Роль Ж.Ж.Руссо у розвитку європ.літ процесу.

Жан-Жак Руссо́ (фр. Jean-Jacques Rousseau, *28 червня 1712, Женева — †2 липня 1778, Ерменонвіль, поблизу Парижа), французький філософ-просвітник, письменник, композитор. в Женеві в родині годинникаря. Женева у ті часи була містом-державою у складі Швейцарської Конфедерації, центром кальвінізму. Мати хлопця померла через 9 днів після пологів. Жан-Жак та його брат Франсуа виховувалися батьком та його сестрою, тіткою Сюзанною.Жан-Жак залишився з дядьком з материнського боку, який відправив хлопця разом із своїм власним сином на навчання до кальвіністського пастора в село неподалік від Женеви. У пастора хлопці навчилися трошки математиці та малюванню. Релігійна відправа завжди глибоко зворушувала Руссо, і деякий час він мріяв про те, щоб стати священиком.Руссо був виразником ідей нового класу тогочасної Франції — дрібних буржуа.У своїх працях «Міркування про походження і причини нерівності між людьми» (1755), «Про суспільний договір, або Принципи політичного права» (1762) та інші гостро критикував феодально-абсолютистський лад, закликав до боротьби проти деспотизму. Ідеалізуючи первісне суспільство, Руссо протиставляв сучасний йому суспільний лад щасливому життю в т.зв. «природному стані», коли всі люди були, на його думку, рівними й вільними. Причину виникнення нерівності вбачав у приватній власності, проте не виступав за цілковиту її ліквідацію, а висунув утопічну теорію зрівняльного розподілу приватної власності як засіб знищення поділу суспільства на багатих і біднихРуссо — прихильник деїзму. Заперечуючи церковне вчення про створення природи Богом, він водночас визнавав існування Бога, безсмертної душі. З позицій дуалізму Руссо вважав початком усіх природних явищ дух і матерію, причому матерію розглядав як пасивний початок, приписуючи активність Богові. В теорії пізнання Руссо стояв на позиціях сенсуалізму. Мислитель піддав гострій критиці схоластику і релігійний фанатизм. Жан-Жак Руссо писав поеми, вірші, комедії («Нарцис», 1753, «Військовополонені», опубліковано 1782), романи. Також є автором опер («Сільський чарівник», 1753), до яких створював лібрето та музику. В книзі «Еміль, або Про виховання» (1762) втілив свої педагогічні поглядиВ епістолярному романі «Юлія, або Нова Елоїза» (1761) засуджував станове суспільство, протиставляючи йому природне почуття любові. В автобіографічній «Сповіді» (опублікована в 1782—89 роках) розповів про своє життя, духовні пошуки, переживання тощо.

Художні твори Руссо пробуджували гуманне ставлення до бідних, любов до природи, сприяли гармонійному розвитку особистості, виховували почуття громадянського обов'язку. Літературна діяльність Руссо викликала до життя течію русоїзму, близьку до сентименталізму.

Великий вплив Руссо мав на представиків романтизму в літературі, в т.ч. і українських. Зокрема, український класик Іван Франко в статті «Влада землі в сучасному романі» й «Передньому слові» до «Перебенді» Тараса Шевченка писав про складний характер творів Руссо, підкреслював їх вплив на молодого Шевченка, вказував на світовий резонанс його суспільних і естетичних ідеалів.

80)Особливості худ. Манери Г.Флобера.Роман «Пані \Боварі».

Гюста́в Флобе́р (фр. Gustave Flaubert; 12 грудня 1821, Руан — 8 травня 1880, Круасе) — французький письменник. Автор романів «Мадам Боварі» (1856) та «Саламбо» (1862). Флобер вплинув на всю літературу, привівши за собою до неї низку талановитих авторів, одним з яких був Гі де Мопассан. Помер Гюстав Флобер 8 травня 1880 року від інсульту. ГЮСТАВ ФЛОБЕР (1821-1889)

I. Жертовність у творчості. Зовнішнє життя небагате подіями. Вся вона зосереджена в сфері літературного мистецтва. Починав учитися в паризькому університеті на юридичному факультеті. Залишає навчання, 40 років живе на самоті, весь у літературі. Дві подорожі на схід (заради збору матеріалу

