративно-правових відносин є те, що однією із сторін завжди є носій юридично-владних повноважень щодо інших суб'єктів, якими його наділяють адміністративно-правові норми. Адміністративно-правові відносини формуються, як правило, в особливій сфері суспільного життя — публічному (державному і самоврядному) управлінні, і насамперед у зв'язку із здійсненням органами виконавчої влади своїх владно-розпорядчих функцій. Ця особливість адміністративних правовідносин прямо випливає зі змісту предмета адміністративно-правового регулювання.

Адміністративні правовідносини можуть виникати за ініціативою будь-якої із сторін. Проте згода або бажання другої сторони не є обов'язковою умовою їх виникнення. Адміністративні правовідносини можуть виникати всупереч бажанню другої сторони. Наприклад, у разі звернення громадянина до міністерства останнє незалежно від свого “бажання” зобов'язане на таке звернення відреагувати і розглянути звернення громадянина. Аналогічна ситуація виникає і тоді, коли другою стороною є не громадянин, а нижчестоящий орган управління або підприємство, установа, організація. Зрозуміло, що органи виконавчої влади мають право породжувати адміністративні правовідносини в односторонньому порядку, керуючись інтересами держави і завданнями, що стоять перед ними. Відтак адміністративно-правові відносини можуть виникати за ініціативою будь-якої із сторін без згоди другої сторони.

Суперечки, що виникають між сторонами адміністративних правовідносин, вирішуються, як правило, у позасудовому порядку, тобто шляхом прямого розпорядження правомочного органу.

Отже, адміністративно-правові відносини завжди мають публічно-владний характер, оскільки один з їх суб'єктів обов'язково має юридично-владні повноваження щодо інших учасників цих відносин.

Виникнення адміністративно-правових відносин — це, по суті, юридичний рівень об'єктивізації загальної волі держави в реальній поведінці конкретних суб'єктів. Процес виникнення (формування) правовідносин має три послідовно здійснюваних етапи:

по-перше, визначається необхідність (доцільність) і можливість встановлення конкретного адміністративно-правового відношення;

по-друге, створюється відповідна юридична конструкція, тобто своєрідна абстрактна модель адміністративного правовідношення. Закріплюється ця модель в адміністративно-правових нормах;

по-третє, відбувається реалізація відповідних правових норм і, як результат, виникають сталі юридичні зв'язки між адресатами норм у формі адміністративно-правових відносин. Водночас адміністративні правовідносини виникають (так само, як і змінюються та припиняються) лише з настанням конкретних обставин, які прийнято називати юридичними фактами.

Адміністративно-правові відносини — це суспільні відносини у сфері державного управління, учасники яких виступають носіями прав і обов'язків, урегульованих нормами адміністративного права.

Адміністративно-правові відносини є різновидом правових відносин, а тому характеризуються їх загальними ознаками.

Складовими частинами адміністративно-правових відносин є: суб'єкти, об'єкти та юридичні факти.

17. Юридичні факти та їх класифікації:

Юридичний факт — це життєва обставина, з якою норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Учасники адміністративно-правових відносин мають конкретні права та обов'язки і є суб'єктами правовідносин. Об'єкт — це те, заради чого виникають правовідносини. Об'єктом адміністративно-правових відносин є поведінка учасників управлінських відносин (дії, утримання від дій).

 

Адміністративно-правові відносини характеризуються усіма ознаками правових відносин, але, крім цього, мають деякі особливості, які полягають у тому, що:

1. адміністративно-правові відносини складаються у сфері управління, тобто в повсякденній практичній реалізації завдань і функцій держави щодо здійснення управління господарським, соціально-культурним будівництвом, адміністративно-політичною сферою, іншою управлінською діяльністю;

2. в усіх відносинах однією із сторін обов'язково є орган виконавчої влади (державного управління) або громадська організація, наділена державно-владними повноваженнями;

