Сутність аудиту, історичні аспекти його становлення і розвитку

Сутність аудиту, історичні аспекти його становлення і розвитку

Концепції та підходи до проведення аудиту

Ціль та завдання аудиту. Характеристика завдань з надання впевненості

Об'єкт і предмет аудиту

Класифікація і характеристика основних класифікаційних груп аудиту

Професійна етика аудитора та етичні принципи

Проблеми і перспективи розвитку аудиту в Україні

 

Нормативна база

Закон України «Про аудиторську діяльність» N 3126-XII від 22 квітня 1993 року (в редакції Закону України від 14 вересня 2006 року N 140-V)

Закон України “Про аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993 року зі змінами і доповненнями

Цивільний кодекс України (зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 19 червня 2003 р. №980-(V))

Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. №436-IV

Міжнародні стандарти контролю якості, аудиту, огляду, іншого надання впевненості та супутніх послуг

 

 

Сутність аудиту, історичні аспекти його становлення і розвитку

 

Аудитор - латинське слово, що має дуже давнє коріння і означає «слухач» або «той, що вислуховує». У Німеччині так називали молодих фахівців, присутніх при виробництві судових справ, але не мали права голосу. У Франції під час Другої Імперії аудитори були присутні на засіданнях Держради з метою підготовки з них чиновників високого рангу. В духовних школах і в низці світських навчальних закладів аудиторами називали учнів, призначених вчителем для вислуховування уроків своїх товаришів. У ряді держав аудиторами звали засідателів судів.

Але найчастіше аудиторами називали осіб, які обіймали військово-судові посади. Так у Росії це звання було за прикладом Польщі введено Петром I в 1716 році. У військовому статуті і «Табелі про ранги» аудитори були зараховані до військових чинів і до введення військово-судової реформи 1867 року утворювали собою вищі ревізійні військові суди в Росії. Починаючи з 1867 року, слово аудитор в цьому розумінні почало зникати.

Але приблизно в цей же час економічні перетворення, що відбувалися в ряді країн, наповнили його новим змістом. Законодавчо аудит було започатковано у Великій Британії, де вперше були прийнято закон, що вводив обов’язковість аудиторської перевірки і встановив вимоги до якості її проведення.

 

На замітку

В середині 19 сторіччя було створено безліч акціонерних товариств. Їх організатори часто вдавалися до шахрайств, пов'язаних зі складанням фальсифікованої звітності, в якій, як правило, штучно завищувався прибуток. Це дозволяло засновникам, в основному через підставних осіб, продавати знецінені папери за високими цінами. Подібні афери, які отримали велике поширення, негативно відбивалися на стані ринку цінних паперів. Інвестори боялися купувати акції, а це, у свою чергу, заважало розвитку країни: економічні крахи та банкрутства слідували одне за одним. Відомий юрист того часу Рудольф Ієгер вважав, що акціонерні товариства розорили більше людей, ніж всі війни разом узяті. Після того, як Ієгер озвучив подібну думку, невелика група досвідчених бухгалтерів заявила, що вони рекомендують купувати акції тільки тих підприємств, звітність яких ними підписана.

Довіра суспільства до бухгалтерів і бухгалтерії в ті роки була безмежною. Підприємці, купуючи акції, стали питати звітність тих підприємств, у які вони вкладали гроші. Якщо вони бачили, що звітність підписана бухгалтерами, яких вони стали іменувати аудиторами, інвестори були спокійні, оскільки знали, що у разі обману можна буде пред'явити позов аудиторам, які підтвердили недостовірну звітність. Основними рисами особистості аудитора в той період були його бездоганна порядність, чесність і незалежність.

Так, в очах суспільства аудитори та аудиторські компанії стали виступати певною мірою гарантами економічної надійності підприємств.

 

 

Пізніше подібні закони було прийнято також в інших країнах: у Франції в 1867р., в США - після Великої депресії у 1937р. У більшості країн Європи аудиторська діяльність отримала розвиток тільки у ХХ сторіччі.

З того часу змінювалися лише деякі підходи до трактування даного терміну, але загальне його поняття лишалося незмінним.

Розвиток аудиту в Україні започатковано після розпаду Радянського Союзу та створення незалежної держави. Правові основи незалежної аудиторської діяльності були закріплені з прийняттям Закону України «Про аудиторську діяльність» № 3125-ХІІ від 22.04.1993р. в редакції № 140-V від 14.09.2006р.

