ТОП 10:

Шлюб і шлюбні стосунки. Сім’я.



Шлюб– історично обумовлена, санкціонована і регульована суспільством форма взаємин жінки та чоловіка, що визначає їхні права й обов'язки один до одного і їхніх дітей.В ідеалі – це морально-психологічний союз духовно близьких людей протилежної статі, сумісних психофізиологічно, ціннісно-орієнтаційно, в ідеалах, основних запитах та поглядах на життя. Це союз чоловіка і жінки, заснований на коханні, вірності, взаємній підтримці, почутті обов’язку та відповідальності за долю один одного і дітей. Сучасний шлюб (від з-люб, злюблення) відбувається в умовах зниженного родового й соціального тиску, підвищення самореалізації, а отже й відповідальності.

Типи і форми шлюбу істотно змінювалися в ході розвитку суспільства. Історично шлюб народився з неупорядкованих (безладних) статевих стосунків (проміскуїтет) в межах первісного роду і пройшов стадію ендогамії й екзогамії, зупинившись головним чином на моногамній формі (парний шлюб). Ендогамія – груповий шлюб, який передбачає статевий зв'язок між конкретними особами внутрі роду. Екзогамія – дуально-родовий або груповий шлюб, який передбачає статевий зв'язок між конкретними особами в межах союзу родів (фратрії). Поступово сексуальні відносини між чоловіком і жінкою, що належать до різних родів, звузилися до однопоколінних, що й привело до парного шлюбу. Чоловік став переходити в рід дружини (матримональна сім’я), або дружина – в рід чоловіка (патримональна сім’я). З розвитком землеробства і скотарства підвищується роль чоловіка у ведені господарства, у турботі про дітей і майно. Шлюб стає монолокальным: чоловік і жінка входять до складу однієї родини й одного господарства. Розпад родоплемінних відносин супроводжувався відмиранням полігамії і зародженням моногамії. Дружина і діти підпадають під владу чоловіка – глави родини.

Паралельно парному шлюбу зберігаються й інші форми: полігінія (від грецьких слів gyne – жінка, poli – багато) – найпоширеніше у мусульман; поліандрія (andros – чоловік, мужчина) – одна жінка має декілька чоловіків. Поліандричний шлюб у ХІХ столітті ще зберігався в алеутів і частково в ескімосів. Мішель Пессель, досліджуючі невеличкі, тоді ще незалежні, королівства Тібету Мустанг і Бутан, дав опис цій формі шлюбу у високогірських народів. Збереглася вона в деяких етнічних групах Північної Індії. Досить легко помітити, що поліандрія притаманна там, де обмежені умови існування для щільного населення.

У соціально неоднорідному суспільстві, усупереч законам статевої любові, шлюби складали переважно за економічними можливостями родин; дотримувалася нерівності й у сфері сімейно-шлюбних відносин. Масове залучення жінок у суспільно-виробничу діяльність, викликане промисловою революцією, ріст освіченості і культури жінки сприяли їхній соціальній захищеності і встановленню побутової рівності з чоловіком. У сучасному цивілізованому світі полігамія – скоріше виключення, чим правило. Сьогодні шлюб – найчастіше добровільний союз чоловіка і жінки, заснований на взаємній схильності, оформлений у встановленому законом порядку, спрямований на створення або збереження родини.

Хто з нас не хоче виростити дитину чуйною, чутливою, духовно багатою людиною! Людиною, для якої природа не чужий і повний ворожості край, а рідний будинок, - затишний, щедрий... наповнений любов’ю.

Людина є, звичайно, система... у високому ступені саморегульована, така, що сама себе підтримує, поновлює, поправляє і навіть удосконалює.

Любов! Саме це слово – немов завіса, що приховує таємничий і загадковий світ. Ми осягаємо цей світ з першим дотиком материнської руки і з першим поглядом на нічне зоряне небо. Ми вражаємося його незбагненністю, відкриваючи для себе таїнство народження, смерті і любові.

