Складові «формули успіху» та кар’єри фахівця.

1. Якість підготовки випускників вищих навальних закладів, де критерієм виступає професійна компетентність, розглядається з позицій рекомендацій ЮНЕСКО. Сутність концептуальних вимог до професійної компетентності зводиться до розширення знань, умінь та навичок, необхідних для підвищення продуктивності праці, в сфері життєдіяльності в цілому. Заміна понять про суто трудові, виробничі знання, уміння та навички, в тому числі і тих, які необхідні для охорони та покращання здоров’я, демографічного розвитку, збереження та розвитку традицій та культури, раціонального використання природних ресурсів, захисту оточуючого середовища та зниження екологічного риску для виконання активної громадянської позиції та конкурентоспроможності на ринку праці, означає всебічність врахування інтересів індивіда та підтримки його в процесі розвитку.

Однією із характерних рис концепції компетентності людини є підвищення ролі суб’єкта в соціальних перетвореннях та удосконалення його здібності зрозуміти динаміку процесів розвитку та взаємодії на їх хід.

Система вищої освіти розвивається в теперішній час в контексті ринкових перетворень, тому стає можливим та необхідним використовувати до її функціонування деякі економічні категорії, такі як «ринок», «товар», «попит», «пропозиція», «конкурентоспроможність», «конкуренція», «маркетинг».

Серед різноманітних потреб ринкової економіки цікавлять, перш за все, потреби в інтелектуальному, культурному, фізичному та моральному розвитку і самореалізації особистості, а також потреби окремих підприємств, організацій та суспільства в цілому висококваліфікованих кадрів, в накопиченні та використанні науково-технічного та культурного потенціалу.

Вищі заклади освіти саме і призначені для задоволення цих потреб. Рівень задоволення потреб окремими вузами залежить від історії та часу їх створення, від якості матеріально-технічної, наукової, інформаційно-методичної бази та викладацького потенціалу. Кожний наш вуз в силу визначених вище особливостей вступили в систему ринкових відносин із різним стартовим капіталом та вимушені були як би заново підтверджувати доцільність свого існування. Одним із важливих критеріїв діяльності вузів є якість продукту, який випускається, - випускника, майбутнього спеціаліста.

Відповідно до діяльності вузів слід відмітити, що на відміну від високого ступеню монополізму в промисловості монополізм в системі вищої освіти в нашій країні набагато нижчий. Це визначається тим, що кількість вузів як виробників освітніх послуг, навчально-методичної та науково-технічної продукції достатньо велика. В цьому зв’язку вузи змушені вести конкурентну боротьбу за своїх споживачів, в особі яких виступають абітурієнти (студенти).

Таким чином, відповідно до діяльності з підготовки спеціалістів ми в більшому ступені маємо справу з ринком, який характеризується перебільшенням попиту над пропозицією. Тут в значному ступені умови диктують «покупці», тобто абітурієнти та студенти, які посилюють вплив на якість освітніх послуг і, в кінцевому рахунку, на весь потенціал вузу. Тому вузи мають суперничати як поміж собою за абітурієнтів, грошові засоби, матеріально-технічні, інформаційні ресурси та науково-педагогічних працівників, так і з виробництвами, які пропонують роботу випускникам шкіл, іншими навчальними закладами, що вимагає чуттєво реагувати на попит та швидко адаптуватися до змін кон’юнктури.

Це можливо, коли в освітньому процесі буде свідомо розвиватися комплексна особистісна потреба у поєднанні вузького професіоналізму та універсалізму. На наш погляд саме оптимальне сполучення професіоналізму та універсалізму може забезпечити особистості та майбутньому спеціалісту конкурентоспроможність на ринку праці, а вузам - конкурентоспроможність на ринку виробників освітніх послуг. Поняття «конкурентоспроможність» спеціаліста, на наш погляд, має достатню ступень конструктивності та може бути покладено в основу проектування всієї освітньої діяльності. При цьому за основоположні властивості слід прийняти:

▪ чіткість цілей та ціннісних орієнтацій;

▪ працелюбність;

▪ здібність до ризику;

▪ незалежність;

▪ здібність бути лідером;

▪ здібність до непереривного саморозвитку;

▪ здібність до неперервного професійного розвитку;

▪ прагнення до високої якості кінцевого продукту;

▪ стійкість до стресів.