Міжнародний досвід і його адаптація в умовах становлення аудиту в Україні підтверджують, що його виникнення було обумовлено низкою економічних факторів, а саме:

відокремленням власника від безпосереднього управління власністю;

необхідністю незалежного та кваліфікованого підтвердження інформації, яка представляється власнику суб’єктами управління;

потребою в такій кваліфікованій допомозі у кожного члена суспільства у статусі інвестора (акціонера), а також інших категорій користувачів інформації (ділових партнерів, банків, персоналу підприємства);

зацікавленістю держави в інформації про дійсний фінансовий стан підприємства недержавного сектора економіки, не збільшуючи при цьому власного контролюючого апарату за рахунок бюджету.

Вищезгаданий закон містить визначення терміну «аудит».

 

Аудит - це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб’єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб’єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

 

Проте таке визначення не є єдиним та безперечним. Майже кожен дослідник намагається звернути увагу на нову грань цього поняття і наводить для цього власне його визначення.

З терміном «аудит» тісно пов'язаний термін «аудиторська діяльність», визначення якого запропоновано статтєю 3 Закону України «Про аудиторську діяьність».

 

Аудиторська діяльність - це підприємницька діяльність, яка включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг

 

Очевидним є те, що «аудиторська діяльність» трактується більш широко ніж саме поняття «аудит».

Таким чином, аудиторська діяльність повинна забезпечити захист інтересів власників, сприяти формуванню довіри між учасниками ринкових відносин, враховуючи, що їх інтереси часто не співпадають.

Нині аудит виділений у самостійну сферу комерційної ді­яльності і є комплексом професійних послуг з підготовки та надання рекомендацій у сфері обліку та економіки, фінансів і права, а також допомоги з їхнього практичного застосуван­ня, що дає можливість клієнту використовувати найкращі способи адаптації управлінського середовища в конкретній ринковій ситуації.

 

 

1.2 Концепції та підходи до проведення аудиту

 

В теорії аудиту необхідність його розвитку розглядалась з різних точок зору. У Великій Британії і США найбільш визнаними є три підходи: теорія потенційного або існуючого інвестора, теорія агентів, теорія мотивації.

Сутність першої теорії полягає у тому, що будь-який інвестор навіть при наявності необхідного рівня знань у сфері фінансового обліку та аналізу не може бути упевненим у достовірності показників фінансовій звітності, бо він не знайомий з системою бухгалтерського обліку, на підставі даних якої складається фінансова звітність. Підтверджуючи публічну фінансову звітність, аудитор виступає гарантом взаємовідносин між компанією та інвесторами.

Теорія агентів (або управляючих) пояснює необхідність аудиту, спираючись на історичні факти незалежної перевірки звітів управляючих по замовленню землевласників. Розглядаючи управляючих, як агентів власника, ця теорія вказує на потенційний конфлікт їх інтересів, в якому роль третейського судді виконує аудитор. Отримуючи аудиторський висновок, який підтверджує результати діяльності представлені в фінансовій звітності, управляючий підсилює довіру до неї власників та поліпшує своє власне становище.

Теорія мотивації не суперечить вищеназваним підходам й враховує в більшій ступені психологічні моменти. Існую точка зору, що менеджери більш відповідно віднесуться до складання звітності, якщо будуть знати про обов’язковість її перевірки незалежними аудиторами. Це знижує ризик виникнення помилок і сприяє забезпеченню інтересів користувачів цієї звітності.

Загальною рисою перелічених підходів є ті положення, що для нормального функціонування ринкових відносин необхідна об’єктивна інформація. Однак тільки об’єктивності недостатньо для прийняття обґрунтованих рішень, тоді як кожний користувач інформації (кредитор, менеджер, покупець, акціонер і т.п.) переслідує свої інтереси, у зв’язку з цим бухгалтерська інформація повинна бути релевантною. Роль аудитора полягає у тому, що він оцінює інформацію, яку призначено для користувачів з позиції об’єктивності і релевантності.

В своєму становленні та розвитку аудит пройшов три еволюційні етапи, що зумовили різні підходи до проведення аудиту:

- аудит підтверджуючий;

- аудит системно-орієнтований;

- аудит зон ризику.

