Статі чоловіча й жіноча. Відношення до жінки у суспільстві.

Статі чоловіча й жіноча. Відношення до жінки у суспільстві.

Кохання як особливий феномен статевих стосунків.

Шлюб і шлюбні стосунки. Сім’я.

Родина та родинні стосунки.

Вступ.

Молодість важкий період. Особистість як би знаходиться на роздоріжжя. Немає повної самостійності, а є залежність від батьків, викладачів, фортуни конкурсних іспитів. Старші учать, дають ради, але разом з тим часто обмежують самостійність, особисту ініціативу, пошук. Постійна опіка рідних, близьких, знайомих, викладачів. Усі не тільки поділяються своїм життєвим досвідом, але і наполегливо нав'язують його. Нав'язують також своє рішення, своє розуміння, свої смаки і пристрасті, свої погляди і переконання.

Однак, як виявляється, усіх намагаються зрозуміти, але не усі розуміють. Немає визначеного соціального стану, зате є роздуму про себе, про життя, про людей. Є сумніву у своїй значимості, привабливості. Постійні питання, у чому знайти своє покликання? Як визначити свій життєвий шлях? Проблема підготовки молоді до шлюбу багатогранна. Коли її варто проводити? Якими якостями повинні володіти дівчата і юнаки, щоб стати чоловіками і жінками, батьками?

Хотілося б відзначити, що все життя дівчинки-дівчини, хлопчика-юнака повинне природно і просто підводити до материнства і батьківства. Якщо вихователі всіх рангів, починаючи від батьків і закінчуючи викладачами вузів, вчасно не виконали свій обов’язок, молодь одружується непідготовленою до найважливіших соціальних функцій. Молодий чоловік і жінка неминуче стикнуться з труднощами, через які може потонути їх «шлюбний корабель», незважаючи на те, що, здавалося б, він надійно скріплений узами взаємної любові, поваги, прихильності, навіть відданості.

Таким чином, підготовка молоді до шлюбу починається з усвідомлення своєї статі, із засвоєння стереотипів чоловічого і жіночого поводження.

Статі чоловіча й жіноча. Відношення до жінки у суспільстві.

Соціологи виділяють для розрізнення чоловічого й жіночого начал перш за все поняття «статева роль». Статеві ролі – це соціальні норми, які визначають чим переважно повинні займатися чоловік та жінка.

Чоловіча роль головним чином «інструментальна»: здобувач, годувальник, управлінець, відповідальний за дисциплінованість дітей. Укоріненість у професійні справи, роботу забезпечує статус і захист родини, основні засоби її існування.

Жіноча роль переважно «експресивна»: емоційний центр, підтримка групової солідарності й емоційного тепла. Мати, дружина, господарка дому, теща або (і) свекруха.

Принципово протягом розвитку цивілізації ці ролі особливих змін у цілому не зазнали. Якщо коригування жіночої ролі й відбувається, то лише в межах «внутрішніх справ» родини. Зовсім помінятися ролями не дозволяє сама природа. Шлюби, правда бувають з «неприродними ролями», але вони не можуть бути плідними.

Символіка статевих ролей. Чоловіче начало – оновлення, зміни, творчість; жіноче начало – збереження, стійкість, традиційність. Ці початки можуть знаходитися у відношеннях: взаємного доповнення, конфлікту, ієрархічної підлеглості.

У різних символічних обрядах часто присутня зміна місця статі (уявлення про андрогінію). У австралійських аборигенів під час ініціацій хлопчики тимчасово з ритуальною метою перетворюються у дівчаток. І у зрілій міфології всяке тіло у собі утримує і чоловіче і жіноче начало: але «інь» більше у жінки, а «ян» – у чоловіка. З цього досі виходить китайська медицина. Це зримо присутнє і в тантричному буддизмі. І видатний сучасний психолог К. Юнг запевняв, що в колективному безсвідомому кожної людини присутні «архетипи» душі (аніма – персоніфікація жіночого начала) і духу (анімус – персоніфікація чоловічого начала). Сполучення душі й духу – головна умова гармонійного розвитку представників обох статей.

