Тестові завдання до дистанційного курсу

«ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»

 

1. Для Античного періоду характерно розуміння творчості в такої формі, як:

а) творчість як творення історії;

б) творчість як вища форма діяльності людини;

г) творчість як мистецтво, ремесло.

 

2. До ознак творчості особистості за П. Енгельмаєром не відноситься:

а) цілісність;

б) зародження ідеї;

в) раптовість;

г) рефлексія.

 

3. Здібності художника за Гилфордом це все, окрім:

а) експресивність мислення;

б) ригідність мислення;

в) адаптивність;

г) висока асоціативність;

 

4. Який зміст має поняття творчості в епоху Відродження?

а) естетичний;

б) діяльнісний;

в) трансцендентний.

 

5. Творчість як екстатичний вихід за межі природного і соціального розуміється у:

а) феноменології;

б) філософії життя;

в) екзистенціоналізмі;

г) прагматизмі.

 

6. Творчість як наука та її практичне використання розуміється у такому напрямку, як:

а) феноменологія;

б) екзистенціоналізм;

в) філософія життя;

г) прагматизм.

 

7. Творчість як природно-біологічний процес і як створення культурно-історичного процесу характерне для:

а) феноменології;

б) філософії життя;

в) екзистенціоналізму;

г) прагматизму.

 

8. Психологічний атомізм в розумінні творчості притаманний для такого психологічного напрямку, як:

а) гештальтпсихологія;

б) асоціанізм;

в) транс персональний напрямок;

г) психоаналіз.

 

9. Творчість як цілісний процес розуміється у:

а) гештальтпсихології;

б) асоціанізмі;

в) філософії життя;

г) психоаналізі.

 

10. Творчість як сублімація лібідо розглядається у такому напрямку психології, як:

а) когнітивна психологія;

б) асоціанізм;

в) психоаналіз;

г) екзистенціоналізм.

 

11. До індивідуальних особливостей мислення, що сприяють творчості, відносяться всі, окрім:

а) самостійність мислення;

б) глибина мислення;

в) синестезія;

г) широта мислення.

 

12. Інтуїція це:

а) активний процес узагальненого та опосередкованого відображення дійсності, здійснюваний в ході предметної діяльності;

б) евристичний процес, що складається в знаходженні рішення задачі, на основі орієнтовного пошуку, не пов'язаного логічно або недостатнього для отримання логічного висновку;

в) психологічна активність, що пов'язана зі сприйняттям художнього твору, оцінка дійсності з точки зору загально-естетичних і власне художніх критеріїв і установок.

 

13. До основних функцій художнього тексту не належить:

а) передача інформації (комунікація);

б) моторна функція;

в) вироблення інформації;

г) зберігання інформації;

д) творча функція.

 

14. До факторів, що гальмують творчий процес, відносяться всі, крім такого, як:

а) підвищена значущість власних ідей;

б) ригідність мислення;

в) семантична гнучкість;

г) конформність.

 

15. Психологія творчості це -

а) розділ психології, що вивчає процес створення людиною нового, оригінального в різних сферах діяльності, насамперед у науці, техніці, мистецтві, а також формування, розвиток і структуру творчого потенціалу;

б) процес створення людиною різноманітних творів мистецтва;

в) ідея «глобальної креативності», розглянута в рамках визнання онтологічного статусу креативних процесів;

г) вища форма універсально розуміється креативності, іманентно притаманна всім рівням ієрархії буття; сприяє самозбереження і відтворення сущого за допомогою якісних трансформацій їх структур.

 

16. Художня уява це:

а) здатність психіки людини або відтворювати подумки минулі образи, або породжувати чуттєві і уявні образи в такому поєднанні, якого ще немає в реальності;

б) здатність свідомості синтезувати і творчо перетворювати сприйняття і уявлення, створювати образи і моделі буття у відповідності до принципів художнього, духовно-практичного освоєння світу;

в) активний процес узагальненого та опосередкованого відображення дійсності, що здійснюється в ході предметної діяльності.

 

17. До психологічних особливостей творчої дитини не належить:

а) допитливість;

б) широта інтересів;

в) конформізм;

 

18. Гармонія це:

а) діяльнісно-комунікативний підхід до аналізу продуктів творчості;

б) суб'єктивний фактор, що визначає емоційний баланс особистості;

в) антропологічна категорія;

г) естетична категорія, що означає цілісність, злитість, взаємодію всіх частин і елементів форм.

