Види конкуренції частини і цілого

Загальне правило для кваліфікації злочину при конкуренції частини і цілого: завжди потрібно застосовувати ту норму, яка найповніше охоплює всі фактичні ознаки вчиненого діяння. Вона має перевагу перед нормою, яка передбачає лише частину того, що вчинив злочинець.

Основними видами конкуренції статей, які передбачають норми про ціле та частину і правилами їх вирішення є:

1. Конкуренція статей про простий та складений склади злочинів. Правило кваліфікації у випадку, коли діяння одночасно передбачено і окремими статтями Особливої частини КК, і статтею, яка передбачає поєднання відповідних посягань, таке: скоєне потрібно кваліфікувати за статтею, що передбачає складений склад злочину. У випадку, коли вчинення посягання, передбаченого окремою статтею КК, виступає способом вчинення іншого (основного) злочину, скоєне кваліфікують за статтею про основний злочин за умови, що спосіб є менш небезпечним, ніж цей основний злочин.

Якщо спосіб є рівним за небезпекою чи більш небезпечним, ніж основний злочин, то скоєне кваліфікують за сукупністю відповідних статей Особливої частини КК.

2. Конкуренція статей про незакінчену злочинну діяльність та закінчений злочин. Готування до злочину, передбаченого однією статтею Особливої частини КК, може становити закінчений злочин, відповідальність за який встановлено іншою статтею КК. При цьому скоєне кваліфікують як готування до більш небезпечного злочину. Якщо ж закінчений злочин рівний за небезпекою чи більш небезпечний, ніж злочин, до якого вчинено готування, то скоєне потрібно кваліфікувати за сукупністю відповідних статей Особливої частини КК.

3. Конкуренція статей про співучасть у злочині та „самостійний” злочин. Співучасть у злочині, передбаченому однією статтею Особливої частини КК, інша стаття КК може передбачати як самостійний злочин. У такому випадку скоєне кваліфікують як співучасть у більш небезпечному злочині. Якщо співучасть є рівною за небезпекою чи більш небезпечною, ніж злочин, передбачений окремою статтею КК, то скоєне кваліфікують за сукупністю відповідних статей Особливої частини КК.

ІІ. КВАЛІФІКАЦІЯ МНОЖИННОСТІ ЗЛОЧИНІВ

Загальні положення кваліфікації множинності злочинів

Кваліфікація одиничних злочинів, які утворюють в себе множинність

Кожний одиничний злочин може виступати і як елемент множинності, і як окремий злочин, тобто може бути вчинений поза множинністю. Кримінально-правова кваліфікація множинності злочинів включає кваліфікацію одиничних злочинів, які її утворюють. При цьому кожний одиничний злочин оцінюють з урахуванням стадії його вчинення, наявності чи відсутності співучасті, а його кваліфікацію у певних випадках проводять з посиланням на статті Загальної частини.

Наявність ознак незакінченого одиничного злочину – одного з елементів множинності – зовсім не означає, що визначена стадія готування, замаху поширюється на всю множинність злочинів. Так само, якщо один зі злочинів вчинено у співучасті, це не стосується всіх інших злочинів, які утворюють множинність. Не існує, наприклад, незакінченого замаху на повторність певних злочинів чи підбурювання до сукупності тих чи інших злочинів.

З викладеного випливає, що при остаточній кваліфікації множинності злочинів посилання на статті Загальної частини, які стосуються окремих елементів множинності, має бути збережено. Однозначно, що й вказівки на статті Особливої частини, які передбачають злочин, що виявився незакінченим, чи злочин, вчинений у співучасті, слід відображати у формулі кваліфікації множинності злочинів.

Правила кваліфікації множинності злочинів

Кваліфікація множинності злочинів полягає у послідовному вчиненні таких дій:

1. Кваліфікація кожного з одиничних злочинів, які входять у множинність, чи встановлення того, яку кваліфікацію було дано цьому злочинові раніше, та чи зберігає вона юридичну силу.

