Сфера інноваційної діяльності

П’ять технологічних укладів.

Перша хвиля (1770–1830 рр.) сформувала уклад, який ґрунтується на нових технологіях у текстильній промисловості та використанні енергії води. Цей період відзначається широким застосуванням парових двигунів і розвитком машинобудування.
Друга хвиля (1830–1880 рр.) позначилася механізацією виробництва практично всіх видів продукції, створенням мережі залізниць та морських шляхів. Економічними символами цього періоду були вугілля і транспортна інфраструктура.
Третя хвиля (1880–1930 рр.) базувалася на використанні в промисловому виробництві електроенергії, розвитку важкого машинобудування та електротехнічної промисловості на основі сталевого прокату, нових відкриттях у галузі хімії, становленні хімічної промисловості. То був період нафтового буму в США, створення потужного воєнно-промислового комплексу в Європі, широкого впровадження радіозв’язку і телекомунікацій. Починає розвиватися виробництво автомобілів та літаків, кольорових металів, алюмінію, пластмас, товарів тривалого користування. З’являються величезні фірми, картелі та трести.

Четверта хвиля (1930–1980 рр.) характеризується становленням укладу, який базується на подальшому розвитку енергетики із використанням нафти, нафтопродуктів та газу, а також засобів зв’язку, нових синтетичних матеріалів. Це ера масового виробництва автомобілів, тракторів, літаків, різноманітних видів озброєнь, товарів тривалого користування, будівництва швидкісних автома-гістралей, аеропортів. З’являються та інтенсивно поширюються комп’ютери і програмні продукти для них.

П’ята хвиля, що почалася в середині 80-х рр. ХХ ст., спирається на досягнення в галузі мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, генної інженерії, освоєння нових видів енергії, космічного простору, супутникового зв’язку тощо. Відбувається перехід від розрізнених фірм або навіть транснаціональних корпорацій до єдиної мережі компаній, що з’єднані електронними засобами зв’язку, тісно взаємодіють у галузях технології, контролю якості продукції, планування інвестицій.

Сьогодні все помітнішими стають ознаки наступних — шостого і сьомого — технологічних укладів. Шостий дає поштовх до нового етапу в розвитку медицини та біотехногогій, сьомий — до створення технологій «холодного термоядерного синтезу», що має докорінно змінити енергетичний потенціал земної цивілізації.

Розвиток кожного укладу сприяє сходженню цивілізації на новий, вищий рівень, що створює наступність в історичному процесі й значно збільшує економічні можливості суспільства. Істотно ускладнюючи економічні взаємозв’язки та посилюючи їхній нелінійний характер, технологічні уклади формують відповідну виробничу структуру, яка справляє визначальний вплив на процес матеріального виробництва і сферу послуг.

 

8. Сутність та структура інноваційного процесу.

Інноваційний процес послідовний ланцюг подій, результатом яких є перетворення нового знання в інновацію – продукцію, технологію або послугу, яка розповсюджується при практичному використанні.

На перебіг інноваційного процесу впливають:

- стан зовнішнього середовища

- стан внутрішнього середовища господарюючої системи, де він відбувається

- специфіка самого інноваційного процесу як об’єкту управління.

ДКР здійснюються в кілька етапів.

Перший етап — техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) доцільності створення нового виробу і передачі його в серійне виробництво.

На другому етапі уточнюються дані ТЕО, вибирається оптимальний варіант побудови виробу і його частин з урахуванням вартості, ефективності і масштабів виробництва.

На третьому етапі здійснюється теоретична й експериментальна перевірка схемних, конструкторських і техноло-гічних рішень; уточнюються принципові схеми; перевіряються нові матеріали, напівфабрикати, що комплектують вироби; виготовляються макети, що проходять механічні і кліматичні випробуваній.

Па четвертому етапі складається перелік елементів, що підлягають вихідному контролю, і елементів, що підлягають випробуванню, макетується і компонується складна функціональна частина виробу. Готова технічна документація на виготовлення дослідного зразка здасться у відділ технічної документації для розмноження і передачі у виробництво. Дослідний зразок виготовляється при мінімальному технологічному оснащенні. Попередні заводські випробування проводяться за участі представника замовника за програмою і методикою, складеною розробником. Потім проводяться державні випробування, і все це оформлюється актом.

