Вислуховування тонів серця, визначення частоти пульсу. Ортостатична проба. Вимірювання артеріального тиску, систолічного і хвилинного обсягу крові у людини

Мета роботи: вислухати тони серця і схарактеризувати їх; визначити частоту пульсу, тиск крові у людини за способом Короткова при різному фізіологічному стані організму; дослідити реакцію серцево-судинної системи на пере розподілення крові при зміні положення тіла.

Основні положення

Серцеві скорочення супроводжуються рядом механічних і звукових проявів, реєструючи які можна отримати уявлення про динаміку скорочення серця.

При роботі серця виникають звуки, які називають тонами серця. При прослуховуванні (аускультації) тонів серця на поверхні лівої половини грудної клітки чутно два тони: І тон (систолічний), ІІ тон – на початку діастоли (діастолічний). Тон І більш протяжний і низький, ІІ – короткий і високий.

Поява І тону пов’язана із закриттям прередсердньо-шлуночкових клапанів в систолу шлуночків і вібрацією стінок шлуночків. ІІ тон виникає при захлопуванні клапанів аорти і легеневого стовбура, що призводить до коливання крові.

На ФКГ, крім І і ІІ тонів, реєструються ІІІ і ІV тони серця (більш тихі, чим І і ІІ, тому нечутні при звичайній аускультації).

Тон ІІІ виникає внаслідок вібрації стінок шлуночків при швидкому припливу крові в шлуночки на початку їх наповнення.

Тон ІV має два компонента. Перший із них виникає при скороченні міокарда передсердь, а другий з’являється на самому початку розслаблення передсердь і падіння тиску в них.

Серце вислуховують за допомогою приладів – фонендоскопа та стетоскопа.

Існує певна послідовність при вислуховуванні серця. У першу чергу вислуховують двостулковий (митральний) клапан біля верхівки серця – у п’ятому міжреберному проміжку на 1-2 см досередини від серединно-ключичної лінії, потім тристулковий клапан – біля основи мечовидного відростка груднини; потім аортальний клапан справа від грудини у другому міжребер’ї і нарешті, клапан легеневого стовбура – у другому міжребер’ї зліва від грудини.

Ортостатична проба дозволяє дати оцінку функціональному стану системи кровообігу.

Одним з найважливіших показників серцевої діяльності є артеріальний пульс. У момент викидання крові розширюється початкова частина судинного русла, це явище через еластичність стінок артерій поширюється, як хвиля коливань уздовж всієї артеріальної системи. Коливання ці названо пульсовими.

При кожному скороченні серця в артерії викидається певна кількість крові, що називається систолічним або ударним обсягом крові.

Величина кров'яного тиску залежить головним чином від систолічного обсягу крові і діаметру судин. В свою чергу систолічний обсяг крові залежить від сили скорочень серця: чим сильніше скорочення, тим більше обсяг крові, що викидається. Тому тиск в артеріях буде тим вище, чим сильніше скорочення серця.

Тиск в артеріях неоднаковий в різних фазах серцевого циклу. Він найбільший під час систоли і називається систолічним або максимальним тиском.

Під час діастоли тиск крові найменший, він називається діастолічним або мінімальним тиском.

ПТ=СТ-ДТ

Різниця між систолічним і діастолічним тиском одержала назву пульсового тиску. Він є важливим показником функціонального стану серцево-судинної системи.

Матеріали та обладнання: секундомір, сфігмоманометр, фонендоскоп, спирт, вата.

ХІД РОБОТИ

Дослід № 1. Вислуховування тонів серця у людини.

Оливи фонендоскопа продезинфікувати спиртом і вислухати тони серця у досліджуваного в стані спокою. Зазначити відмінності в силі тонів. Схарактеризувати перший і другий тони серця.

Дослід № 2. Підрахунок пульсу пальпаторним методом.

В основі великого пальця руки нащупують пальцями (вказівним, середнім, підмізинним одночасно) променеву артерію (за її пульсацією), злегка притискують до кості, а потім відпускають до найбільш відчутних коливань і підраховують частоту пульсу за 1 хв. Повторюють підрахунок після фізичного навантаження (10—20 присідань), завважують відмінності у частоті пульсу.

Рис. 1. Вимірювання кров’яного тиску за способом Короткова.

1- ртутний сфігмоманометр, 2- манжетка, 3- фонендоскоп.