 

19. Художнє мислення це:

а) здатність свідомості синтезувати і творчо перетворювати сприйняття і уявлення, створювати образи і моделі буття у відповідності до принципів художнього, духовно-практичного освоєння світу;

б) психічна активність, яка пов'язана зі сприйняттям художнього твору, оцінка дійсності з точки зору загально-естетичних і власне художніх критеріїв та установок;

в) активний процес узагальненого та опосередкованого відображення дійсності, що здійснюється в ході предметної діяльності;

г) процес створення людиною різноманітних творів мистецтва.

 

20. Комунікація художня -

а) специфічна естетична діяльність і засіб спілкування в соціумі, в ході якої відбувається присвоєння особистістю художніх і культурних цінностей, формуються естетичні потреби і здатності до естетичної діяльності, естетичні ідеали;

б) конструктивно-творча діяльність свідомості, яка відрізняється здатністю поєднувати різноманітне, утримувати в уявленні ціле; проявляється в узагальненні, продукуванні і вираженні художніх ідей;

в) сприйняття художнього твору, оцінка дійсності з точки зору загально-естетичних і власне художніх критеріїв і установок (ідеалів, смаків, норм, канонів).

 

21. Відсутність видимого прогресу у вирішенні творчого завдання це:

а) стадія «осяяння» в творчому процесі;

б) дезінтеграція творчої діяльності;

в) стадія «інкубації» в творчому процесі;

г) стадія перевірки вірності обраного рішення.

 

22. Чуттєвий рівень пізнання містить такий компоненти, як:

а) уява;

б) пам'ять;

в) мова;

г) сприйняття;

д) мислення;

е) відчуття.

 

23. Творчій людині не притаманно:

а) підвищена сенситивність;

б) гострота перцептивних процесів;

в) конформність;

г) підвищена спостережливість в тому числі, до прихованих сторонам речей і явищ дійсності.

 

24. Перешкода щодо творчого процесу за Г. Ліндсеєм, К. Халом і Р. Томпсоном, це:

а) домінування творчого мислення над критичним;

в) самостійність мислення;

д) ригідність мислення.

 

25. Риси творчої людини за К. Сорокіним, Т. Амабайлом, М. Коллінзом, це все, крім:

а) незалежність думок;

б) інтернальний локус контролю;

г) винахідливість;

д) високий ступінь автономності.

е) гендерні стереотипи.

 

26. Художнє світогляд людини забезпечується:

а) лівою півкулею мозку та вихованням;

б) стволом мозку;

в) правою півкулею мозку, вихованням і навчанням.

 

27. До рівнів розвитку здібностей людини не відноситься:

а) задатки;

б) темперамент;

в) обдарованість;

г) талант;

д) геніальність;

 

28. Загальні здібності це:

а) спрямованість людини на винахідництво;

б) індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного здійснення певної діяльності й визначають відмінності в оволодінні необхідними для неї знаннями, вміннями та навичками;

в) індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного здійснення широкого кола видів діяльності - навчання, роботи, гри тощо;

г) здатність зробити вірний вибір однієї з альтернатив. Крім логічної складової, важливим критерієм оцінки тут є естетичний смак, тобто критерій витонченості і простоти.

 

29. Творча активність за своєю сутністю є:

а) надситуативною;

б) реактивною;

в) детермінованою.

 

30. До основних методів стимуляції творчої активності не належить:

а) брейнстормінг;

б) спостереження;

г) синектика;

д) тренінг креативності.

Глосарій

Аглютинація – один із засобів створення образів уяви. Дослівно – склеювання. В одному образі поєднуються різні якості, властивості тощо. У результаті створюється образ, що може бути далеким від об'єктивної дійсності.