14. Правова охорона об’єктів авторського права та нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність - це власність на будь які результати творчої діяльності людей, що відповідають встановленим чинним законодавством вимогам

- Об'єкт інтелектуальної власності завжди є результатом творчості людей

- всі результати інтелектуальної діяльності людини для одержання правової охорони мають бути належним чином оформлені або об'єктивовані

Об’єкти охорони авторського права

- Наукові публікації, статті, звіти НДР та ДКР

- Комп’ютерні програми

- Бази даних

- Топологія інтегральних мікросхем

Під комп’ютерною програмою розуміють набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп’ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату.

Під базою даних розуміють сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці, і складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп’ютера) чи інших засобів.

Топологією інтегральних мікросхем називається зафіксоване на матеріальному носієві просторово-геометричне розташування сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зв’язків між ними.

Авторське право містить

- особисті (немайнові) права - на авторство, на ім’я, на оприлюднення творів, на захист репутації автору

- майнові права – на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом

МЕТОДИ ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Тип методу	Назва методу
1. Методи виявлення думок	інтерв’ю
анкетування
вибіркові опитування
експертиза
2. Аналітичні методи	системний аналіз
написання сценаріїв
функціонально-вартісний аналіз
економічний аналіз
3. Методи оцінки	оцінка продукту
оцінка науково-технічного рівня і конкурентоспроможності розробок
оцінка організаційно-технічного рівня виробництва
оцінка витрат
оцінка порога прибутковості
оцінка ризику і шансів
оцінка ефективності інновацій
4. Методи генерування ідей	мозкова атака
метод 6—3—5
метод синектики
морфологічний аналіз
ділові ігри й ситуації
5. Методи прийняття рішень	економіко-математичні моделі
побудова дерева рішень
порівняння альтернатив
6. Методи прогнозування	експертні
екстраполяції
аналогії
метод Дельфі
регресивний аналіз
імітаційні моделі
7. Методи наочного уявлення	графічні моделі
фізичні моделі
посадові описи та інструкції
8. Методи аргументування	презентації
проведення переговорів

 

Припущення

2. Метафора

3. Квазімодель

4. Емпірична модель

5. Аналітична модель.

Методи екстраполяції. Ці методи застосовуються для передбачення того, що існуючі тенденції розвитку прогнозованого об’єкта збережуться в майбутньому. При цьому майбутнє розглядається як пряме і безпосереднє продовження минулого (теперішнього).

Метод експертних оцінок використовується переважно в довгострокових прогнозах. Прогнозування здійснюється на підставі судження (думки) експерта (групи експертів) відносно поставленого завдання. Експертами виступають кваліфіковані спеціалісти з конкретної проблеми, які можуть зробити вірогідний висновок про об’єкт прогнозування.

Метод написання сценаріїв. Сценарій (італ. scenario) означає сю­жетну схему, тобто заздалегідь підготовлений план дій чого-небудь. Метод написання сценаріїв полягає у підборі колективу спеціалістів для складання сценарію майбутнього розвитку процесів, які можуть виявляти й оцінювати потенційні наслідки, що при цьому можуть виникнути. Мета написання сценарію — створити гіпотетичну майбутню ситуацію з інноваційного розвитку.

Метод Дельфі — це метод прогнозу, під час використання якого у процесі дослідження виключається безпосереднє спілкування між членами групи і проводиться індивідуальне опитування експертів з використанням анкети для з’ясування їхньої думки відносно майбутніх гіпотетичних подій.

Метод Монте-Карло (за назвою міста, яке відоме своїми граль­ними домами) — це метод імітації для приблизного відтворення реальних явищ. Він об’єднує аналіз чутливості (сприйнятливості) і аналіз розподілювання ймовірностей вхідних змінних. Цей метод дає змогу побудувати модель, мінімізуючи дані, а також максимізувати значення даних, які використовуються в моделі.

