АП у сучасній правовій доктрині України.

Методологічні основи АПУ.

Аграрне право – це самостійне, соціально-правове, державне явище, яке характеризується особливим змістом, має специфічну правову природу, що розкривається через методологічні доктринальні, законодавчі і інституційні основи.

Методологією будь-якої науки є сукупність категорій, на які вона спирається – це система методів дослідження.

Їх формує 4 одиниці: 1) капітал, 2) земля, 3) праця, 4) знання.

Капітал – це сукупність товарів, майна, грошових коштів, які використовуються з метою отримання прибутку. Це джерело доходів у вигляді засобів виробництва. Ресурси, які на спрямовані на споживання не є капіталом. Капітал можна створити лише завдяки праці людини.

Земля - це основне національне багатство, що характеризується верхнім шаром грунту, використання якого здійснюється на основі фотосинтезу сонця, родючості грунту і людської праці.

Застосуванні праці до землі через дозволені законодавством правові форми є формулою суспільного прогресу, що й утворює капітал – безцінне національне багатство, яким є родючий шар грунту.

Методологічною основою аграрного права є:

1) земля, як верхній шар грунту, використання якого має здійснюватися на основі фотосинтезу сонця, родючості грунту і людської праці задля створення капіталу, забезпечення перерозподілу продукції через різні форми власності.

2) державна політика, яка спрямована на прогресивний розвиток українського суспільства, на його економічну складову через розвиток СГ галузі шляхом запровадження оптимальних механізмів оподаткування господарюючих суб’єктів на землі та залучення капіталу в основне національне багатство та створення господарника.

3) конституційно-правові гарантії використання землі на основі різних форм власності, збереження конституційних свобод господарювання на землі.

4) свобода здійснення СГ діяльності, що проявляється у дотриманні законодавчих вимог при здійсненні СГ діяльності + дотримання з боку держави правил здійснення СГ діяльності, основних свобод, захисту від недобросовісної конкуренції, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку.

5) вартісна оцінка землі з урахуванням капіталовкладень, знань та людської праці, застосованої до землі.

+++Чабаненко М.М. «Методи правового регулювання аграрних відносин» Харків, 2006р.

Метод – спосіб впливу на конкретні ПВ. Чабаненко метод правового регулювання АПВ – сукупність встановлених державою способів чи прийомів правового регулювання, що характеризується особливостями юридичного впливу норм аграрного права на СВ, які виникають під час здійснення суб’єктами виробничої СГ діяльності. Л! дещо звужене.

1. Загальні методи:А) диспозитивний (дозволу),

Б) імперативний (заборона здійснення діяльності, обмеження – охоронні зони, особливості здійснення робіт в прикордонній смузі, в зонах можливого затоплення),

В) метод рекомендацій.

1. Специфічні методи (Янчук):

А) легалізаційний, Б) метод локально – правового регулювання,

В) дозвільно – ліцензійний, Г) Метод колективного прийняття рішень,Д) інші.

Чабаненко застосовує змішаний структурно – галузевий, специфіка якого полягає у застосуванні різних способів та прийомів правового регулювання АВ, а саме позитивними зобов’язаннями, дозволом чи заборонами.

АП у сучасній правовій доктрині України.

Аграрне право- порівняно нова галузь у системі права, яка об’єктивно сформувалась у 70-х роках минулого століття внаслідок об’єднання в єдиний косплекс правових норм, які регулювали суспільні відносини в колгоспах, державних с/г підприємствах, інших с/г виробничих структурах, що існували в той час.

Об’єктом аграрних відносин цих різних суб’єктів стала насамперед їх с/г виробнича діяльність. Вона за змістом реалізується різними аграрними суб’єктами, проте має єдину спрямованість – на використання земель с/г призначення для виробництва відповідної продукції.

З виникненням України як суверенної держави, радикальними змінами суспільних відносин на селі у зв’язку з реалізацією земельної та аграрної реформ істотно розширилося та набуло якісно нового змісту аграрне законодавство, що становить нормативно-правову базу АП як галузі права. Проте, як і раніше, воно акумулює законодавчі акти, що регулюють земельні, трудові, майнові, організаційні, управлінські та інші відносини різних аграрних суб’єктів.

АП пройшло цілий ряд послідовних реструктуризаційних перетворень від селянського, колгоспного, сільськогосподарського до аграрного права.

АП: 1) це законодавство, яке не має самостійної основи і не може бути самостійною галуззю права (Панкратов, Демяненко).

