Релігійна філософія ХХ ст.: неотомізм, тейярдизм.

Р елігійна філософія.У центрі сучасних релігійно-філософських досліджень стоїть проблема існування Бога (обґрунтування та захист основних релігійних догматів), свобода волевиявлення, питання етики, естетики, гуманізму тощо. Традиційно актуальними залишаються теми співвідношення віри й розуму, науки та релігії, синтезу філософських знань і теології. Але безперечним є й те, що доповненням до центральних проблем є проблема людини (антропологія), яка конкретизується питаннями про ставлення людини до Бога, місце й роль віруючої людини в суспільній практиці, визначення сенсу життя окремою особою, феномен гріховності, містичне одкровення тощо. Сучасна релігійно-філософська думка аналізує людину з огляду на негативні й позитивні сторони існування сучасної цивілізації, ставить важливе питання про сенс людського існування й засоби його досягнення, вивчає роль науково-технічного прогресу, аналізує уроки псевдодосягнень сучасної культури (глобальні проблеми сучасної цивілізації), пропонує власні стратегію й тактику протидії злу, насильству та агресії, які розростаються в сучасному суспільстві як ракові клітини.

Найвпливовішою релігійно-філософською школою сьогодні є неотомізм, який репрезентують Етьєн Жільсон (1884— 1978 рр.), Жак Марітен (1882— 1973 рр.) та ін. В основі неотомізму лежить учення Фоми Аквінського (томізм). Цій релігійно-філософській школі притаманні нова філософська реінтерпретація томізму через принципи антропоцентризму, використання нових філософських категорій, які є характерними для таких напрямів, як феноменологія, герменевтика та ін. («індивідуальність», «особистість», «розуміння» тощо). Предметом філософствування неотомістів залишаються традиційні проблеми томізму: можливості інтеграції розуму й віри, співіснування релігії та науки, визнання двох цінностей — істини розуму й віри, пошук аргументів про необхідність домінування теології над філософією, можливості синтезу матеріалізму та ідеалізму тощо. Позаяк головним завданням томізму було доведення існування Бога й розуміння його місця в світі, то сьогодні воно доповнюється проблемою буття людини. Неотомісти створюють новий образ особистості, яка творить свій культурно-історичний світ на основі божого провидіння. Неотомістські концепції людини та її взаємовідносин з іншими людьми витікають з ідеї загальної рівності (хоча остання трактується на релігійній основі й визначає рівність у стражданні та смерті). Тому вищою цінністю людського буття проголошується свобода.На цій цінності неотомісти пропонують будувати соціальні відносини, родинні, культурні зв ’язки та статеві стосунки тощо. Сучасний неотомізм у своїх дослідженнях звертається до новітніх філософських концепцій (звичайно, за повного збереження традицій «Ангелічного доктора»), наприклад, феноменології та герменевтики, які, як відомо, використовував у своїх працях Папа Римський Іван Павло II [Кароль Войтила (1920— 2005 рр.)]. На позицію неотомізму в аналізі людини як елемента буття вплинула новітня філософська антропологія. Саме тому неотомісти стверджують, що людина є безпосереднім учасником історичного процесу, певною мірою її творцем, що, зрештою, веде до найвищого етапу розвитку суспільства — Граду Божого. Реалізація цієї ідеї в сучасному світі має гуманістичний потенціал. Звичайно, суспільство сьогодні не може прийти до стану Граду Божого так, як зазначав Фома Аквінський. Але ця ідея (неотомістська позиція) дає підстави для критичного переосмислення ідей соціалістичного та комуністичного суспільства, а разом з ними и капіталізму задля пошуку нових найвищих релігійно-моральних принципів організації суспільного життя.

Іншим напрямком сучасної теологічної філософії, протистояли неотомізму, є тейярдизм.

Його основоположник - сучасний теологічний філософ П'єр Тейяр де Шарден (1881 - 1955).

Мета Тейяра де Шардена: створити феноменологію - комплексну науку, яка з'єднувала в собі досягнення наук і теологічну філософію і пояснювала б основи Всесвіту.

Найважливіший принцип філософії Тейяра де Шардена - еволюціонізм, згідно з яким всього в світі (живої, неживої природи) була притаманна еволюція.

За своєю спрямованістю тейярдизм був реформаторським течією в теологічної філософії, багато в чому спирався на досягнення природничих наук, критикував багато догми католицизму.