Чоловік і жінка – протилежності, але протилежності взаємодоповнюючі й у своєму сполученні утворюючі гармонію. Вони виступають насамперед як дві протилежних статі Звідси розходження в динаміці статевого дозрівання, у фізіологічних циклах і ритмах. Відомо, наприклад, що цілий ряд захворювань характерний тільки для жінок. Однак у кожній людині присутній як чоловічий, так і жіночий початок, тому що в зачатті плоду беруть участь як чоловічі, так і жіночі статеві клітини. Отже, у жінок тією чи іншою мірою присутні чоловічі риси, а в чоловіків – жіночі. Тому уживані соціологами вирази «мужні жінки» і «жіночні чоловіки» мають під собою не тільки соціокультурну але і, насамперед, фізіологічну природу.

Імідж жінки. Чи можливий образ жінки у її натуральності? Жінка поза іміджем здається якоюсь неприродною істотою. Прикраси – це емблематизована символізація її іміджу. Прикраси. Федорова, 1985, с.209, 212 – Пристрасть до прикрас у Давньому Римі обкладалася податями (50 лір на рік).

Навіщо конкурси краси? Еталонна демонстрація притаманна багатьом соціокультурним явищам. Але чи варто бути всього-лише моделлю чи секс-бомбою?

Стереотипи міфоуявлень про чоловіка і жінку.

Існує віддавна асиметрія у самому підході, оцінці статей. Як утвердились і різні критерії оцінки. Сучасні маскулінні й фемінінні стереотипи «буденної свідомості» достатньо конкретні, але й у них прихований релігійно-статевий символізм. Хоча б взяти уявлення про чистих чоловіків та нечистих жінок, про статеву силу чоловіка (дужий, полум’яний, могутній) і слабкість жінки (палка або холодна – пасивні якості). Звідси й назва – «слабка стать» (ППС – швидше «неслабіюча стать»). Обставини пробудження жіночої сексуальності дійсно зовсім інші, ніж у юнака. Але неправда, що незаймана дівчина не відчуває бажання, що лише чоловік своїми діями його збуджує. Це легенда. Більшість молодих дівчат жадають чоловічих пестощів ще до контакту. І чоловіки не менше збуджуються від самого контакту.

Універсальний міф – про еротичний рай у далеких або інших країнах.

Про стереотипи чоловічого і жіночого поводження.

У період залицяння, у перший шлюбний місяць і в подальшому подружньому житті молоді люди повинні враховувати особливості поводження свого партнера. Поводження чоловіка й жінки має свою специфіку, свої відмітні риси. Жінка не повинна вимірювати чоловіка своїми мірками. Психологія, характер у чоловіків і жінок різні, і це завжди варто враховувати. Іншими словами, існують стандарти і стереотипи чоловічого і жіночого поводження, створені усім ходом розвитку людства, дещо своєрідні в різних етнічних культурах.

У суспільстві склалися певні зразки, «моделі» чоловічого і жіночого поводження. Культура різних народів формувала, так би мовити, свої розходження в жіночому і чоловічому поводженні. Однак ми часто недооцінюємо роль звичаїв, народних удач, моральних норм – цих найважливіших регуляторів нашого поводження. А саме вони і визначають стереотипи чоловічого і жіночого поводження.

Жіночий або чоловічий стереотип поводження – це сформований у ході культурно-історичного розвитку стандарт, запропонований суспільною думкою і підтримуваний тим, що формується в процесі виховання. Це дає нам підстава у якійсь мірі говорити про культуру чоловічого і жіночого поводження, що характеризує конкретний образ здійснення у моральній практиці помислів і почуттів, ступінь їхнього перетворення в повсякденну норму вчинку.

Знамениті жінки.

Харон Карфагенский. О женщинах. Аверинцев С.С. («Плутарх и античная биография», с. 173) – припускав, що у циклі праць Плутарха був розділ, присвячений життєпису знаменитих гетер, оскільки еллінські біографи досить пильно займалися цією категорією знаменитостей.

Козуля Олесь. Жінки в історії України. – К.: Вища школа, 1994, 15 арк. (художня публіцистка) – намалював цілу галерею славетних доньок українських за всі часи історії. Зокрема: княгиня Ольга, королева Анна, дружина султана Роксолана (Настя Лісовська), Маруся Чурай (українська Сафо), Леся Українка, Христина Алчевська (віце-президент м/н Ліги освіти), Соломія Крушельницька, Оксана Петрусенко, Олена Теліга, Ліна Костенко, Алла Горська, Надія Світлична та багато інших.