2) є підгалуззю господарського права (Лаптєв, Щербина).

3) є самостійною галуззю (Єрмоленко).

4) є комплексною галуззю (Козир, Вороніна).

5) є самостійною, комплексною, інтегрованою галуззю (Петров, Титова, Середа) – КНУ.

6) є комплексною, інтегрованою і спеціалізованою галуззю (Гетьман, Носік).

АП – це комплексна, інтегрована, спеціалізована галузь права, що охоплює правові норми, що регулюють аграрні відносини, що складаються у сфері виробництва та пов’язаною з ним господарською діяльністю при використанні земель СГ призначення різними суб`єктами на різних правових підставах.

Функції агарного права України.

Функції АП- це відображаючі його соціальне призначення спеціальні напрями правового регулювання відносин по виробництву, переробці та реалізації с/г продукції.

Конспект: 1)соц-правова - простежується в умовах становлення ринквої економіки все більша увага до виробництва с/г продукції, з метою подальшого запезпечення населення та можливого експорту.:

А)реформаційна

Б) економічно-правова (рег. Виробничі відносини)

В) інтеграційні (баланс суспільних прав та інтересів)

2)праворегулятивна (забезпечує реалізацію прав та свобод, ін..соціальних цінностей щодо використ.с/г земель, продукції ліс/водн госп-ва, забезпеч.продовольчої безпеки. Основа: зак/правозастосовна діяльність):

А) статична (основа – заборонні норми)

Б) динамічна (основа – реалізація зобов'язуючих)+ постійна зміна норм, що регулюють аграрні відносини, їх вдосконалення, шляхом прийнятя нових нормативно-правових актів, що є більш сучасними.

3) правоохоронна (встановлює гарантовані державою здійснення прав на землю, вільну госп.діяльність, безпеку, якість харч.продуктів, запобігання негат.впливу на клімат.умови). Форми:

А) превентивна - попередження вчинення правопорушення. Зводиться до виконання підприємцями та окремими працівниками агропромислового комплексу своїх прав та обов’язків.

Б) примусова

+++ регулююча – регулювання відносин, учасники яких с/г організаційно-правовоі утворення та окремі трудівники. Виконуючи цю функцію АП взаємодіє з іншими галузями права- земельним, цивільним, господарським, адмінісративним, екологічним.

кадрова–залучення на трудовій основі осіб до вироблення с/г продукції через утворення суб’єктів аграрного права.

виховна – аграрне право як навчальна дисципліна формує знання про відносини, що складаються у цій галузі права.

Соціальні відносини:

 

Ø забезпечення економічних і соціальних інтересів сільського населення,

Ø комплексного розвитку сільських територій,

Ø збереження сільської поселенської мережі,

Ø розвитку об´єктів соціальної інфраструктури,

Ø сучасних систем зв´язку та інформатики, транспорту, житлово-комунального та водного господарства,

Ø шляхового будівництва,

Ø культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування селян.

Під соціальним розвитком села слід розуміти сукупність суспільних відносин, що виникають у процесі реалізації суб´єктами аграрного господарювання соціально-економічних та інших прав, що гарантують реалізацію селянами конституційних прав на формування повноцінного життєвого середовища у сільській місцевості.

Основні напрями та завдання державної політики у сфері соціального розвитку села визначені в указах Президента України від 20 грудня 2000 р. “Про Основні засади розвитку соціальної сфери села” та від 15 липня 2002 р. № 640 “Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села”. Зазначеними нормативними актами передбачено здійснення таких соціальних перетворень на селі:

- збільшення зайнятості сільського населення на сільськогосподарських підприємствах різних організаційно-правових форм та особистих селянських господарствах за допомогою нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, її первинної переробки та збереження, поширення в сільській місцевості практики урізноманітнення видів господарської діяльності;

- підвищення продуктивності праці, рівня заробітної плати працівників сільського господарства та застосування науково обґрунтованих норм праці;

- ефективне використання трудових ресурсів і робочого часу;

- відновлення діяльності раніше закритих та відкриття нових закладів соціально-культурного призначення в сільських населених пунктах, а також зупинення їх закриття;

- нарощування обсягів житлового будівництва на основі спеціальних програм його підтримки;

- створення сприятливих умов для розвитку на селі сфери платних послуг.

