Проблема віри і мистецтва Булгакова «Майстер ы Маргарита»

Протягом 1928-1940 pp. M. Булгаков працював над романом "Майстер і Маргарита", у якому розповів про те, що не можна було висловити вголос, - про свободу, християнські заповіді, незалежність творчості, силу людського духу.
Булгаков, як будь-яка освiчена людина, бачив вади i помилки устрою, що iснував. Як письменник, вiн майстерно описав у своєму романi цi проблеми.
Сатира - це висмiювання чогось негативного. Читаючи уважно роман "Майстер i Маргарита", ми помiчаємо, що висмiював автор.

"Майстер і Маргарита" - це "роман у романі". Глави про життя Москви 30-х років межують з розповідями на біблійні теми (роман, який пише майстер, інтерпретує відому історію зіткнення Ісуса і Понтія Пілата, а також історію жертовної загибелі Христа). Це дає змогу письменникові розглядати сучасність з позиції вічності та через призму християнських цінностей. Питання цензури Булгаков також висвiтлив у своєму творi. Коли Майстер написав свiй роман про Понтiя Пiлата, на нього так почали тиснути, що вiн змушений був кудись зникнути. Бо одного пiзнього вечора вiн мiг почути стукiт у дверi чи у вiкно. Багато людей знало, що означає цей стукiт, але в тi часи про це не говорилось. Тiльки Маргарита, яка вже не зважала на рiзнi соцiальнi та полiтичнi умовностi, вiдверто сказала пiзньому гостю, що попереднього пожильця заарештували.
Письменнику сумно, що такi талановитi особистостi, як Майстер, не можуть реалiзувати свої творчi здiбностi, їхнi твори не сприймають ся належно. Та, навпаки, цiнуються такi "митцi", як Iван Бездомний та його друзi, такi ж "митцi" з "МАССОЛIТу", якi понад усе хочуть заволодiти жаданим членським квитком, який дає багато привiлеїв. Булгаков вважає, що мистецтво i культура не можуть бути на належному рiвнi за таких обставин. Вiн сподiвається, що ситуацiя змiниться. Письменник вважає, що людина здатна зробити правильний вибiр i зайняти вiдповiдну позицiю. Це видно на прикладi Iвана Бездомного. Вiн розумiє, що поет вiн аж нiякий i знаходить своє призначення у вивченнi стародавньої iсторiї.
Булгаков загострює увагу на особистостi Понтiя Пiлата, людини, надiленої владою, силою, розумом. За маскою жорстокостi, байдужостi, вiдчуження ховається людина, здатна страждати й спiвчувати. Вiн розумiє, що засуджений до страти Iсус нi в чому не винний, та в нього не вистачає сили i мужностi скасувати волю Синедрiону та чисельного натовпу неосвiчених жорстоких людей. Булгаков вважає, що людина нiколи не повинна зраджувати своїм принципам i робити неправильнi вчинки за бажанням iнших людей. Зрадивши своїм принципам, Понтiй Пiлат все життя жалкував про скоєне, нiс тягар у душi.
Письменник порушує також проблеми хабарництва, пияцтва, нечесностi, неосвiченостi, боягузтва, фальшi почуттiв та багато iнших. Булгаков показав недолiки тогочасного суспiльства i кожної людини, якi є i зараз, i, напевне, будуть у майбутньому суспiльствi.
Відомо шість редакцій роману. Спершу М. Булгаков хотів написати "роман про диявола" - сатиричну фантасмагорію в вставною новелою про Христа і Пілата. Варіанти назв роману були такі: "Чорний маг", "Копито інженера", "Жонглер з копитом", "Син В(...)", "Гастроль (Воланда)", "Інженер з копитом" тощо. У 1931-1932 pp. у роман увійшли образи майстра і Маргарити, а в 1937-1938 pp. з'явилася остаточна назва - "Майстер і Маргарита".
У творі порушуються найважливіші моральні й філософські проблеми: свобода і насильство, художник і влада, сенс буття людини, духовна сутність світу, кохання, призначення особистості та вибір її позиції. Показано духовну градацію суспільства у культурно-історичному контексті, людини й всього світу. Цій головній темі підпорядковані інші: історія загибелі Ієшуа Га-Ноцрі, трагічна доля майстра і його роману, життя Івана Бездомного, пригоди Воланда з його почетом та ін. М. Булгаков болісно переживає, що світ утратив свою духовну сутність, люди забули про Бога, про вічні цінності, а це неминуче веде до трагедії. На його думку, протиставити будь-якому насильству можна лише одне - силу духу людини, її творчість, внутрішню свободу. Тому в романі утверджується ідея високих людських цінностей - добра, справедливості, кохання, волі. Ієшуа, майстер і Маргарита втілюють ідею непереможності особистості, яка усвідомила силу своєї творчості та внутрішньої свободи. Душі улюблених героїв М. Булгакова непідвладні ні дияволу, ні земній владі. І це має стати запорукою майбутнього духовного відродження світу

