Основні якості, що повинні бути притаманні менеджерам в інноваційній сфері.

Інноваційні менеджери належать до креативних менеджерів, тобто менеджерів дослідницького типу. Їх особливість — це посилена увага дослідницькому підходу до вирішення всіх проблем. З цього погляду виді-ляються такі загальні риси інноваційних менеджерів:

1. Проблемне бачення світу, здібність розпізнавати проблеми там, де для інших все зрозуміло.

2. Уміння превентивно, тобто заздалегідь ставити проблеми (коли вони ще тільки зароджуються).

3. Уміння сприймати, розуміти і використовувати погляди, які відрізняються від особистих або протилежні їм, тобто антиномічність.

4. Експрезентність — здібність робити правильні висновки в умовах дефіциту інформації.

5. Розвинена психологічна саморегуляція, що визначає ставлення до проблем і їх оцінки.

6. Здібність до імітації функцій різних членів колективу.

7. Інноваційність і безінерційність мислення, здібність вийти за межі формального, традиційного, звичного.

8. Атрактивність — здібність притягувати людей до спільної діяльності, вдаючись до засобів адміністративного чи матеріального примусу.

9. Здібність делегувати не тільки владу і відповідальність, а й свій авторитет лідера.

10. Здібність швидко психологічно адаптуватись до змін умов діяльності чи до вирішення принципово нових завдань.

11. Здібність до латентного (прихованого) керівництва, яке передбачає залучення людей до діяльності не на формальній субординаційній основі, а шляхом комунікаційної взаємодії.

Усі ці риси існують не кожна сама по собі і не в розрізненій хаотичній сукупності, а в системі взаємодії.

 

Управлінські рішення в інноваційному менеджменті: сутність, класифікація, вимоги та види відповідно до сфери компетенції.

Управлінське рішення — це свідомий вибір альтернативи серед множини можливих, виконання якої веде до реалізації конкретних інноваційних цілей.

Управління інноваціями спрямовано на прийняття таких рішень, які могли б забезпечити створення конкурентоспроможної продукції, досягнення ефективних результатів інноваційної діяль­ності.

Функції менеджменту	Типові управлінські рішення
Формування цілей	Прийняття інноваційної місії
Формування цільових параметрів діяльності організації
Прийняття стратегічної концепції
Затвердження інноваційної концепції розвитку організації, вибір інноваційної стратегії
Планування	Формування тематичних планів НДДКР
Розроблення та затвердження календарного плану роботи за програмою чи проектом
Затвердження витрат на НДДКР
Формування виробничих програм з інноваційної продукції
Прийняття фінансового плану
Затвердження плану реалізації нової продукції, послуг
Організація	Створення організаційної структури управління інноваційним процесом
Затвердження штатного розпису підрозділів, лабораторій, науково-технічних центрів
Організація виконання інноваційної стратегії
Затвердження схеми організації інноваційного процесу в просторі й часі
Контроль	Оцінка виконання роботи за проектом чи програмою
Аналіз та оцінка роботи служб і підрозділів НДДКР
Розпорядження щодо змін термінів проведення робіт за проектом
Установлення порядку оцінювання діяльності виконавців проекту
Оцінка ефективності нововведень

Управлінські рішення у сфері інновацій мають відповідати таким вимогам:

- цільової спрямованості: досягнення певної інноваційної мети;

- ієрархічної субординації: рішення менеджера мають відповідати делегованим йому повноваженням;

- обґрунтованості: рішення повинні мати об’єктивне аудитування раціональності;

- адресності: рішення мають бути орієнтованими в просторі та в часі, тобто спрямованими на конкретного виконавця й обмеженими часом;

- забезпеченості: рішення мають передбачати необхідні ресурси і встановлювати витоки їх одержання;

- директивності: рішення мають бути обов’язковими для виконавців і мати плановий характер.

Управлінські рішення в інноваціях можуть прийматися як інтуїтивно, так і на основі наукового підходу.