 

 

Чинники сприяння

Техніко-економічні:

Наявність необхідного наукового потенціалу, технічної бази, фінансових ресурсів, вивчення потреб ринку, контроль якості продукції, розвиток технологічної інфраструктури, наявність резерву капіталу і ресурсів, інноваційні стратегії

Організаційно-управлінські:

Гнучкість організаційних стру­ктур, децентралізація, автономія, формування творчих цільових груп; оперативність у впровадженні ново­введень, кваліфі-кований мар­кетинг, зацікавленість вищого керівництва в ново-
введеннях

Інформаційно-комунікативні:

Можливість швидко одержувати необхідну інформацію; придбання ліцензій патентів, ноу-хау, визнання цін­них інноваційних ідей персоналу; постійне поповнення інформаційного фонду організації; правильний вибір інформаційних каналів, розширення горизонтальних потоків інформації

Соціально-психологічні:

Забезпечення можливості самореалізації працюючих, заохочення творчої праці; увага кадровій політиці і трудовим відносинам, моральне заохочування і суспільне визнання, сприятливий психологічний клімат у колективі

Правові:

Державна підтримка інноваційної діяль-ності, законодавче заохочення в підприє-мництві

Обмежувальні чинники

Техніко-економічні:

Слабкість матеріальної та науково-технічної бази; домінування традиційного виробництва, недостатність коштів для ри­зикових проектів, застаріла техніка і технологія, орієнтація на поточні короткострокові цілі

Організаційно-управлінські:

Висока централізація і консервативність ієрархічних принципів організаційної структури; відсут­ність інноваційної стра-те­гії, складність узгодження інтересів учасників інноваційного процесу; байду­жість менеджерів до нововведень; повіль-ність у розробленні і впровадженні інновацій

Інформаційно-комунікативні:

Недостатня інформація про інновації та джерела їх розроблення і розповсюдження; відсутність достатнього захисту всіх видів власності на інфор­маційні ресурси; недостатній обмін інформацією для управління ін­новаціями, замкнутість і обмеженість міжгалузевих зв’язків

Соціально-психологічні:

Стереотипи поведінки; страх, побоювання покарань за невдачу, опір усьому новому, що надходить зовні, збільшення невизначеності, зміна осо­бистого статусу

Правові:

Антимонопольне, податкове, патентно-ліцензійне та кредитне обмеження

 

Чинники сприяння

Техніко-економічні:

Наявність необхідного наукового потенціалу, технічної бази, фінансових ресурсів, вивчення потреб ринку, контроль якості продукції, розвиток технологічної інфраструктури, наявність резерву капіталу і ресурсів, інноваційні стратегії

Організаційно-управлінські:

Гнучкість організаційних стру­ктур, децентралізація, автономія, формування творчих цільових груп; оперативність у впровадженні ново­введень, кваліфі-кований мар­кетинг, зацікавленість вищого керівництва в ново-
введеннях

Інформаційно-комунікативні:

Можливість швидко одержувати необхідну інформацію; придбання ліцензій патентів, ноу-хау, визнання цін­них інноваційних ідей персоналу; постійне поповнення інформаційного фонду організації; правильний вибір інформаційних каналів, розширення горизонтальних потоків інформації

Соціально-психологічні:

Забезпечення можливості самореалізації працюючих, заохочення творчої праці; увага кадровій політиці і трудовим відносинам, моральне заохочування і суспільне визнання, сприятливий психологічний клімат у колективі

Правові:

Державна підтримка інноваційної діяль-ності, законодавче заохочення в підприє-мництві

 

Експлуатаційна.