 

Аналітична психологія – один з напрямків неофрейдизму,що заснований швейцарським психологом і культурологом К. Г. Юнгом. У центрі напрямку перебуває вчення про несвідоме,якому Юнг відводить провідне місце при поясненні причин виникнення особливостей психіки й поведінки людини. Переконавшись, що ідеї З. Фрейда,розроблені на матеріалі хворих істерією, незастосовні до шизофреніків, К. Юнг висунув іншу, ніж З. Фрейд, концепцію несвідомого. Крім індивідуального несвідомого К. Юнг виділяє ще колективне несвідоме. Інтерпретуючи із психологічної точки зору дані фізичної й культурної антропології (етнографії), історії культури й релігії, Юнг тлумачить колективне несвідоме як «осад» у психіці людини досвіду, що був нею отриманий в ході біологічної еволюції й культурно-історичного розвитку.

Асоціація - зв'язок між психічними явищами, що утворений за певних умов, при якої актуалізація (сприйняття, уявлення) одного з них спричиняє появу іншого.

Асоціація в мистецтві – засіб досягнення художньої виразності, що ґрунтується на виявленні зв’язку почуттів, образів, що виникають в процесі безпосереднього відображення дійсності з уявленнями, що містяться у пам’яті, або закріплені в культурно-історичній спадщині людської життєдіяльності.

Асоціанізм – одне з основних напрямків світової психологічної думки, що пояснює динаміку психічних процесів принципом асоціації. Бере початок від Аристотеля. Матеріалістичний асоцианізм став ведучим у так званій асоціаністської психології. Вона домінувала до початку XX ст. і зосереджувала основну увагу на вивченні розумової діяльності й пізнанні. Особливо чітко принцип був розвинений у роботах Д. Локка, який і затвердив термін асоціації. Згідно Локку, ідеї відчуттів в ході розвитку передують ідеям рефлексії; прості ідеї, асоціюючись, складаються в складні; знання ґрунтується на досвіді, джерела досвіду – відчуття й рефлексія; із цих джерел розум і одержує ідеї, а природжені ідеї не існують: людина народжується як чиста воскова дощечка, на якої можна написати все, що завгодно. Ця ідея стала безпосередньо співвідноситися з педагогічною практикою, а пізніше – із проблемами психології особистості й педагогічною психологією. Вона склала основу так званої теорії середовища, що затверджує провідну роль оточення й зовнішніх впливів у формуванні психіки.

 

Архетип - термін аналітичної психології, її центральне поняття. Означає суть, форму й спосіб зв'язку наслідуваних несвідомих прототипів й структур психіки, що переходять із покоління в покоління. Архетипи забезпечують основу поведінки, структурування особистості, розуміння світу, внутрішню єдність і взаємозв'язок культури й взаєморозуміння. Або – загальні, апріорні, психічні й поведінкові програми. Згідно К. Г. Юнгу - це прототипи, структурні елементи психіки, – свого роду зразки поведінки, мислення, бачення світу; прості й фундаментальні образи, приховані в несвідомому колективному, які виниклі на зорі людства. Існують на зразок інстинктів. Успадковуються подібно тому, як успадковується будова тіла. Задають загальну структуру особистості й послідовність образів, що спливуть у свідомості при пробудженні творчої активності, тому духовне життя несе на собі архетипичний відбиток. Це - формотворчий початок, що присутній в психіці кожної людини. Архетипи завжди наповнюються конкретним змістом; вони нейтральні відносно добра й зла, їм властиві амбівалентність, іманентність та ін. Вони лежать в основі символіки творчості, ритуалів, міфів, казок, сновидінь, комплексів та ін. Вони структурують розуміння світу, себе й інших людей. Доглянути їх безпосередньо неможливо, але можна бачити їхній прояв у феноменах культури, насамперед – у міфології. Особливо чітко вони проявляються саме в міфічних оповіданнях, казках, снах, а також при неяких розладах психіки. Їхній набір обмежений; вони лежать в основі творчості й сприяють внутрішній єдності людської культури, уможливлюють взаємозв'язок різних епох.

 

Арттерапія – спеціалізована форма психотерапії, яка заснована на творчій діяльності й мистецтві, у першу чергу, образотворчому.

 

Брейнстормінг – методика стимуляції творчої активності й продуктивності. Виходить із припущення, що при звичайних прийомах обговорення й вирішення проблем появі новаторських ідей перешкоджають контрольні механізми свідомості, що сковують потік цих ідей під тиском звичних, стереотипних форм прийняття рішень.