 

Дослід № 3. Дослідження впливу зміни положення тіла на кровообіг.

Перед початком дослідженні піддослідний повинен полежати на спині протягом 5 хв. Після цього три рази вимірюють тиск і підраховують пульс. Потім піддослідний повинен постояти протягом 5 хв. Відразу після його підйому вимірюють тиск і частоту пульсу. Виміри повторюють кожну хвилину. Через 5 хв. Піддослідний знову лягає і у нього продовжують вимірювати тиск і пульс протягом 5 хв.

Результати роботи:

Положення тіла	Артеріальний тиск систолічний/діастолічний	Частота пульсу за 1 хв
Горизонтальне
Вертикальне
Горизонтальне

 

Дослід № 4. Вимірювання кров’яного тиску.

Досліджуваний оголює ліву руку. Обгорнути манжету щільно навколо середини плеча випробуваного так, щоб її нижній край знаходився на 2,5—3 см вище ліктьового вигину.

Сфігмоманометр не повинний знаходитися в полі зору випробуваного. Рівень ртуті в ньому (або положення стрілки пружинного манометра) повинний відповідати нулю. В області ліктьового згину на променевій артерії установіть фонендоскоп. Нагнітайте повітря в манжету доти, поки сфігмоманометр покаже 160—180 мм рт. ст. (до повного зникнення пульсу).

Повільно випускайте повітря з манжети. Знижуючи тиск у манжетці, уважно слухайте, і з появою першого звуку зафіксуйте показання манометра. Це буде величина максимального (систолічного) тиску, тобто в цей момент тільки під час систоли кров проштовхується через здавлену ділянку судини. Продовжуйте прослухувати пульсові поштовхи.

Вони поступово загасають, і в момент повного зникнення звуку знову зафіксуйте показання сфігмоманометру. Ця величина відповідає мінімальному (діастолічному) тискові. У цей час тиск у манжеті дорівнює діастолічному і кров безшумно починає протікати під манжетою не тільки під час систоли, але і під час діастоли.

Досліджуйте вплив фізичного навантаження на величину кров'яного тиску і пульс. Для цього запропонуєте випробуваному зробити 10-20 присідань (глибоких і швидких), після чого протягом 10 с підрахуйте його пульс і відразу ж визначте величину кров'яного тиску. Розрахуйте частоту серцевих скорочень (ЧСС) за 1 хв, для чого отримане число ударів за 10 с помножте на 6. Це число вам знадобиться надалі для підрахунку хвилинного обсягу крові.

Дослід № 5. Визначення систолічного і хвилинного обсягу крові розрахунковим методом.

У зв'язку з неможливістю широко використовувати існуючі лабораторні методи визначення систолічного (СО) хвилинного (ХОК) обсягів крові в мілілітрах різні слідчі на підставі експериментальних даних вивели формули для їхнього розрахунку.

Широке застосування одержала формула Старра:

С0= [(101 + 0,5 ПТ)-(0,6 ДТ)]-0,6А,

де СО — систолічний обсяг; ПТ — пульсовий тиск; ДТ - діастолічний тиск;

А — вік випробуваного.

Установлено, що розрахункові величини СО, отримані за допомогою цієї формули, добре збігаються з даними, добутий класичними методами.

Використовуючи отримані вами дані при визначенні артеріального тиску, розрахуйте по формулі Старра функціональних величин: у спокої і після виконання фізичного навантаження. Розрахуйте також хвилинний обсяг крові в спокої і після роботи, для чого величину СО помножте на число скорочень ца в 1 хв:

ХОК =СО ЧСС.

Отримані дані занесіть у таблицю. Проаналізуйте них, зробіть висновки.

 

Таблиця. Зміни частоти серцевих скорочень і кров'яного тиску при фізичній роботі різної ваги

Показники	Спокій	Після виконання 10-20 присідань
ЧСС
Систолічний тиск
Діастолічний тиск
Пульсовий тиск
Систолічний обсяг
Хвилинний обсяг крові

 

Зміст звіту

1. Тема роботи.

2. Результати і висновки.

 

Контрольні запитання

1. Чи є відмінності у частоті пульсу в стані спокою, після фізичного навантаження?

2. Що таке максимальний, мінімальний, пульсовий кров'яний тиск?

Література

1. Яновський І.І., Ужако П.В. Фізіологія людини і тварин. Практикум.- К.: Вища школа, 1991.- 175с.

