Функції соціального конфлікту

 

Функції соціального конфлікту та його класифікація

 

 

Роль соціального конфлікту розкривається через його різноманітні функції.

 

На думку американського соціолога Л. Козера, основними функціями соціального конфлікту є такі: 1) утворення соціальних груп і підтримка їхньої цілісності і меж; 2) встановлення і підтримка відносної стабільності внутрішньогрупових і міжгрупових відносин; 3) створення і підтримка балансу інтересів між протиборчими сторонами; 4) стимулювання дій щодо створення нових форм соціального контролю; 5) створення нових соціальних інститутів; 6) одержання інформації про навколишнє середовище (точніше, про соціальну реальність, її позитивні і негативні сторони); 7) соціалізація та адаптація конкретних індивідів.

 

Виділяють такі позитивні функції соціального конфлікту.

 

Функція розрядки напруженості. Сутність її полягає у зниженні психологічного напруження між протиборчими сторонами, а конкретно — у відношеннях між ними. Існування, так би мовити, "вихідних клапанів" і "відвідних каналів" допомагає взаємній адаптації індивідів, а також стимулює позитивні соціальні зміни.

 

Комунікативна функція. Через цю функцію учасники конфлікту усвідомлюють свої та чужі їм інтереси, виявляють загальні проблеми, пристосовуються одне до одного.

 

Консолідуюча функція. Конфлікт здатний грати консолідуючу роль у суспільстві і навіть бути рушійною силою соціальних змін. Це відбувається тоді, коли під час розв´язання конфлікту люди по-новому сприймають один одного, і у них з´являється інтерес і можливості до співробітництва.

 

Водночас соціальний конфлікт має і негативний, руйнівний характер. Він може дестабілізувати відносини в соціальних системах, руйнувати соціальні спільноти і групову єдність.

 

У суспільстві відбувається безліч різноманітних конфліктів. їх намагаються класифікувати, наприклад, за сферами суспільного життя. Ідеться про конфлікти у сфері економіки, політики, національних або конфесіональних взаємовідношеннях, у соціальній або духовній сфері тощо.

 

Нині одержала поширення й така точка зору, що деякі соціальні конфлікти не тільки можливі, а й можуть бути бажаними. Відповідно до цього виділяють два типи конфліктів: функціональний та дисфункціональний. Конфлікт вважається функціональним, якщо він веде до підвищення ефективності дії будь-якої організаційної системи. І навпаки, конфлікт вважається дисфункціональним, якщо він призводить до зниження особистої задоволеності працівників, групового співробітництва та ефективності функціонування організаційної системи.

 

Конфлікти можна класифікувати також залежно від суб´єктів і зон розбіжностей. Це найпоширеніша нині класифікація конфліктів, яка охоплює такі їх види [23, с.326]:

Особистісний конфлікт охоплює такі конфлікти, що відбуваються, так би мовити, всередині особистості, на рівні її індивідуальної свідомості. Він може набувати різної форми: а) рольового конфлікту, який виникає, коли до індивіда висуваються суперечливі вимоги щодо того, яким має бути результат його роботи; б) внутрішньоособистісного конфлікту, який може також виникнути в результаті того, що виробничі вимоги не узгоджуються із особистими потребами або цінностями людини.

Міжособистісний конфлікт — це розбіжності між двома чи більше людьми з однієї або кількох соціальних груп. Міжособистісний конфлікт може також проявлятися і як зіткнення особистостей з різними рисами характеру, поглядами і цінностями.

Конфлікт між: особистістю і соціальною групою. Він виникає, як правило, у двох випадках: а) якщо сподівання групи суперечать сподіванням окремої особистості; б) якщо ця особистість займає позицію, що докорінно відрізняється від позиції цієї групи.

Міжгруповий конфлікт — це конфлікт між соціальними групами і спільностями людей із протилежними інтересами. Сучасне суспільство — це світ різноманітних організацій, які складаються із безлічі соціальних груп — формальних і неформальних. Навіть у найкращих організаціях між такими групами можуть виникати конфлікти. Часто функціональні групи починають конфліктувати через розбіжності цілей усередині організації.