 

Біхевіоризм – провідний психологічний напрямок, початок котрому було покладено статтею його засновника, американського психолога Дж. Уотсона:«Психологія з погляду біхевіориста» (1913). Біхевіоризм відмовляється від розгляду суб'єктивного світу людини як предмету психології й пропонує вважати таким поведінку індивіда (тварини й людини) від народження до смерті. До поведінки відносять реакції організму, (у т.ч. окремих його органів) які спостерігаються зовні на зовнішні впливи (стимули),які можна об'єктивно зафіксувати неозброєним оком або за допомогою спеціальних приладів. Одиницею аналізу поведінки, таким чином, оголошується конкретний зв'язок стимулу (S) і реакції (R).В області методології біхевіоризм відмовляється від методу інтроспекції у всіх його варіантах і пропонує метод об'єктивного спостереження й метод експерименту, у яких досліджується зв'язок S-R,з метою наступного прогнозування поведінки суб'єкта й «керування» їм.

 

Безсвідоме - (англ. unconscious) — поняття, що означає сукупність психічних утворень, процесів й механізмів, у функціонуванні й впливу яких суб'єкт не віддає собі звіту. Розробка уявлень про безсвідоме у психології була розпочата З. Фрейдом,який першим звернув увагу на те, що багато людських дій, що здаються на перший погляд випадковими, обумовлені глибинними мотивами й комплексами,які сама людина не усвідомлює. Ці мотиви проявляються також у сновидіннях, невротичних симптомах, продуктах творчості й ін. Надалі різні прояви безсвідомого вивчалися як у прикладній клінічній психології,так і в експериментальній психології.

Вигадка художня – специфічний акт художньої творчості, що сприяє конструюванню можливих варіантів буття, уявленню того, що може і має бути. Продуктивні властивості художньої вигадки засновані на роботі уяви, яка забезпечує привнесення нового, творче комбінування, узагальнення та синтезування в процесі художньої діяльності.

 

Витвір мистецтва – продукт художньої творчості, у якому в почуттєво-матеріальній формі втілено духовно-змістовий задум його автора і який відповідає певним критеріям естетичної цінності.

 

Враження – образ, слід, що залишається у свідомості внаслідок переживання чи спостереження певної події чи предмету.

 

Гармонія – естетична категорія, що визначає цілісність, взаємодію всіх частин та елементів форми. Гармонію, що сповнена людськими почуттями, називають красою.

 

Геніальність – вищий ступінь творчих проявів особистості, що виражається у творчості тамає видатне значення для життя суспільства.

 

Гештальт – основне поняття гештальтпсихології, яке означає цілісні (тобто, що не зводяться до суми своїх частин) структури свідомості.

Гештальтпсихологія – психологічний напрямок, що існував у Німеччині з початку 1910-х до середини 1930-х рр. Основні представники гештальтпсихології (М. Вертгеймер, В. Келер,К. Коффка) працювали у Берлінському університеті, тому гештальтпсихологію іноді називають Берлінською школою. У гештальтпсихології одержала подальшу розробку проблема цілісності, встановлена Австрійською школою,при вирішенні якої гештальтпсихологія вийшла за межі элементаристської методології, піддавши її теоретичній і експериментальній критиці, і створила цілісний підхід до вивчення психіки й свідомості.

Гуманізм – проявляється в глибокій повазі до людини та її гідності, в активній боротьбі проти всіх форм людиноненависницьтва. Як властивість особистості містить у собі знання життя, позитивне ставлення до людей, їх життя й діяльності, людинолюбство й щиросерцеву теплоту.

 

Гротеск – надто перебільшене висвітлення та загострення окремих сторін естетичного предмету, яке призводить до руйнування існуючих у дійсності зв’язків, заміни їх контрастним поєднанням якостей, що не з’єднуються. Увійшов у культурну спадщину в 15-16 сторіччях як зображення дивовижних образів тварин та рослин на стінах будівель та внутрішньому їх інтер'єрі. Поєднує в собі елементи сатири та фантастики.