2. Гуминский А.А. и др. Руководство к лабораторным занятиям по общей и возрастной физиологии. – М.:Просвещение, 1990. – 239с.

3. Филимонов В.И. Руководство по общей и клинической физиологии. – М.: Мед. информационное агентство, 2002. – 958с.

4. Гальперин С.И. Физиология человека и животных. Высшая школа, 1970 – 656с.

 

Лабораторне заняття № 4

Електрокардіографія

Мета роботи: провести реєстрацію та аналіз електрокардіограми людини.

Основні положення

Запис електричної активності серцевого м’язу називається електрокардіограмою (ЕКГ), а методика її реєстрації – електрокардіографією.

Биопотенціали, які виникають в серці, утворюють в оточуючому його просторі динамічне електричне поле. Живий організм – добрий провідник; тому потенціали працюючого серця можуть бути зафіксовані, якщо вивідні електроди прикладають не тільки безпосередньо на серце, але і до поверхні тіла. Це дозволяє без складних процедур і неприємних відчуттів записувати ЕКГ людини.

Існують три класичних віведення ЕКГ (рис.1).

У І відведенні реєструється різниця потенціалів між правою і лівою руками, у ІІ – між правою рукою і лівою ногою, у ІІІ – між лівою рукою і лівою ногою.

Електроди приєднуються до реєструю чого приладу – електрокардіографу, в якому слабі потенціали серця перетворюються в полі фазну криву, яка відображає морфологічний і функціональний стан серцевого м’язу.

В електрокардіограмі розрізняють п’ять зубців: Р, Q, R, S, T – та п’ять інтервалів: P-Q, QRS, S-T, Q-T, R-R (рис.2).

Про стан серця судять по амплітуді зубців (вона вимірюється відстанню від ізоелектричної лінії до вершини зубця) і тривалості інтервалів.

Рисунок 1. Розподіл електричних потенціалів по поверхні тіла і основні відведення електрокардіограми: 1 – перше відведення, 2 – друге відведення, 3 – третє відведення.

Рисунок 2. Електрокардіограма.

 

Зубець Р являється алгебраїчною сумою потенціалів дії, виникаючих в передсердях, причому потенціал правого передсердя позитивний, а лівого – негативний. Амплітуда зубця Р коливається від 0,5 до 2,5 мм. В ІІІ відведенні він може бути негативним.

За зубцем Р виникає інтервал Р-Q, тривалістю 0,12 -0,20 с. За цей час збудження розповсюджується до атріовентрикулярного вузла і провідної системи шлуночків.

Далі іде потенціал QRS (шлунковий комплекс), який характеризує збудження шлуночків. Зубець Q перший зубець шлункового комплексу – завжди звернений донизу. Це найбільш непостійний зубець із усіх зубців ЕКГ – він може бути відсутнім у всіх відведеннях. Його амплітуда в середньому дорівнює 2 мм.

Зубець R – самий високий, направлений вгору шлункового комплексу. Він відображає час розповсюдження збудження по боковим стінкам і поверхні обох шлуночків і основі лівого шлуночка. Його амплітуда коливається від 3 до 10 мм.

Зубець S – третій зубець шлункового комплексу. Він свідчить про те, що збудження охопило всю мускулатуру шлуночків. Зубець S, так же як і зубець Q, непостійний і направлений вниз.

Весь процес від початку і до повного збудження шлуночків характеризується інтервалом QRS і триває в середньому від 0,04 до 0,09 с.

По закінченні комплексу QRS реєструється ізоелектричний інтервал S-T, який характеризує зникнення різниці потенціалів на поверхні шлуночків і під час їх повного охоплення збудженням. Тривалість інтервалу S-T коливається від 0 до 0,15 с і залежить від всього шлункового комплексу.

Зубець Т – п’ятий зубець ЕКГ – направлений вгору і асиметричний: його висхідне коліно пологе, а низхідне – круте. Він характеризує плин відновлюваних процесів в шлуночках. Амплітуда зубця Т коливається від 2,5 до 7 мм. В ІІІ відведенні він може бути негативним.

Інтервал Q-T від початку зубця Q до кінця зубця Т (електрична систола) відповідає часу, протягом якого шлуночки знаходяться в електрично активному стані. Тривалість електричної систоли змінюється в залежності від частоти серцевих скорочень.