Сутність першого підходу полягає в тому, що аудитор підчас виконання завдання дублює дії бухгалтера, а потім порівнює результати отримані ним та показники звітності, сформованої бухгалтерією підприємства. Такий підхід до проведення аудиту панував в розвинених країнах до 40-вих років 20 століття. Зі збільшенням обсягів господарських операцій і різким побільшенням підприємств змога перевіряти всі господарські операції втрачалася і в арсеналі аудиторів з'явився метод аудиторської вибірки.

За об'єктивних причин (диверсифікація капіталу, поява транснаціональних підприємств та підприємств корпоративного типу і, як наслідок, для ефективного управління ними організація спроможних систем внутрішнього контролю) у середині 40-вих років двадцятого століття став можливим системно-орієнтований підхід до проведення аудиту, що передбачає попередню оцінку аудитором рівня ефективності функціонування системи внутрішнього контролю підприємства-клієнта. Такий підхід дає змогу аудитору зменшити обсяг вибірки при належному рівні гарантії аудиторської думки.

Третій – ризик-орієнтований підхід до проведення аудиту полягає у попередній оцінці ризиків діяльності та оцінці найбільш суттєвих статей фінансової звітності і виходячи з цього визначається обсяг аудиторської вибірки та стратегія аудиту. Інакше кажучі ризик-орієнтований підхід до організації аудиту включає використання даних системи управління ризиками при плануванні аудиту і управління ризиками власної діяльності.

 

Таблиця 1.1

Об'єкт і предмет аудиту

 

При визначенні об'єкту (об'єктів) і предмету аудиторської діяльності (аудиту) необхідно чітко усвідомити, що аудит не є наукою. Він має свій об'єкт і предмет як практична діяльність.

Предмет дослідження (а аудит носить ознаки дослідницької діяльності) формується в процесі пізнавальної діяльності, відображаючи окремі сторони об'єкту дослідження. Характер предмету визначається не тільки специфікою об'єкту дослідження, але і залежить від спрямованості завдань діяльності.

Якщо виходити з того, що дані бухгалтерського обліку є основним документальним джерелом для формування будь-якої звітності, у тому числі і фінансової, а остання відображає не факти, а сукупність інформації про факти господарського життя (ФГЖ), то саме узагальнені дані, тобто сама інформація, надана бухгалтерським обліком, є об'єктом аудиту. Точніше показники фінансової звітності є об'єктом виконання завдання з аудиту фінансової звітності.

В процесі аудиту підтверджується ступінь дотримання вимог до складання фінансової звітності, формується і виражається думка аудитора щодо відповідності інформації, відбитої у фінансовій звітності, її концептуальній основі. Це і є основною метою діяльності аудитора.

Логіка усвідомлення цієї частини питання підтверджується схемою, яка наведена на рис. 1.1.

 

 

Рис.1.1. Місце об’єкту (об’єктів) аудиту в системі дій аудитора

 

Предметом аудиторської діяльності є відповідність показників фінансової звітності підприємства концептуальній основі її підготовки.

 

Іншими словами, предмет аудиту віддзеркалює окремі сторони (параметри) інформації кожної зі статей фінансової звітності.

Таким чином, з урахуванням основної сутності аудиту – надання суспільству інформації про ступінь можливої довіри до тієї або іншої звітності (згідно з законом – фінансовою) – можна прийти до висновку, що сукупним об'єктом аудиту є інформація, що відображена у фінансовій звітності. Предметом же аудиторської оцінки є певні характеристики, що притаманні об'єкту аудиту – вірогідність, реальність, об'єктивність, відповідність чинному законодавству та внутрішнім регламентам, документальна обґрунтованість, арифметична правильність, доцільність, ефективність.

Таблиця 1.2

Рис.1.2. Переваги та недоліки складових Кодексу професійної етики

 

Рис. 1.3. Фундаментальні етичні принципи аудитора

Стислий зміст фундаментальних принципів аудиторської етики, визначених у Кодексі етики МФБ, представлено в таблиці 1.3.

Таблиця 1.3

Рис. 1.4. Обмеження для професійного аудитора

Міжнародні стандарти аудиту

Нормативна база

Від 18 грудня 2008 року

На замітку

У Франції питання, пов’язані з аудитом, регулює Міністерство Юстиції. Основним законодавчим актом, який вимагає проведення аудиту звітності всіх компаній із обмеженою відповідальністю і повних товариств, є Закон про промислово-торговельні компанії 1966 р.

Державне регулювання аудиторської діяльності в Російській Федерації покладене на Комісію з аудиторської діяльності при Президентові РФ. Комісія з аудиторської діяльності є колегіальним органом при Президентові РФ. У своїй діяльності вона підпорядкована Президенту РФ. Правове забезпечення діяльності Комісії здійснюється Державно-правовим управлінням Президента РФ.