 

Інноваційний розвиток організацій: сутність, особливості формування цілей розвитку та чинники, що виливають на зміни в системі управління.

Інноваційний розвиток підприємства – це процес господарства, який базується на пошуку і використанні нових способів і сфер реалізації потенціалу підприємства в мінливих зовнішніх умовах. Такий процес здійснюється конкретним підприємством у взаємодії з контрагентами.

Принципи інноваційного розвитку: адаптивність(підтримання балансу зовн і внутр. Можливостей розвитку); динамічність(своєчасне приведення у відповідність цілей і спонукальних можливостей розв під-ва); самоор-ганізація(самопідтримка обміну ресурсами між підрозділами під – ва, а також між під – вом і зовн середовищем); саморегуляція(коригування системи управління під – вм відповідно до змін зовн середовища). Інноваційний потенціал залежить від параметрів організаційних структур менеджменту, професійно – кваліфікаційного складу персоналу тощо. Завдяки високому інноваційному потенціалу організація може оперативно реагувати на зміни зовн сер, вести інноваційний пошук і здійснювати організаційні зміни.

До особливостей процесу інноваційного розвитку підприємств необхідно віднести: - ступінь готовності підприємств до сприйняття нововведень; - стан організаційно - економічного механізму; - ефективність функціонування органів управління; - рівень підготовки та перепідготовки кадрів.

Інноваційний розвиток як механізм стратегічної модернізації підприємства є ключовим чинником поліпшення його соціально-економічних показників. Інновації в підприємтсві є основою забезпечення темпів і якості нарощування його виробничого потенціалу, підвищення конкурентоспроможності його продукції.

Чинники сприяння

Техніко-економічні:

Наявність необхідного наукового потенціалу, технічної бази, фінансових ресурсів, вивчення потреб ринку, контроль якості продукції, розвиток технологічної інфраструктури, наявність резерву капіталу і ресурсів, інноваційні стратегії

Організаційно-управлінські:

Гнучкість організаційних стру­ктур, децентралізація, автономія, формування творчих цільових груп; оперативність у впровадженні ново­введень, кваліфі-кований мар­кетинг, зацікавленість вищого керівництва в ново-
введеннях

Інформаційно-комунікативні:

Можливість швидко одержувати необхідну інформацію; придбання ліцензій патентів, ноу-хау, визнання цін­них інноваційних ідей персоналу; постійне поповнення інформаційного фонду організації; правильний вибір інформаційних каналів, розширення горизонтальних потоків інформації

Соціально-психологічні:

Забезпечення можливості самореалізації працюючих, заохочення творчої праці; увага кадровій політиці і трудовим відносинам, моральне заохочування і суспільне визнання, сприятливий психологічний клімат у колективі

Правові:

Державна підтримка інноваційної діяль-ності, законодавче заохочення в підприє-мництві

Обмежувальні чинники

Техніко-економічні:

Слабкість матеріальної та науково-технічної бази; домінування традиційного виробництва, недостатність коштів для ри­зикових проектів, застаріла техніка і технологія, орієнтація на поточні короткострокові цілі

Організаційно-управлінські:

Висока централізація і консервативність ієрархічних принципів організаційної структури; відсут­ність інноваційної стра-те­гії, складність узгодження інтересів учасників інноваційного процесу; байду­жість менеджерів до нововведень; повіль-ність у розробленні і впровадженні інновацій

Інформаційно-комунікативні:

Недостатня інформація про інновації та джерела їх розроблення і розповсюдження; відсутність достатнього захисту всіх видів власності на інфор­маційні ресурси; недостатній обмін інформацією для управління ін­новаціями, замкнутість і обмеженість міжгалузевих зв’язків

Соціально-психологічні:

Стереотипи поведінки; страх, побоювання покарань за невдачу, опір усьому новому, що надходить зовні, збільшення невизначеності, зміна осо­бистого статусу

Правові:

Антимонопольне, податкове, патентно-ліцензійне та кредитне обмеження