Шлюб (імовірно від злюбу) або шлюбний союз — регульований суспільством (зокрема державою) постійний зв'язок між чоловіком і жінкою, як правило, заснований на особистих почуттях і сексуальних відносинах, який переслідує мету створення сім'ї і продовження роду. Люди, що перебувають у шлюбі, називаються подружжям або подружньою парою. Чоловік – муж, жінка – дружина.

Одруження — церемонія реєстрації шлюбу. Проводиться в органах запису актів цивільного стану, а за бажанням і за умови, що хоч би один з пари одружується вперше, — в Палацах Одруження. Згідно Сімейному кодексу, полягає в особистій присутності осіб, охочих укласти шлюб, після закінчення місяця з дня подачі ними заяви (зазначений термін може бути по ряду обставин як збільшений, так і скорочений аж до реєстрації в день подачі заяви).

Умовою укладення шлюбу є:

- добровільна згода осіб, охочих укласти шлюб;

- досягнення особами, охочими укласти шлюб, шлюбного віку (за загальним правилом — вісімнадцять років, але може бути понижений до шістнадцяти).

Не допускається укладення шлюбу:

- якщо одна з осіб вже полягає в зареєстрованому шлюбі;

- між близькими родичами;

- між усиновителями і усиновленими;

- якщо одна з осіб визнана недієздатною;

Релігійне розуміння шлюбу.

Християнство, услід за іудаїзмом, вважає шлюб богоугідним довічним союзом чоловіка і жінки. Так, Ісус Христос, відповідаючи (Мф. 19.4-6) на питання про допустимість розлучення, цитує Побут. 1.27 і Побут. 2.24, після чого затверджує принцип нерозривності браку:

Він сказав їм у відповідь: чи не читали ви, що що Створив спочатку чоловіка і жінку створив їх? І сказав: тому залишить чоловік отця і матір і приліпиться до дружини своїй, і будуть два однією плоттю, так що вони вже не двоє, але одна плоть. Отже, що Бог поєднував, того людина та не розлучає.

Світське розуміння шлюбу.

Шлюб, на думку світських дослідників, спочатку створений в стародавніх додержавних утвореннях (як звичай) і державах (як інститут, що часто має релігійну форму) для регламентації питань, пов'язаних із створенням і функціонуванням сім'ї, зокрема питань, пов'язаних з дітьми. Саме у зв'язку з появою парного браку, як вважається, з'явилася можливість фіксації батьківства, що привело до розпаду матріархату. Згодом відсутність такої фіксації в традиційних суспільствах приводила до того, що позашлюбні діти були ущемлені в правах по відношенню до «законних» (народженим в браку) дітей. З цією думкою світських дослідників багато в чому узгоджується і релігійна точка зору у адептів ряду світових (т.з. авраамических) релігій. Веління "плодитися і розмножуватися" доповнено словами "будуть двоє одна плоть".

У ряді країн шлюбне законодавство ще диференціює права дітей, народжених в браку або поза браком. У позашлюбних дітей ті ж права, що і у народжених в браку, якщо їх визнають обидва батько. Проте при відмові отця визнавати позашлюбну дитину своїм батьківство часто доводиться спеціально доводити в суді. У значній кількості країн для усиновлення сироти потрібно бути у шлюбі, самотнім усиновляти дітей не дозволяється.

Держави нашого часу часто підтримують сім'ю як "осередок суспільства". Це пов'язано з тим, що саме сім'я виконує основну роботу по вихованню дітей. Не дивлячись на те, що у ряді країн ця підтримка мала, вона існує, незважаючи на фінансові труднощі, оскільки затребувана суспільством. Багатодітні сім'ї отримують додаткову підтримку.

Види шлюбу.

Церковний щлюб — освячений якою-небудь церквою шлюб. У багатьох країнах має юридичну силу, в деяких є єдиною легальною формою.. Інші держави, у тому числі і Росія, в даний час не визнають юридичної сили церковного шлюбу, тому священики перед його висновком рекомендують провести реєстрацію в органах ЗАГС. У Православ'ї і у католиків одруження складає одне з Таїнств — Вінчання.

Морганатичний шлюб— між особами нерівного положення. В даний час це поняття збереглося в династичних регламентах і законах низки країн.