 

2. У Великобританії і США, де основними користувачами звітності вважаються акціонери, кредитори, інвестори, більш поширене саморегулювання.

Аудиторська діяльність регулюється переважно громадськими аудиторськими об’єднаннями. Отже, держава встановлює тільки вимогу здійснення аудиту, а методику і техніку його проведення визначають професійні організації у стандартах, нормах, положеннях, інструкціях.

 

На замітку

Особливістю організації аудиторської діяльності у Сполучених Штатах Америки є відсутність єдиного для всієї країни законодавства, що регулює діяльність дипломованих громадських бухгалтерів (аудиторів) – у різних штатах вимоги до них неоднакові. В основному ці відмінності стосуються вимог до освіти і стажу роботи з спеціальністю для допуску до екзамену на звання присяжного бухгалтера.

У Великобританії вищим керівним органом з аудиторської діяльності був Комітет з аудиторської практики (1976-1991 рр.), який складався з представників усіх основних професійних організацій. З 1991 року його замінила Рада з аудиторської практики.

 

Аудиторська діяльність в Україні є саморегулюючою, держава лише встановлює перелік вимог до проведення ау­диту, а методику його проведення визначають Аудиторська палата України, Спілка аудиторів України та їх територіа­льні відділення шляхом затвердження стандартів, норм, по­ложень, інструкцій, роз 'яснень.

Серед існуючих систем нормативного регулювання аудиторської діяльності найдоцільнішою, на наш погляд, видається багаторівнева система, що включає чотири основні рівні. Схематично система регулювання аудиторської діяльності в Україні представлена на рисунку 2.1.

Документами першого рівня визначається місце, роль і завдання аудиторської діяльності у фінансово-економічній системі. На сьогодні перший рівень представлений Законом України «Про аудиторську діяльність».

Другий рівень системи нормативного регулювання аудиторської діяльності представлений різними законодавчими й підзаконними актами, в яких визначаються загальні питання регулювання аудиторської діяльності, обов'язкові для виконання всіма суб'єктами аудиту.

До третього рівня системи нормативного регулювання аудиторської діяльності належать зовнішні стандарти аудиту, що встановлюють норми, обов'язкові також для всіх суб'єктів ринку аудиторських послуг.

Четвертий рівень включає внутрішньофірмові стандарти аудиторських фірм, що розуміються як документи, що деталізують і визначають єдині вимоги до проведення і оформлення аудиту. Вони є в аудиторських фірмах і затверджуються ними з метою забезпечення ефективності роботи аудиторів та її адекватності вимогам міжнародних стандартів аудиту.

 

 

Таблиця 2.1

Рис. 2.2 - Суб'єкти аудиторської діяльності

Фізичні особи

Фізичними особами, які займаються аудиторською діяльністю, можуть бути громадяни України, що мають кваліфікаційний сертифікат на право здійснення аудиторської діяльності на території України. Згідно Закону України “Про аудиторську діяльність” аудитор має право займатися аудиторською діяльністю індивідуально, створити аудиторську фірму, об'єднатися з іншими аудиторами в союз. Для здійснення аудиторської діяльності одноособово аудитор повинен, при наявності діючого сертифікату аудитора, зареєструватися як суб'єкт підприємницької діяльності у виконавчому комітеті міської, районної ради державної адміністрації за місцем проживання даного суб'єкта і в Аудиторській палаті України як суб'єкт аудиторської діяльності.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, що є одночасно заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи – платника податків і інших обов'язкових платежів і документів, які підтверджують внесення плати за державну реєстрацію.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки в Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності і видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з поставленим ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків і інших обов'язкових платежів.

У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють екземпляр реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному органу державної податкової інспекції і органу державної статистики і подають відомості про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності в органи Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності і копія документа, що підтверджує взяття його на облік в державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків в будь-якому банку України і інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою банків в порядку, що встановлюється Національним банком України.

Повідомлення про відкриття або закриття рахунків в банках суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний надіслати державному податковому органу, в якому він обліковується як платник податків і зборів (обов'язкових платежів). Таке повідомлення протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку (враховуючи день відкриття або закриття) подається особисто або надсилається на адресу відповідного державного податкового органу з повідомленням про вручення.