Конфлікт належності виникає, коли індивіди мають подвійну належність. Наприклад, коли конфліктуючі сторони утворюють групу всередині якоїсь великої соціальної групи або коли індивід входить одночасно у дві конкуруючі групи, що переслідують одну мету.

Конфлікт із зовнішнім середовищем виникає, коли індивіди, що складають соціальну групу, зазнають тиску ззовні, передусім у вигляді адміністративних або економічних норм і розпоряджень. Вони таким чином входять у конфлікт із соціальними інститутами, що підтримують ці норми і розпорядження.

 

Типологію соціального конфлікту можна подати також і в такий спосіб:

 

а) конфронтація — це пасивне протистояння груп із протиборчими політичними, економічними чи соціальними інтересами;

 

б) суперництво — це боротьба за визнання особистих досягнень і творчих здібностей з боку суспільства, соціальної групи або соціальної організації. Мета суперництва — здобуття кращих позицій, визнання, а також демонстрація переваги шляхом досягнення престижних цілей;

 

в) конкуренція — це особливий тип конфлікту, його мета — одержання вигоди, прибутку або доступу до дефіцитних благ.

 

Професор Мічиганського університету А. Раппопорт, полемізуючи з відомим американським дослідником конфлікту професором Гарвардського університету Т. Шеллінгом, переконливо довів, що не можна підганяти всі конфлікти під єдину універсальну схему. Так, є конфлікти типу сутички, коли супротивників розділяють непримиренні протиріччя і розраховувати можна тільки на перемогу; дебатів, де можливі спори, маневри й обидві сторони можуть розраховувати на компроміс; ігор, якщо обидві сторони діють у рамках тих самих правил, тому вони ніколи не завершуються і не можуть завершитися руйнуванням усієї структури відносин. Цей висновок має важливе значення, оскільки він знімає ореол безвихідності та приреченості навколо кожного з конфліктів — чи то у сфері міжнародних відносин, чи всередині суспільства [22, с.9].

 

Зазначимо, що класифікація конфліктів з точки зору об´єкта загалом досить ускладнена, оскільки об´єктом конфлікту може бути практично будь-яка цінність, будь-який предмет, будь-яке право. Проте можна запропонувати таку класифікацію, що має свідомо неповний характер:

 

1) конфлікти, в яких об´єктом є людина (дитина у сімейних суперечках, коханий-кохана і т. ін.);

 

2) конфлікти навколо матеріальних цінностей;

 

3) конфлікти навколо інтелектуальної власності;

 

4) конфлікти навколо "престижних" об´єктів або об´єктів, здатних принести вигоду;

 

5) конфлікти, пов´язані з релігійною вірою. Тут можна виділити конфлікти, що протікають усередині конфесій і міжконфесійні конфлікти;

 

6) конфлікти, зумовлені порушенням уявлення однієї із сторін щодо справедливості винагороди.

 

Варто підкреслити, що конфлікт із погляду соціології — це передусім модель поведінки з особливим розподілом ролей, послідовністю подій, певними способами вираження поглядів, ціннісних орієнтацій, а також формами відстоювання власних групових інтересів, цілей.

 

Якщо виходити з точки зору поведінкової теорії, то мета конфлікту полягає у задоволенні власного інтересу за рахунок інтересів інших людей. Коли інтереси чітко демонструються, виявлені суб´єкти, об´єкт і засоби конфлікту, а також тактика поведінки, тоді це буде відкритий, або повномасштабний конфлікт. Якщо ж інтереси учасників конфлікту структуровані слабо, їхня чисельність невелика, конфлікт слабко легалізований і поведінка його учасників прихована, то такий тип конфлікту називається прихованим, або неповним (наприклад, порушення трудової дисципліни, невихід на роботу, цивільна непокора і т. ін.). Можна назвати ще й хибний конфлікт, який перебуває на межі психологічного і соціологічного підходів до аналізу конфлікту. У разі хибного конфлікту відсутні його об´єктивні підстави. Лише у якоїсь однієї сторони виникає неправильне уявлення про наявність конфлікту в той час, як насправді його немає.

 

Це основні варіанти типологій соціальних конфліктів.