Конкурентоспроможність спеціаліста, на думку багатьох авторів, асоціюється з успіхом як в професійній так і особистісній сферах. І, дійсно, головна психологічна умова успішної діяльності в будь-якій сфері – це впевненість у своїх силах. Не принцип - «впевненість – запорука успіху».

Основні напрямки, за якими виробляється впевненість в собі:

1. Освоєння і вдосконалення професійної майстерності.

2. Адекватна поведінка в різних ситуаціях людської поведінки.

3. Підтримка та укріплення здоров’я і працездатність.

4. Створення благо приємного зовнішнього вигляду, власного іміджу.

Ці рекомендації орієнтовані на підвищення індивідуальної конкурентоспроможності, що є дуже актуальним в умовах, коли альтернативою для кожного може стати безробіття. Робоча сила зараз – реальний товар на ринку праці, де все більше затверджується принцип конкуренції, і цей товар, який би відповідав попиту, повинен бути конкурентоспроможним, тобто мати добру якість, добре оформлення та добру рекламу (або саморекламу).

Вивчення японського досвіду (19; 36) дозволяє виявити своєрідний та, головне, підхід, який жорстко регламентується, до підготовки як спеціалістів, так і професійних менеджерів. В його основі лежить єдина педагогічна концепція. Сутність її – формування у тих, хто навчається, трьох груп навичок; технологічних, комунікативних та концептуальних. Технологічні навички пов’язані із опанування конкретною професією. Комунікативні мають безпосереднє відношення до спілкування з різного роду людьми і з самим собою. Концептуальні – це мистецтво прогнозувати події, планувати діяльність великих груп людей, приймати відповідальні рішення на основі системного аналізу. Загалом при визначеності рівня здібностей спеціаліста оцінці підлягає його здібність: приймати рішення, планувати, вести бесіду, організовувати людей. Здійснювати контроль за діяльність підлеглих.

Особлива увага в японській практиці підготовки спеціалістів приділяється розвитку такої якості, як цілісність мислення. В більшості це пояснюється принциповими змінами в підході до працівників. Намітилися тенденція переходу від «homo sapiens» (людини, яка мислить, розумної) до «homo integrans» (людини цілісної). Підприємствам, взагалі, ставиться за обов’язковість, тобто вони несуть соціальну відповідальність за розвиток працівника, його самовдосконалення, наприклад за оволодіння ним соціокультурними технологіями. Аналіз такого підходу дає підстави обов’язково враховувати, що система підготовки спеціалістів повинна орієнтуватися на таке замовлення суспільства та забезпечувати розвиток подібних якостей під час навчання. В кінцевому рахунку це і забезпечить випускникам конкурентоспроможність.

Вивчення американського досвіду (19; 36) також дозволяє, начебто йдучи від супротивного, визначити модель, яка склалася, ефективних працівників-професіоналів. Для керівників пропонується визначити ефективних працівників, надавши відповіді на наступні запитання:

1. Хто рідко відсутній?

2. Хто добре працює без тиску?

3. Хто постійно виконує роботу високоякісно і в визначені терміни?

4. Хто з радістю приклада додаткові зусилля, якщо це потрібно колективу?

5. Кому ви можете доручити роботу, щоб справа не стояла через чиюсь відсутність?

6. Хто не надокучає іншим своїми постійними порадами та керівництвом?

7. Хто працює настільки ж добре за відсутністю шефа?

8. Хто дає більше порад, чим створює проблеми?

9. Хто допомагає іншим краще виконувати їх роботу?

10. Хто постійно прагне вдосконалювати свою роботу?

11. Хто загладжує конфлікти, сприяє співпраці та підтримує моральний стан?

Якщо використовувати цю просту модель запитань як базу для підготовки конкурентоспроможної особистості, то вона буде виконувати функцію соціального замовлення та повністю придатна для орієнтиру в розвитку таких якостей, як відповідальність, комунікабельність, емпатія, прагнення до саморозвитку, самостійність.