 

Гносеологія – (грецьке gnosis - знання, logos - навчання) - теорія пізнання. На відміну від епістемології, гносеологія розглядає процес пізнання з погляду відносин суб'єкта пізнання (дослідника) до об'єкту пізнання (досліджуваного об'єкту) або в категоріальній опозиції «суб'єкт - об'єкт». Основна гносеологічна схема аналізу пізнання включає суб'єкт, наділений свідомістю й волею і об'єкт природи, що йому протистоїть і є незалежним від свідомості й волі суб'єкта та пов'язаний з ним тільки пізнавальним (або праксео-пізнавальним) відношенням. Основне коло гносеологічної проблематики окреслюється за допомогою таких проблем як інтерпретація суб'єкта й об'єкта пізнання, структура пізнавального процесу, проблема істини і її критерії, проблема форм і методів пізнання й ін.

 

Детермінізм – концепція, відповідно до якої дії людей детермінуються – визначаються й обмежуються спадковістю й попередніми подіями їх життя. У психології – закономірна й необхідна залежність психічних явищ, від факторів, що їх породжують.

 

Евристика – у широкому сенсі – наука про творчість. У вузькому, більш сучасному — теорія й практика організації виборчого пошуку під час рішення складних інтелектуальних завдань. Евристичні комп'ютерні програми відрізняються від програм систематичного пошуку, оскільки містять критерії обмеження пошуку в просторі великої кількості можливостей – евристики – і не гарантують обов'язкове рішення завдань. Еврістика людини не зводиться до формальних правил і містить мотиваційно-емоційні процеси, що забезпечують вибірковість пошуку.

 

Екзистенціоналізм – прагнення осягнути буття як безпосередню нерозчленовану цілісність суб'єкта й об'єкта. Виділивши в якості споконвічного й справжнього буття саме переживання, екзистенціоналізм розуміє його як переживання суб'єктом свого "буття-в-світі". Буття тлумачиться як дане безпосередньо, як людське буття, або екзистенція (яка, згідно екзистенціоналізму, непізнавана ні науковими, ні навіть філософськими засобами).

Емпатія – збагнення емоційного стану, проникнення у переживання іншої людини. Здатність індивіда до паралельного переживання тих емоцій, що виникають в іншого індивіда в ході спілкування з ним. Розуміння іншої людини шляхом емоційного відчуття його переживань.

Емпіризм – напрямок у філософській теорії пізнання, що зводить його до почуттєвого досвіду.

 

Естетіка – наука про природу та закономірності естетичного опанування дійсності, про творчість за канонами краси.

 

Естетичний ідеал – вид естетичного ставлення, який є взірцем бажаної естетичної цінності. Це – найвищий критерій естетичної оцінки, яка передбачає усвідомлене чи неусвідомлене співставлення тих чи інших явищ з ідеалом.

 

Етика – вчення про мораль як одну з форм суспільної свідомості – про її сутність, ролі, закони розвитку. Одна з форм ідеології. 2. Сукупність, система норм моральної поведінки окремої особистості, суспільної або професійної групи.

 

Задатки – природні передумови здібностей; природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи й мозку, що становлять природну основу розвитку здібностей.

 

Здібності – індивідуально-психологічні особливості суб'єкта, які виражають його готовність до оволодіння певними видами діяльності та є умовою її успішного виконання. Це високий рівень інтеграції й генералізації психічних процесів, властивостей, відносин, дій і їх систем, що відповідають вимогам діяльності. Містять у собі як окремі знання, уміння й навички, так і готовність до навчання новим способам і прийомам діяльності.

 

Гіперболізування – засіб художнього узагальнення, при якому художня образність досягається шляхом навмисного перебільшення певних якостей, сторін та особливостей предмету, явища чи процесу.

Гуманістична психологія - (англ. humanistic psychology)— напрямок у західній, переважно американській, психології, предметом вивчення якого є цілісна людина в її вищих, специфічних тільки для неї проявах, у тому числі розвиток і самоактуалізація особистості, її вищі цінності й змісти, любов, творчість, воля, відповідальність, автономія, переживання світу, психічне здоров'я, глибинне міжособистісне спілкування, трансценденція тощо.

 

Ідеал – досконалість: образу, будь-чого, ціль прагнень людини, її діяльності. Стан, що відповідає вищим людським потребам; вище досягнення в духовній культурі.

