Особливості використання земель с/гпризначення на праві постійного користування для виробництва сільськогосподарської продукції.

Право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння, користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальні власності, без встановлення строку.

Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи, організації, що належать до державної або комунальної власності. Право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою – не більше 5 років та довгостроковою – не більше 50 років. Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі, власності на посіви і насадження с\г та іших культур, на вироблену с\г продукцію, використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об’єкти та ін., на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом, споруджувати житлові будинки, виробничі та інші споруди. Землекористувачі зобов’язані: забезпечувати використання землі за цільовим призначенням, додержуватись вимог законодавства про охорону довкілля, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату, не порушувати прав власників земельних ділянок та землекористувачів, підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі та ін..

 

 

+++

Надання у постійне користування земельної ділянки, що вже перебуває у користуванні, провадиться лише після вилучення її упорядку, передбаченому статтями 149і 151 ЗК України.

Надання земельних ділянок юридичним особам здійсню­ється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ді­лянок. Повноваження органів місцевого самоврядування у зазначеній сфері чітко визначає ст. 122 ЗК України. Даною нормою, зокрема, встановлено, що надання земельних діля­нок цим суб'єктам для всіх потреб здійснюють сільські, се­лищні та міські ради із земель комунальної власності відпо­відних територіальних громад, а районні та обласні ради — з відповідних земель спільної власності територіальних гро­мад. Повноваження органів виконавчої влади щодо надання земельних ділянок із земель державної власності розмежова­ні з урахуванням рівня цих органів та місця розташування і цільового призначення земельних ділянок.

Порядок надання у постійне користування земельних діля­нок юридичним особам встановлює ст. 123 ЗК України. З ана­лізу змісту цієї норми випливає, що підставою виникнення да­ного права землекористування є сукупність юридичних фак­тів (клопотання про відведення земельної ділянки, рішення про надання земельної ділянки, визначення її меж на місце­вості (в натурі), одержання документа, що посвідчує право пос­тійного землекористування та його державна реєстрація)¹.

Земельне законодавство забороняє приступати до вико­ристання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.

 

Особливості використання землі на праві користування чужою земельною ділянкою для с/г

Емфітевзисом є довгострокове, відчужуване та успадковуване речове правона чуже майно, яке полягає у наданні особі права володіння ікористування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб зметою отримання плодів та доходів від неї з обов'язком ефективно їївикористовувати відповідно до цільового призначення. Він вигідний і зручний тим, що коли власник землі не бажає втрачати право власності на землю, але й сам не має можливості обробляти її, то в такому разі він може передати її в довгострокове користування іншим особам на підставі речового права.

Суб'єктами емфітевзису є власник земельної ділянки та особа, яка виявилабажання користуватися останньою для сільськогосподарських потреб(землекористувач, емфітевта). Стороною відносин емфітевзису не може бутиособа, якій земельна ділянка надана на умовах постійного користування чина умовах оренди.

Об'єктом емфітевтичного права є користування земельною ділянкоюсільськогосподарського призначення, що знаходиться У приватній,комунальній або державній власності. До земель сільськогосподарськогопризначення належать сільськогосподарські угіддя — рілля, багаторічні

насадження, сіножаті, пасовища та перелоги, а такожнесільськогосподарські угіддя (ст.22 ЗК). Таке користування маєобмежений характер, оскільки власник передає емфітевті право володіння

та право цільового користування земельною ділянкою, зберігаючи за собоюправо розпорядження нею. Сторони можуть звузити межі цільовоговикористання земельної ділянки, наприклад, зазначивши, що вона маєвикористовуватися під ріллю або багаторічні насадження тощо.

Підставою встановлення емфітевзису є договір про надання правакористування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб(договір про емфітевзис). За договором про емфітевзис власник земельноїділянки відплатно чи безвідплатно передає іншій особі право користування

земельною ділянкою, зберігаючи щодо неї право власності. Договір провстановлення емфітевзисуформально є консенсуальним, оскільки длявиникнення емфітевтичного права не вимагається передачі земельноїділянки. Водночас реалізувати це право раніше, ніж будуть встановленімежі ділянки на місцевості, неможливо, оскільки до цього приступати довикористання земельної ділянки забороняється законом (ст. 125 ЗК).

Емфітевзис може бути переданим іншій особі на підставі договору міжпопереднім та наступним землекористувачами або на підставі спадкування(ч.2 ст.407 ЦК).

Строк договору про емфітевзис встановлюється за домовленістю йогосторін. При цьому власник ділянки та емфітевта можуть укласти такий

договір на визначений або на невизначений строк.на невизначений строк.

Якщо договір про надання права користування чужою земельною ділянкою длясільськогосподарських потреб укладено на невизначений строк, кожна Ізсторін може відмовитися від договору, попередивши про це другу сторонуне менш як за один рік (ст.408 ЦК).

Власник земельної ділянки має право:

— вимагати від землекористувача використання ділянки за призначенням,встановленим у договорі. При цьому в самому договорі має бути врахованецільове призначення ділянки (ст.409 ЦК);

- на одержання плати за користування ділянкою.

- на переважне перед іншими особами набуття права користуванняземельною ділянкою у разі продажу цього права іншій особі (ч.2 ст.411ЦК);

Землекористувач має право:

- користуватися земельною ділянкою у повному обсязі відповідно додоговору та утримувати її за собою (ч. І ст.410 ЦК);

- набувати право власності на плоди і доходи від експлуатації наданої укористування ділянки. Це право логічно випливає з права користуванняземельною ділянкою для власних потреб;

Землекористувач зобов'язаний:

- вносити плату за користування земельною ділянкою, а також іншіплатежі, встановлені законом.

- ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільовогопризначення;

Емфітевзис припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки таземлекористувача. У цьому випадку суб'єкти права власності і речовогоправа на чужу річ збігаються, а відтак має перевагу більш повне право,тобто право власності;

2) спливу строку, на який було надано емфітевзис, якщо строк булозазначено у договорі про встановлення цього права.

6) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (ст.143ЗК);

7) домовленості власника ділянки та землекористувача про припиненняемфітевзису. Така домовленість має бути вчиненою у такій самій формі, які договір про встановлення емфітевзису. За рішенням суду емфітевзис може