Проблема творчості в зарубіжній філософії кінця х1х - почала хх століття.

У філософії кінця 19-20 століть творчість розглядається, перш за все, в її протилежності механічно-технічної діяльності. При цьому якщо філософія життя протиставляє технічному раціоналізму творчий біоприродний початок, то екзистенціалізм підкреслює духовно-особистісну сутність творчості. У філософії життя найбільш розгорнена концепція творчості дана Бергсоном ("Творча еволюція", 1907, русявий. переклад 1909). Творчість, як безперервне народження нового, складає, по Бергсону, суть життя; творчість є щось об'єктивне що здійснюється (у природі - у вигляді процесів народження, зростання, дозрівання; у свідомості - у вигляді виникнення нових зразків і переживань) в протилежність суб'єктивній технічній діяльності конструювання. Діяльність інтелекту, по Бергсону, не здатна створювати нове, а лише комбінує старе. У філософії життя творчість розглядається не тільки по аналогії з природно-біологічними процесами, але і як творчість культури і історії (Дільтей). Підкреслюючи в руслі традицій німецького романтизму особистісно-унікальний характер творчого процесу, Дільтей багато в чому виявився посередником в розумінні творчості між філософією життя і екзистенціалізмом.

Загальним для філософії життя і екзистенціалізму в трактуванні творчості є зіставлення її за інтелектуальним і технічним моментами, визнання її інтуїтивної або екстатичної природи, прийняття як носії творчого початку органічно душевних процесів або екстатичний духовних актів, де індивідуальність або особа виявляється як щось цілісне, неподільне і неповторне. Інакше розуміється творчість в таких філософських напрямах як прагматизм, інструменталізм, операціоналізм і близькі до них варіанти неопозитивізму. Як сфера творчої діяльності тут виступає наука в тій формі, як вона реалізується в сучасному виробництві. Творчість розглядається, перш за все, як винахідництво, мета якого - вирішувати задачу, поставлену певною ситуацією (див. Дж. Дьюї "Як ми мислимо" - 1910). Продовжуючи лінію англійського емпіризму в трактуванні творчості, розглядаючи його як вдалу комбінацію ідей, що приводить до рішення задачі, інструменталізм тим самим розкриває ті сторони наукового мислення, які стали передумовою технічного застосування результатів науки. Творчість виступає при цьому як інтелектуально виражена форма соціальної діяльності. Інший варіант інтелектуалістичного розуміння творчості представлений частково неореалізмом, частково феноменологією Александер, Уайтхед, Э. Гуссерль, Н. Гартман). Більшість мислителів цього типу в своєму розумінні творчості орієнтуються на науку, але не стільки на природознавство (Дьюї, Бріджмен), скільки на математику (Гуссерль, Уайтхед), так що у полі зору їх виявляється не стільки наука в її практичних застосуваннях, скільки так звана "чиста наука". Основою наукового пізнання виявляється не діяльність, як в інструменталізмі, а швидше за все інтелектуальне споглядання, так що цей напрям виявляється щонайближче до платонівсько-античного трактування творчості: культ генія поступає місце культу мудреця. Таким чином, якщо для Бергсона творчість виступає як самозабутнє поглиблення в предмет, як саморозчинення в спогляданні, для Хайдеггера - як екстатичне виходження за власні межі, вищу напругу людської істоти, то для Дьюї творчість є кмітливість розуму, поставленого перед жорсткою необхідністю рішення певної задачі і виходу з небезпечної ситуації.

 

Питання та завдання для самоперевірки

1. Дати визначення поняттю «творчість».

2. Що вивчає психологія творчості?

3. Як розуміється творчість в епоху Античності?

4. Які провідні ідеї визначають проблематику творчості в період Середньовіччя та Відродження?

5. Яке місце посідає поняття творчості у Новому часі?

6. Які концепції творчості зарубіжній філософії кінця Х1Х - почала ХХ століття ви знаєте?

Література

1. Абрамян Д.Н. Общепсихологические основы художественного творчества (теоретико-методологические аспекты проблемы): Докт. дис. М., 1994.

2. Абрамян Д.Н. Специфика художественного воображения и проблемы психологии личности.. Ереван, 1985.

3. Арнхейм Р. Новые очерки по психологии искусства. - М., 1994. с.272-295.

4. Арнаудов М. Психология литературного творчества. М., 1970.

5. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М., 1979.

6. Бурно М.Е. Терапия творческим самовыражением. М., 1999.

7. Выготский Л.С. Психология искусства. - М., 1986. Василюк Ф.Е. Структура образа // Вопр. психол. 1993. № 5. С. 5 – 12.

8. Велихов Е.П., Зинченко В.П., Лекторский В.А. Сознание: опыт междисциплинарного подхода // Вопр. филос. 1988. № 11. С. 3 – 30.

9. Гарин И.И. Воскрешение духа. М., 1992.

10. Дорфман Л.Я. Метаиндивидуальная психология искусства // Творчество в искусстве - искусство творчества. / Под редакцией Л. Дорфмана, К. Мартиндейла, В. Петрова, П. Махотки, Д. Леонтьева, Дж. Купчика. М., 2000.

11. Дюбо Ж. - Б. Критические размышления о поэзии и живописи. М., 1976.

12. Кожинов В. В. Стихи и поэзия. М., 1980.

13. Калошина И. П. Структура и механизмы творческой деятельности. — М., 1983.

14. Леонтьев Д.А. Личность в психологии искусства // Творчество в искусстве - искусство творчества. / Под редакцией Л. Дорфмана, К. Мартиндейла, В. Петрова, П. Махотки, Д. Леонтьева, Дж. Купчика. М., 2000.

15. Ломброзо Ч. Гениальность и помешательство. – Киев, 1995..

16. Лосев А.Ф. Диалектика мифа // Философия. Мифология. Культура. М., 1991. С. 22 – 187.

17. Мейлах Б. С. Психология художественного творчества: предмет и пути исследования. — В кн.: Психология процессов художественного творчества. Л., 1980.

18. Мелетинский Е.М. Аналитическая психология
и проблема происхождения архетипических сюжетов.
Бессознательное. Сборник. - Новочеркасск, 1994, с.159-167.

19. Моляко В. А. Творческая одаренность и воспитание творческой личности. Киев, 1991.

20. Моляко В. А. Концепция творческой одаренности // Первые международные научные Ломовские чтения. М., 1991. С. 102—104.

21. Моляко В. А. Процесс творческой деятельности // Материалы Вторых международных Костюковских чтений. Киев, 1994

22. Мифологический словарь (под ред. Е. М. Мелетинского) М., 1990.