Виходячи із вище викладеного ми можемо запропонувати елементи моделі конкурентоспроможності майбутнього спеціаліста. Структура базової моделі підпорядковується наступній логіці: об’єкти засвоєння в процесі підготовки; вимоги до особистісних якостей майбутнього спеціаліста; вимоги до умінь, навичок та способів діяльності спеціаліста. Тобто все зазначене поділимо на три наступних елемента:

Елемент 1. Об’єкти засвоєння в процесі підготовки (структура культури спеціаліста):

■ Мислення – способи здійснення мисленевих операцій та уміння ними користуватися в різних умовах (стандартних та нестандартних).

■ Емоційно-вольові прояви – емоції, почуття, вольові акти, способи їх виразу та досягнення, які характерні для даної діяльності та даного суспільства.

■ Способи діяльності та поведінки – уміння, навички, прийоми, стиль поведінки в житті, оптимальні і значущі для реалізації особистісних та суспільних цілей в даному суспільстві та в даний час.

■ Цінності та ціннісні орієнтації, які прийняті, домінують та зароджуються на певному історичному етапі (найбільше значущі – відношення до праці, людей, до самого себе та ін.)

■ Знання – факти, закономірності, закони в загально гуманітарній, природничо-науковій та професійних галузях, які забезпечують прийняття оптимальних рішень (різні науки та наукові дисципліни).

■ Досвід рішення загальнолюдських та професійних проблем – вітчизняний, зарубіжний, сучасний, історичний.

■ Традиції, норми, пов’язані із історичними способами життєдіяльності людини, сім’ї, суспільства, держави.

Елемент 2. Вимоги до особистісних якостей майбутнього спеціаліста:

■ Психологічні – емпатія (здібність до співчуття), емоційність (в межах норми для даного суспільства та професії), автентичність, відкритість (по відношенню до інших та нового), толерантність, розвинутість інтуїції, стійкість до стресів, оптимізм як філософія життя, розвинутість сприйняття.

■ Мислиневі – аналітичність, рефлективність, швидкість реакції, креативність, спостережливість, критичність мислення, цілісність мислення.

■ Поведінкові – комунікабельність, ініціативність, підприємливість, здібність до імпровізації, здібність до релаксації, здібність йти на ризик, здібність керувати та підкорюватися, відповідальність.

Елемент 3. Вимоги до умінь, навичок та способів діяльності:

1). Об’єкт (суб’єкт) впливу - люди (між особові ролі); уміння, навички, способи діяльності - організовувати процес комунікації; діагностувати; створювати позитивний емоційний фон при спілкуванні із людьми; мотивувати, надихати людей; урегульовувати конфлікти; проводити переговори.

2). Об’єкт (суб’єкт) впливу - діяльність, прийняття рішень, структура (владні ролі); уміння, навички, способи діяльності - організовувати сумісні рутинну та творчу діяльність; організовувати власну діяльність; приймати рішення в стандартних та нестандартних ситуаціях; вести себе в умовах конкуренції; користуватися соціокультурними технологіями; розподіляти та оцінювати ресурси для реалізації поставлених цілей.

3). Об’єкт (суб’єкт) впливу - інформація (інформаційні ролі); уміння, навички, способи діяльності – прогнозувати розвиток; планувати діяльність (власну та чужу); ставити цілі; проводити аналіз, експертизу; розробляти та користуватися документацією, типовою для професійної діяльності;генерувати нові ідеї; представляти та передавати інформацію; підтримувати постійний творчій ріст та розвиток; користуватися відповідними технічними засобами.

Отже, ми можемо зазначити, що в сучасних умовах функціонування вищої освіти спрямовано на розвиток та формування конкурентоспроможного, творчого (креативного) спеціаліста. Вміння творчо вирішувати проблеми – це дуже важлива якість, яка дозволяє ефективно працювати в ситуаціях невизначеності, забезпечувати прориви в організації, технології, бізнесі і, звичайно ж, мистецтві. Творчі задатки є практично у кожного, інша справа, що вони не завжди можуть розвиватися і перетворюватися у здібності.

