Філософія О. Конта і неопозитивізм.

У своєму розвитку позитивізм пройшов чотири основні стадії:

• класичний позитивізм (О. Конта і Г. Спенсера);

• махізм;

• неопозитивізм;

• постпозитивізм.

Засновником позитивізму вважається Огюст Конт (1798 - 1857) - французький філософ, учень Сен-Сімона. Також великий вклад у становлення і розвиток позитивізму внесли Джон Мілль (1806 - 1873) і Герберт Спенсер (1820 - 1903).

На думку Конта, філософський спір між матеріалізмом і ідеалізмом не має серйозних підстав і безглуздий. Філософія повинна відмовитися як від матеріалізму, так і від ідеалізму і грунтуватися на позитивному (науковому) знанні. Це означає, що:

• філософське знання має бути абсолютно точним і достовірним;

• для його досягнення філософія повинна використовувати науковий метод при пізнанні і спиратися на досягнення інших наук;

• основний шлях для отримання наукового знання в філософії - емпіричне спостереження;

• філософія повинна досліджувати лише факти, а не їх причини, "внутрішню сутність" навколишнього світу та інші далекі від науки проблеми;

• філософія має звільнитися від ціннісного підходу і від оціночного характеру при дослідженні;

• філософія не повинна прагнути стати "царицею наук", сверхнаукой, особливим загальнотеоретичних світоглядом - вона повинна стати конкретною наукою, спирається на арсенал саме наукових (а не будь-яких інших) коштів, і зайняти своє місце серед інших наук.

 

Конт також висунув закон двоїстої еволюції - інтелектуальної і технічної. В зв'язку з цим філософом були виділені:

• три стадії інтелектуального розвитку;

• три стадії технічного розвитку.

До стадії інтелектуального розвитку належать:

• теологічна (світогляд грунтується на релігії);

• метафізична (світогляд, інтелектуальний розвиток засновано на несистематичний, вероятностном знанні);

• позитивна (заснована на науці).

До стадії технічного розвитку належать:

• традиційне суспільство;

• доіндустріальне суспільство;

• індустріальне суспільство.

Стадії інтелектуального та технічного розвитку в цілому відповідають один одному:

• теологічна - традиційному суспільству;

• метафізична - доіндустріальному суспільству;

• позитивна (наукова) - індустріальному суспільству. Філософія Конта лише заклала основи позитивізму. Надалі (аж до сьогоднішніх днів) позитивістська філософія доповнювалася й удосконалювалася низкою інших філософів.

Навпаки, дуже популярним і поширеним в першій половині і середині XX ст. напрямком філософії був неопозитивізм.

Основними представниками неопозитивізму були:

• філософи "Віденського гуртка" (М. Шлік - засновник, його послідовники - Р. Карнап, О. Нейрат, Г. Рейехенбах);

• представники Львівсько-Варшавської школи (А. Тарський, Я. Лукасевич);

• Б. Рассел (1872 - 1970);

• Л. Вітгенштейн (1889 - 1951).

Головна ідея неопозитивізму - філософія повинна займатися логічним аналізом мови науки, оскільки мова, як і мова науки, - головний засіб, через яке людина позитивно (вірогідно, науково) сприймає навколишній світ.

Філософія повинна займатися логічним аналізом тексту, знаків, понять, зв'язків усередині знакових систем, семантикою (змістом), укладеної в знаках (цим неопозитивізм зближується з герменевтикою).

Основний принцип неопозитивізму - принцип верифікації - порівняння всіх положень науки з фактами досвіду. Лише тоді положення, поняття має сенс, становить інтерес для науки, коли його можна верифікувати - піддати дослідної перевірки фактами.

Більшість проблем колишньої філософії (буття, свідомість, ідея, Бог) - верифікації не підлягають, а отже, ці проблеми є псевдопроблеми, що не мають достовірного наукового дозволу. Вони повинні бути виключені з філософії.

Інший основною метою неопозитивізму (крім логічного аналізу мови науки) є звільнення філософії від метафізичних (не мають достовірного наукового рішення) проблем.