об´єкти соціальної сфери поділені на такі групи:

- житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення (житлові будинки, гуртожитки для робітників і службовців, студентів вищих і середніх спеціальних та загальноосвітніх навчальних закладів, школи-інтернати, водогони, об´єкти газопостачання і теплозабезпечення тощо);

- охорона здоров´я, фізична культура і соціальне забезпечення (лікарні, станції швидкої допомоги, лікувально-фізкультурні заклади, протитуберкульозні, наркологічні диспансери,водні басейни, дитячі спортивні школи, спортивні клуби тощо);

- народна освіта (академії, університети, інститути, технікуми, професійні училища, курси, навчальні комбінати, курси підвищення кваліфікації, методичні кабінети, навчальні школи, школи-інтернати, дитячі садки, дитячі садки-ясла (комбінати), дитячі майданчики, ясла, дитячі будинки тощо);

- культура і мистецтво (бібліотеки, фільмотеки, будинки культури, клуби, будинки художнього виховання дітей, кінотеатри тощо). Крім названих груп об´єктів соціальної сфери, вказаний перелік визначає також і види робіт, виконання яких вважається “будівництвом об´єктів соціальної сфери села” за умови їх бюджетного фінансування.

Правове регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі будівництва житла в сільській місцевості, здійснюється Законом України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві”, нормами земельного, цивільного та містобудівного законодавства.

Чинне законодавство України передбачає, що селу має надаватися перевага над містом (із розрахунку на душу населення) у спорудженні житла та інших об´єктів соціально-культурного та побутового забезпечення..

Законом України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві” передбачається збереження і розвиток поселенської мережі. Зокрема, ст. 10 Закону України зазначає, що держава захищає сільську поселенську мережу незалежно від категорії, розміру та місця розташування сільських населених пунктів. Будь-які перетворення сільських поселень (об´єднання, роз´єднання, перейменування в іншу категорію тощо) можуть здійснюватись за рішенням сесій районних рад лише за волею жителів цих поселень. В Україні запроваджуються постійне обстеження та паспортизація сільської поселенської мережі (моніторинг). Порядок здійснення моніторингу встановлює Кабінет Міністрів України.

 

 

Українська аграрна біржа

• організація проведення торгів великими оптовими партіями сільськогосподарської продукції,

форвардних і ф'ючерсних торгів стандартним товаром;

• створення (оренда, викуп) та організація роботи сертифікованих біржових складів;

• обробка і надання Мінсільгосппроду інформації з біржових торгів через мережу своїх філій,

представництв;

• організація проведення спеціалізованих і міжрегіональних торгів спільно з регіональними біржами;

• забезпечення умов для державного регулювання та контролю цін, експорту сільгосппродукції,

внутрішнього виробничого балансу через єдиний біржовий механізм.

Регіональні біржі

• організація проведення спотових і форвардних торгів середньооптовими партіями сільгосппродукції

відповідно до єдиних біржових правил;

• взаємодія на договірних умовах з аграрною біржею, її філіями та представництвами, створення

необхідних умов для контролю за біржовими операціями з сільгосппродукцією;

• взаємодія з районними і міжрайонними торговими домами в питаннях організації біржового товару.

Торгові доми

• збирання інформації про реальний стан локального (районного, міжрайонного) ринку

сільгосппродукції, антидемпінговий та інший контроль з боку місцевих органів самоврядування;

• надання покупцям (брокерам) документів про наявність товару із сертифікатом якості і гарантією

відвантаження;

• формування районних лотів сільгосппродукції, що виставляється на торги, узгодження цін та інших

умов, забезпечення збирання та відвантаження сільгосппродукції покупцями;

• забезпечення розрахунків з пайовиками торгового дому з урахуванням інтересів товаровиробників,

споживачів сільгосппродукції та постачальників матеріальних ресурсів для села;

• організація та контроль місцевих товарообмінних операцій на компенсаційній основі з дотриманням

паритету цін і відповідальності за зобов'язаннями учасників.

 

109.

Методологічні основи АПУ.

Аграрне право – це самостійне, соціально-правове, державне явище, яке характеризується особливим змістом, має специфічну правову природу, що розкривається через методологічні доктринальні, законодавчі і інституційні основи.

Методологією будь-якої науки є сукупність категорій, на які вона спирається – це система методів дослідження.

Їх формує 4 одиниці: 1) капітал, 2) земля, 3) праця, 4) знання.

Капітал – це сукупність товарів, майна, грошових коштів, які використовуються з метою отримання прибутку. Це джерело доходів у вигляді засобів виробництва. Ресурси, які на спрямовані на споживання не є капіталом. Капітал можна створити лише завдяки праці людини.