 

Юридичні особи

Юридичними особами аудиторської діяльності є аудиторські фірми, створені на основі будь-яких форм власності (за винятком відкритих акціонерних товариств). Законом України “Про аудиторську діяльність” передбачені особливі умови створення аудиторських фірм:

· загальний розмір частки засновників (учасників) аудиторської фірми, які не є аудиторами, в статутному капіталі не може перевищувати 30%;

· у аудиторській фірмі повинен працювати хоча б один сертифікований аудитор;

· керівником фірми може бути тільки сертифікований аудитор.

 

На замітку

Стосовно частки капіталу Директива 8 ЕЄС від 1984 р. приписує, що не менше 51% статутного капіталу аудиторської фірми повинно належати атестованим аудиторам. У зв’язку з цим у Франції не менше 75 % статутного капіталу аудиторської фірми повинно належати внесеним у реєстр контролерам-ревізорам, в Англії – не менше 65 %, в Німеччині – 100 %.

 

Для здійснення аудиторської діяльності аудиторська фірма повинна бути зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній раді міст Київ і Севастополь, державній адміністрації і в Аудиторській палаті України як суб'єкт аудиторської діяльності.

Порядок реєстрації юридичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності.

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності юридичні особи подають такі документи:

Ø рішення власника (власників) або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом;

Ø статут, якщо це необхідно для створення організаційної форми підприємництва;

Ø реєстраційна картка встановленого зразка, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію;

Ø документ, підтверджуючий сплату власником (власниками) внеску в статутний капітал суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

Ø документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію.

При підготовці установчих документів слід пам'ятати, що Закон України “Про аудиторську діяльність” забороняє аудиторам безпосередньо займатися торгівельною, посередницькою і виробничою діяльністю, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій і доходи від інших корпоративних прав.

Суб'єкти підприємницької діяльності, які мають бажання займатися аудиторською діяльністю, повинні зареєструватися в Аудиторській палаті України.

Аудиторська фірма – це юридична особа, яка відповідає ознакам аудиторської фірми за законом України “Про аудиторську діяльність”.

Приватнопрактикуючий аудитор – це фізична особа, яка зареєстрована як приватний підприємець, має діючий сертифікат аудитора, включений в Реєстр Аудиторської палати України і одноособово здійснює аудиторську діяльність відповідно до чинного законодавства.

 

Отже, суб'єктами аудиту є фізичні (аудитори) і юридичні особи (аудиторські фірми), діяльність яких направлена на здійснення на договірних засадах контролю інформації фінансової звітності з метою встановлення її відповідності вимогам законодавства, нормативним актам і обліково-економічній політиці підприємства.

 

 

Сертифікація аудиторів

Сертифікація — визначення кваліфікаційної придатності кандидата на здійснення аудиторської діяльності через перевірку відповідності його освіти та досвіду роботи вимогам Закону України “Про аудиторську діяльність” і складання ним кваліфікаційного іспиту.

 

Сертифікат – офіційний документ, який засвідчує право громадянина України на здійснення аудиту підприємств і господарських товариств (серія «А»), банків (серія «Б») на території України.

 

Згідно ст.10 Закону України «Про аудиторську діяльність» право на отримання сертифікату мають громадяни України, які мають вищу економічну або юридичну освіту (не нижче освітнього рівня спеціаліста і магістра), певні знання з питань аудиту, фінансів, економіки та господарського права, досвід роботи не менше трьох років підряд на посаді бухгалтера, ревізора, юриста, фінансиста, економіста, асистента (помічника) аудитора. Наявність необхідного обсягу знань встановлюється шляхом проведення письмового кваліфікаційного іспиту.

 

На замітку

Директиви ЄЕС приписують країнам-учасницям забезпечувати належну кваліфікацію аудиторів, рівень якої визначається спеціальним екзаменом чи/та наявності відповідного рівня освіти. Вимагається також певний практичний стаж роботи, в основному 3 роки (тільки в Німеччині – 6 років, а в Греції – 11 років).

 

Відповідно до Положення про сертифікацію аудиторів для отримання допуску до сертифікації кандидат подає до Аудиторської палати України (в одному примірнику) або до Регіонального відділення Аудиторської палати України (в двох примірниках) такі документи:

- заяву за встановленою формою;

- копію диплома, завіреного в установленому порядку;

- копію трудової книжки, завірену в установленому порядку;

- документ про оплату сертифікації.