Добрі й злі жінки: Пандора. Єва. Демонічні жінки: жриці Кібели. Революційні жінки: Луїза Мішель, Інеса Арманд. Згубні жінки: ЛедіМакбет, Лукреція Борджіа,ЛедіГамільтон. Жінки – вампірки кохання: Маргарита Наваррська, Катерина ІІ. Вірні дружини: Порція, Лукреція. Перлини мудрості: Сафо, Аспазія, Корінна, Гіпатія Олександрійська, Жермена де Сталь. Сей-Сьонагон (Японія), Симона де Бовуар (філософ-екзистенціаліст). Від казкової Василіси і у нас пішли премудрі. Патріотки: Юдіф, Жанна д’Арк, Таїс Афінська, Зоя Космодем’янська.

Секс і порнографія.

Поганство не секс, поганство – це індустрія його смакування. Найбільш розповсюджене «смакування» у вербальній формі. Інвективна лексика (хульна і лайлива мова) має на думку відомого дослідника Ігоря Кона декілька блоків:

1. Згадка жіночих геніталій – лайлива відправка у зону породження, в небуття – «звідки взявся». 2. Натяк на те, що я є той, що володіє матір’ю того, кого лаю. Це приниження. 3..Звинувачення в порушенні інцесту, змішанні крові (особливо широко це у англійців). 4..Звороти мови зі згадкою чоловічих геніталій означали, що той, до кого вони звернуті, належить до жіночої статі (статусно-ієрархічні претензії через сексуальні позиції).

У 1929 році, у зв’язку з дискусією навколо “Коханця леді Чаттерлей” Д.Г. Лоуренса, автор роману написав есе “Порнографія і непристойності”. Нагнітання пристрастей навколо питань порнографії нагадувало ситуацію, яка склалася із суспільною думкою у 1989 році в СРСР. Звідси друкування деяких думок Лоуренса (Эротика, порно, секс. Дискуссия.//Иностранная литература, 1989, № 5, с.232-243):

· Без краплі розпусти жінка мертва у почуттях. (“Жінка, як і квітка, справді гарна тоді, коли у неї починається період розпусти” – це українська примовка).

· Непристойність на латині – “obscena” – те, чого не варто виставляти на сцену, публічно.

· Ми приречені поступатися більшості, чого б вона не побажала. Зневажаю темний натовп, але голос народу – голос Бога.

· Коли непристойність стає відразою – вона годиться для публіки.

· Натовп завжди непристойний, бо завжди не першої свіжості.

· Стадна звичка таврувати будь-який вияв сексу: мова йде не про відкидання, а про вульгарну форму його нав’язування, публічного виставляння на показ.

Порнуха – панель мистецтва сексу, намагання його образити втратою пристойного образу (ницість, мерзота, вихолощення, бездуховність). Секс сам по собі – лише технологія; у складі живих почуттів, при наявності кохання, він є важливим елементом статевих стосунків. Смакування без смаку, надмірна вербалізація сексу – це прикриття для справжнього Еросу або показник людської глупоти. Еротика може бути прекрасною, порнуха – ніколи. Презирство до справжнього сексу присутнє саме в тих, хто смакує його грубими формами; у них його значно більше, ніж у пуритан. Саме вони, добувши жінку, проголошують її “неповноцінною”. Платон радив навчатися соромитися значно більше себе самого, ніж інших. Біблія радила не поспішати кидати каміння в іншого й чинити швидкий суд і розправу.

Хвороба похоті – це оголений секс. Весь секрет вульгарних типів у тому, що вони не помічають різниці між протіканням сексу й потоком екскрементів. Без душі еротика завжди – бруд, похіть, порнуха, розвага, розбещеність. Секс сам по собі – результат погоні за речами: до багатьох доступних предметів споживання додалось людське тіло. І виникла хвороба, близька до клептоманії – красти все, що “погано лежить”. Універсальна клептоманія людства сьогодні – полювання за владою і власністю. Тілом можна хоча б на час володіти, привласнити. Акції кохання на біржі людських стосунків помітно упали. Отож порно – жалюгідна імітація кохання, компенсація його втрат, компроментація великого мистецтва почуттів. Проституція – це інститут позашлюбного вдоволення пристрастей, у якому жінка перестає бути особистістю, перетворюється на знаряддя імітації кохання.