 

Ідентифікація – ситуативне уподібнення (як правило, неусвідомлене) себе значущому іншому (напр., батькові) як зразку на підставі емоційного зв'язку з ним. За допомогою механізму ідентифікації з раннього дитинства в дитини починають формуватися багато рис особистості й поведінкові стереотипи, статева ідентичність і ціннісні орієнтації. Ситуативна ідентифікація часто має місце під час дитячої рольової гри.

 

Інсайт – (від англ. insight — проникливість, проникнення в сутність) — раптове розуміння, «схоплювання» відносин і структури проблемної ситуації, знаходження рішення завдання.

Інтуїція – (англ. intuition від лат. intueri — пильно, уважно дивитися) — розумовий процес, що полягає в знаходженні рішення завданняна основі орієнтирів пошуку, не зв'язаних логічно або недостатніх для одержання логічного висновку. Для інтуїції характерна швидкість (іноді моментальність) формулювання гіпотез і ухвалення рішення,а також недостатня усвідомленість його логічних підстав (порівн. Інсайт).

 

Інтелектуалізм – (англ. intellectualizm) — концепції, що перебільшують роль пізнавальних процесів (інтелекту)на шкоду почуттямабо волі.Види: психологічний, етичний, педагогічний.

 

Інтерпретація – тлумачення, роз'яснення сенсу, значення, будь-чого; у творчості актора, музиканта, режисера – творче розкриття художнього твору.

 

Катарсис – (катарзис) — спочатку — емоційне потрясіння, стан внутрішнього очищення, викликаний в глядача античної трагедії в результаті переживання за долю героя, що, як правило, завершувалася смертю. Сильне емоційне потрясіння, викликане не реальними подіями життя, але їх символічним відображенням — наприклад, у творі мистецтва. Взагалі — стан внутрішнього очищення, що наступає після певних переживань і потрясінь. У психотерапії — спеціальний метод впливу, спрямований на виявлення й розрядку несвідомих імпульсів, а також — фаза лікування, у ході якої хворий згадує й відтворює забуті приголомшливі сцени зі свого життя, що були поштовхом до психоневротичного захворювання. Так клієнт очищає свою психіку. У психоаналізі — спеціальний прийом терапевтичного впливу, що полягає в розрядці, отреагуванні афекту, раніше витиснутого в підсвідомість і такого, що є причиною невротичного конфлікту.

 

Культура – історично визначений щабель розвитку суспільства та людини, що відбито в результатах матеріальної та духовної діяльності людей, у створенні ними «другої природи».

 

Культурна рефлексія – стан свідомості, що звернений на переосмислення власного культурного досвіду в пошуку нових шляхів та парадигм розвитку культури та власного культурного зростання.

 

Мислення – одне з вищих проявів психічного, процес пізнавальної діяльності індивіда, процес моделювання невипадкових відносин зовнішнього світу, що характеризується узагальненим і опосередкованим відбиттям дійсності; це аналіз, синтез, узагальнення умов і вимог розв'язуваного завдання й способів його рішення. У цьому безперервному процесі утворюються дискретні розумові операції, які мислення породжує, але до яких не зводиться.

 

Метафора – засіб естетичного світосприйняття та засіб образної виразності в мистецтві, в основі яких є перенесення значень одного предмету на інший при усвідомленні їх розбіжностей.

 

Мистецтво – процес або підсумок вираження внутрішнього світу в (художньому) образі, особлива творча комбінація елементів таким способом, який відбиває ідеї, почуття або емоції.

Мотивація – усвідомлювані або неусвідомлювані психічні фактори, що спонукують індивідів до здійснення певних дій і визначають їхню спрямованість й мету. У широкому змісті термін використовується у всіх областях психології, що досліджують причини й механізми цілеспрямованої поведінки людини й тварин.

 

Метафізика – розділ філософії, що займається дослідженням природи й структури світу. Цікава історія слова "метафізика": у прадавніх працях Аристотеля сукупність його робіт з первісної філософії йшла після природничо-наукових праць і була умовно позначена словами "те, що йде після фізики" (meta ta Physica); сьогодні слово "метафізика" позначає саме цю галузь пізнання.

 

Міф – виникаюча на ранніх етапах історії своєрідна форма світогляду, втілювана в сказаннях і оповіданнях.