Білет№5

13)“Золотим віком” римської літератури називають І ст. до н.е. - початок І ст. н.е. Він представлений іменами таких титанів, як Вергілій, Овідій, Горацій. Найвизначнішим твором видатного поета Марона Публія Вергілія вважається поема "Енеїда"- класичний зразок римської епопеї. Вона присвячена мандрам і діянням троянського героя Енея - засновника в Італії нового царства, яке поклало початок Риму. "Енеїда" створена під великим впливом гомерівських поем, але є оригінальним, суто римським твором з відмінним поглядом на світ. Поет Квінт Горацій Флакк відомий як автор збірника віршів на злободенні й побутові теми "Еподи", сатир, ліричних віршів. Найславетнішим представником жанру любовної елегії, що виникла в "Золотий вік", був Публій Овідій Назон. Його твори вирізняє легкість, дотепність і досконалість. Овдій створює дві великі поеми "Метаморфози"(“Перетворення”) та “Фасти”. "Метаморфози" - епічна поема, поетичний переказ греко – римських міфів про перетворення людей у квіти, дерева Під впливом античної літератури в Європі виникають нові національні літератури, що користуються уже не тільки латинською, а й живими національними мовами. Ці літератури запозичують з античної літератури та історії сюжети для своїх творів, поетичні образи, багатство поетичних фігур і тропів. Наприклад, Вільям Шекспір написав на сюжети античної історії міфології та літератури поеми «Лукреція» та «Венера і Адоніс», драми «Антоній і Клеопатра», «Коріолон». В інших творах Шекспіра часто зустрічаємо античні імена персонажів, образи з міфології та історії. Антична література покликала до життя такі художні напрями, як класицизм, та просвітницький класицизм, для представників яких антична література була взірцевою класикою, станом прекрасного. Французькі драматурги Корнель, Мольєр переробляли твори Еврипіда і Пловта, використовували міфологічні сюжети, античні образи. Орієнтуючись на поетику Аристотеля і Горація, Школа Буало виклав основні естетичні принципи і закони класицизму у віршованому трактаті «Мистецтво поетичне», який мав велике значення для розвитку європейських літератур.
, тварини.

2 Шляхи розвитку поезії у другі половині 19ст

На межі XIX—XX століть в російській літературі, як в більшості європейських літератур, провідну роль відіграють модерністські течії, які найбільш яскраво виявились у поезії. Епоху модернізму в російській літературі називають «срібним століт­тям». Специфіка «срібного століття» полягає в тому, що, здійснюючи творчі пошуки на загальних заса­дах модернізму в кінці XIX ст., письменники на по­чатку XX ст. повинні були самовизначитись щодо актуальних проблем епохи. Досягнення «срібного століття» важ­ко переоцінити, бо жодна європейська література не дала в цей час такого розмаїття поетичних індивідуальностей. як російська література «ср. с.», жодна європейська література не зазнавала й такої трагедіїВ історії розвитку російської поезії "срібної доби "найбільш яскраво виявили себе три напрямки: символізм, аісмеїзм, футуризм. «Срібна доба» розпочинається з появою на літературній арені російського символізму, який склався як художня течія у 80—90-і роки минулого століття. Характер­на ознака рос. символізму — його філософічність. Але вже наступне покоління російських символістів (В. Брюсов..) на перший план висувають не світоглядні символіст­ські пошуки, а естетичні, в царині форми. В. Брюсов експериментує з різними поетичними жанрами, формами. Важливе значення в поетиці символістів має цикл. Майже всі вірші Брюсова і Блока пов'язані у цикли. Цикл (коло) давав змогу найповніше розкрити особливості світосприй­няття символістів, їх філософію, згідно з якою світ не можна зрозуміти ні розумом, ні почуттями

Найвищим досягненням російського символізму стала творчість О. Блока, в якій поєднались і висока майстерність віршування, Іншим шляхом у модерністському мистецтві пішли акмеїсти. Акмеїзм (найвищий ступінь будь-чого, квітуча сила). Акмеїсти прагнули повернути слову його первинний зміст, а не підміняти його туманним симво­лом.. (Ахматова) В своїй творчій практиці вони наслідували традиції світової поезії. їх ці­кавив внутрішній світ людини, її переживання, а не прояви в цих переживан­нях Світової Душі. І хоча акмеїсти наблизились до реального життя, їхня поезія не стала приземленою. Навпаки, реальне життя, реальні переживання піднесли вони на рівень високої поезії. Саме в цьому і полягає головне досягнення акмеїстів. В російській поезії своєрідно віддзеркалився імажизм, художня течія англій­ської поезії, що визнавала вирішальним у поетичному творі образ. Російський імажинізм згадується, тому, що його впливу зазнав молодий С. Єсенін. Згодом відійшовши від імажинізму, поет зазначив його роль у стано­вленні своєї поетичної майстерності.

Авангард у «срібному столітті» представляв футуризм - майбутнє. Футуристи прагнули створити нове мистецтво, роль поета вони трактували відповідно до соціальних завдань: поет — бунтар, який засобами мистецтва прискорює майбутнє. В російському футуризмі іс­нувало кілька відгалужень, погляди поетів і творчі пошуки в них відрізнялись. Але найбільш радикальним відгалуженням російського футуризму був кубофутуризм, представлений в творчості В. Маяковського, Хлєбнікова. «Срібне століття» відкрило нові можливості поезії, які не вичерпувались вка­заними літературними течіями. Багато поетів шукали своїх власних шляхів, не пов'язуючи себе з певним напрямом, але в їх творчості відобразились загальні пошуки модернізму в царині поезії. Риси експресіонізму властиві поезії М. Цвєтаєвої. «Реквієм» А. Ахматової-як пам'ятка доби сталінського терору.