Цивільний шлюб — оформлений у відповідних органах державної влади без участі церкви. У розмовній мові так часто іменують співжиття і ведення сумісного господарства без реєстрації шлюбу.

Тимчасовий шлюб — в окремих країнах законодавство визнає його юридичну силу. Тривалість визначається угодою сторін і встановлюється в шлюбному договорі. Одночасно встановлюється розмір викупу, який чоловік передає дружині в такому шлюбі. Після закінчення терміну, на який він був поміщений, шлюб і всякі правові відносини між подружжям вважаються такими, що припинилися.

В різний час і в різних країнах існували й інші форми шлюбу.

У шлюбі упорядковується і реалізується природна потреба людей в продовженні роду, перетворена соціальними умовами і культурою.

Незважаючи на те, що правовий захист шлюбу і кровноспоріднених відносин – одна з гарантій соціальної захищеності особистості, не усі чоловіки і жінки прибігають до юридичного їх оформлення. Одних улаштовують вільні сексуальні відносини, інших – церковний шлюб, третіх – фактичний. Фактичний шлюб – це добровільний союз, спільне проживання чоловіка і жінки, неоформлені у встановленому законом порядку; стосунки виключно на неформальній основі. Зустрічаються й фіктивні шлюби, що укладаються найчастіше за меркантильними розрахунками без наміру створити родину.

У ряді країн поряд зі свободою шлюбу існує і свобода його розриву, що виражається в розлученні. Розлучення – свідчення втрати моральної сутності шлюбу. Призначення шлюбу – забезпечення подружнього щастя за допомогою емоційно-сексуальної і моральної взаємної задоволеності, любові до дітей, матеріального благополуччя, постійного зростання духовності. Однак на шляху реалізації цієї задачі стоять численні перешкоди економічного, майнового і психологічного характеру, перебороти які не завжди можливо.

У багатьох країнах світу сьогодні спостерігається ріст частоти і кількості розлучень, зниження народжуваності нижче рівня, необхідного для простого відтворення населення. У сучасному суспільстві відбувається варіювання моделей шлюбних відносин, що пов'язано з трансформацією соціальних зв'язків і форм організації соціокультурного життя, динамізмом переміщень, впливом ідеології різноманітних соціальних рухів (фемінізм, рухи сексуальних меншостей тощо). Істотний вплив на відносини шлюбу має й юридичне розширення прав дітей.

Сім’я – це особливі стосунки між сумісно проживаючими чоловіком і жінкою, батьками і дітьми, які спираються на любов і забезпечують продовження людського роду, передачу накопиченого життєвого досвіду від покоління до покоління; це мала соціальна група, члени якої пов’язані спільністю побуту, взаємною допомогою й відповідальністю (соціальна чарунка суспільства – невдалий образ, бо насправді сім’я є фокусом, зосередженням, осередком всього суспільного життя). Куди б людина не ходила, не їздила, заради б чого вона не напружувалася, постійно чи час від часу, – в кінцевому рахунку це реалізується у сім’ї.

Подружжявісь сім’ї, її кістяк і засадовий принцип. Подружжя – це союз-паритет: психологічний, духовно-емоційний, духовний, сексуально-еротичний, побутово-господарчий.

Шлюб і сім’я – різновид групового або колективного життя, і всі закономірності психології малих груп у тім або іншому ступені підходять до аналізу шлюбно-сімейних відносин. Шлюбні партнери, як правило, діють на основі неписаних правил, що не є чіткими і тим більше твердими. Часто чоловік і жінка самі домовляються про взаємні обов'язки, про поділ праці в родині, про розподіл сімейного бюджету. Так поступово складається система взаємодії і співробітництва.

Природно, що вчинки чоловіка і дружини визначаються тим, як вони розуміють основні цілі, завдання сімейного життя. Кожний з чоловіків і жінок вносить свій внесок у сімейну кооперацію. Поводження чоловіка або дружини організується у відповідь на ті вимоги, що висуває шлюбний партнер. Якщо ж це поводження не відповідає цим чеканням і вимогам, то виникають конфліктні ситуації, взаємні звинувачення в тому, що зобов'язання не виконуються.