Зловживання сексом. Скільки? Коли? Як? Як коли? Міфи з цього приводу надзвичайно гіперболізують „потенції” й „актуалізації”. Безкінечно важливіше – розуміння, ніжність, взаємність. Вони підказують міру кількісну і якісну, забезпечують добро і красу.

Родина та родинні стосунки.

Родинна мораль і естетика. Сама родина є свідомо моральною цінністю, моральним еталоном для всього іншого. Уже сама наявність родини є моральним досягненням, поза яким неможливе щастя. Недарма весілля служить улюбленим фіналом казок, після якого всі лиха повинні припинитися. Тому й вибір нареченої для чоловіка – справа не жартівлива. У самих різних казках герой (будь-то Іван дурник чи принц-королевич) відправляється на пошуки особливої нареченої. В переказах давнини жінки часто виступають нарівні з чоловіками. В епосі зустрічаються й безстрашні войовниці, й мудрі порадниці. Те ж і в казках, де герой може виконати всі завдання тільки тоді, коли йому допоможе царська дочка. У самих давніх шарах людської культури правила життя не поділяються на "чоловічі" та "жіночі".

Відданість родині. У народній свідомості відносини в родині не просто оцінюються, виходячи з моральних уявлень. Родина створюється для народження дітей – наявність їх уявляється моральною заслугою чоловіків. Чим більше дітей, тим краще: "одна дитина страшніше битви" (башкири). Бездітність же – велике горе навіть для царя. Ця думка служить зачином для безлічі казок ("Хлопчик-мізинчик", "Котигорошко", "Дюймовочка"), де батьки згодні мати хоча б малюсіньку дитинку.

Вірність. Статева мораль виявлялася, наприклад, у тім, що пригоди чоловіка на стороні не розцінювалися як гріх, навіть якщо після цього він повертався в родину, а ось будь-який прояв жіночої невірності беззастережно засуджувався. Романтичне уявлення про пріоритет кохання над узами осоружного шлюбу не характерне для традиційного світогляду. Честь жінки настільки пов'язана з її подружньою вірністю, що вона не може пожертвувати нею навіть для порятунку життя чоловіка. З найбільшою строгістю звичай відноситься й до невинності нареченої, що відбито в специфіці весільного обряду. Ну, а якщо про "нечесність" дівчини прознали до шлюбу, то вимазані дьогтем ворота – це сама м'яка санкція суспільної думки.

Система родинних стосунків.

Принципових холостяків біля 11 відсотків. Визначальні стосунки у цій системі – відносини подружжя. «Що посієш, те й пожнеш» та «У кожного своя доля» – ось лаконічно висловлені формули народної мудрості щодо них.. Кожний з подружжя несе з собою традицію свого «роду», родини, сім’ї, ближнього кола спілкування, але далеко не завжди за лінією – «яке коріння, таке й насіння». Головне – особистісні якості та їх взаємне поєднання, найсуттєвішим ферментом якого може служити виключно кохання. Без космічних засобів – косметичні – мало-дієві, але при наявності перших – останніх не слід ігнорувати. Небезпечна без космосу душі й символічна еротична гра (треба включати не якусь абстрактно-сексуальну фантазію, а всю повноту духовно-емоційного обміну. Грайливі інтонації голосу можуть бути вагоміші всього іншого) «Лідер» і «підлеглий» в умінні привертати, заворожувати, прилучати, випромінювати, заохочувати й стримувати (себе самого перш за все). Ворог № 1 – грубість, ворог № 2 – підозрілість, ворог № 3 – поспішність.

Жіночність і мужність не лише якості тілесні, зовнішньо-ейдетичні (імідж), але й (і перш за все) духовно-особистісні, морально-психологічні. Культура подружнього життя (показником якої є моральна якість і естетичний характер стосунків) перш за все й визначає продуктивність сім’ї у всіх її відношеннях і функціях.

Подружні взаємини. Соціально-психологічні основи шлюбно-сімейної адаптації склалися давно, але ніколи вони не були, а ще значніше не будуть завершеними. Набагато складнішим є процес формування подружніх взаємин. Особливо ускладнює його вплив характеру кожної особистості на подружні взаємини. Не завжди спрацьовує формула «утерпиться – злюбиться».

Статі чоловіча й жіноча. Відношення до жінки у суспільстві.