Творчу людину навіть при першій зустрічі можна виявити досить просто. Для цього потрібно використати відомий психологічний тест: при зустрічі з чимось новим особистість проявляє інтерес, який переходить в інтерес-збудження, а нетворча виявляє недовіру, підозру і навіть ворожість. Творчий підхід потрібний, коли рішенням не вистачає ефективності і сили, при перегляді існуючих форм діяльності, принципів, норм, при запровадженні нововведень, без яких не буває прогресу, руху вперед. Всі види творчої роботи вимагають напрацювання ідей. Ідея – це крок у невідомість.

Над проблемою креативності роздумували видатні відомі філософи, педагоги як в стародавні часи, так і в новий час.

Перш за все, що розуміти під творчістю (креативністю). За визначенням, яке дається в енциклопедії, це діяльність, яка породжує дещо якісно нове, те чого раніше не було. Це не зовсім повне визначення, так як не всьому новому можна дати визначення творчого.

Завершена концепція творчості в XVIII столітті створюється І.Кантом, який спеціально аналізує творчу діяльність «в учении о продуктивной способности воображения и делает вывод о том, что творчество лежит в самой основе познания» (14. – Т.25. – С.330). Але необхідно підкреслити, що діяльність студентів, хоча і пов’язана безпосередньо з пізнанням не завжди, нажаль, є творчою.

Будь яка творчість починається з усвідомлення незнання. Але не будь яке незнання стає знанням за допомогою творчості. Творчість є найвищим рівнем розумової діяльності. Недарма Ф.В.Шеллінг, продовжуючи вчення І.Канта називає творчість вищою формою людської життєдіяльності (14. – Т.25. – С.330)..

Істотно, творчість пов’язана зі здібностями людини, особливо зі здібністю нестандартно мислити, вибиваючись із звичної розумової межі. Все це дозволяє зробити висновок, що для творчості в пізнавальній діяльності студента характерна нестандартність мислення і діяльності; в результаті його народжується нове корисне рішення або продукт діяльності, який виходить за межі загальноприйнятих стандартів.

Звідти витікає завдання для викладача створювати умови для СРС, озброївши студентів методами і прийомами не тільки самостійної, але і творчої роботи, забезпечивши основні умови творчої діяльності: обмін і боротьбу думок, свободу критики.

Для забезпечення творчих умов пізнавальної діяльності необхідно:

▪ привчити студента до роботи з першоджерелами, з книгою, монографією, науковою статтею; навчити його швидкому пошуку необхідної інформації;

▪ проводити творчі дискусії на заняттях або за круглим столом, створюючи в доброзичливій обстановці можливості релаксації, свободи обміну думками, щоб розвивати уяву, гнучкість мислення. При цьому корисно використовувати такі методи розвитку творчості: мозкової атаки для генерації і відбору ідей; синектику – спосіб організації колективної мисленевої діяльності на основі чотирьох прийомів: розгляд проблеми в тому виді, як вона дана; відмова від очевидного рішення; проведення прямої аналогії з будь чим; формулювання проблеми в загальному вигляді.

В країнах Англії, Франції, Німеччини, США, Росії, Україні та інших використовують усі ці методи, а також ділові ігри та проектні навчання, тобто роботу групи студентів над одним проектом, причому кожен виконує свою частину проекту. Проектне навчання використовується як в індивідуальній, так і в колективній творчості студентів, яке дозволяє проводити критичний розбір рішень, враховуючи низку основних питань: хто, що, де, коли, як, чому і для чого вирішує дану проблему. Обговорюються рекомендації з виходу із тупикових ситуацій. В результаті сумісної корисної діяльності не нав’язуються і не просто передаються знання, а створюються ситуації, які народжують нові знання; а потім, дуже часто людина виходить на новий рівень діяльності – творчий рівень.

Отже, як бачимо серед багато численних якостей, однією із них є творче відношення до справи. А виходячи зі спостережень та практики професійної діяльності зауважимо, що перевагу віддають із двох добрих спеціалістів творчій особистості.