2. Визначення того, має місце вчинення ускладненого одиничного злочину чи множинності злочинів.

3. Встановлення виду множинності злочинів.

4. Остаточна кваліфікація вчиненого з урахуванням виду множинності – за однією чи кількома статтями КК.

 

Кваліфікація сукупності злочинів

Поняття сукупності злочинів

Видові ознаки сукупності злочинів досить повно і точно відображено в її понятті, викладеному в ч.1 ст.33 КК. Конкретизуючи ці ознаки, можна сказати, що сукупність злочинів має місце, коли:

1) вчинене повністю не охоплює жодна окрема стаття Особливої частини КК. Тобто скоєне потрібно кваліфікувати за кількома статтями Особливої частини. Водночас, сукупності немає, якщо кваліфікація скоєного відбувається з посиланням на одну статтю Особливої частини та статтю (статті) Загальної частини КК, оскільки в такому випадку має місце один злочин;

2) кожний зі злочинів, які утворюють сукупність, підлягає кваліфікації за окремою статтею чи частиною статті Особливої частини КК;

3) ці злочини передбачено різними статтями чи частинами статті;

4) за жодний зі злочинів, які утворюють сукупність, особу не було засуджено.

З поняття сукупності злочинів випливає, що за її наявності кожний зі злочинів кваліфікують окремо, а відповідальність настає за двома чи більше статтями Особливої частини КК.

Види сукупності злочинів

У статті 33 КК види сукупності не зазначено. Однак у теорії кримінального права і правозастосовній практиці традиційно виділяють два види сукупності злочинів:

1) реальна сукупність має місце тоді, коли особа вчиняє два чи більше злочини двома чи більше діяннями;

2) ідеальна сукупність передбачає, що два чи більше злочини виконано одним діянням.

При цьому кожний із видів сукупності характеризується тими ж ознаками, що множинність злочинів взагалі і сукупність зокрема, а також своїми видовими ознаками. Звідси випливає, що і за реальної, і за ідеальної сукупності вчинене кваліфікують за двома чи більше статтями Особливої частини КК.

Проблема кваліфікації сукупності кожного з видів полягає у виявленні того, чи взагалі має місце сукупність, а чи вчинено одиничний злочин, можуть чи не можуть певні діяння утворювати сукупність.

Кваліфікація реальної сукупності злочинів

Реальна сукупність злочинів, по суті, є повторенням злочинів. Тобто виникає ситуація, коли одна і та ж особа спочатку вчиняє один злочин, а згодом, до засудження за перше посягання, вчиняє наступний злочин (наступні злочини).

На відміну від ідеальної сукупності, при реальній між окремими злочинами є певний розрив у часі. Тому якихось особливих проблем у кваліфікації реальної сукупності злочинів не виникає. Найпоширенішими помилками, які трапляються при кваліфікації реальної сукупності злочинів, є:

- ігнорування того, що стосовно одного чи кількох злочинів минули строки давності;

- не притягнення до кримінальної відповідальності за злочини, які видаються малонебезпечними порівняно з іншими вчиненими посяганнями;

- відсутність диференційованого підходу до визначення стадії та до визначення наявності або відсутності співучасті щодо кожного зі злочинів, які утворюють сукупність.

Поняття ідеальної сукупності злочинів

Для ідеальної сукупності злочинів характерними є всі загальні ознаки сукупності, які сформульовано в ст.33 КК та які наведено вище. Цей же вид сукупності злочинів характеризує одна специфічна ознака – два або більше злочинів вчинено одним і тим самим діянням. Причому одне діяння вчинено в один і той самий час, в одному й тому ж місці. Таке діяння одночасно є ознакою складів різних злочинів, внаслідок чого й утворюється сукупність злочинів. Про ідеальну сукупність говорять тоді, коли заподіяно суспільно небезпечні наслідки, які повністю не описано в жодній зі статей Особливої частини КК, має місце посягання на кілька різних об’єктів кримінально-правової охорони.