Натхнення - стан своєрідної напруги й підйому духовних сил, творчого хвилювання людини, що веде до появи або реалізації задуму та ідеї здобутку науки, мистецтва, техніки. Характеризується підвищеною загальною активністю, надзвичайною продуктивністю діяльності, усвідомленням легкості творчості, переживанням «одержимості» і емоційного занурення у творчість.

 

Обдарованість – якісно своєрідна комбінація здібностей, що забезпечує успішність виконання діяльності. Спільна дія здібностей, що представляють певну структуру; дозволяє компенсувати недостатність окремих здібностей за рахунок переважного розвитку інших.

 

Образ – суб’єктивна картина світу чи його фрагментів, суб’єктивне уявлення предметів навколишнього світу, яке обумовлене як почуттєво-сприйнятими ознаками, також й гіпотетичними конструктами. Залучає до себе самого суб'єкта, інших людей, простір, оточення тощо, а також часову послідовність подій.

 

Образ художній – специфічна для мистецтва форма відображення дійсності та вираження думок й почуттів художника; втілюється в його творі та відтворюється уявою реципієнта.

 

Онтологія - розділ філософії, у якому розглядаються загальні основи, принципи буття, його структура й закономірності. За своєю сутністю онтологія виражає картину світу, яка відповідає певному рівню пізнання реальності й фіксується в системі філософських категорій, характерних для даної епохи, а також для тієї або іншої філософської традиції (матеріалізму або ідеалізму й т.п.). У цьому сенсі кожна філософська й взагалі теоретична система неодмінно спирається на певні онтологічні уявлення, що становлять її стійку змістовну підставу, а також зазнають змін протягом розвитку пізнання.

 

Пантеїзм – філософське вчення, що ототожнює бога й світ. Термін "пантеїст" був уведений англійським філософом Дж. Толандом (1705), а термін "пантеїзм" – його супротивником нідерландським теологом І. Фаєм (1709). У пантеїстичних концепціях нерідко ховалися натуралістичні тенденції, що розчиняли бога в природі, що й призвело до матеріалізму, тобто до вчення, опозиційного релігійному, теїстичному світогляду.

Пафос – ідейно-емоційне осмислення та оцінка того, що зображено. У художній творчості це прийом, який чинить виразний емоційний вплив на реципієнтів.

 

Потреба – форма зв'язку живих організмів із зовнішнім світом, джерело їх активності (поведінки, діяльності).

 

Потенційна нескінченність особистості – властивість, що є основою творчої здатності особистості – здатності виходити за межі відомого, іноді – за межі самої себе, створюючи нове.

 

Потенційна універсальність особистості – властивість, яка дозволяє людині інтеріоризувати соціальний зміст у всьому його різноманітті.

Психоаналіз – психологічний напрямок, заснований австрійським психіатром і психологом З. Фрейдом наприкінці XIX в. Спочатку сформувався як метод лікування неврозів; потім перетворився в загально-психологічну теорію, що помістила в центр уваги рушійні сили життя, мотиви, потяги, змісти; згодом став одним з важливих напрямків філософії XX в. Заснований на ідеї про те, що поведінка визначається не тільки й не стільки свідомістю, скільки несвідомим. Отже, термін уживається в трьох основних змістах:

1) теоретичний напрямок у психології;

2) особлива методологія дослідження психіки;

3) психотерапевтичний метод.

Психологія творчості - розділ психології, що вивчає процес наукових відкриттів, винаходів, створення добутків мистецтв; галузь психологічних досліджень творчої діяльності людей у науці, літературі, музиці, образотворчому і сценічному мистецтві, у винахідництві й раціоналізаторстві.

 

Психосинтез – підхід до психологічної корекції. Як напрямок пов'язаний з іменем Р. Асаджолі, що починав як психоаналітик. Але в психосинтезі уявлення про особистість відрізняється від психоаналітичного, хоча й співвідноситься з ним. Поняття психосинтезу означає кульмінацію саморозкриття, самореалізації й інтеграцію навколо нового психічного центру.

Прагнення – мотив, який не представлений суб'єктові в його предметному змісті, у силу чого на перший план виступає динамічна сторона діяльності. Первинне спонукання, почуттєве переживання потреби й тяжіння до об'єкту, що виражається як потяг і бажання. Залежно від заходу усвідомлення воно як динамічна тенденція виражається у вигляді потягу або бажання.