Основні учасники проекту. Ініціатор проекту – автор ідеї проекту. Замовник – майбутній власник і користувач результатів проекту, головний учасник. Інвестор – це особа чи організація, яка фінансує проект. Проектувальниками виступають проектні організації, які розробляють проектно-кошторисну документацію. Організація, що несе відповідальність за виконання комплексу проектних робіт, називається генеральним проектувальником. Постачальником (генеральним постачальником) є організація, що здійснює ресурсне забезпечення проекту (закупівлі та поставки). Підрядчик (генеральний підрядник, субпідрядник) – це юридична особа, яка несе відповідальність за виконання робіт відповідно до контракту. Консультант – це фірма чи спеціаліст, який на контрактних умовах надає учасникам проекту консультаційні послуги з питань його реалізації. Науково - технічні ради (НТР) – провідні спеціалісти за тематичними напрямками проекту, які несуть відповідальність за вибір науково-технічних рішень, рівень їх реалізації, повноту і комплексність заходів для досягнення проектних цілей. Ліцензіар – юридична або фізична особа, яка володіє ліцензією та ноу-хау, що використовують в проекті. Керівник проекту (менеджер проекту) – це юридична особа, якій замовник (або інвестор) делегує повноваження з управління роботами над проектом: планування, контролю та координації роботи його учасників. Проектна команда – це організаційна структура, яку очолює керівник проекту.

Сфера інноваційної діяльності

Ринок новацій визначається як сукупність об’єктів інтелектуальної власності, яка характеризується цілісністю і володіє якістю новизни порівняно з попередніми новаціями. Основним товаром ринку є продукт інтелектуальної діяльності.

Ринок новації формують науково-дослідницькі, проектні, науково-технічні колективи, підрозділи, лабораторії, окремі новатори, учені.

Ринком чистої конкуренції називають сукупність продавців і покупців, які здійснюють операції зі схожими товарами в ситуації, коли жоден з учасників не справляє великого впливу на рівень поточних цін.

Головна дійова особа конкурентних відносин на ринку — інноваційна фірма.

Ринок капіталу — це сфера обертання капіталу, де суб’єктом виступають, з одного боку, організації та особи, які зайняті в науковій сфері, а з іншого — організації й особи, які здійснюють інвестиції. Інфраструктура ринку капіталу має сприяти прямому фінансуванню наукової діяльності, формуванню платоспроможного попиту, системи кредитування, страхування фінансового ризику, ринку цінних паперів.

Ринок капіталу формують інвестиції.

 

3. Основні підходи до розуміння сутності інноваційного підпри-ємництва. Бізнес-модель як об’єкт інноваційного перетворення.

Теорія прискорення, або теорія інноваційного підприємництва:

дана концепція грунтується на теорії довгих хвиль і розглядають розвиток підприємництва за моделлю США, яке пов’язане з новаторським ризиковим підходом (синдром Силіконової долини).

Підтвердження висновків авторів інноваційних теорій і, зокрема, теорії прискорення про зв’язок інноваційної діяльності та підприємництва, про високу віддачу інвестицій в інноваційну сферу.

Бізнес-моделі є відправною точкою інноваційного процесу. Бізнес-модель – це те, що перетворює винахід на інновацію. Вона складається з 6-ти основних компонентів:

- Пропозиція споживчої цінності

- Сегмент ринку, на який націлений інноваційний продукт

- Структура ланцюжка створення споживчої цінності

- Модель створення прибутків

- Конкурентні стратегії

- Стратегії майбутнього зростання

Всі перераховані компанії перевершили своїх конкурентів за рахунок створення нових, ефективніших бізнес-моделей:

- Amazon.com — бізнес-модель інтернет- гіпермаркету, з якою не могли конкурувати провідні роздрібні книготоргові мережі США;

- Apple — бізнес-модель для ipod, а потім для iphone, яка забезпечила зростання продажів і прибутку навіть в ситуації глобальної кризи;

- Nokia — бізнес-модель, заснована на комбінації оригінальної технологічної платформи для мобільного телефону і мереж, що підтримують новий стандарт мобільного зв'язку — GSM, які Nokia першою стала будувати в Європі спільно з партнерами.

4. Класифікація інновацій: найважливіші критерії та застосування в управлінні нововведеннями на підприємствах.

Типологія інновацій дає змогу розмежувати нововведення та псевдоінновації. Крім того, класифікація інновацій за базовими ознаками та іншими характеристиками використо-вується під час прийняття управлінських рішень щодо інвестування нововведень.

Кількість класифікаційних ознак залежить від критеріїв, використовуваних для типології інновацій.

Основні види інновацій:

- продуктові

- процесні

- маркетингові

- організаційні

Серед підходів до класифікації інновацій найпоширенішим тепер уважається розподіл їх за змістом та сферою застосування:

Технологічні — нові технології виробництва старих чи нових продуктів, упровадження інформаційних систем, нових джерел енергії.