У разі відсутності зауважень щодо поданих документів Комісія з сертифікації та освіти аудиторів Аудиторської палати України та Комісії з сертифікації аудиторів регіональних відділень Аудиторської палати України приймають рішення про надання дозволу кандидату на участь в іспиті, що оформлюють протоколом засідання Комісії з сертифікації та освіти аудиторів Аудиторської палати України або комісій з сертифікації аудиторів її регіональних відділень.

Іспити проводяться в два етапи: перший — письмове тестування (або тестування на ПЕОМ) за переліком запитань, затверджених АПУ; другий — письмове розв’язання ситуаційного завдання. До другого етапу допускаються кандидати, які набрали не менш як 70 % правильних відповідей за результатами тестування. Перший етап іспитів можуть проводити Аудиторська палата України або її регіональні відділення, а другий етап — тільки Аудиторська палата України. Кандидати мають право вибору місця складання першого етапу кваліфікаційного іспиту (регіональне відділення Аудиторської палати України або безпосередньо Аудиторська палата України).

Кандидати, екзаменаційні роботи яких оцінені:

- у 60 і більше балів — здобули право на отримання сертифіката аудитора;

- у 50 — 59 балів — здобули право на повторне складання другого етапу кваліфікаційного іспиту на загальних умовах в термін до одного року;

- у 49 і менше балів — є такими, що не склали кваліфікаційний іспит і мають право на повторне складання іспиту на загальних умовах не раніше як через рік.

За результатами складання іспитів Аудиторська палата України затверджує протоколи Комісії з сертифікації та освіти аудиторів Аудиторської палати України та Комісій з сертифікації аудиторів її регіональних відділень та приймає рішення про видачу або відмову у видачі сертифіката.

Результати першого етапу кваліфікаційного іспиту повідомляють кандидатам протягом двох тижнів. Одночасно особам, що успішно склали іспит, повідомляють час і місце проведення другого етапу кваліфікаційного іспиту. Результати другого етапу кваліфікаційного іспиту повідомляють упродовж одного місяця.

Сертифікат містить такі реквізити:

- серію та номер сертифіката;

- прізвище, ім’я та по батькові аудитора;

- дату, номер рішення Аудиторської палати України про видачу сертифіката;

- дату, номер рішення Аудиторської палати України про продовження дії сертифіката;

- термін чинності сертифіката.

Датою видачі сертифіката вважається дата прийняття Аудиторською палатою України відповідного рішення.

Термін чинності сертифіката — п’ять років.

Сертифікацію аудиторів на здійснення аудиту банків (серія Б) здійснює Національний банк України.

 

На замітку

У Франції атестація і ліцензування аудиторської діяльності підлягає державному регулюванню. Так, претендент на здійснення аудиторської діяльності повинен направити необхідні документи в Регіональну Компанію за місцем проживання. Після відповідної перевірки справа передається в Національну Компанію, яка направляє її в Міністерство юстиції, де після розгляду справ усіх претендентів Міністерство юстиції оголошує список допущених до екзаменів. Призначення членів екзаменаційної комісії проводиться Постановою Міністерства фінансів.

 

 

Подовження терміну дії сертифікату аудитора

Аудитори, термін чинності сертифіката яких закінчується не раніше від трьох і не пізніше від одного місяця до закінчення цього терміну, повинні подати до Секретаріату Аудиторської палати України (в одному примірнику) чи до регіонального відділення (у двох примірниках) такі документи:

- заяву про подовження дії сертифіката встановленого зразка (додаток 2);

- копію трудової книжки, завірену в установленому порядку;

- сертифікат, термін дії якого закінчується;

- витяг із Свідоцтва про щорічне обов’язкове удосконалення професійних знань (за період чинності сертифіката);

- документ про внесення плати за подовження сертифіката.

- Секретаріат АПУ розглядає представлені документи на предмет їх відповідності вимогам Положення про сертифікацію аудиторів і передає кваліфікаційним комісіям АПУ, які розглядають їх і приймають рішення.

- Для подовження терміну чинності сертифіката комісії з сертифікації призначають складання аудитором кваліфікаційного іспиту у разі:

- підтвердження аудитором у періоді після отримання сертифіката досвіду практичної роботи за фахом (аудитором) менше ніж два роки;

- невиконання вимог щорічного удосконалення професійних знань;

- прострочення аудитором встановлених термінів для подання документів на подовження дії сертифікатів до Аудиторської палати України або її регіональних відділень;

- наявності незаперечних претензій до аудитора з боку Аудиторської палати України або державних органів контролю щодо здійснення аудиторської діяльності;

- застосування до аудитора відповідних стягнень щодо обмеження здійснення аудиторської діяльності.