2. Багатьох відомих вчених, які працюють в самих різноманітних галузях науки, завжди цікавило питання про психологічні особливості творчої діяльності в умовах необхідних для продуктивної творчості. Мабуть, найбільш послідовно охарактеризував ці умови В.І.Вернадський (89. – С.190). Головними із них він вважав:

■ проводити детальний аналіз;

■ вбачати за одиничним загальне;

■ не обмежуватися описом явища, а глибоко досліджувати його сутність і зв’язок з іншими явищами;

■ не уникати питання «чому»;

■ простежувати історію ідей;

■ збирати як можна більше відомостей про об’єкт дослідження з літературних джерел (переважно наукових), звертатися до оригіналу;

■ вивчати загальні закономірності наукового пізнання (думати про те, як думаєш);

■ пов’язувати науку з іншими галузями знання, із суспільним життям;

■ не тільки вирішувати проблеми, але і знаходити нові, невирішені.

В Інституті Гелаппа в Америці провели дослідження, щоб виявити, з чого складається успіх у творчих діячів, які володіють організаторським талантом, добрими трудовими навичками та наполегливістю. В результаті опитування 1500 осіб була виведена «формула успіху»:

1. Здоровий глузд – найбільше розповсюджена якість у опитаних (61% з 1500 осіб, яких опитали).Цю якість можна в собі розвинути. Один із способів – навчатися на досвіді інших людей, а також на власних помилках.

2. Знання своєї справи – друга загальна риса тих, кого опитували. Причому процес навчання продовжується навіть після досягнення самих найвищих висот.

3. Впевненість у власних силах. Вона включає ще і силу волі і здібність ставити перед собою чіткі цілі.

4. Високий загальний рівень розвитку. Це необхідна умова видатних досягнень. Важлива в цьому зв’язку здібність швидко посягати складні концепції, вміючи їх швидко і чітко аналізувати. На загальний рівень розвитку впливають по крайній мірі три елементи: великий словарний запас, добрі здібності до читання та добрі здібності до письма.

5. Здібність доводити справу до кінця. Заповзяті люди відрізняються велетенською настирливістю в галузі їх інтересів.

Це загальні якості, притаманні творчій особистості, яка досягла певних успіхів. Але є і інші якості, які притаманні творчій особистості, на розвиток яких звертають увагу в вузах різних країн по-різному. Так, в першу чергу пропонується розвивати такі якості особистості, як уміння пристосовуватися, самостійність (Німеччина); оригінальність, гнучкість мислення (США); розкутість, оригінальність, прагнення до самоствердження (Франція).

Різниця поміж творчою і нетворчою особистістю визначається ступенем її зусиль та прагнень. Творча особистість прагне до цікавої роботи, незалежно, самостійно мислить, більше схильна до ризику, допитлива, оригінальна, фантазер, гнучка особистість, активна, наполеглива, винахідлива, завжди щось шукає, розпитує. В зв’язку із цим завдання викладача не присікати питання студентів, а стимулювати їх, розвиваючи гнучкість та оригінальність їх мислиневої діяльності. Недарма ще видатний німецький дидакт і психолог А. Дістервег наголошував: «Плохой учитель преподносит истину, а хороший учит ее находить» (58. – С.11).

Слід зазначити, усвідомивши, що існує «формула успіху» можна досягти певного кар’єрного росту. Розглянемо що ж означає «кар’єра» та як її трансформувати в кар’єрний успіх.

Терміну «кар’єра» немає у психологічних довідниках і словниках. У тлумачних словниках він має значення службового сходження по вертикальних сходинках статусного становища. Поняття «кар’єра» має у французькій мові значення «біг», «життєвий шлях», «становище у суспільстві». В тлумачному словнику С.І. Ожегова «кар’єра» - це становище у суспільстві, здобуте завдяки діяльності у якій-небудь сфері.

Оскільки поняття передбачає швидкість, успіх досягнення, то відповідно відображає успіх досягнення, малу «розкачку» з боку суб’єкта. Час і сили свідчать про наявність актуальних і потенційних засобів-здібностей, життєвої активності, таланту.

Г.Гілфорд виділив шість первинних, найбільш суттєвих рис. Необхідних для досягнення кар’єри та успіху:

1) впевненість у собі;

2) комунікабельність;

3) здатність до самоствердження;

4) об’єктивність;

5) врівноваженість;

6) відповідальність (33).