Продуктові — створення нових товарів, що споживаються у сфері виробництва (засоби виробництва) чи у сфері споживання (предмети споживання).

Організаційно-управлінські — нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємства та їх об’єднань: нові методи управління персоналом, системи стратегічного планування, прогнозування, моделювання процесів виробництва, постачання, збуту, нові організаційні структури.

Економічні — нововведення у фінансовій та бухгалтерській сферах діяльності, мотивації та оплати праці, оцінка результатів діяльності.

Соціальні — нові форми активізації людського чинника, включаючи процес зміни умов праці, культурних, екологічних та політичних аспектів, зміна способу життя в цілому.

Юридичні — нові нормативно-правові документи, що визначають та регулюють усі види діяльності підприємств, організацій та фізичних осіб, створюючи відповідні умови для розвитку.

Класифікація інновацій за Шумпетером:

- продуктові

- технологічні

- ринкові

- сировинні

-організаційні

За ознакою новизни інновації поділяються на нові для галузі у світі (світова новизна), нові для галузі в країні, нові для підприємства (групи підприємств).

За ознакою економічної значущості:

Базисні інновації — це інновації, в основі розробки яких лежать нові фундаментальні наукові досягнення, що вможливлюють створення нових систем машин, технологій, обладнання. Інтегруючі (комплексні) — це інновації, що створені за рахунок використання (інтегрування) оптимального набору (комплексу) раніше накопичених і перевірених у світовій практиці наукових досягнень (знань, технологій, обладнання та ін.).

Псевдоінновації характеризуються дуже незначними змінами порівняно з попередніми виробами і скоріше є проявами реклами та моди. Наприклад: нова презентація товару (кишенькове видання), нова комбінація естетичних і функціональних якостей, новий спосіб продажу (телемаркет).

За рівнем розробки і поширення:

державні; регіональні; галузеві; корпоративні

Класифікація інновацій дає можливість конкретизувати напрями інноваційного процесу, комплексно оцінити його результативність, сформувати економічні механізми й організаційні форми управління інноваційною діяльністю, визначити засоби реалізації інновацій на ринку, здійснювати прив’язку до типу інноваційного процесу, певної інноваційної стратегії.

 

5. Стан та проблеми розвитку інноваційної діяльності в Україні.

Структурні зміни, які відбулися протягом останнього десятиліття, характер-ризуються серйозним технологічним відставанням, оскільки за випус­ком продукції третій технологічний уклад в Україні на сьогодні становить майже 58 %, четвертий - 38 % і лише 4 % - п'ятий технологічний уклад. На сьогодні більш як 90 % продукції, що виробляється промисловістю України, не має сучасного технічного забезпечення, що спричиняє нерентабельність і не конкуренто-спроможність більшості вітчизняних товарів.

Чинниками, які насамперед переш-коджали здійсненню інноваційної діяльності, були вартісні, а саме: нестача власних коштів, великі витрати на нововведення, недостатня фінансова підтримка держави, високий економічний ризик, тривалий термін окупності нововведень. Також заважала недоскона-лість законодавчої бази, відсутність попиту на продукцію та кваліфікованого персоналу.

Можна назвати такі системні проблеми, які стримують інноваційну діяльність в Україні:

1) нормативно-методологічна.

2) розпливчастість пріоритетів.

3) інфраструктура. Забезпечення економічного зрос­тання на інноваційній основі вимагає створення відповідних інституційних структур, що впливають на ступінь активності інноваційної діяльності та за­безпечують впровадження її результатів у практичну діяльність.

4) регіональна. Забезпечення реалізації ефективної державної інноваційної політики неможливе без її ефективного впровадження на регіональному рівні. На сьогодні регіони України істотно різняться за своїми економічними, природно-ресурсними і науково-технологічним потенціалом, за рівнем соціально-економічного розвитку.

5) державно-управлінська. Будь-який тип інноваційної діяльності потребує державної підтримки.

6. Сутність, складові та властивості інноваційної інфраструктури.

