Проблема життя з точки зору екзистенціальної філософії.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Проблема життя з точки зору екзистенціальної філософії.



Однією з найзначніших філософських течій сучасності є екзист енціалізм (філософія існування).Ця течія сформувалася під впливом ідей «філософії життя» та «феноменології»1. Його засновником вважають датського мислителя XIX ст. Сьорена К ’єр- кеґора ( 1813— 1855 рр.), який основою свого філософствування обрав християнський світогляд у поєднанні з власними релігійними переживаннями віри в Бога та аналізом сенсу людського існування. Філософ заперечував позитивне значення раціональної філософії, критично ставився до можливостей людського розуму, звинувативши його в знищенні індивідуальності людини. Основною тезою філософії К ’єркегора був вислів: «Розум приводить людину до відчаю, а віра рятує й дає надію». У подальшому екзистенціалізм репрезентували такі німецькі філософи, як Мартін Гайдеґґер ( 1889— 1976 р.), Карл Ясперс ( 1883— 1969 рр.), французькі мислителі Габріель Оноре Марсель (1889— 1973 рр.), Альбер Камю (1913— 1960 рр.) і Жан-Поль Сартр (1905— 1980 рр.). Загалом філософи-екзистенціалісти головну увагу спрямовують на пошук сенсу життя, існування окремо взятої людини в замкнутому індивідуальному просторі (незважаючи на її об’єктивну взаємодію, спілкування з іншими людьми). Суспільство інтерпретується як певна сила, що пригнічує людську індивідуальність і неповторність, воно деперсоналізує особу, веде до втрати особистого «Я», власної екзистенції як буття, яке усвідомлює свою скінченність. Загалом екзистенціалісти вважають, що одного інтелекту недостатньо не лише для повноцінного життя, а й для розуміння істинної картини світу; домінуючим чинником у житті є метафізичний страх, що виявляється в побоюваннях не знайти своє місце в світі, прожити «чуже» життя тощо; кожна людина повинна постійно обирати свій власний шлях між істинним і неістинним існуванням (як говорив Сартр, людина приречена переживати свободу вибору власного існування); неістинне існування — це результат конкретного соціального оточення, що перетворює лю дину на «Ми», стандартизує її, робить її життя марним і нудним; головними характеристиками соціального існування стають дискретність, історичність, тимчасовість, що орієнтує на «хворобливий» інтерес до історії. Крім вищезазначеного, екзистенціалізм характеризується активним прагненням філософського аналізу кризових ситуацій, які притаманні сучасній цивілізації (глобальні проблеми сучасності). Екзистенціалізм пропонує перший крок виходу з кризи суспільства через подолання кризи особистості(новий аналіз свого внутрішнього світу (своєї сутності), конкретну оцінку людських здібностей і можливостей). Французькі екзистенціалісти Марсель, Камю, Сартр від професійно філософського аналізу перейшли до художнього зображення різних форм екзистенції й, навпаки — від художніх форм екзистенції до її філософського осмислення та аналізу. Вони вважали, що література й мистецтво найбільш точно відображають сутність людського бутя

 

Франкфуртська школа.

 

Структуралізм.

Структуралізм виник як напрям в зв'язку з переходом гуманітарних наук від описово-емпіричного до абстрактно-теоретичного методу дослідження: моделювання, формалізації і математизації досягнутих результатів. Суть методу пізнання структуралістів зводиться до наступного:

І/ виділення певної множини об’єктів /масиву/, "корпусу" текстів, в яких можна передбачити наявність єдиної структури, інваріанта.

2/ Розкладання текстів на елементарні частинки, в яких типові відношення зв’язують однорідні пари елементів.

3/ Систематизація відносин і побудова абстрактної структури шляхом моделювання.

4/ Виділення із структури всіх теоретично можливих наслідків і перевірка їх на. практиці.

 

Герменевтика.

Оригінальним напрямом сучасної філософії та гуманітарних наук стала герменевт ика.Саме поняття «герменевтика » означає мистецтво р о з ’яснення,тлумачення тексту, пам ’яток духовної культури. Окремими елементами герменевтики є переклад з іноземних мов, діалог, реконструкція, інтерпретація, реінтерпретація тощо. Першим етапом формування герменевтичного вчення вважають мистецтво тлумачення волі богів у Стародавній Греції. Гер- мес, трактуючи волю богів, винайшов мову й став засновником практики коментування, що ввійшла в християнську теологію. У Середньовіччі герменевтика розвивалась у формі екзегетики як способу трактування Святого Письма. В епоху Відродження (Реформації) герменевтичними прийомами користувалися теоретики протестантизму, які намагалися відокремити Божі істини в тексті від суб’єктивістських інтерпретацій смертних людей. Засновниками герменевтики вважають протестантського філософа Фрідріха Ш лейєрмахера (1768— 1834 рр.), а згодом Едмунда Гуссерля (1859— 1938 рр.), М артіна Гайдеггера (1889— 1976 рр.) і Ганса Ґадамера (1900— 2002 рр.). Ф. Шлейєрмахер характеризував герменевтику як метод р о зуміння історичних п а м ’ят ок і текстів.Він уважав, що людина, крім уміння читати й писати, повинна отримати знання про те, як розуміти текст. Спершу необхідно засвоїти певну систему правил розуміння тексту для їх практичного використання (метод герме- невтичної реконструкції). В основі герменевтичної реконструкції лежить механізм «вживання» у внутрішній світ автора через фіксацію в тексті змістовного й граматичного. Для цього герменевт використовує емпатичні способи «вживання» в текст, відчуття суб’єктивного світу автора, його творчої лабораторії (герменев-тичне коло). Становлення герменевтики як філософської течії пов’язане з іменем М. Гайдеґґера, який головною категорією герменевтики вважав «розуміння», й зокрема говорив про те, що всі знання сучасного світу слід сприймати як текст, який необхідно зрозуміти. Категорія«розуміння» стала основною характеристикою буття філософії герменевтики.На думку послідовників герменевтики, філософія пронизана розумовою активністю, яка спрямована на те, щоб осягнути світ. Людина намагається подолати брак знань про світ через їх повне розуміння, аби визначити своє місце в світі та сенс життя. У такому контексті філософська герменевтика— це тлумачення думки або мови інших, унаслідок якого лю дина м ож е почути «голос буття», а розум іння — це спосіб (уміння) слухати інших.Розуміння оточуючого світу може бути адекватним та неадекватним. Загального розуміння немає, тому кожна людина проходить шлях від неадекватних поглядів на світ до власного адекватного розуміння світу і його тлумачення. Найвідомішим представником герменевтики був також Ганс Ґадамер, який тлумачив розуміння як першооснову людського буття, що дає людині змогу вибудувати адекватне ставлення до світу. Людина спілкується з іншими людьми (оточуючим її світом) за допомогою мови й діалогу. На думку представників герменевтики, діалог є основоположним поняттям герменевтично-го мет оду (й водночас філософії та науки). Діалог передбачає щонайменше текст, інтепретатора й час. Тобто в діалозі є духовні традиції, які лю дина інтерпретує з метою розуміння й пояснення сьогодення. Діалог розпочинається з правильного формування запитання, яке занурює співрозмовника в герменевтичне коло. Отже, герменевтика— це філософські характеристики всіх знань людини про світ і спосіб її існування в ньому. Герменевтика м ає на м ет і не лиш е зрозуміти текст, а насамперед зробити його н о в і «інтерпретації>>.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.235.183 (0.006 с.)