Встановлена математична залежність між частотою скорочень серця і тривалістю інтервалу Q-T. Це должна електрична систола. Вона виражається формулою Базета:

Q-T=K√R-R,

де К – константа, дорівнює для чоловіків 0,37, а для жінок – 0,39.

Матеріали та обладнання: електрокардіограф, електроди, 10-%-й розчин хлориду натрію, марлеві салфетки, кушетка, секундомір.

ХІД РОБОТИ

Ввімкнути прилад і при нульовому положенні перемикача дати прогрітися 10-15 хв. Відрегулювати підсилення так, щоб калібрувальному сигналу в 1 мВ відповідало відхилення плечика на 10 мм, а швидкість руху стрічки 50 мм в секунду.

Виміряти досліджуваному ЧСС (частоту серцевих скорочень) і запропонувати лягти і максимально розслабитися. Підготувати його до дослідження. Для цього передпліччя та гомілки звільнити від одягу й обробити спиртом. Марлеві салфетки змочити 10% розчином хлориду натрію, підкласти під відвідні електроди, а їх закріпити на руках і ногах затискачами. Підключити до відвідних електродів проводку.

Зареєструвати ЕКГ в трьох стандартних відведеннях у положеннях досліджуваного лежачи.

Після цього досліджуваний робить 8-10 присідань, рахують ЧСС і реєструють в трьох стандартних відведеннях у лежачому положенні.

Заповнюють таблицю і порівнюють норму і данні досліджуваного.

Визначають правильність серцевого ритму. Оскільки в нормі водієм ритму є сино-артріальний вузол і збудження передсердь передує збудженню шлуночків, зубець Р повинен мати місце перед шлуночковим комплексом. Тривалість інтервалів R-R має бути однаковою; у нормі зустрічаються незначні коливання, які не перебільшують 0,1 с. Більш вираженні відмінності у тривалості інтервалів R-R, свідчать про порушення серцевого ритму.

Визначають частоту серцевого ритму по ЕКГ. Для цього слід визначити тривалість одного серцевого циклу (інтервал R-R) і обчислити, скільки таких циклів уміститься в одній хвилині. Наприклад, якщо один серцевий цикл продовжується 0,8 с, то у хвилині таких циклів буде 60:0,8=75.

Проводять вимірювання тривалості та величини окремих елементів ЕКГ: зубця Р, інтервалу Р-Q, комплексів QRS, QRST. Вимірювання проводять у тому стандартному відведенні, де зубці вираженні найкраще (звичайно у ІІ). Крім того, визначають напрям зубців Р і Т, які можуть бути і позитивні, і негативні; завважують загубленість, розщеплення зубців ЕКГ, появу додаткових зубців. Ретельно аналізують форму шлуночкового комплексу в усіх відведеннях. Відзначають должну електричну і фактичну систолу.

 

Таблиця. Показники нормальної кардіограми

Зубці та інтервали
	Зубець Р	Інтервал Р-Q	Зубець Q	Комплекс QRS	Зубець R	Інтер-вал S-T	Зубець Т	Інтервал Q-T	Інтер-вал R-R
сек. норма мВ	0,05-0,25	0,11-0,18	0,03	0,06-0,10	0,6-1,6	0,01-0,15	0,25-0,6	0,35-0,37
мм
мВ
сек.

 

Зміст звіту

1. Тема роботи.

2. Результати і висновки.

Контрольні питання

1. Що таке електрокардіографія та електрокардіограма?

2. Який порядок проведення аналізу ЕКГ?

Література

1. Яновський І.І., Ужако П.В. Фізіологія людини і тварин. Практикум.- К.: Вища школа, 1991.- 175с.

2. Гуминский А.А. и др. Руководство к лабораторным занятиям по общей и возрастной физиологии. – М.:Просвещение, 1990. – 239с.

3. Филимонов В.И. Руководство по общей и клинической физиологии. – М.: Мед. информационное агентство, 2002. – 958с.

4. Гальперин С.И. Физиология человека и животных. Высшая школа, 1970 – 656с.

Лабораторне заняття № 1

Фізіологія дихання

Мета роботи: засвоїти методику спірометрії; визначити ЖЄЛ, ДО, РОВд, РОВид, загальну ємність легень.

Основні положення.

Спірометрія – метод визначення життєвої емкості легенів і об’ємів повітря, що її складають. Ці показники залежать від віку, зросту, статі, фізичного розвитку людини та інших факторів.