Спільне життя жадає від кожного члена сім’ї постійної оцінки власних учинків з погляду того, як їх оцінюють інші. Очікувані реакції заздалегідь включаються в поводження іншого шлюбного партнера. З роками чоловік і жінка чітко уявляють, яка буде реакція іншого партнера на ті або інші вчинки або дії.

Гнучка координація в родині стає можливою лише в тому випадку, якщо кожний з його членів поступово змінюють своє поводження в залежності від поводження інших членів родини, їхніх намірів, бажань. Успішне життя в родині вимагають високої пластичності, гнучкості і, що особливо важливо, високо розвинутих адаптаційних здібностей.

Чоловік і дружина здатні координувати свої дії і вчинки тільки в тім ступені, у якій між ними існує згода. Іншими словами, успішність шлюбного життя багато в чому визначається тим, що в чоловіка і жінки мається якийсь мінімум загальних уявлень.

Взаємне нерозуміння часто виникає тому, що чоловік і дружина можуть оцінювати різні явища, виходячи зі своєї системи цінностей. Наприклад, різні проблеми сімейного побуту іноді мають неоднакове значення для чоловіка і жінки.

Подружні стосунки є різновидом міжособистісних відносин. Розглянемо їх у цьому аспекті. Міжособистісні відносини охоплюють широкий діапазон явищ: сприйняття і розуміння людьми один одного, міжособистісна привабливість (притягання і симпатія), взаємовплив і поводження (зокрема, рольове). Головним регулятором стійкості, глибини, інтимності міжособистісних відносин є «привабливість людини для людини». Сприйняття і розуміння один одного, взаєморозуміння і поводження їх можуть мати широкий діапазон варіацій, але співвідношення «задоволеність – незадоволеність» – основний критерій оцінки міжособистісних відносин.

Природно, що ці відносини між чоловіком і дружиною будуються на спілкуванні, у процесі якого обов'язково реалізується взаємний обмін думками, почуттями, спогадами і т.д. Для характеристики міжособистісних відносин важливого значення набуває привабливість, що може бути двосторонньої й однобічної. «Міжособистісна привабливість – це двобічне направлене явище, зв'язане з взаємністю відносин». Вона особливо виявляється у відношенні друзів, товаришів, чоловіка і жінки.

Міжособистісна привабливість – передумова подружніх відносин і їх перший, основний компонент. Вона може приймати різні форми – симпатії, дружньої прихильності, закоханості, жагучій любові. Однак варто помітити, що іноді проста симпатія може переходити в закоханість, любов. У процесі спільного життя любов переходить у дружню подружню прихильність, у звичку і навіть у так звану любов-ненависть.

Взаємодія у спілкуванні супроводжується сумісністю (несумісністю), що тією чи іншою мірою і визначає міжособистісні відносини. Можливість сумісності людей може визначатися визначеним набором якостей, наприклад, товариськість, добродушність, піддатливість і таке ін.

Міжособистісні відносини в шлюбі формують поступово загальні для обох (чоловіка і жінки) соціально-психологічні установки, погляди, смаки і прихильності. Узгодження потреб чоловіка і жінки – задача складна, тому що, з одного боку, виникають спільні потреби, досить добре сполучені з бажаннями кожного зі шлюбних партнерів, з іншого боку - визначена частина потреб зберігає індивідуальний, автономний характер. Такі, наприклад, потреби в одержанні освіти, професійної діяльності, у проведенні дозвілля і т.д.

Шлюб припускає визначені вимоги до поводження і вчинків партнерів, воно обмежує індивідуальну волю. Виникнення образ, докорів відбувається в силу складності узгодження обов'язків, що повинні бути розподілені з урахуванням можливостей і бажань партнерів. Н.Н. Обозів, проаналізувавши роботи закордонних дослідників із проблем психології подружніх стосунків (Е. Бургесса, П. Волліна, Л. Термана, М. Одема, Г. Роланда), виділяє наступні якості партнерів, що визначають задоволеність шлюбом.







Последнее изменение этой страницы: 2016-09-18; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.236.38.146 (0.008 с.)