Під інноваційною інфраструктурою розуміється сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих організацій, систем, необхідних і достатніх для ефективного здійснення інноваційної діяльності та реалізації нововведень.

Інноваційна інфраструктура об’єднує організації різних видів: фірми, інвесторів, посередників, наукові та державні установи, які своєю діяльністю охоплюють увесь інноваційний цикл — від генерації науково-технічної ідеї до реалізації нововведення.

Інфраструктура:

- біржі, фінансові брокери

- державні і комерційні банки

- інвестиційні та фінансові компанії

- песійні фонди і страхові компанії

- інвестиційні фонди

Метою створення інфраструктури є забезпечення як комплекс­ної інноваційної діяльності, так і збереження та розвиток науково-технічного потенціалу країни в інтересах суспільства, включаючи подолання спаду виробництва, його структурну перебудову, зміни номенклатури виробів, створення нової продукції, нових виробничих процесів. Відповідно до цілей інфраструктура інноваційної діяльності включає такий комплекс взаємопов’язаних систем:

- систему інформаційного забезпечення, яка дає доступ до баз і банків даних для всіх зацікавлених, незалежно від форм власності;

- експертизи (включаючи державну) інноваційних програм, проектів, пропозицій, заявок;

- фінансово-економічного забезпечення інноваційної діяльності, використовуючи різні джерела надходження коштів (ресурси підприємницьких структур, інвестиції інших країн, кошти інвестиційних фондів тощо);

- сертифікації наукової продукції, відповідні послуги у сфері метрології, стандартизації, контролю якості;

- просування нововведень на регіональні, міжрегіональні, іноземні ринки, включаючи виставкову, рекламну, маркетингову діяльність, патентно-ліцензійну роботу, захист інтелектуальної власності;

- підготовку кадрів для інноваційної діяльності в умовах ринкової економіки.

Інноваційній інфраструктурі притаманні такі властивості:

1. Поширеність у всіх регіонах, що дасть змогу вирішувати на місцях задачі функціонально повного інноваційного циклу: від маркетингу і техніко-економічного обґрунтування до впроваджен­ня у виробництво новацій з кадровим забезпеченням та сервісним обслуговуванням.

2. Універсальність, що забезпечить реалізацію будь-якого проекту під ключ у будь-якому секторі економіки чи виробництва.

3. Професіоналізм, який базується на сумлінному і якісному обслуговуванні замовника, об’єктивному і зацікавленому ставленні до «чужих» знань, наукових технологій, обладнання і си-
стем.

4. Конструктивність, яка забезпечить орієнтацію на кінцевий результат.

5. Фінансова та інформаційна забезпеченість.

6. Гнучкість, яка забезпечить адаптивність інноваційної інфраструктури до змін вимог ринку.

 

7. Закономірності формування технологічних укладів та характеристика його структури. Роль базових інновацій в формуванні ТУ.

Технологічний уклад (ТУ) характеризується єдиним технічним рівнем складових його виробництв, пов’язаних вертикальними та горизонтальними потоками якісно однорідних ресурсів, які спираються на загальні ресурси кваліфікаційної робочої сили, загальний науково-технічний потенціал і певні технології.

Життєвий цикл кожного технологічного укладу має три фази розвитку і визначається досить довгим періодом існування.

Перша фаза припадає на зародження і формування нового ТУ в надрах попереднього і, спираючись на існуючий виробничий потенціал, набуває подальшого розвитку.

Друга фаза пов’язана зі структурною перебудовою економіки на базі нової технології виробництва і збігається з домінуванням певного технологічного укладу.

Третя фаза починається «зрілістю» життєвого циклу ТУ, закінчуючись поступовим затуханням і відмиранням старіючого технологічного укладу.

Технологічний уклад має складну внутрішню структуру, ядром якої є сукупність базових (радикальних) технологій. Як уже зазначалось, це принципово нові технології, що створені на базі раніше не відомих законів і закономірностей, винаходів, відкриттів, які докорінно змінюють зміст різних видів діяль­ності в суспільстві.

Базові технології — це основа нових галузей про­мисловості і багатьох прикладних технологій, які використовуються для модернізації існуючого виробництва.