Фактичні обставини справи, які враховують при кваліфікації

При кваліфікації враховують лише ті фактичні обставини, які відповідають обов’язковим ознакам певного складу злочину. Перелік же обов’язкових ознак можна встановити на підставі аналізу кримінально-правової статті Особливої частини, яка підлягає застосуванню. Доказуванню обов’язково підлягають ті фактичні ознаки злочину, які прямо вказано в диспозиції статті Особливої частини. Лише такі ознаки мають кваліфікаційне значення, лише від їх наявності залежить можливість застосування певної кримінально-правової норми. Сукупність таких фактів становить так званий фактичний склад.

Наявність же ознак, які в диспозиції статті Особливої частини прямо не вказано, презюмують.

Кваліфікацію можна проводити лише тоді, коли встановлено всі обов’язкові фактичні обставини справи, коли фактичний склад є повним. Це передбачає наявність ознак, які характеризують кожний з елементів посягання – об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, суб’єктивну сторону. Неповнота встановлення фактичного складу може або взагалі унеможливити юридичну оцінку скоєного, або ж тягне за собою неправильну кваліфікацію.

 

Нормативна підстава кримінально-правової кваліфікації

Значення кримінального закону для кримінально-правової кваліфікації

Єдиною основною нормативною підставою кримінально-правової кваліфікації є кримінальний закон. Лише там є вичерпний перелік діянь, що визнано злочинами, та підстав для визнання діяння, формально передбаченого кримінальним законом, незлочинним. Виключно законом може бути заповнено прогалини в кримінально-правовій регламентації суспільних відносин.

Під час кваліфікації відбувається зіставлення ознак конкретного діяння і конкретної статті кримінального закону. Тому підставою кваліфікації є певна стаття або кілька статей, якщо скоєне повністю не охоплює жодна з них. Але передумовою кваліфікації є аналіз всього чинного законодавства. Під час такого аналізу обґрунтовують, що всі інші статті, крім однієї чи кількох, не поширюються на певний випадок, або ж що жодну з них не можна застосовувати.

Види норм, які застосовують при кваліфікації

При кримінально-правовій кваліфікації:

1) заборонювальні норми та відповідні статті КК застосовують неодмінно;

2) роз’яснювальні (дефінітивні) норми самі собою не застосовують;

3) виняткові (обмежувальні) норми застосовують при кваліфікації лише тих діянь, на які вони поширюються. Причому спочатку слід встановити чи є підстави для кваліфікації діяння за відповідною заборонювальною нормою, а потім – що скоєне підпадає під дію відповідної виняткової норми;

4) стимулювальні норми кримінального права є підставою для остаточної кримінально-правової оцінки діяння, якщо спочатку встановлено, що це діяння охоплює відповідна заборонювальна норма.

Статті кримінального закону, які використовують при кваліфікації

При кваліфікації посилаються на:

1) статті Особливої частини КК, які містять забороню вальні норми (в усіх випадках), стимулювальні норми та виняткові норми;

2) статті Загальної частини КК, які передбачають умови відповідальності за готування, замах на злочин, вказують на вид співучасника та форму співучасті (якщо відповідні обставини не відображено в статтях Особливої частини, за якими кваліфікують діяння).

Використання санкції статті Особливої частини для кваліфікації

3а загальним правилом при кваліфікації не звертаються до санкцій санкції статей Особливої частини КК.

Санкції статті Особливої частини КК при кваліфікації враховують коли:

1) у санкції вказано ознаки злочину;

2) вид покарання дає змогу визначити зміст ознак, названих у диспозиції статті;

3) порівняння розмірів та видів покарання дає можливість визначити, чи потрібна кваліфікація скоєного за сукупністю;

4) санкція дає змогу провести розмежування складів злочинів.

Звернення при кваліфікації до нормативно-правових актів інших галузей

Таке звернення має місце:

1) при кваліфікації за статтями КК з бланкетними диспозиціями;

2) у порядку субсидіарного застосування правових норм.

Значення практики для кримінально-правової кваліфікації

Використання положень практики у сфері кримінально-правової кваліфікації має підпорядковуватися певним правилам:

1. Жодне рішення, яке приймають вирішуючи конкретні справи, не має суперечити закону, узагальнювальні практичні рекомендації мають відповідати чинному законодавству.

2. Практика вищих інстанцій є орієнтиром для органів нижчого рівня.

3. Правозастосовні органи „зв’язані” власними рішеннями, тобто в аналогічних ситуаціях вони мають ухвалювати однотипні рішення.

4. Існує зворотний зв’язок між правозастосовною практикою і правотворчістю, практика відіграє конструктивну роль у вдосконаленні та оновленні законодавства – виявлені недоліки правових норм під час їх застосування, прогалини в праві законодавець має усувати.

5. Пріоритет мають положення практики відповідно санкціонованої та опублікованої.

Значення прецеденту для кримінально-правової кваліфікації

Прецедент має бути орієнтиром для розв’язання інших справ за таких умов:

1) попередню кваліфікацію не змінено і не скасовано;

2) фактичні обставини обох справ аналогічні;

3) не змінився кримінальний закон та інші нормативні акти, які є додатковими підставами кваліфікації;

4) не запроваджено нові правила застосування правових норм.

 

Склад злочину і його значення для кримінально-правової кваліфікації

Значення складу злочину для кваліфікації

Склад злочину не виступає юридичною підставою кримінально-правової кваліфікації. Водночас, кваліфікаційне значення складу злочину полягає в тому, що:

1) його використовують під час зіставлення фактичних ознак вчиненого діяння і ознак, передбачених законом;

2) склад злочину визначає послідовність аналізу та доведення наявності відповідних ознак;

3) з урахуванням виду складу злочину визначають, які ознаки є обов’язковими для певного складу і, відповідно, за наявності яких ознак можлива кваліфікація скоєного за певною статтею КК;

4) вид складу злочину враховують при встановленні моменту закінчення відповідного посягання;

5) залежно від виду складу злочину визначають, охоплює все скоєне одна кримінально-правова норма чи має місце сукупність злочинів, і відповідно, потрібно інкримінувати особі дві чи більше статті Особливої частини.

Послідовність аналізу та доказування наявності ознак складу злочину

Дотримання послідовності у встановленні наявності ознак складу злочину:

- потрібне для економії зусиль суб’єкта кваліфікації (констатація відсутності однієї обов’язкової ознаки означає, що і всього складу відповідного злочину у скоєному немає);

- є запорукою правильності встановлення кожної з них (взаємозв’язок між ознаками означає, що одними ознаками можна „перевіряти” інші).

Доводити наявність ознак складу злочину потрібно в такій послідовності: об’єкт посягання – об’єктивна сторона – суб’єкт – суб’єктивна сторона. До того ж, потрібно спочатку визначати наявність ознак основного складу злочину, а лише потім привілеюючих, кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак.

 

ІІІ. ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ

Поняття та види принципів кримінально-правової кваліфікації

Класифікація правил кримінально-правової кваліфікації

Правила кримінально-правової кваліфікації за рівнем їх узагальнення можна класифікувати на:

1) загальні – поширюються на кримінально-правову оцінку будь-якого діяння;

2) типові – стосуються кваліфікації певних типів злочинних діянь (попередньої злочинної діяльності, злочинів, вчинених у співучасті, повторних злочинів тощо);

3) конкретні – застосовують при кваліфікації окремих видів злочинів(крадіжки, тілесних ушкоджень, хуліганства і т.д.).

В основу цих правил покладено положення першого виду, вони визначають зміст і типових, і конкретних правил кваліфікації, за своїм значенням є її принципами.