3. адміністративно-правові відносини — це особливий зв'язок між їх учасниками, один з яких за даних обставин має право вимагати від іншого такої поведінки, яка передбачена адміністративно-правовою нормою;

4. орган управління зобов'язаний реалізувати свої матеріально-правові та процесуальні права, тобто право є одночасно і обов'язком суб'єкта адміністративно-правових відносин;

5. адміністративно-правові відносини можуть виникнути за ініціативою будь-якого суб'єкта адміністративного права, але згода іншої сторони не є обов'язковою умовою для їх виникнення;

6. порушення однією із сторін своїх обов'язків зумовлює її відповідальність не перед іншою стороною, а перед державою в особі її компетентних органів;

7. адміністративно-правові відносини, що виникають між органами виконавчої влади та іншими суб'єктами адміністративного права, не завжди є відносинами, які здійснюються за методом влади та підпорядкування. Ці відносини можуть реалізовуватися на засадах як влади і підпорядкування, так і рівності сторін, тобто кожна сторона зобов'язана виконувати конкретні вимоги правової норми. Тут завжди має місце подвійний зв'язок.

Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, припинення або зміну правових відносин.

Юридичні факти є необхідними умовами для виникнення правовідносин і характеризуються такими ознаками:

знаходять свій вияв у зовнішніх обставинах або подіях матеріального світу і пов'язані з їх наявністю або відсутністю;

прямо або опосередковано передбачені нормами права;

викликають передбачені законом юридичні наслідки.

Юридичні факти чисельні і багатогранні, тому і класифікуються за різними ознаками: за вольовою, юридичними-наслідками, складом, тривалістю дії.

За вольовою ознакою юридичні факти поділяються на юридичні дії та юридичні події.

Юридичні дії — це факти, які породжують, змінюють або припиняють правовідносини на основі волевиявлення людей. У свою чергу вони поділяються на правомірні (наприклад, вихід на пенсію, поступлення на роботу, реєстрація шлюбу і т. ін.) і неправомірні (наприклад, усі види правопорушень)...

Юридичні події— це такі обставини, які породжують, змінюють або припиняють правовідносини незалежно від волі людей (наприклад, стихійні лиха, пожежі, землетруси і т. ін.). З ними пов'язано виникнення правових відносин по відшкодуванню збитків, по спадкоємству, по виплаті страхових винагород і т. ін. Ці події ніяких юридичних зобов'язань не викликають, а лише служать підставами для них.

За юридичним наслідками юридичні факти бувають: а) правоутворюючі; б) правозмінюючі; в) правоприпиняючі (наприклад, акт купівлі автомобіля породжує виникнення права власності на автомобіль у покупця, перехід на іншу роботу змінює коло прав і обов'язків робітника, а скасування державної реєстрації припиняє існування юридичної особи).

 

За складом юридичні факти бувають: а) прості; б) складні.

Прості юридичні факти складаються з однієї життєвої події або дії суб'єктів права (наприклад, написання заяви про відпустку).

Складні представляють собою сукупність кількох простих юридичних фактів (наприклад, призив громадянина на дійсну військову службу вимагає українського громадянства, досягнення певного віку, наявності певного стану здоров'я, відсутності права на відстрочку).

 

За тривалістю дії юридичні факти бувають: а) одноразові; б) тривалі.

Особливу роль у розвитку правовідносин відіграють юридичні факти, які називають фактичним складом. При їх наявності виникнення правовідносин потребує кількох умов (тобто сукупності юридичних фактів). Наприклад, для виходу робітника на пенсію необхідно: а) досягнення особою пенсійного віку; б) наявність трудового стажу; в) представлення необхідних документів; г) прийняття компетентним органом рішення про призначення пенсії.

Фактичний склад відрізняється від складного юридичного факту тим, що він складається з різних юридичних фактів. Якщо складний юридичний факт — це багатоаспектне (однак ціле) явище, то фактичний склад — це сукупність різних явищ. Для фактичного складу необхідна не тільки наявність усіх складових елементів юридичних фактів, але й певне послідовне накопичення, визначений порядок його елементів. Наприклад, факт визнання підприємства банкрутом настає не тоді, коли підприємство не може задовольнити вимоги своїх кредиторів, а тільки після проходження певної процедури і визнання банкрутом саме в суді.