 

На замітку

В Росії кваліфікаційний атестат аудитора видається терміном на три роки особі, що пройшла атестацію. Атестат видається протягом місяця з дня прийняття комісією рішення про його видачу. Він втрачає силу, якщо особа, яка його одержала, протягом двох років не почала працювати аудитором. Строк може бути продовжений до 3 років за заявою аудитора при відсутності претензій до нього і несуттєвих змін законодавства РФ.

 

Без складання аудитором кваліфікаційного іспиту або проходження співбесіди дія сертифіката подовжується, якщо аудитор працював за фахом (аудитором) не менше трьох років протягом терміну чинності сертифіката, щороку обов’язково удосконалював професійні знання за програмою, затвердженою Аудиторською палатою України, та не мав не скасованих стягнень.

Аудитори, які працювали за фахом (аудитором) від двох до трьох років або за сумісництвом не менше від трьох років, щороку обов’язково удосконалювали професійні знання за програмою, затвердженою Аудиторською палатою України, для подовження терміну чинності сертифіката проходять співбесіду в Комісії з сертифікації та освіти аудиторів Аудиторської палати України або в комісіях з сертифікації аудиторів її регіональних відділень. В разі позитивних результатів співбесіди комісії з сертифікації готують для затвердження рішенням Аудиторської палати України протоколи про продовження терміну чинності сертифіката на наступних п’ять років. При негативних результатах співбесіди комісії з сертифікації призначають складання кваліфікаційного іспиту згідно з Порядком проведення кваліфікаційного іспиту для отримання сертифіката.

 

На замітку

Чинним у Франції Кодексом професійної етики передбачена обов’язковість підвищення кваліфікації обсягом не менше 40 годин на рік. Дотримання цієї вимоги ретельно контролюється Регіональними Компаніями, які одержують від комісарів з рахунків щорічні звіти про професійну діяльність, які включають інформацію про час, затрачений на підвищення кваліфікації.

 

Видачу сертифікатів, термін чинності яких подовжено згідно з рішенням Аудиторської палати України, здійснює Секретаріат Аудиторської палати України. У сертифікатах зберігаються початковий номер та серія сертифіката; дата та номер рішення Аудиторської палати України про видачу сертифіката; термін чинності сертифіката, а також проставляють номер протоколу Аудиторської палати України, дату і термін, на який подовжено чинність сертифіката.

 

Порядок внесення до Реєстру аудиторських фірм і аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги

Аудиторські фірми в Україні створюються на загальних законодавчих засадах. Як будь-які інші суб'єкти господарювання, вони повинні пройти державну реєстрацію, відкрити рахунок, зареєструватися в місцевій податковій інспекції, органах соціального страхування і інших установах, передбачених чинним законодавством.

Аудиторській фірмі необхідно мати спеціальний дозвіл АПУ. Цей дозвіл аудиторські фірми отримують шляхом їх реєстрації, тобто включення їх в загальнодержавний реєстр аудиторських фірм і аудиторів-суб'єктів підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 11 Закону України “Про аудиторську діяльність” Аудиторська палата України веде Реєстр аудиторських фірм і аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги.

Згідно п. 2.1. Положення про Реєстр аудиторських фірм і аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги, затвердженого рішенням Аудиторської палати України від 31.10.2000 р. (протокол № 95) зі змінами і доповненнями, крім заяви суб'єкта підприємницької діяльності для підтвердження даних, необхідних для внесення до Реєстру, новостворені суб'єкти аудиторської діяльності – аудиторські фірми подають в Секретаріат Аудиторської палати України нотаріально завірені копії статутних документів.

 

Реєстр аудиторських фірм та аудиторів – база даних, що містить інформацію про аудиторські фірми та аудиторів, які займаються аудиторською діяльністю індивідуально як фізичні особи – підприємці.

 

Рішення щодо включення заявника до Реєстру, продовження терміну чинності Свідоцтва, виключення з Реєстру або про відмову щодо включення до Реєстру приймається АПУ. Аудиторські фірми та аудитори, які зареєстровані як фізичні особи – підприємці, мають право на здійснення аудиторської діяльності лише після включення їх до Реєстру.