Література Німеччини епохи Реставрації.

Літерату́ра Відро́дження (література Ренесансу) — це період в історії світової літератури, що охоплює 14-16 століття в Італії та кінець 15 — початок 17 століття в інших країнах Європи. Риси Відродження частково присутні і в літературах Сходу. Кінцем доби можна вважати 1616 рік — дату смерті Шекспіра і Сервантеса.

Першим назву «Відродження» або, французькою мовою, «Ренесанс» застосував у 16 столітті італійський історик мистецтва Джорджо Вазарі. Він прагнув підкреслити факт повернення образотворчого мистецтва тієї доби до античних взірців. Поступово назву «Відродження» поширили на всю культурно-історичну добу та її мистецтво.Відродження у Німеччині та Нідерландах припадає на кінець 15 — початок 16 століття. Найвищі досягнення Відродження у цих країнах належать образотворчому мистецтву (Альбрехт Дюрер, Ганс Гольбейн-Молодший, Лукас Кранах та інші). Література не подарувала творів, які можна було б поставити врівень з творами італійців, Шекспіра чи Сервантеса. Окрім вже згадуваного ідеолога християнського гуманізму Еразма Роттердамського, ці літератури представлені іменами Себастьяна Бранта, анонімними "Листами темних людей" (1515), Ульріхом фон Гуттеном (1488-1523) та "народними книжками" ("Райнеке Фос Лис", 1498; "Фортунат", 1509; "Тілнаправление в немецком и австрийском искусстве, (архитектуре и дизайне), распространённый в 1815—1848 годах.Стиль получил свое название по псевдониму «Готлиб Бидермейер», который взял себе немецкий поэт Людвиг Эйхродт, и под которым печатал в журналах эпиграммы. Слово Bieder переводится как «простодушный, обывательский». В целом псевдоним означает «простодушный господин Майер».

Бидермейер является ответвлением романтизма, пришедшего на смену ампиру, поэтому его иногда называют «смесь ампира с романтизмом». В бидермейере отразились представления «бюргерской» среды, формы стиля ампир преобразовывались в духе интимности и домашнего уюта. Для бидермейера характерно тонкое, тщательное изображение интерьера, природы и бытовых деталей. Прежде всего стиль бидермейер выразился в живописи. Представители бидермейера в живописи: немецкие художники Г. Ф. Керстинг, Людвиг Рихтер, Карл Шпицвег, австрийские Мориц фон Швинд и Фердинанд Вальдмюллер.ь Ейленшпігель", 1515; "Доктор Фаустус", 1 У передберезневий період, коли в Німеччині назрівала революція 1848 р., Гейне не тільки захищав «права духу» від політики, а й сам виступав як політичний поет і дав блискучі зразки політичної поезії. Загальне демократичне й революційне піднесення захоплює і його, витісняючи, хоч і не до кінця, притаманний йому скептицизм, навіваючи віру в можливість близького здійснення «священних ідеалів» свободи,, рівності й братерства. Різко критикуючи соціально-політичний радикалізм Берне, сам він у цей період нерідко виступає його глашатаєм. Водночас дедалі більше він переймається соціалістичними ідеями, залишаючись здебільшого на сенсімоністських позиціях. Взимку 1843-1844 pp. він зближується з К. Марксом, який у той час перебував у Парижі. Очевидно, під впливом розмов з Марксом був написаний відомий вірш Гейне «Сілезькі ткачі», в якому звучить ідея пролетаріату як «могильника буржуазії» і визволителя людства від соціального гніту й політичного деспотизму. Але зближення Гейне з Марксом було короткочасним і, всупереч твердженням марксистського літературознавства, значного й тривалого впливу на його творчість воно не мало.587).