 

Раціоналізм – (франц. rationalisme, від лат. rationalis - розумний, ratio - розум), філософський напрямок, що визнає розум основою пізнання й поведінки людей.

Рефлексія – процес самопізнання суб'єктом внутрішніх психічних актів і станів. Припускає особливе спрямування уваги на діяльність власної душі, а також достатню зрілість суб'єкта. У дітей її майже немає, а у дорослого вона не розів'ється, якщо він не виявить схильності до міркування над самим собою й не спрямує спеціальної уваги на вивчення своїх внутрішніх процесів.

 

Ренесанс – Епоха Відродження, повернення до Античних цінностей та очищення останніх від ідеологічних нашарувань Середньовіччя.

 

Рецепція – трансформація енергії зовнішнього миру в нервовий процес, що поширюється та несе нервовим центрам інформацію про дію відповідного подразника. Психофізична залежність, що описана законом Вебера — Фехнера, виникає в сенсорних системах вже в найпершій ланці, на рецепторному рівні.

 

Рецептивна установка – неусвідомлюваний стан готовності особистості сприймати навколишній світ, оцінювати його та реагувати певним чином.

 

Реципієнт - суб'єкт, що сприймає адресоване йому повідомлення. Суб'єкт, що реагує на повідомлення, називається респондент.

 

Самоактуалізація - прагнення людини до можливо більш повного виявлення й розвитку своїх особистісних можливостей.

 

Самудосконалення – починається у підлітковому віці, коли настає пора формування «ідеального Я» – усвідомленого особистого ідеалу, зіставлення з яким часто викликає невдоволення собою й прагнення себе змінити. Відбувається вироблення такого ідеалу, співвіднесення з ним своїх цілей, вчинків — «рух свідомості за вертикаллю» у просторі власних мотивів особистості; цей процес супроводжується особливими переживаннями щодо себе й своїх вчинків: каяттями совісті, невдоволенням собою, оцінками й переоцінками себе.

 

Соціалізація – процес і результат засвоєння й активного відтворення індивідом соціального досвіду, насамперед – системи соціальних ролей. Реалізується в спілкуванні й діяльності – у родині, дошкільних установах, школі, у трудових колективах.

Сприйняття художнє – вид естетичної діяльності, що відбивається в цілеспрямованому та цілісному сприйнятті творів мистецтва.

 

Символ – образ, що є відбиттям інших – звичайно досить різноманітних – образів, змістів і відносин. Поняття символу родинно поняттю знака, але їх слід розрізняти. Для знака, особливо в системах формально-логічних, багатозначність виступає негативним явищем: чим більш однозначно розуміється знак, тем конструктивніше його можна використовувати. Символ – чим більш багатозначний, тим більш змістовний. Символ – одна з найважливіших категорій мистецтва, філософії й психологи.

 

Суб'єктивність – відношення до чого-небудь, детерміноване особистими поглядами, інтересами або смаками суб'єкта; відсутність об'єктивності.

 

Співпереживання – уподібнення емоційного стану суб'єкта стану іншого суб'єкту або соціальної групи; при цьому в індивідуальній свідомості суб'єкта відбивається ставлення іншої людини (соціальної групи) до тих подій, що відбуваються з ним (з нею).

Спілкування – Складний, багатоплановий процес встановлення й розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами в спільній діяльності; містить у собі обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття й розуміння партнера.

 

Споглядання – почуттєвий щабель пізнання. В ідеалістичній філософській традиції виділяються два основні розуміння споглядання, причому обидві вони безпосередньо пов'язані з поняттям інтуїції.

 

Свідомість – форма відбиття об'єктивної дійсності в психіці людини – вищий рівень відбиття психічного й саморегуляції; звичайно вважається властивим тільки людині як суспільно-історичній істоті.

 

Стиль – структурна єдність образної системи та прийомів художнього вираження, що створюється практикою розвитку образотворчого та декоративно-споживчого мистецтва. Поняття стилю також вживається для характеристики великої епохи в розвитку мистецтва, різних художніх напрямів тощо.

 

Сюжет – динамічний аспект витвору мистецтва; розгортання дії у всій повноті, розвиток характерів, людських переживань, взаємовідношень персонажів та обставин. Це – внутрішнє зціплення образів.