Земля - це основне національне багатство, що характеризується верхнім шаром грунту, використання якого здійснюється на основі фотосинтезу сонця, родючості грунту і людської праці.

Застосуванні праці до землі через дозволені законодавством правові форми є формулою суспільного прогресу, що й утворює капітал – безцінне національне багатство, яким є родючий шар грунту.

Методологічною основою аграрного права є:

1) земля, як верхній шар грунту, використання якого має здійснюватися на основі фотосинтезу сонця, родючості грунту і людської праці задля створення капіталу, забезпечення перерозподілу продукції через різні форми власності.

2) державна політика, яка спрямована на прогресивний розвиток українського суспільства, на його економічну складову через розвиток СГ галузі шляхом запровадження оптимальних механізмів оподаткування господарюючих суб’єктів на землі та залучення капіталу в основне національне багатство та створення господарника.

3) конституційно-правові гарантії використання землі на основі різних форм власності, збереження конституційних свобод господарювання на землі.

4) свобода здійснення СГ діяльності, що проявляється у дотриманні законодавчих вимог при здійсненні СГ діяльності + дотримання з боку держави правил здійснення СГ діяльності, основних свобод, захисту від недобросовісної конкуренції, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку.

5) вартісна оцінка землі з урахуванням капіталовкладень, знань та людської праці, застосованої до землі.

+++Чабаненко М.М. «Методи правового регулювання аграрних відносин» Харків, 2006р.

Метод – спосіб впливу на конкретні ПВ. Чабаненко метод правового регулювання АПВ – сукупність встановлених державою способів чи прийомів правового регулювання, що характеризується особливостями юридичного впливу норм аграрного права на СВ, які виникають під час здійснення суб’єктами виробничої СГ діяльності. Л! дещо звужене.

1. Загальні методи:А) диспозитивний (дозволу),

Б) імперативний (заборона здійснення діяльності, обмеження – охоронні зони, особливості здійснення робіт в прикордонній смузі, в зонах можливого затоплення),

В) метод рекомендацій.

1. Специфічні методи (Янчук):

А) легалізаційний, Б) метод локально – правового регулювання,

В) дозвільно – ліцензійний, Г) Метод колективного прийняття рішень,Д) інші.

Чабаненко застосовує змішаний структурно – галузевий, специфіка якого полягає у застосуванні різних способів та прийомів правового регулювання АВ, а саме позитивними зобов’язаннями, дозволом чи заборонами.

АП у сучасній правовій доктрині України.

Аграрне право- порівняно нова галузь у системі права, яка об’єктивно сформувалась у 70-х роках минулого століття внаслідок об’єднання в єдиний косплекс правових норм, які регулювали суспільні відносини в колгоспах, державних с/г підприємствах, інших с/г виробничих структурах, що існували в той час.

Об’єктом аграрних відносин цих різних суб’єктів стала насамперед їх с/г виробнича діяльність. Вона за змістом реалізується різними аграрними суб’єктами, проте має єдину спрямованість – на використання земель с/г призначення для виробництва відповідної продукції.

З виникненням України як суверенної держави, радикальними змінами суспільних відносин на селі у зв’язку з реалізацією земельної та аграрної реформ істотно розширилося та набуло якісно нового змісту аграрне законодавство, що становить нормативно-правову базу АП як галузі права. Проте, як і раніше, воно акумулює законодавчі акти, що регулюють земельні, трудові, майнові, організаційні, управлінські та інші відносини різних аграрних суб’єктів.

АП пройшло цілий ряд послідовних реструктуризаційних перетворень від селянського, колгоспного, сільськогосподарського до аграрного права.

АП: 1) це законодавство, яке не має самостійної основи і не може бути самостійною галуззю права (Панкратов, Демяненко).

2) є підгалуззю господарського права (Лаптєв, Щербина).

3) є самостійною галуззю (Єрмоленко).

4) є комплексною галуззю (Козир, Вороніна).

5) є самостійною, комплексною, інтегрованою галуззю (Петров, Титова, Середа) – КНУ.

6) є комплексною, інтегрованою і спеціалізованою галуззю (Гетьман, Носік).

АП – це комплексна, інтегрована, спеціалізована галузь права, що охоплює правові норми, що регулюють аграрні відносини, що складаються у сфері виробництва та пов’язаною з ним господарською діяльністю при використанні земель СГ призначення різними суб`єктами на різних правових підставах.