Філософські й естетичні погляди Флобера викладені в листах до Луїзи Колю (письменниця, що була коханою Флобера протягом майже 10 років; бачилися вкрай рідко). Обговорення літературної творчості. Після розриву Луїза Колю своєрідно помстилася Флоберу: «Історія солдата» й «Він», де дуже похмуро вивела Флобера. II. ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ ФЛОБЕРА: I. Сформувалися під впливом Спінози («Ідея об'єктивного закону»: і в природі, і в соціальному житті діють закономірності, які носять об'єктивний характер; нема рації втручатися в них (глибокий фаталізм Флобера). Фаталізм Флобера = особистої волі не існує (воля - фікція) + людина детермінований об'єктивним законом, ніщо неможливо змінити + негативне відношення до соціальних перетворень + ідея абсурдності й безглуздості людського існування + ідея духовної незначності людини, що не владна у своїй долі.II. Буржуазофобія. «ЛЕКСИКОН ПРОПИСНИХ ІСТИН» (твір всього життя: з ранньої юності, постійно поповнював до кінця життя; багато мотивів Лексикону – в інших його творах

Методологія («теорія») листа: «теорія об'єктивного й безособового листа» (= Леконт де Лілль). Подібно де Ліллю, Флобер формулює цю теорію в полеміці з романтичною літературою (де панує сповідальність, самовираження). За Флобером, сповідальність й особисте переживання не може бути предметом зображення в літературі. Воно випадкове. Флобер починав як романтик: «Листопад», «Записки божевільного». А в зрілі роки (друга половина 40-х рр.) - відмова від суб'єктивної манери листа: «Не хочу розглядати літературу як нічний горщик для почуттів».

А Флобер у відповідь розробив цілу систему способів досягнення безособовості в літературі: перевтілення (потрібно зусиллям волі перенестися на точку зору персонажа

Джерело творчості - наукове вивчення предмета (другий імператив бейлізму в Стендаля). Для «Пані Боварі» Флобер простудіював гору медичної літератури. Для «Виховання почуттів» Флобер піднімає періодику 40-х років. Для «Саламбо»

ПРОБЛЕМА АДЕКВАТНОГО ВИРАЖЕННЯ. «Немає на світі більшої муки, ніж муки слова». Звичка проговорювати або навіть проспівувати фразу, щоб звільнитися від фонетичних дисонансів. Дуже довге писання (10-15 сторінок за 2 місяці; «Пані Боварі» - за 6 років).

III. «Пані Боварі» (1851-1857). Основа сюжету - зрада. Глибоко банально. І сам же від створеної ними банальності страждав. Паралельно почав писати «Саламбо» (сюжет з античної історії; задум чисто естетичний; а в «Боварі» взагалі все нестерпно). Образ Емми Боварі (завдання пошуку універсалій людського життя).

ТРАКТУВАННЯ:

I. Трактування, в основі яких лежить героїзація (романтизація) образа Емми (Історія Емми як героїчний протест проти сірого, вульгарного світу. Бодлер - перший, хто сприйняв її так у своїй статті: «У ній є щира велич!». Співчуття генетично пов'язане з філософським фаталізмом Флобера: залежність людини від об'єктивної волі. Емма страждає від банальності Шарля, а Родольфо - від банальності Емми, будучи сам паскудником.

II. Тенденція розвінчання: пафос Флобера в розвінчанні всіх претензій Емми на яку-небудь особливу висоту натури (головний аргумент: іронічна тотальність у романі. Страх перед убогістю. Опис смерті: украй натуралістично. Предмет авторської іронії: звернімося до цитати з листа Флобера до Л.Колю: «Емма - жінка з перекрученою свідомістю й перекрученими почуттями» (предмет). Чим це все перекручено? - Романтизмом! У неї патологічне бажання щастя, бажання бездумно наслідувати романтичний образ. Її ідеал неосмислений, незрозумілий.

Зображуючи волю, Флобер: передбачив структуралізм;

показав залежність людини від мови; ствердив, що у банальному світі людина приречений на банальність (образ сліпого в романі = образ сліпої необхідності, у владі якої перебуває людина). Ці дві групи трактувань у жодному разі не виключають одна одну, тому що іронія в романі невіддільна від авторського співчуття. Жаль і глузування паралельні й рівні.

Композиційна структура роману: Роман побудований як життєпис Шарля; Зміна героя після другого одруження Шарля; Смерть Емми - і на сцені знову Шарль до його смерті. Суб'єктна організація (роман побудований на ядрі різних ракурсів сприйняття, різних точок зору): зневажлива оповідь, співчутлива і нейтральна (після смерті Емми).