Юридичні факти відіграють активну роль у правовій системі, вони з'єднують норми права з реальними суспільними відносинами. За їх допомогою життєві обставини набувають юридичного значення і таким чином впливають на соціальні процеси і явища, направляючи їх у необхідне русло.

 

18. Види адміністративно-правових відносин та їх характеристика:

Існує значна кількість критеріїв для класифікації адміністративно-правових відносин. Відобразімо основні з них.

За характером взаємодії суб'єктів;

- вертикальні - класичні для адміністративного права відносини, коли одна зі сторін (суб'єктів) має владні повноваження стосовно іншої, яка їй підпорядкована. Прикладами адміністративно-правових відносин • вертикального виду можуть бути відносини між вищими та нижчими органами виконавчої влади, та правові відносини у Збройних силах чи органах внутрішніх справ. Слід наголосити, що без класичних (вертикальних) адміністративно-правових відносин неможливе існування держави як такої, бо вона не зможе виконувати покладені на неї загальнодержавні публічні функції;

 

- горизонтальні. Виникають між не підпорядкованими один одному органами державної влади, підприємствами, установами, громадянами та ін. Наводячи як приклад адміністративний договір між органом виконавчої влади та органом місцевого самоврядування, слід зазначити, що зростання саме таких горизонтальних адміністративно-правових відносин - один із об'єктивних факторів демократизації суспільства. Якщо суб'єктом горизонтальних правовідносин виступає громадянин, то йдеться, звичайно, про реалізацію його законних прав чи свобод, в разі чого компетентні державні органи (які втілюють у життя і сприяють реалізації вказаних прав громадянина), виходячи з приписів норм права не можуть діяти інакше, як у рамках правового поля. Тобто, їхню поведінку заздалегідь визначено в чинному законодавстві, і характер виникаючих адміністративно-правових відносин є горизонтальним.

 

За метою:

 

- регулятивні - пов'язані з реалізацією позитивних завдань державної влади. Прикладом може слугувати положення, згідно з яким нормативно-правові акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю та зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації (Указ Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів виконавчої влади»). Йдеться про те, що завдяки нормам указаного указу ініційовано суспільні від­носини, врегульовані нормами адміністративного права, в яких проявляється саме регулятивний характер (вказане положення дозволяє регулювати, координувати підзаконну нормотворчість, щоб її прояви не суперечили положенням Конституції та законів України);

 

- правоохоронні - пов'язані з реалізацією засобів адміністративної відповідальності до правопорушників. Наприклад, у разі порушення встановлених правил громадського порядку працівники правоохоронних органів можуть застосувати до правопорушника засоби адміністративного примусу. Правові відносини, які при цьому між ними виникають, матимуть характер правоохоронних. Нормативною основою легітимності виникнення подібних правовідносин може бути, для прикладу, п. 7.1 наказу МВС України від 20 жовтня 2003 р. № 1212 «Про затвердження Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України», відповідно до якого дільничні інспектори міліції мають право вимагати від громадян і службових осіб припинення злочину або адмініст­ративного правопорушення, а також дій, які перешкоджають здійсненню повноважень міліції, законній діяльності громадян. За предметом правового регулювання:

матеріальні. Виникають на основі матеріальних норм адміністративного права;

процесуальні. Виникають на основі процесуальних норм адміністративного права.

 

За характером дій зобов'язаного суб'єкта:

- активні - коли зобов'язаний суб'єкт повинен учинити якісь дії (у певному віці отримати паспорт чи з'явитись у військкомат у разі отримання повістки);

- пасивні - коли зобов'язаний суб'єкт повинен утриматися від учинення певних дій (не вчиняти правопорушення).