3) Маяковський

Русский футуризм — одно из направлений русского авангарда; термин, используемый для обозначения группы российских поэтов, писателей и художников, перенявших положения манифеста Томмазо Филиппо Маринетти.Основные чертыбунтарство, анархичность мировоззрения, выражение массовых настроений толпы;отрицание культурных традиций, попытка создать искусство, устремлённое в будущее;бунт против привычных норм стихотворной речи, экспериментаторство в области ритмики, рифмы, ориентация на произносимый стих, лозунг, плакат;поиски раскрепощённого «самовитого» слова, эксперимВолоди́мир Володи́мирович Маяко́вський (* 7 (19) липня 1893, село Багдади, Кутаїська губернія, Грузія — † 14 квітня 1930, Москва) — російський поет, публіцист, драматург і громадський діячПерший опублікований вірш «Ніч» Маяковського увійшов до футуристичної збірки «Ляпас суспільному смаку» 1912 року. 1913 р. поет звертається до драматургії і створює трагедію «Володимир Маяковський», сам ставить її та виконує головну роль.1914 р. через активну політичну діяльність Маяковського та Бурлюка виключили із Московського училища мистецтв. У мистецькому розвитку поета тепер зявився новий напрямок на відображення реалій напередодні революції, що оформилось у поемі «Облако в штанах» рос. Над нею автор працював протягом двох років 1914-1915. Вона стала чи не найголовнішим твором Маяковського, що одночасно змальовував палкі теми кохання, революції, релігії, мистецтва. Вона дозволила заявити Маяковському про себе не тільки на всю Росію, але й на весь світ. Поет навмисне використовував у поемі мову вулиць та довгі конструкції аби викрити зідеалізовані та зромантизовані поняття поезії:

...«Нежные! Вы любовь на скрипки ложите. Любовь на литавры ложит грубый. А себя, как я, вывернуть не можете, чтобы были одни сплошные губы!Приход_и_те учиться - из гостиной батистовая, чинная чиновница ангельской лиги. И которая губы спокойно перелистывает, 20 как кухарка страницы поваренной книги»...енты по созданию «заумного» языка.

 

Білет №16

Рококо як один з ведучих літературних напрямів 18 ст.

Рококо́ - реверсований стиль щодо бароко, що в другій половині 18 століття дійшов (з Франції і Австрії) в Україну — до Києва, Львова, а звідси у 1760 — 1770-их pp. Творчим рушієм доби рококо у всіх ділянках культури було еспрі («esprit») на противагу чуттєвості («sensibilité») бароко чи рації («raison») класицизму. Стиль рококо створений для жінки й пристосований до її смаків і примх. Майже головним словом доби рококо було слово «примха» (каприз). У добу рококо широко розвинулося мист. ремесло — ткацтво, ювелірство, порцеляна, меблі, гобелени.

Вельможі доби рококо поставили за мету щоденні насолоди. Насолодам повині були сприяти розкішні інтер'єри палаців і церков, розкішні сукні, черга свят в садах бароко і в павільонах влітку, а взимку в палацах. Надміру використовувалась косметика - білила, пудра, рум'яна, чорна фарба(сурма)для бровей, мушки(намальовані родимки),причому як жінками,так і чоловіками. Найменше стиль рококо відбився в літературі Великої Британії.

В Німеччині і Італії, навпаки, було досить прихильників стилю рококо. В Італії це Карло Гольдоні (1707-1793),автор комедій, П'єтро Метастазіо (1698-1782). Найбільший відбиток стиль рококо мав в літературі Франції. Література рококо - це перш за все малі літературні форми - серед них новели, еротичні вірші, пасторалі, комедії масок.

Лірика французького рококо сильно відрізнялася від пафосного і важкуватого класицизму, за що отримала назву «легкої поезії» чи навіть «поезії миттєвостей». В стилістиці рококо писали сонети, епіграми, мадригали, застольні пісні.

За літературу в стилі рококо бралися забезпечені вества населення, освітчені, позбавлені матеріальних скрут, головні споживачі веселого дозвілля і необтяжливих зайнять. Тому тут часто представники аристократичних родин чи багатії

маркіз де Лафар,граф Кейлюс,абат де Фавр(«Чотири години дами за туалетами»),маркіз де Пезаї («Купання Зеліди»),граф Еваріст Парні(поетична збірка «Еротичні вірші»),Луве де Кувре, син паперового фабриканта. ысокую трагедию и комедию классицистов заменяют пастораль, балет-феерия (Ф. О. Монкриф), забавные причуды комедии масок (П. Мариво). Место героической поэмы занимают эротические либо игривые стихотворные новеллы (Ж. Б. Грекур, Ж. Б. Грессе). В прозе утверждаются галантный роман, игривые «сказочки» и фацетии (Луве де Кувре, К. П. Ж. Кребийон). В лирике преобладает «лёгкая поэзия» или «поэзия мимолётностей» (К. Ж. Дора, Э. Д. Парни). Приверженцы Рококо были в Италии (П. Ролли, К. Фругони, П. Метастазио), Германии (Ф. Хагедорн, И. Уц и др.);