Дихальний об’єм (ДО) – об’єм повітря, що його людина вдихає і видихає у спокійному стані.

Резервний об’єм вдиху (РОВд) – максимальний об’єм повітря, яке можна вдихнути додатково після спокійного вдиху.

Резервний об’єм видиху (РОВид) – максимальний об’єм повітря, яке можна видихнути додатково після спокійного видиху.

Життєва ємкість легенів (ЖЄЛ) — максимальний об'єм повітря, яке можна видихнути після максимального вдиху.

ЖЄЛ=ДО+РОВд+РОВид.

Залишковий об'єм (ЗО) — об'єм повітря в легенях, після максимального видиху. Залишковим об'ємом вважають 1000 мл.

Функціональна залишкова ємкість (ФЗЄ) — об'єм повітря в легенях, що залишається після спокійного видиху. Вона дорівнює сумі залишкового і резервного об'ємів.

ФЗЄ = ЗО+РОВид.

Загальна ємкість легенів (ЗЄЛ) — об'єм повітря в легенях після максимального вдиху. Визначається сумою величин ЖЄЛ і ЗО. ЗЄЛ=ЖЄЛ+ЗО.

Хвилинний об'єм дихання (ХОД) — об'єм повітря, яке проходить через легені за 1 хв. Його розраховують, підсумовуючи дихальні об'єми (ДО) за 1 хв спокійного дихання, або спрощено:

ХОДмл/хв = ЧД∙ДО,

де ЧД — число дихальних рухів за 1 хв (частота дихання), ДО — дихальний об'єм, мл.

Величина ХОД залежить від ряду факторів: фізичного навантаження, вмісту СО₂, недостачі О₂ у повітрі, що вдихується. Збільшення легеневої вентиляції спостерігається при підвищеній потребі організму в кисні і може відбуватися шляхом поглиблення дихання та збільшення його частоти.

Максимальна вентиляція легенів (МВЛ)—об'єм повітря, яке може пройти через дихальну систему протягом 1 хв при максимально інтенсивному диханні. Досліджуваний повинен дихати якомога глибше і частіше. МВЛ визначають, підсумовуючи об'єми всіх дихальних рухів при форсуванні дихання за 15 хв і потім перераховуючи на 1 хв.

Величина МВЛ показник від індивідуальних властивостей досліджуваного.

Людина може довільно регулювати частоту і глибину дихання, здійснювати затримку дихання. Однак затримка дихання не може бути занадто довгою. тому що в крові людини, що затримала дихання, накопичується вуглекислий газ, а коли його концентрація досягає надпорогового рівня, збуджується дихальний центр і дихання поновлюється незалежно від волі людини. Так як збудливість дихального центру у різних людей різна, то і тривалість довільної затримки дихання виявляється у них різною.

Час затримки дихання можна збільшити, якщо провести гіпервентиляцію легень (декілька частих та глибоких вдохів та видихів протягом 20-30 с). Під час гіпервентиляції вуглекислий газ “вимивається” із крові та час його накопичення до рівня, що збуджує дихальний центр, збільшується. Це і дозволяє після гіпервентиляції легень здійснювати затримку дихання на значно більший час.

При наявності газоаналізатора, що служить для визначення вмісту кисню та вуглекислого газу в повітрі, що вдихується, можна переконатися в тому, що при гіпервентиляції та затримці дихання в повітрі, що вдихується, значно змінюється вміст вуглекислого газу і майже не змінюється вміст кисню. Отже, гуморальним фактором, що збуджує дихальний центр та впливає на тривалість затримки дихання, є вуглекислий газ.

Матеріали та обладнання: спірометр, секундомір, спирт, вата.

 

Рисунок. Схематичне зображення об’ємів легень і ємкості легень.

РОвд – резервний об’єм вдиху; ДО – дихальний об’єм; РОвид – резервний об’єм видиху; ОО - залишковий об’єм; Євд – ємкість вдиху; ФОЄ – функціональна залишкова емкість; ЖЄЛ – життєва ємність легень; ОЄЛ – загальна ємність легень.

 

ХІД РОБОТИ

Дослід № 1. Визначення основних показників функціонування дихальної системи.

Для визначення показників дихальної системи використовують спірометр, мундштук якого протирають змоченою спиртом ватою. Для визначення дихального об’єму (ДО) досліджуваний в стані спокою вдихує і видихує повітря в спірометр. Точність буде вище, якщо вимірювання зробити кілька разів і обчислити середню величину. При багаторазових вимірюваннях необхідно щоразу встановлювати вимірювальну шкалу спірометра у вихідне положення, для чого її повертають на нульову позначку і сполучають із стрілкою.

Життєву емкість легень визначають так: досліджуваний після максимального вдиху робить максимальний видих у спірометр. По шкалі спірометра визначають ЖЄЛ. ЖЄЛ визначають у сидячому положенні досліджуваного, а також після фізичного навантаження. Зазначають різницю в результатах.

Для визначення резервного об'єму видиху досліджуваний після чергового спокійного видиху робить максимальний видих у спірометр. По шкалі визначають резервний об'єм видиху. Повторюють кілька разів і обчислюють середню величину.

Резервний об'єм вдиху можна обчислити або виміряти спірометром. При обчисленні необхідно від величини ЖЄЛ відняти суму дихального об'єму і резервного об'єму видиху. При вимірюванні резервного об'єму вдиху спірометром у нього набирають певний об'єм повітря, і досліджуваний після спокійного вдиху робить максимальний вдих із спірометра. Різниця між первинним об'ємом повітря у спірометрі і тим, який лишився після глибокого вдиху, відповідає резервному об'єму вдиху.

Для визначення залишкового об'єму повітря поки що не існує прямих методів, тому використовують непрямі. Вони ґрунтуються на різних принципах. Використовують, наприклад, плетизмографію, оксигемометрію і вимірювання концентрації індикаторних газів (гелій, азот). Вважають, що в нормі залишковий об'єм становить 25 % від величини ЖЄЛ (1000 мл).

Для визначення ХОД необхідно порахувати число дихальних рухів за хвилину.

Дослід № 1. Вплив гіпо- та гіпервентиляції на затримку дихання.

В експерименті приймає участь вся група. За командою експериментатора зробіть вдих (не дуже глибокий) та затримайте дихання. Експериментатор за секундною стрілкою годинника відраховує час кожні 10 с та голосно його повідомляє аудиторії. За цим часом кожен студент повинен визначити свій особистий час затримки дихання. Зафіксуйте його.

Після того як у всіх відтворилось дихання, зробіть гіпервентиляцію легень, для чого зробіть 20 глибоких та швидких вдихів та видихів. Кількість вдихів та видихів дозується особисто. Треба мати на увазі, що при гіпервентиляції, коли із легень видаляється значна кількість вуглекислого газу, може настати слабке запаморочення, а іноді - і втрата свідомості. Тому в залежності від самовідчуття гіпервентиляцію можна припинити раніше.

Після гіпервентиляції легень знову визначте час затримки дихання. Він збільшиться. Отримані дані запишіть в таблицю.

 

Час затримки дихання до і після гіпервентиляції легень

Прізвище піддослідного	Час затримки дихання (в с)
до гіпервентиляції	після гіпервентиляції

 

Оформіть протокол, запишіть одержані дані. Порівняйте величину ЖЄЛ, виміряну спірометром, з належною ЖЄЛ, обчисленою за формулою. Розрахуйте залишковий об'єм, а також загальну ємкість легенів, функціональну залишкову ємкість. Порівняйте показники, одержані в сидячому положеннях, при фізичному навантаженні. Зробіть висновки.

Зміст звіту

1. Мета роботи.

2. Короткий опис порядку виконання роботи.

3. Протокол дослідження.

4. Результати і висновки.

Контрольні питання

1. Як виміряти ЖЄЛ, ДО, РОВд, РОВид?
2. Які величини цих показників у нормі?
3. Яке значення цих величин для оцінки дихальної функції?
4. Поясніть відмінності вимірюваних показників залежно від положення тіла і функціонального стану.
5. Де розміщується дихальний центр? Який механізм його функціонування при нормальному диханні та при затримці дихання?

Література

1. Яновський І.І., Ужако П.В. Фізіологія людини і тварин. Практикум.- К.: Вища школа, 1991.- 175с.

2. Гуминский А.А. и др. Руководство к лабораторным занятиям по общей и возрастной физиологии. – М.:Просвещение, 1990. – 239с.

3. Филимонов В.И. Руководство по общей и клинической физиологии. – М.: Мед. информационное агентство, 2002. – 958с.

4. Гальперин С.И. Физиология человека и животных. Высшая школа, 1970 – 656с.

 

Лабораторне заняття № 2